§40. Українське образотворче мистецтво та архітектура в другій половині XIX — на початку XX ст.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати розвиток українського образотворчого мистецтва, архітектури в другій половині XIX — на початку XX ст.; розповідати про творчість видатних митців цієї доби; називати шедеври українського мистецтва зазначеного періоду.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які стилі були панівними в українському мистецтві в першій половині XIX ст.? 2. Назвіть імена видатних представників українського образотворчого мистецтва першої половини XIX ст. та вкажіть їх головні здобутки.

1. РОЗВИТОК ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА. Вагомі зрушення в суспільно-політичному та економічному житті другої половини XIX ст. сприяли утвердженню в образотворчому мистецтві тенденції до реалістичного відображення світу.

Під впливом ідей народників художники-реалісти створили Товариство пересувних художніх виставок, яке ставило собі за мету поширення мистецтва в маси. Ідейною основою художників-передвижників був критичний реалізм, тобто реалістичне відображення недоліків суспільно-політичного життя.

Серед художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців, які у своїй творчості прагнули відтворити краєвиди, побут, національний характер українців.

Одним із найяскравіших митців був українець за походженням Ілля Рєпін (1844—1930), автор відомих полотен на українську тематику: «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Вечорниці» та інших.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Для популяризації досягнень українського малярства і гравюри велике значення мали музеї. Київський музей старовини й мистецтва та Одеський міський музей красних мистецтв було засновано 1899 р., Харківський міський художній музей — у 1886 р., Феодосійську картинну галерею І. Айвазовського — у 1880 р.

Любов до України та її народу прослідковується у творчості В. Маковського («Ярмарок у Полтаві», «Святковий день на Україні»), уславленого мариніста І. Айвазовського («Чумацький шлях», «Весілля на Україні»), М. Ге тощо.

Зрештою в колі російських художників поступово склалася група митців, яка започаткувала самостійний розвиток українського мистецтва. Серед них — С. Васильківський, М. Пимоненко, М. Самокиш, К. Трутовський, О. Сластіон, І. Їжакевич та інші. У 1887 р. українські митці створили Київське товариство художніх виставок (організаційно оформилося в 1893 р.), а в 1890 р. в Одесі — Товариство південноросійських художників.

Також сформувалися українські мистецькі центри — Харківський, заснований першою професійною жінкою-художницею М. Раєвською-Івановою, Одеський на чолі з К. Костанді та Київський із малювальної школи М. Мурашка.

Українські митці почали не тільки приділяти більше уваги побутовим темам українського села, але й звертатися до історичних тем, зокрема героїчних подій козацької доби. Одним із найвидатніших українських живописців, знавцем народного орнаменту й мистецтва був Сергій Васильківський (1854—1917). Разом з істориком Д. Яворницьким та художником М. Самокишем він працював над альбомом «З української старовини». Його картини на історичну тему відображали героїко-романтичне минуле: «Бій запорожців з татарами», «Обрання полковником Мартина Пушкаря», «Сторожі запорозьких вольностей» тощо. Світову славу С. Васильківський здобув пейзажами, у яких відображав красу й велич рідного краю: «Весна на Україні», «По Дінцю», «Після дощу», «Бездоріжжя», «Захід сонця» тощо.

Інший видатний український митець Микола Мурашко (1844—1909) був не лише художником, а й педагогом, ідеологом українського мистецтва. Із 1869 р. він викладав малювання в київських середніх школах, а 1875 р. відкрив Київську малювальну школу, якою керував протягом 25 років.

Серед українських митців цього періоду також слід відзначити творчість Миколи Самокиша (1860—1944), одного з найвідоміших баталістів. Він навчався в Парижі й ставив собі за мету відтворити історичні події та національні особливості життя й побуту українського народу. Так виникла ціла низка батальних картин із козацької доби.

Художні полотна Миколи Пимоненка (1862—1912), у яких зображено народне життя українців, неодноразово виставлялися за кордоном. Такі картини, як «Жертва фанатизму», «Конокрад», «Проводи рекрутів», «На Далекий Схід» та інші, викривали темні сторони життя тогочасного українського села, ворожість самодержавства до досягнень науки і культури.

Розвиток українського мистецтва занепокоїв владні структури, які, вбачаючи в цьому прояв національно-визвольного руху, почали чинити йому всілякі перешкоди.

Портрет дівчини в червоному капелюсі. Художник М. Мурашко

Весна на Україні. Художник С. Васильківський

Жертва фанатизму. Художник М. Пимоненко

На західноукраїнських землях розвиток українського образотворчого мистецтва відбувався в непростих умовах. Польські, австрійські, німецькі мистецькі ніколи, які переважали в Австро-Угорщині, пропагували академізм, основою якого був класицизм, заважали становленню української мистецької школи. Проте й тут художники звернулися до тем із народного життя й побуту. Першим із них був Корнило Устиянович (1839—1903) («Бойківська пара», «Гуцулка біля джерела», «Шевченко на засланні»).

Серед західноукраїнських художників другої половини XIX ст. слід відзначити І. Труїла, О. Кульчицьку, О. Куриласа, А. Манастирського, Ю. Пігуляка, Н. Івасюка та інших.

Мистецька спадщина Івана Труша (1869—1941) становить понад 6000 картин. Його твори відзначаються чіткістю і простотою композиції. Він створив портрети багатьох видатних діячів української культури — І. Франка, Лесі Українки, В. Стефаника, М. Лисенка та інших. У 1898 р. із його ініціативи було засновано Товариство з розвитку українського мистецтва, метою якого стала популяризація українського мистецтва. За сприяння митця в 1905 р. у Львові відбулася перша Всеукраїнська художня виставка, на якій презентувалися твори художників Наддніпрянщини та західноукраїнських земель. Виставка стала демонстрацією культурної єдності українського народу, штучно розділеного на дві частини.

Значним внеском у розвиток українського живопису стали монументальні картини «Вибори полковника Пушкаря і передача йому клейнодів», «Ромоданівський чумацький шлях» та «Бій козака Голоти з татарином», написані С. Васильківським, М. Самокишем, М. Беркасом та М. Уваровим. Ці картини прикрасили будинок Полтавського губернського земства (нині обласний краєзнавчий музей), збудований у 1903—1908 рр. за проектом архітекторів В. Кричевського та К. Жукова.

На початку XX ст. в українському образотворчому мистецтві набували поширення нові модерністські тенденції, які поклали початок абстрактному мистецтву. Його прихильниками були М. Жук, О. Новаківський, О. Екстер, В. і Ф. Кричевські, А. Петрицький, О. Богомазов, Д. і В. Бурлюки, М. і Т. Бойчуки та інші. Новий модерністський напрямок у мистецтві — супрематизм — започаткував Казимир Малевич (1878—1935). Його картина «Чорний квадрат на білому тлі» викликала жваву дискусію.

Гуцулка з дівчинкою. Художник І. Труш

Пам'ятник М. Гоголю в Ніжині. Скульптор П. Забіла

Супрематизм (від латин. «вищий, останній») — модерністський напрямок у мистецтві, започаткований К. Малевичем. Супрематизму притаманні геометричні абстракції з найпростіших фігур (квадрат, прямокутник, коло, трикутник). Комбінації цих фігур мають відображати «вищі» основи реальності, осягнуті інтуїцією художника.

У другій половині XIX — на початку XX ст. на українських землях розвивалося й мистецтво скульптури, якій у цей період став притаманний реалізм. Найзначнішим українським скульптором другої половини XIX ст. був Леонід Позен (1849—1921). У скульптурі малих форм він створив різноманітні соціальні типи людей («Шинкар», «Кобзар»), відобразив соціальні явища («Переселенці», «Злидар», «Оранка в Малоросії»). Крім того, Л. Позен захоплювався історичною тематикою. Велику популярність мали його роботи «Скіф», «Запорожець у розвідці». Інший майстер — Пармен Забіла (1830—1917) — виконав мармуровий портрет Т. Шевченка для музею в Чернігові та пам’ятник М. Гоголю в Ніжині.

Українські митці випробували свої сили і в монументальній скульптурі. Михайло Мікешин (1835—1896) у 1888 р. створив пам’ятник Б. Хмельницькому в Києві.

На початку XX ст. українська скульптура теж не уникла впливу модернізму. Відомими тогочасними українськими скульпторами-модерністами були М. Гаврилко, М. Паращук, В. Іщенко, П. Войтович та інші. їхній творчості властиві контрастні світлотіньові ефекти та глибокий психологізм. Скульптор Олександр Архипенко (1887—1964), засновник кубізму в скульптурі, значно збагатив мову пластики, змусивши навіть порожній простір стати виразним елементом композицій. Він створив скульптури «Жінка, яка ступає», «Жінка, яка зачісується» тощо.

Кубізм — напрямок у мистецтві першої чверті XX ст., представники якого зображували предметний світ у вигляді комбінацій правильних геометричних об'ємів: куба, кулі, циліндра, конуса.

2. АРХІТЕКТУРА. Друга половина XIX ст. в архітектурі позначена впливом різних історичних стилів і напрямків, що поєднувалися в одній будівлі. Це поєднання (еклектизм) і було найбільш характерним для міського громадського й житлового будівництва. Тоді в будівництві вже почали масово використовувати нові технології та матеріали (бетон, залізо, залізобетон тощо).

Серед напрямків архітектурного мистецтва вирізнялися віденський неоренесанс і стиль французького відродження. Неоренесанс поширився в західноєвропейських країнах, дістався Чернівців, Львова, Києва, Одеси, Херсона, Харкова та інших українських міст. Найтиповішими є споруди міських театрів (Київ, Львів, Одеса) та громадські будівлі.

Видатними здобутками відзначилися архітектори О. Беретті (Володимирський собор, будинок Першої гімназії в Києві), В. Шретер (будинок оперного театру й театру Соловцова в Києві), Й. Главка (будинок резиденції митрополитів Буковини і Далмації в Чернівцях), Ю. Гохбергер (будинок Галицького сейму), В. Садловський (залізничний вокзал у Львові) та інші.

Жінка, яка зачісується. Скульптор О. Архипенко

Пам'ятник Б. Хмельницькому в Києві. Скульптор М. Мікешин. Фотографія початку XX ст.

Будинок із химерами в Києві. Архітектор В. Городецький

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Владислав Городецький народився в 1863 р. на Поділлі. Закінчив реальне училище при євангелічній лютеранській церкві Св. Павла в Одесі. У 1885—1890 рр. В. Городецький навчався в Академії мистецтв у Петербурзі. Його життєвий і творчий шлях протягом 1891 — 1920 рр. пов'язаний із Києвом. Загалом він спорудив в Україні понад 30 будівель. Найвідомішим архітектурним витвором В. Городецького вважають будинок у Києві на вулиці Банковій 10, який відомий під назвою «Будинок із химерами» (1901 р.). Однак події Першої світової війни, революції, громадянської війни змусили В. Городецького переїхати до Польщі, де він також створив чимало споруд. Останні роки життя архітектор проживав в Ірані (Персії), де займався зведенням громадських будівель.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. на основі народного мистецтва та українського бароко відродився український стиль. Визначним архітектором цього напрямку був Василь Бричевський (1873—1952) — автор проекту будинку Полтавського земства, Меморіального музею біля могили Т. Шевченка. За проектами Івана Левинського (1851—1919) та інших архітекторів у Львові споруджено будівлі страхового товариства «Дністер», бурси Українського педагогічного товариства, академічних дому, гімназії тощо.

На початку XX ст. в архітектурі поширення модерністських тенденцій знайшло прояв у геометрично чітких лініях споруд і динамічності їхніх форм. У цьому стилі були побудовані залізничні вокзали Львова, Києва, Жмеринки, Харкова, перший на українських землях критий ринок у Києві (Бессарабський). З’явилося також чимало будівель з елементами класичного, модерного та інших стилів у різних українських містах: у Києві — Педагогічний музей на Володимирській вулиці (архітектор П. Альошин), Державний банк (архітектор О. Кобелев), у Харкові — будинок Медичного товариства (архітектор О. Бекетов), у Севастополі — будинок панорами «Оборона Севастополя» (архітектор В. Фельдман), у Львові — будинок страхової компанії «Дністер» (архітектор І. Левинський).

Одним із найвидатніших архітекторів, який творив у стилі модерн, був Владислав Городецький (1863—1930).

Висновки

• Період другої половини XIX — початку XX ст. позначився новими здобутками в розвитку українського образотворчого мистецтва та архітектури. Саме в цей час спостерігалося піднесення в розвитку культури.

• Видатні українські митці здобули світове визнання та стали засновниками нових мистецьких стилів, які визначали обличчя світової культури в наступному столітті.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Які риси були притаманні українському образотворчому мистецтву другої половини XIX ст. — початку XX ст.? 2. Назвіть провідні українські центри живопису другої половини XIX ст. 3. Яка тематика творів переважала в українському живописі другої половини XIX ст. і чому? 4. Що нового з'явилося в архітектурі другої половини XIX ст., а що — на початку XX ст.? 5. Назвіть видатних українських художників, скульпторів, архітекторів другої половини XIX — початку XX ст. 6. Назвіть визначні історичні пам'ятки архітектури в стилі модерну.

7. Назвіть причини утвердження в українському мистецтві другої половини XIX ст. реалістичного зображення світу. 8. Які процеси вплинули на розвиток українського мистецтва на початку XX ст.? 9. Чому навіть за відсутності власної держави українське мистецтво в другій половині XIX — на початку XX ст. переживало піднесення?

10. Охарактеризуйте один із творів українських художників другої половини XIX — початку XX ст. 11. Підготуйте презентацію за темою «Українське образотворче мистецтво другої половини XIX — початку XX ст.».

12. Чому саме українські митці стали засновниками абстрактного мистецтва? Підготуйте повідомлення за цим питанням.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно