§ 8 Політичне та соціально-економічне становище українських земель Австрійської імперії.

Які українські землі належали до Австрійської імперії?

Які реформи здійснили Марія-Терезія та Йосиф II?

На які адміністративно-територіальні одиниці були поділені західноукраїнські землі?

Упродовж уроку з’ясуйте, як дії австрійських урядовців впливали на життя українців.

1. Політика Австрійської імперії щодо українських земель.

В Австрійській імперії українські землі стали джерелом дешевої сировини та місцем збуту промислових товарів, виготовлених у центральних і західних провінціях країни. Отже, австрійський уряд провадив колоніальну політику щодо належних йому українських територій. Українці становили більшість у всіх трьох західноукраїнських регіонах, однак Австрія підтримувала польську зверхність у Галичині, румунську — на Буковині та угорську — на Закарпатті. Відтак, чинна влада намагалась утримувати західноукраїнські землі у покорі шляхом протиставлення одних народів іншим, сподіваючись на повну асиміляцію українців у майбутньому.

Також в Австрійській імперії діяла централізована система управління, яку здійснювала нова соціальна група — дисципліновані й підпорядковані Відню чиновники (управлінці). Ними ставали переважно австрійці або німецькомовні чехи чи угорці. При цьому німецька мова на західноукраїнських землях отримала офіційний статус. Органом самоуправління в Галичині був становий сейм, більшість у якому становила польська або спольщена українська шляхта. Але насправді вся адміністративно-політична влада краю була зосереджена в руках губернатора, якого призначав австрійський цісар (імператор). Соціально-економічним життям міст з магдебурзьким правом керували члени магістрату, котрих, проте, затверджував імперський уряд.

Порівняно з Російською імперією, тогочасна Австрія мала ліберальніший політичний устрій завдяки реформам Марії-Терезії та Йосифа II. Однак після смерті останнього, побоюючись впливів французької революції, австрійський уряд майже до середини XIX ст. призупинив проведення будь-яких прогресивних реформ. Цим скористалася частина землевласників, котрим вдалося частково поновити свої старі права і привілеї стосовно селян.

1. Якою була національна політика Австрійської імперії на українських землях?

2. Що доводить наявність централізованої системи управління в Австрійській імперії?

3. Чому землевласникам із західноукраїнських земель вдалося відновити свою владу на селі?

Дослідниця про адміністрування українських регіонів Австрії. Олена Аркуша (український історик):

«Формування австрійського бюрократичного централізму в українських регіонах Габсбурзької монархії було тривалим і суперечливим процесом... Утім, до середини XIX ст. адміністративна влада була вже налагоджена. ...тоді ж стало зрозумілим, що германізувати і (сповна) централізувати... систему управління австрійськими провінціями не вдасться і доведеться шукати компроміс з урахуванням місцевих традицій, інтересів та прагнень».

1. На перетині чиїх інтересів сформувалася система управління українськими регіонами Австрійської імперії?

Львівська ратуша до 1826 р.

2. Соціально-економічне становище.

Основою економіки західноукраїнських земель і надалі залишалося сільське господарство. Упродовж першої половини XIX ст. відбувався лише невеликий прогрес у хліборобстві. Чи не найбільшою подією стало поширення картоплі, конюшини, люцерни, кукурудзи. На Закарпатті розвивалися виноградарство, садівництво, у гірських районах поширювалися тваринництво (вівчарство), лісозаготівлі.

Промислове виробництво перебувало на ремісничо-мануфактурній стадії розвитку. Головними промисловцями до середини XIX ст. залишалися землевласники, які займалися переважно товарним тваринництвом, переробкою продуктів сільського господарства (гуральництвом, виноробством, цукроварінням тощо). Традиційні галузі — текстильна, шкіряна, суконна — не витримували конкуренції з фабричними товарами й поступово занепадали. Домашнє виробництво полотна та гуральництво і надалі залишалися основними формами заняття населення. Також розвивалися галузі промисловості, пов’язані з видобутком сировини: соляна, лісова, нафтова, залізорудна, сірчана. Роль міських мануфактур залишалася незначною. Та й узагалі міст було небагато. На початку 1840-х рр. тільки дев’ять із них мали населення понад 10 тис. мешканців: Львів (63 тис.), Броди (18 тис.), Тернопіль (16 тис.) і менші: Дрогобич, Станіслав, Самбір, Коломия, Перемишль (нині належить до Польщі) та Чернівці. Найбільші міста Закарпатської України — Ужгород, Мукачеве мали тільки по 6-7 тис. осіб населення. Значна частина містян займалась, як і раніше, сільським господарством.

Разом з тим у краї пожвавилася внутрішня і зовнішня торгівля. На її розвитку сприятливо позначилися спорудження широкої мережі кам’яних шляхів і скасування різних обмежень щодо діяльності купецтва. Основною формою організації торгівлі стали ярмарки та щоденні торги. Посилилися торговельні зв’язки із західними провінціями Австрійської монархії, а також зовнішня торгівля - через чорноморські порти. Провідні позиції у зовнішній торгівлі займали купці вірменського, грецького та єврейського походження. Головними статтями експорту були продукти сільського господарства, ліс, сіль, і лише незначну частку становили вироби ремесла і мануфактури, здебільшого полотно. Ввозили переважно промислову продукцію.

1. Чому західноукраїнські землі були відсталими провінціями Австрійської імперії?

2. Назвіть найбільші західноукраїнські міста.

3. Що сприяло розвитку торгівлі?

Дослідники про промисловий розвиток Західної України. Олександр Царенко (український економіст), Андрій Захарчук (український історик):

«У 1863 р. у Галичині й на Буковині налічувалося 4000 діючих ґуралень... До середини XIX ст. на західноукраїнських землях існувало 16 цукроварень. Залізоробне виробництво краю представлене головним чином руднями. В 1807-1811 рр. на території Східної Галичини діяло 12 залізних гут, 1825 р. — 15... (На Закарпатті) відбувалися позитивні зміни в техніці й технології солевидобутку, зокрема відкритий спосіб добування замінили підземним... У 50-х роках XIX ст. у різних місцях галицького Прикарпаття видобували нафту, яку використовували як колісну мазь, а також для освітлення. Майже 10 тис. тонн на рік видобували бурого вугілля (у Довкійському та Коломийському округах)».

1. Які галузі промисловості розвивалися в Галичині, на Буковині й Закарпатті?

Добування нафти ручним способом на промислі у м. Борислав на Львівщині. XIX ст.

Дослідники про промисловий розвиток Західної України. Олександр Царенко (український економіст), Андрій Захарчук (український історик):

«...Навіть цукроваріння, що виникло в 20-х роках XIX ст. і спочатку добре розвивалося, незабаром у зв'язку з бурхливим розвитком виробництва цукру в Чехії стало другорядним... не було введено в дію збудовану на початку 40-х років суконну фабрику в Заложцях Золочівської округи (нині — смт. Залізці Тернопільської обл.), через короткий час після відкриття були ліквідовані механічні прядильні й ткацькі підприємства в Яворові, Бродах, Заліщиках, Глинянах та ін.»

1. Про яку політику австрійського уряду йдеться в документі?

Герб м. Яворів. Львівська обл.

Герб м. Заліщики. Тернопільська обл.

3. Соціальні протести.

Селяни західноукраїнських земель були самі собою вільними, але відробляли панщину, сплачували натуральний або грошовий оброк. Окрім того, мусили визнавати такі привілеї землевласників, як «право млина» (монопольне право на мелення зерна) і «право пропінації» (монопольне право на виготовлення і продаж горілки). На користь держави селяни виконували такі повинності: шарварки (будівництво та ремонт шляхів, мостів, гребель), постачання підвід війську й несення військової служби, що у першій половині XIX ст. тривала аж 14 років. Відповіддю на посилення визиску селян були різні форми соціального протесту: скарги на поміщиків до державних установ, звернення сільської громади до суду з позовом проти поміщика, потрави панських посівів, підпали поміщицьких маєтків та підприємств, розправи над сільською старшиною. Селяни також відмовлялися сплачувати державні податки й бойкотували рекрутські набори. Типовою формою соціального протесту залишалися втечі селян, що особливо почастішали у 1830- 1840-х роках.

Нового розмаху в українських Карпатах набув традиційний опришківський рух, найвище піднесення якого спостерігалось упродовж 1810-1825 рр., а окремі виступи тривали аж до 1848 року. А на Закарпатті у 1831 р. спалахнули «холерні» бунти, приводом до яких стало обмеження пересування у зв’язку з епідемією холери в краї. Але при цьому селяни виступали взагалі проти усієї системи земельних відносин. Хоча цей протест був придушений, влада пішла на поступки селянам, скасувавши у 1836 р. низку другорядних повинностей. Відтак селянин міг, за згодою поміщика, відкупитися від повинностей та переходити від одного поміщика до іншого за умови сплати усіх податків і боргів; було обмежено право поміщиків через суди переслідувати селян, скасовано тілесні покарання.

У Північній Буковині найбільшим став виступ селян під проводом Лук’яна Кобилиці у 1843-1844 рр. Вони відмовлялися виконувати панщину, самочинно переобирали сільську старшину, висловили вимогу вільного користування лісами і пасовиськами. Лише за допомогою урядових військ влада придушила цей виступ. Лук’яна Кобилицю заарештували та ув’язнили. Загалом селянські виступи були стихійними та локальними (охоплювали лише окремі території). Серед протестувальників часто виникали суперечки, а самі виступи не були належним чином організовані. Незважаючи на це, влада частково задовольняла окремі вимоги селян.

1. Якими були причини та форми соціальних протестів селян?

2. Які події увійшли в історію під назвою «холерні бунти»? Які результати вони мали?

3. Коли і під чиїм проводом відбулося найбільше повстання селян Буковини?

Попрацюйте з картою «Західноукраїнські землі у першій половині XIX ст.»

1. Підготуйтеся розповідати за допомогою карти про окремі особливості життя населення західноукраїнських земель у першій половині XIX ст.

Дослідник про селянські повстання в Західній Україні. Іван Рибалко (український історик):

«Серед опришківських загонів, які нападали на поміщиків, купців та сільських багатіїв, одним з найактивніших у 20-х роках (XIX ст.) був загін Мирона Штоли (Штолюка), який діяв у районі Косова, Вижниці й Кутів. У Східній Галичині активними були виступи селян громади с. Якубової Волі Самбірського округу в 1819 р., Комарнівського ключа (володіння) графа А. Лянцкоронского в 1817-1822 рр., маєтку Сколе (Стрийського округу) графа О. Потоцького, що складався з містечка Сколе і 26 сіл...»

1. Селянські виступи були поодинокими чи масовими? Думку обґрунтуйте.

Герб м. Вижниця

Герб м. Сколе

Витяг із джерела. Зі звіту про допит Лук’яна Кобилиці (29 січня 1844 р.):

«...(Лук’ян Кобилиця) поширив між підданими ідею, що вони вільні й мусять відібрати у дідичів ліси... оповідав Кобилиця підданим, що він має цісарський патент, друкований золотими буквами, який забезпечує населенню Русько-Кимполунзького округу ці свободи...»

1. Висловіть судження. Чи був цісарський патент справжнім? Чому Лук’ян Кобилиця вдався до такого методу переконання?

Л. Кобилиця в 1830-х рр.

Коли в Україні було придушене повстання під проводом Л. Кобилиці,... у США винахідник Семюел Морзе вперше передав повідомлення телеграфом.

Підсумуйте свої знання.

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 1810—1825 рр. — опришківський рух на Прикарпатті;

— 1831 р. — «холерні» бунти на Закарпатті;

— 1843—1844 р. — повстання під проводом Л. Кобилиці у Північній Буковині.

2. Поясніть значення понять: чиновники, право пропінації, шарварки, «холерні» бунти.

3. Напишіть есе на тему «Колоніальна політика Австрійської імперії на українських землях».

4. Визначте, які події відображає діаграма. Дайте назву діаграмі та її складовим частинам. На основі діаграми складіть розповідь про селянські повстання на західноукраїнських землях.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно