§ 35 Радикалізація українського руху на початку XX ст. Діяльність УГКЦ.

Коли та з чиєї ініціативи в Галичині скликали перше Народне віче?

Поясніть поняття «радикалізація політичного життя».

Назвіть лідерів молодіжно-спортивних організацій-

Упродовж уроку з’ясуйте, яких змін зазнав український національний рух у Західній Україні на початку XX століття

1. Радикалізація українського політичного руху.

На зламі XIX—XX ст. серед діячів національного руху Галичини утвердилося переконання, що досягти позитивних результатів можливо завдяки радикалізації суспільних настроїв, тобто піднесенню національно-політичної свідомості населення. Сприятливим ґрунтом для такої діяльності було незадовільне економічне та суспільно-політичне становище українців у краї. Крім того, українські політичні партії та громадські організації використовували різноманітні форми роботи з українським населенням: розповсюдження тематичної літератури, пропагандистські виступи тощо.

Першою успішною масовою акцією українського руху в Галичині став сільськогосподарський страйк 1902 року. В ньому взяли участь близько 200 000 селян у селах усієї східної частини Галичини. Під час виступів селяни за активної участі українських політичних і громадських діячів створювали страйкові комітети, які складали спільні вимоги селян до землевласників, встановлювали зв’язки між селами. Вони виявили надзвичайну стійкість, і землевласники змушені були піти на поступки. Дедалі гострішими були страйки робітників. Найчастіше вони закінчувалися повною або частковою перемогою робітників. Подекуди страйкарі виголошували і політичні гасла, як от вимогу про автономію Східної Галичини, проводили демонстрації.

Водночас суспільне життя активізували Народні віча, розгортання кооперативного, молодіжного, культурно-освітнього рухів. Посиленню політичної активності населення сприяли боротьба за парламентську реформу та діяльність українських депутатів у австрійському парламенті й Галицькому сеймі. Таким чином, західні українці завдяки широкій громадсько-політичній і культурно-освітній роботі становили свідому та соціально активну національну спільноту, метою якої було самостійне політичне життя. Водночас радикалізація українського національного руху загострила стосунки з польським населенням краю, які, втім, не виходили за конституційні межі.

1. Який напрямок у національному русі утвердився на зламі ХІХ-ХХ століть?

2. Коли в Галичині відбувся перший масовий сільськогосподарський страйк?

3. Що сприяло становленню українців як свідомої соціально активної національної спільноти?

Дослідник про селянські виступи на Галичині. Наталя Полонська-Василенко (український історик):

«У Галичині становище селян погіршувала та обставина, що дідичами були переважно поляки. Поляки обіймали також усі адміністративні посади, в їхніх руках був суд. У XX ст. число селянських страйків постійно зростало. 1902 року (через) страйк ...дідичі змушені були піти на (деякі) поступки. У 1906 році до 30 000 селян зібралися до Львова з вимогами не тільки економічних полегшень, а й політичних свобод та загального виборчого права. Разом з тим, вони вимагали продажу поміщицьких земель».

1. Які вимоги селян були політичними, а які — економічними?

Селяни Гермаківки (нині — Борщівського р-ну Тернопільської обл.)

Сучасник про громадську активність українців Галичини. Станіслав Смолька (польський історик):

«...(це було) українське завоювання Галичини».

1. Запропонуйте кілька можливих тлумачень цієї цитати.

Жінка в історії Софія Окуневська-Морачевська

12 травня 1865 р. в родині о. Анастасія Окуневського народилася донечка — Софія. З ранніх літ вона була допитливою дівчинкою. Коли Софії виповнилося п’ять років, померла мама. Відповідальність за виховання Софійки перебрала її тітка по матері Теофіла. Іван Озаркевич (чоловік тітки Теофіли) був відомим громадським діячем, тож дівчинка зростала в середовищі любові й патріотизму. Софія плекала мрію — стати лікарем. Наполегливо реалізовувала її: займалася самоосвітою, і, як результат, успішно склала іспити за гімназійний курс у Львівській академічній гімназії. Згодом закінчила медичний факультет Цюріхського університету. Так Софія Окуневська стала першою жінкою-лікарем в Австро-Угорській імперії і першою українкою Галичини, яка здобула медичну університетську освіту. Зі своїм майбутнім чоловіком — поляком Вацлавом Морачевським — познайомилась у Швейцарії. Їх поєднали любов та відданість спільній справі — медицині. Упродовж тільки 1896 р. Софія народила сина Юрія, доньку Єву і здобула вищий ступінь доктора медицини в Цюріхському університеті. Більше того, мала вона й літературний талант: під псевдо Єрина друкувала оповідання, етнографічні розвідки «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних» в жіночому альманасі «Перший вінок». Брала участь у виданні медичного журналу «Здоровлє». Іван Франко, Василь Стефаник, Ольга Кобилянська захоплювалися талантом, працелюбністю, людяністю Софії Окуневської. Вона як справжня українка навчила своїх дітей української мови, передала любов до традицій рідного народу. Займалася медичною практикою в Чехії і у Львові. Пережила душевну травму: зраду чоловіка, розлучення, смерть доньки. Лише занурившись у роботу з порятунку людей, змогла оговтатися від сімейного горя. Пацієнти називали її святою Софією.

1. Використовуючи цитати з рубрики, доведіть активну громадянську позицію Софії Окуневської у професійній справі, жіночому русі й національному питанні.

2. Народні віча.

Одним з головних засобів тиску українців на владу стали Народні віча. Такі громадські збори об’єднували кілька сільських громад, а у важливих випадках відбувалися в повітових центрах і Львові. Їх могли скликати з різних приводів: для звітів депутатів, підтримки їхніх дій під час виборчих кампаній, для посилення вимог українського руху. Наприклад, активний вічовий рух розгорнувся у 1905—1906 рр. під час боротьби за парламентську реформу — впровадження загального виборчого права.

Проводили віча, як правило, у вихідний. На них виступали кілька доповідачів із промовами на теми, що хвилювали людей. Принагідно роз’яснювали зв’язок між покращенням умов життя і національним визволенням. На таких заходах завжди був присутній представник влади. Не завжди віча завершувалися спокійно. Інколи виникали сутички між представниками різних політичних поглядів або з приватних причин. Інколи доходило до зіткнень із поліцією. Траплялися випадки, коли віча припиняв представник влади — через гострі опозиційні виступи.

Народні віча сприяли залученню ширших мас населення до національного руху. Щоправда, очікування політиків стосовно активізації вічового руху не завжди збігались із реальністю. Періодичні піднесення суспільної активності, які у пресі називали «хвилями народного одушевлення», змінювалися періодами апатії і бездіяльності.

1. Яка форма боротьби стала одним з головних засобів тиску українців на владу?

2. Які питання порушували під час Народних віч?

3. Чому сприяло проведення Народних віч?

Сучасник подій про український народ. Іван Франко (громадсько-політичний діяч, письменник):

«Наш бідний, довгі роки систематично гноблений і оглуплюваний народ власною силою й енергією підіймав себе з понижуючого стану... та з радісною впевненістю глядить у свою кращу будучність».

1. Доберіть із перших трьох сторінок параграфа інформацію, що могла давати Івану Франку привід для оптимізму.

Галицькі селяни початку XX ст.

3. Галицька митрополія греко-католицької церкви. А. Шептицький.

На початку XX ст. греко-католицька церква зберігала важливі позиції у національному русі. Однак провідну роль у ньому вже відігравала світська інтелігенція, яка прагнула надати національному рухові світського характеру. Більшість політичних партій краю виступали за зменшення впливу церкви на суспільне життя. Це спричинило зростання антицерковних настроїв навіть серед охоплених національним рухом галицьких селян. Більшість греко-католицьких священиків болісно реагували на ці зміни в суспільстві.

Нову модель поведінки греко-католицької церкви в краї окреслив Андрей Шептицький, обраний галицьким митрополитом у 1901 р. Замість старої ролі національного провідника церква відтепер мала виступати в ролі духовного і морального авторитету українського суспільства. Андрей Шептицький не схвалював радикалізації суспільства. Вважав, що політика має бути далекоглядною, а політики — відповідальними за свої рішення і вчинки. Така позиція церкви позитивно позначилася на внутрішньому стані національного руху, розв’язавши суперечку про його керівництво, і зміцнила її вплив у суспільстві.

Митрополит фінансово підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» та кооперативних організацій. Належачи до найбагатших людей Галичини, він надавав стипендії молодим митцям для здобуття освіти у навчальних закладах Західної Європи. На кошти Андрея Шептицького придбали будівлю для розміщення художньої школи Олекси Новаківського. Митрополит також став фундатором і благодійником Українського Національного музею у Львові й «Народної лічниці» для лікування убогих хворих Галичини без огляду на національність та віросповідання. Сприяв утворенню Земельного банку для надання доступних кредитів селянам.

1. Як ставилися політичні партії до участі церкви в національному житті?

2. Як митрополит А. Шептицький впливав на розвиток українського національного руху?

3. У чому проявилася меценатська та культурно-просвітня діяльність А. Шептицького?

Учасник подій про свою життєву позицію. Андрей Шептицький (митрополит УГКЦ):

«Коли маю зробити щось для Церкви і народу, то значить маю виконати такі діла, які служили б для Церкви і народу і пізнішим поколінням; працю для будучности вважаю за сто раз важнішу — як усе, що можна зробити для теперішньої хвилини».

1. Яку мету в житті А. Шептицький вважав для себе головною?

Андрей Шептицький у ризах (священичих одежах) єпископа. Світлина зроблена до 1917 року.

Дослідник про Івана Франка та Андрея Шептицького. Світлана Гірняк (український історик):

«У Галичині початку XX ст. саме Іван Франко та митрополит Андрей Шептицький стали уособленням поєднання нових ідей у новому світі, де світське й мирське знайшли точки дотику, об’єднались і стали взірцем для наслідування».

Примітка. Іван Франко був прихильником невтручання церкви у політику і з повагою ставився до Андрея Шептицького.

1. Чому, на думку дослідника, саме І. Франко й А. Шептицький стали уособленням нових ідей у суспільстві?

Активна життєва позиція Андрей Шептицький (1865—1944)

Ім’я (повне). Світське — граф Роман-Марія-Олександр Шептицький. Батько — граф Іван (Ян-Кантій-Реміґіан) Шептицький.

Народження. 29 липня 1865 р. в с. Прилбичі (нині — Яворівського р-ну Львівської обл.).

Походження. Зі старовинного руського боярського роду, полонізованого у XVIII ст.

Освіта. Гімназія Св. Анни в Кракові. Правничий факультет Краківського і Вроцлавського університетів. У 1888 р. здобув науковий ступінь доктора права, теології та філософії.

Початкові умови формування особистості. Виховувався на історіях про своїх знаних предків — греко-католиків: єпископа Варлаама, митрополитів Анастасія та Лева Шептицьких — будівничих собору Св. Юра у Львові.

Особистість і українське національне відродження. Служив у війську. Згодом постригся у ченці монастиря отців Василіян у Добромилі (нині — Львівської обл.) під ім’ям Андрей. Пройшов шлях від ченця до галицького греко-католицького митрополита (1900 р.). Викладав теологію в Кристинополі (нині — м. Червоноград Львівської обл.). Відстоював інтереси українського населення Галичини як депутат Галицького сейму і член Палати панів (верхньої палати) Рейхсрату. Був меценатом. Надавав фінансову допомогу художникам, придбав будинок для художньої школи, виділяв молодим українським художникам стипендії для здобуття освіти в навчальних закладах Західної Європи. Був засновником «Народної лічниці», Земельного банку, греко-католицької духовної академії у Львові. Підтримував українські культурно-освітні товариства. Вів місіонерську діяльність: скерував монахів-студентів у Боснію; забезпечив душпастирську опіку українській діаспорі в Канаді й США. Закликав духовенство не втручатися в політику. Вважав, що греко-католицька церква може об’єднати Східну і Західну церкви, тому свою місію вбачав у об’єднанні усіх християн.

Результати діяльності. (Сформулюйте самостійно).

1. Які переваги український рух отримав в особі А. Шептицького, котрий мав права і статки графа та національну свідомість українця?

2. Що спільного та відмінного в митрополита А. Шептицького і князя В-К. Острозького?

Коли в Україні проходив масштабний страйк селян Східної Галичини, ... в Лаосі повстанням розпочався антифранцузький рух, що тривав до 1907 р.; на півдні Африки бури зазнали поразки в другій Англо-бурській війні.

Підсумуйте свої знання.

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 1900 р. — обрання А. Шептицького галицьким греко-католицьким митрополитом;

— 1902 р. — страйк селян Східної Галичини.

2. Підготуйте коротке повідомлення про Народні віча в Галичині на початку XX століття.

3. Підготуйте есе на тему: «Андрей Шептицький — духовний лідер українського народу».

4. Доповніть схему та, спираючись на неї, підготуйте розповідь «Радикалізація українського політичного життя початку XX століття».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно