Практичне заняття. Повсякденне життя

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке повсякденне життя? 2. Які характеристики життєдіяльності людей охоплює повсякденне життя? 3. Які риси характеру та особливості світосприйняття були притаманні козакам і селянам у XVI—XVIII ст.? 4. Як господарювали селяни в попередні століття? 5. Яким було повсякденне життя українців у XVI—XVIII ст.?

МЕТА: на підставі аналізу наведеного тексту визначити, що залишилося незмінним, а що зазнало змін у повсякденному житті українців наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ: повторіть вивчений минулого року матеріал про повсякденне життя представників різних верств українського суспільства в XVI—XVIII ст.

ХІД РОБОТИ

1. Ознайомтеся із запропонованим матеріалом і дайте відповіді на запитання.

2. Сформулюйте висновки відповідно до мети заняття.

1. ЛЮДИНА І НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ. Розвиток будь-якої людської спільноти разом з іншими чинниками залежить від географічного положення й природних умов території, на якій вона існує.

Українські землі розташовані в південно-східній частині Європи. їх рівнинний ландшафт і сприятливі кліматичні умови впливали не лише на розвиток землеробства й тваринництва як основних видів господарювання, а й на формування характеру самих людей — терплячих, звиклих до тривалої наполегливої праці. Майже дві третини українських земель становили родючі чорноземи, які були головним багатством народу й одночасно причиною зазіхання на них сусідів.

Господарювання впливало також на суспільне життя населення. Родючі ґрунти дозволяли українським селянам успішно вести одноосібні господарства.

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. більшість населення становили селяни, які здавна працювали біля землі, жили в невеликих мальовничих селах і не квапилися змінити їх на міські оселі. Розгортання промислової революції спричинило певні зміни у складі населення українських земель, однак і наприкінці XIX ст. тут переважали селяни.

Малоросійські дівчата. Поштова листівка XIX ст.

Опишіть за ілюстрацією вигляд українських дівчат.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яким був взаємозв'язок між природним середовищем і життям українців?

2. Відвідавши Наддніпрянську Україну в XIX ст., іноземний мандрівник Конрад Мальт-Брюн писав: «Українці — це нащадки Русі. Селяни на Україні ощадніші, ніж московські: вони не пустошать у хижацький спосіб своїх лісів. Будинки українських селян гарні та міцні, ніхто з них не носить лаптів, як у Московії. Вони кремезніше збудовані та більш освічені, ніж селяни, наприклад, Литви». Яку інформацію про взаємозв'язок українських селян із природним середовищем можна отримати за джерелом?

2. МЕНТАЛІТЕТ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ. Протягом тривалого часу під впливом різноманітних природних та історичних чинників формувався менталітет українського народу.

Менталітет — спільне світосприйняття, світобачення, самоусвідомлення, спосіб мислення, поведінки й національного характеру, притаманні певному народу.

Українці здавна займалися землеробством, з особливою шаною ставилися до землі, що була їх годувальницею. Притаманні українському менталітету пошана до матері й турбота про рідну землю об’єднувалися в одне ціле й ототожнювалися з любов’ю до Батьківщини. Особливістю менталітету українців була їх неагресивність. Вони не зазіхали на землі сусідів, а прагнули лише спокійно жити на своїх теренах. Українська спокійна вдача формувала такі риси народного характеру, як терпимість до людей, приязне ставлення до ближнього, сусіда й чужого.

Після включення Наддніпрянщини до складу Російської імперії серед колишньої козацької старшини набула поширення так звана малоросійська ментальність.

Ментальність — характеристика менталітету окремої людини або групи осіб, які є представниками певного народу.

Зрівнявшись у правах із російським дворянством, вони прагнули зробити кар’єру, за будь-яку ціну намагалися забути своє козацьке походження. До спроб обстоювати права українців під владою імперії малоросійські дворяни ставилися вороже, не бажаючи втратити свої привілеї. Однак варто зазначити, що деякі їх представники все ж таки стояли біля витоків українського національного відродження на Лівобережжі.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Розташування українських земель на межі впливу християнського й мусульманського світів спричинило формування в населення двох основних типів реакції на певні умови. Загроза поневолення штовхала найрішучіших присвячувати життя захисту рідної землі. Саме з них сформувалося українське козацтво. Іншим типом українців були ті, хто намагався пристосуватися до складних умов життя. Вони вчилися жити під владою загарбників, приховуючи свої думки й почуття. Кількість людей першого, схильного до відстоювання своїх прав «козацького» типу завжди була меншою, оскільки значна їх частина гинула в боротьбі.

Біля колодязя. XIX ст.

Українське село. XIX ст.

Яку інформацію про тогочасне українське село можна отримати за ілюстраціями?

На західноукраїнських землях під владою австрійських Габсбургів набуло поширення так зване рутенство.

Рутенство — сукупність настроїв і поведінки, пов'язаних із прихильним ставленням місцевих українців до австрійських Габсбургів, що виникли в період перебування західноукраїнських земель під їхньою владою.

Західні українці в переважній більшості були вдячні австрійській владі за ті зміни, які вона здійснила на їхніх землях. Вони всіляко підтримували віденський уряд, із подякою сприймали все, що надавала влада, і впродовж тривалого часу не висували власних вимог. Рутенство, з одного боку, гальмувало розвиток національної свідомості західних українців і допомагало австрійцям зміцнювати свою владу в краї, з іншого — було історично обумовлене існуючою ситуацією, оскільки, задовольняючи деякі потреби українців, австрійці намагалися послабити вплив поляків у Галичині, угорців — у Закарпатті й румунів — у Північній Буковині.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Що таке менталітет і ментальність? Які риси ментальності українського народу склалися впродовж його історії?

2. Які нові явища з'явилися в українській ментальності в період перебування під імперською владою?

3. Французький мандрівник ІІІ.-Л. Лесюр зазначав, що «українці більш великодушні, більш відверті, більш ввічливі, більш гостинні, мають більший торговельний хист, ніж росіяни. Вони — українці — являють живий доказ перемоги свободи над людьми, що народилися в неволі». На які риси української ментальності звертає увагу автор? Поясніть, як ви розумієте його твердження.

4. Складіть план розповіді за темою «Особливості української ментальності наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.».

3. ТРАДИЦІЙНІ ВИДИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНЦІВ. Українці здавна займалися землеробством, тваринництвом, городництвом, садівництвом, бджільництвом, мисливством і рибальством.

У землеробстві зберігалася трипільна система. Для обробітку землі до 80-х рр. XIX ст. використовували важкий плуг, який тоді називали малоросійським, або степовим. На початку 40-х рр. XIX ст. поряд із ним стали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко. Вирощували жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Збирали врожай вручну за допомогою коси й серпа.

Повернення зі жнив. XIX ст.

Рибалки. XIX ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Невід'ємною складовою українського пейзажу був «садок вишневий коло хати». Великі й малі сади оточували селянські хати, закладалися при монастирях і поміщицьких маєтках. Скрізь вирощували яблука, груші, вишні, сливи, на Півдні — черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор'ї та Закарпатті — виноград. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у XIX ст. існувало близько сотні сортів яблук, серед яких була славнозвісна «фунтівка», плоди якої важили близько 600 грамів. Сорти плодових дерев з України вивозилися навіть до Америки.

Молошниця. XIX ст.

У більшості господарств залежно від достатку тримали волів, коней, корів, овець, свиней, кіз, різну птицю. Особлива увага приділялася розведенню волів, які були основною тягловою силою. На Півдні випасалися отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Овець розводили також у галицькому Прикарпатті, Закарпатті та Північній Буковині.

Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (спершу їх використовували як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені на українські землі з Америки. У першій половині XIX ст. на Півдні з’явилися томати, які згодом поширилися й на інші регіони. Відтоді також стали вирощувати баклажани та перець. Славилися й херсонські кавуни, які вирощували на Півдні із XVI ст. У 1764 р. на землях українських селян з’явилася картопля. Ця південноамериканська культура швидко завоювала прихильність українців і стала для них «другим хлібом». Поряд із новими культурами не забувалися й звичні буряки, капуста, гарбузи, морква, цибуля, часник, огірки тощо.

Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві українців. Справжню революцію в цій галузі здійснив український учений П. Прокопович, який у 1814 р. винайшов рамочний вулик. Проте використовувати його розпочали в Німеччині, а на українських землях — лише через кілька десятиліть.

Мисливство в XIX ст. вже не відігравало значної ролі. У всіх регіонах, крім Полісся, українські селяни не мали права полювання. Проте незважаючи на заборони, вони потай полювали на всій території українських земель. Для поміщиків мисливство стало улюбленою розвагою. Вони влаштовували полювання гоном на конях із великими зграями гончих собак.

Протягом XIX ст., як і раніше, риба посідала чільне місце в харчовому раціоні українців. Після приєднання Російською імперією Причорномор’я тут стали виникати приватні риболовецькі артілі, де ловили осетрів, судаків, лящів, тарань тощо. Звідти чумацькі валки везли солону та в’ялену рибу до інших українських регіонів. Оселедці й тарань були неодмінним товаром на українських ярмарках і базарах. Для незаможних верств населення риболовля ставала засобом збагачення харчового раціону, а для інших — однією із форм проведення дозвілля.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Як розвивалися в цей період традиційні види господарської діяльності українців?

2. французький письменник О. Бальзак, що певний час жив у Наддніпрянщині, писав у 1848 р.: «Не можна уявити собі просторів та врожаю на цих землях, яких ніколи не гноять і на яких щороку сіють жито... Країна ця дивна з того погляду, що поряд із надзвичайним блиском бракує в ній найменшого комфорту... Маємо тут людину, що виробляє із заліза чудові речі. Коли б ти мені надіслав малюнок келиха, який би вигадливий не був, він зуміє зробити його із заліза або срібла». Яку інформацію про особливості господарської діяльності українців у зазначений період можна отримати із джерела?

3. Складіть таблицю «Традиційні види господарської діяльності українців».

ЦІКАВІ ФАКТИ

Імовірно, найкращу характеристику української хати залишив нам український кінорежисер і письменник XX ст. О. Довженко: «Біла, із теплою солом'яною стріхою, порослою зеленим оксамитовим мохом, архітектурна праматір пристанища людського. Незамкнена, повсякчас відкрита для всіх, без стуку у двері, без "можна?" і без "увійдіть!", житло просте, як добре слово, й законне, немовби створили його не людські руки, а сама природа, немовби зросло воно, як плід серед зелених квітів».

4. ПОСЕЛЕННЯ Й ЖИТЛО. Міста, містечка, великі й малі села створювали те неповторне тло, на якому розгорталися події «українського XIX століття». Оскільки більшість українського населення становили селяни, то міста й містечка були переважно невеликими адміністративними й торговельними центрами для найближчих околиць. На початку XIX ст. в Полтаві налічувалося близько 1 тис. будинків, між ними лише два-три кам’яні, у Лубнах — 450 будинків та близько 3 тис. жителів. Під імперською владою вигляд багатьох міст зазнав змін. У кожному губернському й повітовому місті з’явився адміністративний центр із площею, навколо якої розміщувалися адміністративні установи. їхній вигляд відрізнявся від будівель, зведених в українському стилі. Центральні вулиці й площі деяких міст вимощувалися бруківкою та освітлювалися гасовими ліхтарями. Однак більшість вулиць залишалася незабрукованою й майже непрохідною в дощову пору року.

Кожне місто складалося із центру, яким найчастіше був замок або фортеця, прилеглих кварталів та околиць. Утім, у XIX ст. на місці давніх напівзруйнованих фортець, потреби в яких уже не було, поставали нові вулиці й місця для прогулянок. Наприклад, у Львові під давнім Високим замком створили парк, що дістав від нього свою назву. Передмістя поступово об’єднувалися з містами, а давні шляхи ставали міськими вулицями. Центрами міського життя були церкви і, звичайно, базари.

Перша половина XIX ст. стала часом появи у великих містах кількаповерхових цегляних будинків. Проте в невеликих містах переважали одноповерхові дерев’яні оселі. Загальний вигляд будинку говорив про заможність і вподобання господаря. Зовні стіни фарбували, прикрашали різьбою, у вікна інколи вставляли кольорове скло, влаштовували ґанки. Будинки заможних господарів були багатокімнатними, за європейською модою мали парадні зали, вітальні, кімнати для гостей і слуг, кабінет господаря, спальні, кухні, господарські приміщення тощо. Кімнати облаштовувалися меблями, які, відповідно до побажань і можливостей замовника, завозилися з Європи або виготовлялися місцевими майстрами. Окрасою кімнат були дзеркала, килими, годинники, картини тощо. Оселі ж міської бідноти своїм виглядом залишалися майже незмінними від попередніх часів і нагадували сільські хати, оточені городами й садами.

Перебування під імперською владою вплинуло й на вигляд українського села. Особливо це було помітно в Наддніпрянщині. За розпорядженнями російської влади села впорядковувалися за єдиним зразком. У центрі мала розташовуватися площа, від якої розходилися вулиці до околиць. На ній селянам оголошувалися розпорядження влади, здійснювалися покарання злочинців тощо. Імперське захоплення чітким плануванням особливо поширилося на Півдні, де нові села забудовувалися лише за затвердженими планами під наглядом місцевої адміністрації. На західноукраїнських землях австрійська влада, як правило, не змінювала вигляд сіл.

Селянська хата. XIX ст.

Що можна дізнатися про внутрішній вигляд селянського житла та його мешканців за ілюстрацією?

Павільйон Флори в парку «Софіївка». Сучасний вигляд

Садиба Галаганів у Сокиринцях. Сучасний вигляд

За ілюстраціями опишіть особливості архітектури маєтків тогочасної української знаті.

Перетворення колишньої козацької старшини на малоросійське дворянство та прагнення правобережної польської шляхти наслідувати тогочасну європейську моду спричинило появу в Наддніпрянщині поміщицьких маєтків із палацами, парками, домовими церквами, родовими усипальнями тощо. До наших днів збереглися маєтки Галаганів у Сокиринцях і В. Тарновського в Качанівці на Чернігівщині, садово-парковий комплекс «Софіївка» графа Потоцького в Умані та інші.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Як змінився вигляд поселення й житла на українських землях наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.?

2. Німецький мандрівник Г.-Й. Коль, описуючи житло українських селян у XIX ст., зазначав: «Хати, оповиті зеленню й буйним зіллям, розкинулися на узбіччях балок і поховалися в ярах. Високо поза селом, де продувають вітри, стоїть 50 і 100 вітряків. І так перед мандрівником, що їде високим голим і густим степом, несподівано розкривається дуже мальовничий та небуденний образ, коли з яру виринає українське село. [Українці] живуть у чисто утримуваних хатах, що до тебе всміхаються. Вони не вдовольняються тим, що кожного тижня їх миють, як це роблять голландці, але що два тижні їх білять, тому їхні хати виглядають білими, неначе свіжовибілене полотно...». На які особливості житла українських селян звертає увагу автор?

5. ОДЯГ І ХАРЧУВАННЯ. У першій половині XIX ст. для одягу населення українських земель було характерним поєднання народних традицій, яких дотримувалася більшість селянства, і впливів європейської моди, які охоче наслідували міщани й заможні верстви суспільства. Однак значна частина української еліти Наддніпрянщини не забувала народних традицій. Вплив європейського романтизму з його зацікавленням культурою народу й початок українського національного відродження спричинили звернення її представників до народних традицій в одязі. Народне вбрання користувалося популярністю й було своєрідним відображенням пробудження національної свідомості українських патріотів.

Їжа й напої українців у XIX ст., як і раніше, були пов’язані з продуктами землеробства та тваринництва й зумовлені особливостями господарства в окремих регіонах і використанням печі для готування. Побудова печі обумовлювала переважання в українській кухні варених і тушкованих страв і меншою мірою — смажених і печених. Українські господині готували страви традиційно двічі на день і вживали їх обов’язково гарячими.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Харчувалися тогочасні українці здебільшого тричі на день — сніданок, обід і вечеря. Проте, як підказувала народна мудрість, «багатий їв, коли хотів, а бідний — коли міг». Звісно, склад харчового раціону заможних і незаможних верств відрізнявся. Більшість населення їла з дерев'яного й керамічного посуду, виготовленого місцевими майстрами, а заможні українці споживали їжу із фабричного фаянсового й порцелянового посуду.

Українська родина за обідом. XIX ст.

Приготування їжі. XIX ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Із напоїв домашнього приготування найпоширенішими були узвари зі свіжих та сушених фруктів і хлібний, грушевий, буряковий, яблучний, березовий квас. Хмільний мед і пиво в цей період лишалися на святковому столі, проте наприкінці століття їх готували вже рідко. Українці полюбляли виготовляти наливки й настоянки. Утім, пияцтва фактично не існувало, оскільки воно суворо засуджувалося. Серед заможних верств був поширений чай. Селяни заварювали й пили настої цілющих рослин, а то й просто вишневі та малинові гілки. На західноукраїнських землях у XIX ст. з'явилася кава, проте цей напій був дорогий, і його споживали переважно заможні люди.

Повсякденними стравами були, як і колись, борщ, пшоняний куліш, різні каші, галушки, вареники, картопля, вівсяний кисіль. М’яса споживали мало. Страви із птиці готували переважно в неділю, а із м’яса — лише на свята. Як правило, м’ясні страви готували одразу після того, як кололи кабана, на літо солили сало. Молочні страви споживали частіше. Варені та смажені яйця теж були прикметою святкового столу. У піст часто готували рибну юшку, а на свята пекли пироги з рибою.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Як одягалися представники різних верств українського суспільства?

2. Назвіть найпоширеніші страви повсякденного раціону українців.

3. Визначте спільне й відмінне в харчовому раціоні українців у XIX ст. й тепер.

4. Складіть меню повсякденного та святкового обіду тогочасних українців.

6. ШЛЮБ І СІМ'Я. СТАНОВИЩЕ ЖІНКИ. У цей період сім’я зберігала важливе значення для українців. Вона разом із сільськими й міськими громадами, православною й греко-католицькою вірами була тією основою, де захищалися етнічна свідомість, мова й інші складові традиційної народної культури. Сімейні відносини, як і раніше, регулювало давнє звичаєве право — неписані народні традиційні норми, із якими в багатьох випадках змушені були рахуватися церква й державні установи. Зокрема, традиціями звичаєвого права освячувалася підлеглість жінки чоловікові, але заперечувалися нерівноправність, зловживання, передбачалося право жінки на майно сім’ї тощо. Сім’я виховувала дітей, прищеплювала їм трудові навички, здатність захищати себе й рідну землю. Звичаєво-правовими установками утверджувалися чистота й цілісність сім’ї, любов і шанобливе ставлення до батьків, піклування про дітей, засуджувалися подружня невірність і будь-які інші порушення традиційних моральних засад сімейного співжиття.

ЦІКАВІ ФАКТИ

В українських народних колядках про жінку співали, що вона з чоловіком «радоньку радить», гостей приймає, дітей ростить, керує господарством, коли чоловік у далекій дорозі. Чимало історичних матеріалів свідчать, що навіть в умовах традиційної української патріархальної сім'ї, тобто верховенства в ній батька, чоловіка, жінка була в ній першорядною особою.

Гуцули у весільному вбранні. XIX ст.

Опишіть вбрання тогочасних українців. Чи подобається вам воно? Чому?

У цей період в українців існували два типи сімей: малі та великі.

Мала сім'я — сім'я з однієї шлюбної пари (або одного з батьків) із неодруженими дітьми (або без дітей).

Велика сім'я — сім'я, що складалася з кількох шлюбних пар різних поколінь, які жили разом і вели спільне господарство.

У документах XIX ст. зустрічається чимало відомостей про спільне проживання й господарювання кількох поколінь сімей, наприклад: господаря з дружиною, чотирьох одружених синів із невістками, дочки із зятем, восьми онуків — усього 12 осіб. Були сім’ї, що складалися з 30 й більше осіб. Існування великих сімей зумовлювалося не лише традицією, а й економічними причинами: спільними зусиллями було легше вести господарство, сплачувати податки тощо. Внутрішні конфлікти приводили до розпаду сім’ї, виділення з неї окремих малих сімей. Основними причинами таких процесів були розвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму на село, поглиблення соціальної нерівності, послаблення колективістських тенденцій і наростання індивідуалістичних. Найдовше великі сім’ї зберігалися в Карпатах, Закарпатті, на Поліссі.

Середній склад сім’ї на українських землях у цей період становив п’ятеро-семеро осіб.

У XIX ст. найпоширенішою в Україні була повна мала сім’я (подружжя й неодружені діти). Бездітне подружжя найчастіше всиновлювало дитину із сім’ї родичів, де було багато дітей.

Однією з найголовніших подій у житті українців було одруження. У XIX ст. майже на всій території України шлюбним віком вважалося досягнення 16 років для дівчини й 18 — для хлопця. Шлюб як акт створення нової сім’ї супроводжувався в зазначений час церковним вінчанням і відповідними записами в документах світської влади. Завершальним етапом укладання шлюбу було весілля, обряд якого сягав дохристиянської давнини. Весілля могло відбуватися через кілька тижнів або місяців після вінчання. Вважалося, що одружені мали право починати спільне життя й ставали законним подружжям лише після весілля. Проте церква розцінювала це як приниження християнського обряду. Так, у Наддніпрянщині з 1843 р. за рішенням Синоду Російської православної церкви одружених зобов’язували жити разом після вінчання.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Народний звичай передбачав дотримання черговості шлюбу в тих сім'ях, де було кілька дітей: молодші сестри й брати мали одружуватися пізніше, ніж старші. Розірвання шлюбу та розлучення були рідкісними з погляду народної моралі, особливо коли подружжя мало дітей. Розлучення виправдовувалося лише у випадку бездітності й подружньої невірності. Проте церква навіть тоді часто заперечувала цей акт.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте шлюбно-сімейні традиції тогочасних українців.

2. Порівняйте шлюбно-сімейні традиції в XIX ст. на українських землях та в країнах Європи. Зробіть висновок про спільне й відмінне.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно