Національний рух і суспільно-політичне життя у 70-80-х роках XIX ст.
- 12-09-2022, 01:31
- 791
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 19. Національний рух і суспільно-політичне життя у 70-80-х роках XIX ст.
Прочитайте фрагмент наукової праці й дайте відповіді на запитання. • 1. Коли виникла організація, про яку йдеться? • 2. Які завдання ставили перед собою учасники згаданого в тексті руху? Як саме вони прагнули досягти своєї мети? • 3. Як змінилися засади діяльності організації після утисків з боку влади в середині 60-х років?
«Що ж до загального напряму Громади - вона згодом стала називатися "Старою Громадою” - то... вона держалася аполітичного, чисто культурницького становища; вона вважала, що головне завдання української інтелігенції - старатися якомога більше поширити в народі просвіту, щоб тим самим піднести його громадську й національну свідомість... Громадівці відстоювали ідею окремішності української народності та її право на самостійний розвиток головно супроти польських претензій на українські землі та польських і московських зазіхань на українську народність. Частина громадівців вела активну роботу у сфері народної просвіти: засновувала школи, ширила українські книжки, дехто, от-як Познанський, і просто оселявся на селі, щоб бути помічним народові своєю порадою й наукою... Вгамувавши польське повстання (на Україні - за допомогою самих українських селян, які хапали повстанців і оддавали їх до рук російської адміністрації), російське правительство взялося й за український рух... Одначе Громада не перестала існувати. До неї приймали тільки тих, хто вже скінчив курс науки у вищій школі; вибір нових членів переводився відкритим голосуванням, і досить було одного голосу проти, щоб зупинити вибір запропонованого кандидата».
Дорошенко Д. «Нарис історії України»
1. Роль Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у діяльності громад
На початку 70-х років XIX ст. громадівський рух знову пожвавився. Очолила його, як і раніше, Київська громада. Понад половину її членів були представниками старшого покоління українофілів, через що пізніше її стали називати Старою Громадою, на відміну від нових студентських Молодих громад.
Павло Чубинський (1839-1884)
Пісня «Ще не вмерла України...» на музику М. Вербицького зі словами з вірша П. Чубинського (перший куплет і приспів) стала основою Державного Гімну України. Праця цього видатного громадського діяча і етнографа дала змогу встановити етнографічні кордони майбутньої української держави.
Першими виданнями, що з’явилися на світ завдяки старанням і матеріальній підтримці Київської громади, стали укладені І. Рудченком два випуски збірника «Народні південноруські казки». У 1872 р. громада допомогла Л. Глібову перевидати збірку його байок. Зусиллями громадівців побачили світ 7 томів матеріалів етнографічно-статистичної експедиції, проведеної в 1869-1871 рр. у Південно-Західному краї під керівництвом Павла Чубинського.
Скориставшись послабленням цензури на початку 70-х років, громадівці розпочали публікацію серії українських популярних книжок (зокрема, «Про українських козаків...» М. Драгоманова, «Катерина» Т. Шевченка, «Запорожці» І. Нечуя-Левицького). Ці книжки тисячами примірників розповсюджували серед селян. У 1874-1875 рр. Київська громада взяла на себе редагування російськомовної газети «Київський телеграф», перетворивши її на власний друкований орган.
У 1873 р. стараннями Старої (Київської) громади було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Офіційно відкриття київського осередку ініціював київський, подільський і волинський генерал-губернатор князь О. Дондуков-Корсаков. Метою відділу було збирання та публікація етнографічних і статистичних матеріалів про населення Південно-Західного краю.
На березень 1876 р. кількість членів відділу становила 190 осіб. У ньому працювали найактивніші громадівці - історики В. Антонович, М. Драгоманов, правознавець О. Кістяківський, економісти М. Зібер, С. Подолинський, філолог П. Житецький, етнографи Ф. Вовк, П. Чубинський, І. Рудченко, О. Русов, композитор М. Лисенко та ін. Вони зібрали й підготували до видання численні матеріали з етнографії, археології, статистики, історії, географії, природознавства, економіки, що мали велику наукову цінність. Так, 1874 р. було проведено одноденний перепис населення м. Києва. У 1874-1875 рр. підготовлено й видано «Історичні пісні українського народу» з поясненнями та коментарями В. Антоновича і М. Драгоманова. Вийшли друком також «Чумацькі народні пісні», зібрані І. Рудченком, з нотним додатком, упорядкованим М. Лисенком; опубліковано твори М. Максимовича тощо.
Титульний аркуш «Історичних пісень українського народу». 1875 р.
Найвидатнішою подією в науковому житті стала участь членів відділу в III Всеросійському археологічному з’їзді у Києві (1874). Діячі відділу ознайомили європейський світ зі здобутками української науки: історії, мови, літератури, археології та етнографії.
Прочитайте фрагмент історичного джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. У чому Ф. Вовк убачав найважливішу мету діяльності громад? • 2. Доведіть, що своє основне завдання діячі громадівського руху і його легального осередку - Південно-Західного відділу Російського географічного товариства - вбачали в піднесенні національної свідомості українців.
«Як не кумедним здавалося нам це засідання Громади під головуванням генерал-губернатора, але нікому з нас і в голову не приходила гадка, що ми користуємося чужим недоглядом. Насправді ми одержали тільки те, на що за здоровим глуздом ми мали повне право: збиратися і відкрито займатися науковою діяльністю про Україну і для України».
Вовк Ф. Зі спогадів про установче засідання
Південно-Західного відділу Російського географічного товариства
Прочитайте фрагмент наукової праці й дайте відповідь на запитання. • 1. Поміркуйте, у чому полягає значення книжки В. Антоновича та М. Драгоманова для української науки й суспільної думки. • 2. Які десять книжок XIX ст., на вашу думку, мали найбільший вплив на розгортання національного руху?
«Книга "Історичні пісні українського народу” є програмовою для української науки й суспільної думки. За своїм значенням вона належить до першого десятка ключових видань XIX ст. ...Систематизувавши український фольклор, що оспівував історичні події минувшини, два лідери українського руху створили книжку, у якій народ сам описував й оцінював власне минуле...»
Гирич І. «Українські інтелектуали і політична окремішність»
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Володимир Антонович (1834-1908) - український історик, археолог, етнограф, археограф. Співорганізатор Київської громади, член Київського товариства старожитностей і мистецтв. Головний редактор Київської археографічної комісії, підготував на цій посаді 15 томів «Архіву Південно-Західної Росії», з яких 9 томів складалися з документів, зібраних та опрацьованих ним особисто. Від 1878 р. - професор кафедри російської історії Київського університету. Виплекав «київську школу» українських істориків (М Грушевський, Д. Багалій, О. Левицький, І. Каманін та ін.). В. Антонович започаткував систематичні археологічні дослідження на території України, ставши родоначальником вітчизняної наукової археології.
Прочитайте фрагмент історичного джерела й дайте відповіді на запитання. • 1. На які особливості суспільного життя українців 70-80-х років XIX ст. звертає увагу автор спогадів? • 2. Які факти в тексті свідчать, що до В. Антоновича тогочасна молодь ставилася з надзвичайною шаною?
«...Буваючи в хаті "професора” ми, самі всі українці з роду вперше тут довідалися і побачили, що є на світі книжки, написані нашою рідною мовою, що є українські книжки якраз для нас цікаві, і, пам’ятаю, випросивши у "професора” через його сина галицький "Дзвінок” або "Лиса Микиту”, ми один у одного їх виривали, щоб собі прочитати. Згодом за дитячими книжками пішли і поважніші, як, напр., "читанки”, популярна українська історія з малюнками... Коли ж почали ми заводити власну громадську бібліотеку, то добрий професор надарував нам для бібліотеки велику силу дуже цінних книжок. Незабаром у нас була така переважно історична бібліотека, що й ціни їй не скласти.
...Пригадую, скільки раз водив він нас в археологічні та нумізматичні музеї в університеті та докладно, години 2-3, водячи од вітрини до вітрини, читав нам українською мовою блискучі, змістовні, а разом з тим так, що й мала дитина усе зрозуміє, лекції з української археології, якій він був батьком. Бувало, збереться близько десятка людей, хто б вони не були, і Володимир Антонович ніколи не одмовиться повести і усе розказати...»
Зі спогадів Василя Доманицького
2. Ліквідація Київської громади. Емський указ
Піднесення українського руху спричинило посилення утисків і переслідування з боку самодержавства. Поштовхом до них став донос, який надійшов з Києва до Петербурга наприкінці 1874 р., про те, що українці хочуть вільної України у формі республіки з «гетьманом на чолі». У серпні 1875 р. за наказом Олександра II було створено спеціальну комісію, яка й запропонувала заходи боротьби з українофільством: заборону видань у Росії оригінальних творів і перекладів українською мовою, ввезення українських книжок і брошур, виданих за кордоном; театральних вистав, концертів, виконання пісень, друкування текстів до нот українською мовою (виняток становили історичні документи та певною мірою художні твори, але з уживанням лише літер російського правопису); видання газети «Київський телеграф», а також вислання Михайла Драгоманова та Павла Чубинського за межі України як «невиправних і безперечно небезпечних агітаторів».
Титульний аркуш українського політичного часопису «Громада»
18 травня 1876 р. імператор Олександр II, перебуваючи на відпочинку в німецькому місті Емс, ухвалив указ, відомий під назвою Емський, що затвердив запропоновані комісією рекомендації.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Михайло Драгоманов (1841-1895) - український публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч, засновник українського соціалізму. Через переслідування царатом за участь у громадівському русі емігрував за кордон. Перший діяч модерного часу, який познайомив Європу з українським питанням. Започаткував видання першого українського політичного часопису «Громада» (вийшло друком 5 томів збірника; 1878-1882). Критикував «старих» українофілів за аполітичне культурництво. Радикальні політичні погляди спричинили розрив з Київською громадою (1886). Намагався спрямувати український рух на боротьбу за федералізацію в межах Російської та Австро-Угорської імперій; не вірив у можливість відновлення національної державності.
Прочитайте фрагмент історичного джерела й дайте відповіді на запитання. • 1. Які недоліки, на думку автора, були притаманні національному рухові у 70-х роках XIX ст.? • 2. Як М. Драгоманов сподівався поширити ідеї соціалізму, прихильником яких він був? У чому вбачав відмінність у діяльності соціалістів у підавстрійській та підросійській Україні? • 3. Чим політичні погляди М. Драгоманова 70-80-х років XIX ст. відрізнялися від поглядів лідерів Старої Київської громади?
«...У Києві я застав велике пожвавлення українців. Старші (здебільшого вчителі гімназій) складали зерно нововідкритого Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, молоді студенти збиралися в гуртках і працювали над словником, думали і про популярні книжки... Але не сподобалося мені в київських українофілах багато що: по-перше, поступливість офіційному світові і загравання з консервативними колами, а серед молоді навіть ворожнеча до радикалів, як тоді називали соціалістів; по-друге, велика відсталість від європейських ідей, наукових і політичних, і претензії вирішувати всі питання одним національним духом, як у московських слов’янофілів...
Будучи соціалістом за своїми ідеалами, я переконаний, що здійснення цього ідеалу можливе тільки в певній поступовості і при високому розвитку мас, а тому й більш досяжне за допомогою розумової пропаганди, ніж кривавих повстань. Оскільки Україна, моя батьківщина, поділена на дві частини - австрійську і російську і оскільки в першій існує певна політична свобода, якої в Росії немає, то, по-моєму, діяльність соціалістів у кожній частині повинна бути різна: в Австрії можна приступати до організації власне соціалістичної партії з робітників і селян-русинів у союзі з поляками і євреями, в Росії ж треба насамперед добитися політичної свободи, соціалістичні ж ідеї можуть поки що поширюватися в Росії тільки науково-літературним способом. Одержати ж політичну свободу в Росії українська нація, на мою думку, може не шляхом сепаратизму (від лат. separatus - відокремлення. - Авт.), а тільки разом з іншими націями й областями, шляхом федералізму».
Драгоманов М. «Автобіографія»
3. Роль «Братства тарасівців» у національному русі
Від 90-х років XIX ст. національний рух поступово набував рис політичного. Рушієм цього процесу стало національно налаштоване студентство. У 1891 р. харківські та київські студенти Іван Липа, Микола Байздренко, Михайло Базькевич і Віталій Боровик утворили українську таємну організацію «Братство тарасівців».
Братчики зблизилися з подружжям Олександра та Софії Русових і разом з ними створили Молоду громаду, члени якої діяли в найбільших містах Наддніпрянщини. Найактивнішим був харківський осередок «Братства» під керівництвом І. Липи. Братчики організовували свята на честь Т. Шевченка, читали лекції, ставили п’єси тощо.
Братство мало свій Статут, опублікований у журналі «Правда» у Львові під назвою «Profession de foi, або Визнання віри молодих українців» (1893). Того самого року поліція викрила організацію, а після арештів і слідства вона перестала існувати. «Братство тарасівців» - перша самостійницька організація у Великій Україні.
Борис Грінченко (1863-1910)
Активний член «Братства тарасівців». Письменник і педагог. Укладач букваря «Українська граматика до науки читання й писання» (1888 р., надруковано 1907 р.), першої української читанки «Рідне слово» (1889 р., надруковано 1912 р. у співавторстві з М. Грінченко), чотиритомного тлумачного «Словника української мови» (виданий у 1907-1909 рр. у Києві).
Прочитайте фрагмент історичного джерела і дайте відповідь на запитання. • Які політичні вимоги було сформульовано в Статуті «Братства тарасівців»?
«Ми стоїмо за повну автономію у всіх народів, за дрібну децентралізацію як у інших народів, так і на Україні. Україна під гнітом; і після закону людської психології вона підіймає свій національний прапор. Скоро Україна добуде сю волю. Ми єднаємося з усякими іншими пригніченими націями в Росії, щоб гуртом боронитися проти асиміляційних заходів і гуртом здобувати волю... Для нас, свідомих Українців, єсть один українсько-руський народ. Україна Австрійська і Україна Російська, однак, нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу, і аби була у нас моральна міць, то ні нас не зможуть відірвати від Галичини, ні Галичини від нас...»
З «Profession de foi, або Визнання віри молодих українців»
4. Національне відродження кримських татар
З курсу історії 8-го класу ви пам’ятаєте, що на час приєднання Криму до Російської імперії найбільшою етнічною групою там були кримські татари. Установивши в Криму свою владу, російський уряд розпочав його систематичну колонізацію, унаслідок якої змінився етнічний склад населення півострова. Не визнаючи захоплення Криму Росією і не погоджуючись із політикою російщення регіону, кримські татари стали масово емігрувати до Туреччини. Найбільша хвиля еміграції спостерігалася на межі XVIII-XIX ст. і в середині XIX ст., одразу після Кримської війни. Зрештою Крим залишило дві третини татарського населення.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Ісмаїл-бей Гаспрали (Ісмаїл Гаспринський) (1851-1914) кримськотатарський просвітник, мислитель, письменник, видавець першої у Криму тюркомовної газети. Навчався в сільській мусульманській школі - мектебе, потім у Московському кадетському корпусі. У 1867 р. вернувся до Бахчисарая, де викладав у мусульманській семінарії - Зінджерлі-медресе. Певний час мешкав у Парижі та Стамбулі.
З 80-х років XIX ст. у Криму почалося кримськотатарське національне відродження, яке згодом заторкнуло всі татарські й інші тюркські народи Російської імперії. Цей рух очолив Ісмаїл-бей Гаспрали (Гаспринський). Від 1877 р. І. Гаспринський став міським головою Бахчисарая. Там він заснував у 1883 р. двомовну кримськотатарсько-російську газету «Перекладач-Терджиман». Вона була першою і протягом багатьох років єдиною тюркськомовною газетою в Російській імперії. У газеті публікували матеріали, присвячені проблемам мусульман Криму й усієї імперії, подіям загальноросійського і світового політичного та культурного життя. Ця газета стала «вікном у великий світ» для кримських татар та інших тюркськомовних народів імперії в Поволжі. Закавказзі й Середній Азії.
Завдяки активному поширенню газети популяризували просвітницькі ідеї реформатора. Тож газета стала рупором національного відродження кримських татар, яке, на думку І. Гаспринського, починалося з турботи про освіту народу і його духовне пробудження.
Сторінки газети «Перекладач-Терджиман»
ЗАУВАЖТЕ
Традиційна система релігійних навчальних закладів кримських мусульман складалася із двох рівнів - початкова (мектебе) та вища (медресе).
І. Гаспринський запропонував програму освітньої реформи, що передбачала запровадження нового методу навчання грамоти. За його методом окремій літері відповідали конкретні звуки (такі нові початкові школи реформатор назвав новометодними). Реформа включала викладання нових предметів у мектебе і медресе, створення перших національних підручників і навчальних посібників для вчителів, організацію жіночої освіти в Криму.
Окрім того, І. Гаспринський обстоював ідею формування національної інтелектуальної еліти, здатної зробити для свого народу значно більше за власних батьків, докладав зусиль до створення політичних структур, що переймалися б проблемами мусульман Росії. І. Гаспринський започаткував дискусію про національну ідентичність кримських татар.
Ознайомтеся з біографією І. Гаспринського і дайте відповіді на запитання. • 1. Якби ви мали змогу поспілкуватися із діячем, щоб ви його запитали про його діяльність? • 2. Якої б поради попросили дати українським діячам у боротьбі за відродження національної свідомості? Що б розповіли про події в сучасній Україні?
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Ухвалення Емського указу імператором Олександром II • створення «Братства тарасівців» • відкриття Південно-Західного відділу Російського географічного товариства • заснування газети «Перекладач-Терджиман».
2. Виберіть твердження, що характеризують діяльність Старої Київської громади в 70—80-ті роки XIX ст.
• 1. Видання «Історичних пісень малоросійського народу» з примітками В. Антоновича та М. Драгоманова. • 2. Перший вихід «Кобзаря» Т. Шевченка. • 3. Видання «Граматики малоросійського наріччя» - першої граматики народної української мови. • 4. Установлення контролю над газетою «Київський телеграф». • 5. Заснування Київського університету. • 6. Заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. • 7. Видання першої газети українською мовою - «Зорі Галицької». • 8. Скликання з’їзду діячів науки та культури - «Собору руських учених».
3. Які з тверджень стосуються В. Антоновича?
• 1. Видавець першого українського часопису «Громада». • 2. Під час роботи в Київській археографічній комісії підготував 9 томів «Архіву Південно-Західної Росії». • 3. Радикальні політичні погляди спричинили його розрив з Київською громадою. • 4. Лідер та ідейний натхненник Київської громади протягом усього її існування. • 5. Науковий наставник учених-істориків, зокрема М. Грушевського. • 6. Відповідно до Емського указу був змушений залишити Україну. • 7. Започаткував систематичні археологічні дослідження на території України, став родоначальником вітчизняної археології.
4. Прокоментуйте події / явища, про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?
«Таким чином з відкриттям відділу розпорошені українофіли одержали центр й опору, навколо якого згрупувалися й стали діяти сміливіше, так що протягом року з лишком їх успіх став впадати в очі».
З доповідної начальника Київського губернського жандармського управління
«Стан нашого "Київського телеграфа” непевний. І своїм радикальством, і своїм українством, і критикою городських і краєвих справ, і просто конкуренцією "Киевлянину” він викликав проти себе багато ворогів, котрі вхопились за слова "український сепаратизм” як найліпшу палку проти нашої газети...»
М. Драгоманов
«Випускаючи нашу газету, ми хочемо заявити нашим читачам, що "Терджиман” намагатиметься передусім, з одного боку - давати потрібні та корисні для культурного життя знання, а з іншого - знайомити російське суспільство з нашими національними потребами. Наш шлях важкий і складний. Тому ми взялися за цю справу в ім’я Господа і взялися за перо в інтересах правди й науки».
І. Гаспринський
5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.
Здобутки членів Південно-Західного відділу Російського географічного товариства у вивченні історії, етнографії, мови, економіки, їхня освітньо-культурницька та громадсько-політична діяльність сприяли піднесенню національної свідомості, подальшому розвитку українського національно-визвольного руху.
6. Аналізуючи внесок М. Драгоманова в українське національне відродження, видатний його сучасник, послідовник і учень, а згодом суворий критик І. Франко писав: «В особі Драгоманова побачили ми, побачила Європа перший раз новий тип - свідомого європейця й не менш свідомого українця». Прокоментуйте твердження І. Франка. Чому М. Драгоманова називають чи не першим подвижником українського громадсько-політичного руху, першим неофіційним послом української справи в Європі?
7. Чи не найкраще схарактеризував об’єднавчі засади, світоглядні позиції громадівців Павло Житецький, згодом відомий учений-мовознавець: «Ми вже добре знали, що однієї свободи мало - без науки, без європейської освіти. Нам був дуже противний як польський, так і московський націоналізм з інстинктами державного насильства». Прокоментуйте цю думку. Визначте та обґрунтуйте роль громадівського руху в українському національному відродженні.
Коментарі (0)