§ 11 ОСВІТА Й НАУКА УКРАЇНИ КІНЦЯ ХVІІІ — ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТ.

1. Умови розвитку культури

Чи можна стверджувати, що наприкінці XVIII — у першій половині ХІХ ст. склалися сприятливі умови для розвитку української культури?

Основним змістом процесів, що відбувалися в культурі українських земель кінця ХVІІІ — першої половини ХІХ ст., було становлення модерної української культури. Цей процес став складовою українського національного відродження. Умови, у яких розвивалася культура, створювалися низкою чинників.

Проаналізуйте перелічені чинники й визначте, який вплив на розвиток культури (позитивний чи негативний) мав кожний із них.

Чинник — поняття, похідне від поняття «чинити» — те, що чинить, має вплив, діє на щось. Визначити чинники — знайти, що вплинуло на розвиток певного явища, процесу.

Чинники розвитку культури українських земель кінця XVIII — першої половини XIX ст.:

вплив ідей західноєвропейської філософії;

промисловий переворот і поширення наукових знань;

інтенсивне зростання міст і міського населення;

відсутність власної держави, національне гноблення та імперські кордони, що ділили українську етнічну територію;

спроби культурної асиміляції українців владою обох імперій;

поліетнічний склад населення українських земель, взаємовплив культур різних народів (польської, єврейської, румунської та ін.);

зростання національної самосвідомості та намагання протидіяти русифікації, онімеченню, полонізації, мадяризації.

У Російській імперії чимало талановитих українців відчували неможливість проявити свої здібності на батьківщині й вимушені були шукати кращих перспектив в імперських столицях. Проте більшість із них навіть далеко від рідної землі не поривали зв’язків з Україною й намагалися своїми працею і творчістю служити інтересам власного народу.

Австрійська імперія розглядала українські землі як відсталі провінції та цілеспрямовано зберігала їхнє другорядне становище щодо центру. Унаслідок цього західноукраїнські культурні діячі, як і їхні брати-наддніпрянці, вимушені були шукати можливостей для прояву своїх здібностей за межами рідного краю.

2. Розвиток освіти

Яку політику проводили в освіті російський та австрійський уряди? Як вона впливала на культуру населення України?

Промисловий переворот на українських землях зумовив зростання потреби в освічених працівниках, що стимулювало розширення мережі навчальних закладів і зростання чисельності учнів. Водночас імперська влада розглядала заклади освіти та мову викладання в них як засіб посилення державного контролю над формуванням вірнопідданих громадян.

Загальноосвітні навчальні заклади в українських землях Російської імперії поділялися на:

парафіяльні школи: початкова освіта упродовж від півроку навчання в селах і до одного року в містах; дітей навчали російською мовою читати, писати, рахувати та основам православної релігії;

повітові школи: двокласні, а згодом трикласні; тут училися вихідці із заможних верств населення (купців, міщан, службовців); вивчали російську мову, арифметику, фізику, географію, історію;

гімназії відкривалися для дітей привілейованих станів (Київ, Одеса, Харків, Полтава, Чернігів та ін.); вчилися чотири роки, а згодом сім; вивчали російську, латинську та іноземні мови, математику, природознавство, географію, історію, правознавство, «Закон Божий». Випускники гімназій отримували можливість вступати до вищих навчальних закладів або на державну службу.

Проаналізуйте документ і визначте, якою була урядова політика в освітній сфері. Чому царський уряд так боявся освіченості українського народу?

З висловлювання міністра народної освіти в 1824-1828 рр. Олександра Шишкова

...Наставляти землеробського сина в риториці було б підготовкою його бути поганим або ще шкідливим громадянином. Але настанови у християнських чеснотах, у добрій моральності потрібні кожному, не виводять нікого з призначеного йому долею місця і у всіх станах і випадках роблять його і лагідним, і задоволеним, і благополучним.

Школа середини ХІХ ст. в селі Лоташеве Черкаської області (сучасне фото)

Існували й приватні навчальні заклади, де теж здобували середню освіту. Доньки дворян навчалися в інститутах шляхетних дівчат, що діяли в Харкові, Полтаві, Одесі, Керчі, Києві. До таких інститутів приймали дівчат із 8 років. Курс навчання становив шість років і передбачав, окрім загальноосвітньої підготовки, отримання знань із домогосподарства, етикету тощо. В Україні працювали три ліцеї: Рішельєвський в Одесі, Кременецький та Ніжинський. Це були привілейовані середні й вищі навчальні заклади для дітей дворян, з яких готували державних чиновників.

Окрім загальноосвітніх, діяли й професійні навчальні заклади. Зокрема, ремісниче училище в Чернігові. Кадетські корпуси Полтави та Києва готували дворянських дітей до офіцерської служби. У Миколаєві працювало штурманське училище. У багатьох містах відкривалися фельдшерські училища.

Значним здобутком у розвитку освіти в українських землях стало заснування університетів у Харкові та Києві.

Ініціатором відкриття університету в Харкові став відомий на Слобожанщині поміщик і громадський діяч Василь Каразін. Університет відкрито в 1805 р.; мав він чотири відділи: словесний, етико-політичний, фізико-математичний, медичний. Першим ректором Харківського університету став Іван Рижський — філософ, логік і мовознавець.

Корпус Харківського університету (листівка ХІХ ст.)

У 1834 р. відбулося відкриття Київського університету Святого Володимира. На той час він мав два відділи: історико-філологічний і фізико-математичний. Першим ректором університету став Михайло Максимович — історик, етнограф, філолог, ботанік. Відкриваючи Київський університет, царська влада розраховувала на те, що він буде центром русифікації Наддніпрянщини задля обмеження польського впливу (у зв’язку з повстанням 1830—1831-х рр.).

Чого й чому найбільше побоювалася царська влада? Що мав на увазі автор документа, коли згадував «батьківщину» й «вітчизну», і що саме його непокоїло?

Розпорядження попечителя Київського навчального округу ректору Київського університету (1834 р.)

Беручи до уваги умови краю, вважаю за потрібне запропонувати вашому високородію доводити негайно до мого відома про такі обставини:

1. Якщо б у лекціях панів викладачів університету міг вкрастися хибний напрям, що протидіяв вірі, моральності, покірності властям, і викликав любов до якоїсь батьківщини, відокремленої перекрученими думками від спільної улюбленої вітчизни, для цього я покладаю на вас пильний, але таємний нагляд за викладанням університетських лекцій.

2. Якщо б на нарадах університетських присутственних місць міг вкрастися дух непокори властям і протидія планам уряду.

3. Якщо б ви зі свого боку помітили особисті недозволені вчинки членів університету або зв’язки з людьми неблагонадійними чи підозрілими.

Проте університет став осередком українського руху. У 40-х роках тут розгорнуло діяльність Кирило-Мефодіївське братство.

Михайло Сажин. Червоний корпус Київського університету на початку 40-х років XIX ст. (Західний фасад)

Зміни в системі освіти західноукраїнських земель відбулися в період реформ імператриці Марії-Терезії, коли прийнято закон про обов’язкову початкову освіту для дітей 5-12 років.

Які типи навчальних закладів існували в західноукраїнських землях? Чи відрізнялась така система від тієї, що існувала на підросійській території?

Загальноосвітні навчальні заклади в західноукраїнських землях поділялися на:

елементарні: у селах — парафіяльні однорічні, у селищах і містечках — тривіальні, або трикласні, школи. Навчання в цих школах мало вестися рідною мовою;

чотирикласні головні та нормальні школи, які створювались у містах; гімназії з двома роками навчання. Закінчення їх надавало можливість вступу до вищих навчальних закладів.

У всіх навчальних закладах, окрім елементарних і тривіальних, навчання провадилося німецькою мовою. Держава не фінансувала шкіл, й утримуватися вони мали громадським коштом. 1805 р. австрійський уряд видав указ, за яким усі початкові народні школи Галичини та Буковини передавалися під контроль римо-католицької церкви. Це рішення спричинило загострення «боротьби за школу» між поляками та українцями, яка тривала протягом першої половини ХІХ ст. У 1847 р. в Галичині діяло 741 русинська й 459 русино-польських шкіл.

На Буковині українська мова до шкіл не допускалася, відбувалася румунізація системи освіти.

На Закарпатті існувало близько 300 початкових шкіл з народною мовою навчання, утримуваних церковними громадами. В усіх інших навчальних закладах цього регіону обов’язковим було вивчення угорської мови.

Повну середню освіту давали гімназії. У 40-50-х рр. XIX ст. у Східній Галичині існувало вісім гімназій, на Північній Буковині — одна, на Закарпатті — дев’ять. На західноукраїнських землях вищу освіту отримували лише у Львові, де австрійська влада відновила діяльність університету (1817 р.), але з німецькою мовою викладання. Під впливом революції 1848-1849 рр. тут створено кафедру української мови і літератури. В університеті тривало протистояння між українцями та поляками за мову викладання. Окрім університету, у Львові діяла реальна (торговельна) школа й технічна академія. На Закарпатті не було вищих навчальних закладів. На Буковині Чернівецький ліцей готував кадри духовенства.

3. Розвиток науки та видатні вчені

Якою була роль відкритих в українських землях університетів у розвитку науки?

Значного розвитку вітчизняна наука досягла з відкриттям Харківського та Київського університетів. Тут розвивались такі галузі знання, як фізика, астрономія, хімія, геологія, медицина та ін. Розвитку ботаніки, садівництва й агрономії сприяла дослідна робота в ботанічних садах, які закладалися при університетах.

Науковими здобутками уславилися українські вчені: Василь Каразін, Михайло Максимович, Михайло Остроградський та ін.

Погляд зблизька

У яких галузях науки уславились українські вчені? Який внесок вони зробили в розвиток різних наук?

Василь Каразін (1773-1842) — учений, винахідник, громадський діяч, засновник Харківського університету.

Автор близько 60 наукових праць із агрономії, хімії, конструювання сільськогосподарських машин, нових методів сільськогосподарського виробництва.

Зробив чимало технічних винаходів і наукових відкриттів. За його ініціативи в Харкові, Києві, Миколаєві, Полтаві були відкриті перші метеорологічні станції, за даними спостережень яких почали передбачати погодні зміни.

У жовтні 1999 р. його ім’я присвоєно Харківському університету.

Лаврентій Сєряков. Портрет Василя Каразіна (гравюра на дереві)

Російський дослідник ХІХ ст. Яків Абрамов про Василя Каразіна

Каразін працював над винаходом способів опалення. Він зосередився на подачі тепла в кімнати за допомогою водяної пари по трубах. Пізніше ця ідея здійснилася в Берліні, і принцип водяного опалення перенесено і в Росію, але пропозицію Каразіна ніхто не згадав.

Каразін пропагував переробку сільськогосподарської сировини в концентрати. Бажаючи переконати харківських поміщиків у можливості заготовляти м’ясні консерви і збувати в цьому виді м’ясо за кордон, Каразін замовив в Англії три ящики консервів з яловичини, які відправив в навколосвітнє плавання на військовому судні. Плавання тривало три роки, після чого ящики доставили Каразіну. Останній на зборах філотехнічного товариства розкрив бляшанки і пригостив консервами присутніх, які були вражені, що після трирічної витримки яловичина не зіпсувалася.

Михайло Максимович (1804-1873) — історик, етнограф, фольклорист, літературознавець, природознавець, педагог, громадський діяч. Ректор Київського університету.

Його світогляд базувався на розумінні природи як живого цілого, здатного до саморозвитку. Таке бачення викладав у працях «Основи ботаніки», «Роздуми про природу». Уславився він і як фольклорист, оприлюднивши «Українські народні пісні» (1834). Опублікував низку праць з історії козаччини, гайдамаччини.

Тарас Шевченко. Портрет Михайла Максимовича

Реалізовувався як славіст-мовознавець світового масштабу, приділяючи особливу увагу обґрунтуванню самостійного статусу української мови. Був почесним професором багатьох європейських університетів. Автор понад 100 досліджень.

Михайло Остроградський (1801-1862) — видатний математик і педагог.

Зробив значний внесок у розвиток математичної фізики, математичного аналізу, теоретичної механіки, теорії чисел, алгебри, теорії ймовірності. Автор понад 100 наукових праць.

Обраний академіком Імператорської академії наук у Петербурзі та почесним доктором Віленського й Гельсінгфорського університетів, членом Американської, Туринської, Римської та членом-кореспондентом Паризької академій наук.

У 2001 р. ЮНЕСКО внесла Михайла Остроградського до переліку видатних математиків світу.

Його слава була такою гучною, що коли молоді науковці виїжджали за кордон учитися, то їм бажали: «Ставай Остроградським».

4. Культурно-освітні товариства

У чому полягала діяльність культурно-освітніх товариств?

Національне відродження та розвиток науки на українських землях посилили інтерес інтелігенції до різних галузей знання, народної культурної спадщини, до осмислення історичної пам’яті.

При університетах та інших установах створювалися культурні, освітні й наукові товариства, метою яких було вивчення науки, мистецтва, технологій та поширення знань у суспільстві. Влада цей рух не забороняла, оскільки він не загрожував державному устрою.

Так, у 1812 р. для розвитку природничих і гуманітарних знань створено Товариство наук при Харківському університеті. На засіданнях його зачитували наукові доповіді, обговорювали досліди. Результати цієї роботи друкували для широкого загалу читачів.

Важливою подією для відновлення й збереження історичної пам’яті українців стало створення громадського об’єднання — Тимчасового комітету для дослідження старожитностей у Києві (1835-1845). На основі зібраних матеріалів у 1852 р. створено Київський центральний архів давніх актів.

Створене 1839 р. в Одесі Товариство історії та старожитностей збирало й описувало залишки давнини. Зібраний матеріал оприлюднювали у спеціальних виданнях.

У Львові протягом 1821-1826 рр. діяло Товариство прихильників слов’янщини — громадсько-літературний гурток, заснований при місцевому університеті.

Розгляньте фото титулів книжок XIX ст. Які висновки можна зробити на їх основі про діяльність культурно-освітніх товариств?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. У яких умовах розвивалася українська культура наприкінці ХVІІІ — у першій половині ХІХ ст.?

2. Які типи навчальних закладів функціонували на українських землях?

3. Кого з видатних українських учених того часу ви знаєте?

4. Які об’єднання називали культурно-освітніми товариствами? Наведіть приклади й покажіть їхнє розташування на карті 2.

5. У чому полягав становий характер освіти? Які наслідки це мало для українського населення?

6. Який із життєписів українських учених зацікавив вас найбільше? Чому? Спробуйте поширити подані в ньому відомості, використовуючи різні джерела інформації.

7. Чому саме протягом першої половини ХІХ ст. активізувався процес створення культурно-освітніх товариств? Покажіть на карті 2 центри освіти та науки.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Створіть шість домашніх груп і виконайте випереджальне завдання до наступного уроку: за підручником, додатковою літературою, а також використовуючи знання, отримані на уроках української і зарубіжної літератури, підготуйте усну презентацію (можна в супроводі комп’ютерної наочної презентації) з обраної вашою групою теми:

1. Особливості розвитку української літератури наприкінці XVIIІ — у першій половині ХІХ ст.

2. Становлення сучасної української літературної мови. «Енеїда» Івана Котляревського.

3. Діяльність Григорія Квітки-Основ'яненка, Петра Гулака-Артемовського та Євгена Гребінки.

4. Тарас Шевченко і його «Кобзар».

5. Пантелеймон Куліш і його творчість.

6. Микола Гоголь і Україна.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно