§ 8. Соціально-економічне становище земель підавстрійської України та початок національного відродження

Прочитайте фрагмент джерела. 1. На яких особливостях соціального та національного життя українців наголошує вчений? 2. Чому питання мови гостро стояло на порядку денному? 3. Яку роль у процесі національного відродження відігравала мова?

Визначний громадський діяч, літературознавець Сергій Єфремов в «Історії українського письменства» писав: «Перші три десятиліття 19 ст. в Галичині були цілком мертвим і глухим часом; народ по-старому робив панщину, а інтелігентні русини, самі за себе духовні, говорили польською мовою і з народом нічого спільного, опріч віри, мати не хотіли. ...Були коло того ж часу змагання про те, якою мовою вчити в народних школах. Місцева влада у цій справі стояла на тому, що найкраще вчити польською мовою, а церковні книги коли не перекласти на польську мову, то хоч друкувати латинським шрифтом, "бо не годиться, мовляв, для хлопа множити наріччя і письма". Хоч у Відні не згодилися на такий спрощений погляд і цісар дозволив учити народною мовою, проте це право лишилось на папері, бо нікому було навіть дбати, щоб його не ламано: самі русини ще не могли дати собі ради з тим, яку саме мову вважати їм за народну...»

1. Що визначало соціальне та національне становище українців під владою Австрійської імперії

Українці, які опинилися під владою австрійських Габсбургів, не могли похвалитися культурним та економічним розвитком свого краю. Серед українців майже не було шляхти, міщанства, інтелігенції. Народ представляли селянство та духовенство.

Ви вже знаєте, що реформи Марії-Терезії та Йосифа II були спробою осучаснити імперію, гармонізувати соціальні й національні відносини, які певного мірою змінили життя українських селян і духівництва. Соціальний конфлікт* між поміщиками і селянами було спрямовано у правову площину (селяни могли спиратися на захист закону). Власне, такі зміни зумовили формування стереотипних уявлень про «доброго цісаря», хоч панщину було відновлено, а селянські повинності зросли майже вдвічі, сягнувши розмірів, що були за Речі Посполитої.

Унаслідок згаданих реформ істотно поліпшилося матеріальне становище і соціальний статус греко-католицького духівництва. На відміну від православного духовенства у Великій Україні, яке було всуціль зросійщене і слугувало опорою російського царизму, греко-католицьке - обстоювало інтереси народу, прагнуло бути йому за провідника. Стало кращим і правове становище греко-католицької церкви. У 1808 р. було відновлено Галицьку греко-католицьку митрополію. Греко-католицьке духівництво перебрало на себе роль очільника українців у Галичині, аж допоки на зламі 19-20 ст. на арену політичної боротьби не вийшли представники української світської інтелігенції (адвокати, нотаріуси, вчителі, чиновники). Отже, важливим наслідком такої політики уряду стала лояльність, тобто прихильне ставлення, українців до Габсбурзької династії.

Зміни в становищі греко-католицького духівництва на тлі згаданої лояльності мали й парадоксальне продовження. Піднесення освітнього рівня духівництва зумовило відчуження його від простого народу: якщо раніше малоосвічений священик залюбки спілкувався із простолюдином, то, здобувши диплом, прагнув вишуканішого товариства - панського, яке, як ви знаєте, було зденаціоналізованим.

Тож до кінця 19 ст. в сім’ях греко-католицьких священиків почали користуватися здебільшого польською мовою.

Відповідно до принципу імперської політики «розділяй і володарюй», Габсбурги надавали певні привілеї польській, румунській і угорській верхівкам. А це призводило до посилення соціальних та національних утисків українців. Гостроти соціальним і національним відносинам додавало упосліджене становище української мови, уживання якої обмежували в громадсько-культурній сфері та в освіті. У шкільництві Східної Галичини фактично панували німецька і польська мови, на Північній Буковині діти вивчали німецьку, польську або румунську мови, усі школи Закарпаття навчали угорською мовою.

Наступники Йосифа II скасували більшість його освітніх ініціатив: зокрема, початкові школи було переведено під контроль римо-католицької церкви, скасовано обов’язковість освіти. Було закрито Руський інститут при Львівському університеті, що діяв від 1787 р. до 1809 р., підготувавши 470 священиків.

* Соціальний конфлікт - загострення суперечностей між суспільними верствами.

Йосиф II (1741-1790)

Імператор «Священної Римської імперії германської нації» (1765-1790); до 1780 р. правив разом зі своєю матір’ю Марією-Терезією.

Польську мову (поряд із німецькою) вживали не лише в органах державного управління, навчальних закладах і громадських установах, а й навіть в офіційному діловодстві греко-католицької церкви.

2. Що визначало економічний розвиток західноукраїнських земель у першій половині 19 ст.

Що характерне для буденного життя галицьких селян?

У газеті «Зоря Галицька» 1848 р. збереглося таке свідчення: «Хати здебільшого чорні й темні, без димарів і без підлоги, одяг убогий, харчі пісні й несмачні і тому малокорисні; худоба виснажена, малоросла, квола. Господарство бідне до такої міри, що не тільки нічого продати, але перед збиранням врожаю треба ще й купити хліба».

Українські землі Австрійської монархії залишались економічно слаборозвиненими. Основною причиною повільного розвитку цих земель була економічна політика уряду, яка мала на меті перетворення західноукраїнських земель на ринок збуту і джерело сировини для промислово розвиненіших західних регіонів (Богемії, або Чехії, Моравії та Нижньої Австрії). Західні провінції, своєю чергою, мали продавати вже готову продукцію Галичині. Наприклад, галицьку вовну експортували, а поверталася вона дорогим готовим одягом, целюлоза - папером, деревина - сірниками тощо.

Економічна відсталість західноукраїнських земель у першій половині 19 ст. була зумовлена також збереженням феодальної залежності селянства, незацікавленістю поміщиків і купців вкладати капітали в промисловість, оскільки вони й без цього мали гарні прибутки, використовуючи дешеву працю селян або лихварюючи. Історики називають й інші причини, з-поміж яких низька якість руд, несприятливі умови транспортування товарів на захід (через Карпати), митна політика австрійського уряду тощо.

Через перелічені причини більшість міст мали аграрний характер, майже не відрізняючись від сіл. Ремесло й мануфактура залишались основними формами промислового виробництва до середини 19 ст. Чимало мануфактур були власністю поміщиків і розташовувалися в селах. Не витримуючи конкуренції з фабрично-заводською промисловістю західних провінцій, багато галузей західноукраїнського мануфактурного виробництва на кінець першої половини 19 ст. стали занепадати. Ідеться про текстильну, шкіряну, залізорудну, ливарну, суконну та інші галузі.

Кароль Ауер. Вигляд міста й замку в Золочеві. 30-ті рр. 19 ст.

Такий самий стан мала промисловість Закарпаття, а в Північній Буковині вона була ще відсталішою. Лише в 1843 р. в Галичині з’явилися перші дві парові машини.

Основною галуззю економіки протягом першої половини 19 ст. залишалося сільське господарство, передусім землеробство. Невисокий рівень агрокультури зумовлював низьку врожайність, особливо в селянських господарствах. У 80-х рр. 18 ст. почали культивувати картоплю, вирощування якої від 20-х рр. 19 ст. стало масовим. Тоді ж селяни стали вирощувати невідому раніше культуру — кукурудзу. Повільними темпами розвивалось і тваринництво.

Шукаючи виходу з кризи, поміщики вдавалися до екстенсивних методів господарювання - розширювали свої володіння за рахунок селянських земель, посилювали визиск селян.

Основною повинністю селян залишалася панщина, розміри якої протягом першої половини 19 ст. постійно збільшувалися, що спричинило посилення антипанщинних настроїв селянства. Селяни масово скаржилися у вищі інстанції на свавілля панів. Помітно побільшало втікачів. Селяни організовано, часом кількома десятками сіл, відмовлялися від виконання панщини та інших повинностей; почастішали відкриті напади на землевласників; зросла кількість селянських бунтів.

У Карпатах у першій чверті 19 ст. спалахнув з новою силою традиційний опришківський рух, який, щоправда, було придушено. У 40-х рр. 19 ст. селянські повстання стали масовішими й організованішими, про що свідчить повстання 1843-1844 рр. у Північній Буковині на чолі з Лук’яном Кобилицею. Об’єднані повстанням селяни 22 громад відмовлялися відробляти панщину й переобрали сільську старшину, висунули вимоги відкриття українських шкіл, вільного користування лісами і пасовиськами. Урядові війська придушили повстання, а самого Кобилицю було ув’язнено.

Лук’ян Кобилиця (1812-1851)

Прочитайте фрагмент із праці І. Франка «Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині», де він наводить слова шляхтича Тадея Василевського з його виступів на одному з сеймів. 1. Що пропонує шляхтич? З якою метою? 2. Висловіть припущення, чи підтримали його депутати сейму.

«Скасувати в нашому краї панщину добровільним способом - значить повернути краю спокій, зробити неможливими селянські бунти. Повинні це зробити самі дідичі, бо їм потрібно терміново досягти з народом цілковитої згоди; повинні це зробити швидко, бо раптом уряд сам схоче скасувати панщину - їм же й на шкоду! Дідичі не повинні боятися йти на певні жертви, щоб зробити своє майбутнє безпечним. Скасування панщини мусить бути повне, не часткове, бо це не заспокоїть, але ще більше роздратує селян» (І. Франко).

3. З ким та з якими подіями пов'язують першу хвилю національного відродження в західноукраїнських землях

Проаналізуйте схему. Які особливості початку національного відродження в західноукраїнських землях, на вашу думку, мали вирішальний вплив на формування національної самосвідомості українців (порівняно з Наддніпрянщиною)?

Іван Могильницький (1778-1831)

Перша хвиля національного відродження в Галичині пов’язана з діяльністю перемишльського культурно-освітнього осередку, що сформувався навколо єпископа перемишльського, а з 1816 р. митрополита Галицького Михайла Левицького та його наступника на єпископській кафедрі (від 1818 р.) Івана Снігурського. Організатором українського шкільництва було призначено Івана Могильницького. Саме йому належить ініціатива заснування у Перемишлі 1816 р. «Товариства галицьких греко-католицьких священиків для поширення письмами просвіти і культури серед вірних». Це перше в Галичині освітнє товариство ставило собі за мету видання релігійних, шкільних і популярних книжок, написаних «простою мовою, уживаною по селах і в найпростішім стилю», тож було першою спробою заснування в Галичині товариства, що опікувалося освітою простого народу.

Зусиллями І. Могильницького в 1817 р. було створено перший у Галичині дяко-вчительський інститут, у якому готували вчителів для сільських шкіл. Крім того, І. Могильницький заснував багато народних (парафіяльних) шкіл, підготував і видав для них низку підручників, зокрема «Буквар славено-руського язика» (1816).

Перемишльські просвітителі добилися в 1818 р. урядового дозволу на запровадження в народних школах Східної Галичини викладання українською мовою. У 1833 р. у Перемишльській єпархії налічувалося 385 парафіяльних та 24 тривіальні школи.

Також І. Могильницький — автор першої в Галичині «Граматики» книжної української мови, яка, щоправда, залишилася в рукопису до 1910 р. Своєрідною передмовою до «Граматики» став науковий трактат «Відомість о руськім язиці» - перше наукове дослідження про українську мову в Галичині, надруковане 1829 р. У ньому обґрунтовано самобутність української мови, яка своїм віком, рівнем розвитку й історичним значенням не поступається іншим слов’янським мовам.

Інтерес до національної історичної спадщини й мови та усної народної творчості виявляли і представники духівництва в інших західноукраїнських землях. Іоанникій Базилович, чернець Мукачівського монастиря, став автором першої наукової праці з історії Закарпаття - «Короткого нарису фундації Федора Коріатовича».

Згодом фундаментальну шеститомну «Історію карпатських русинів» створив учений-славіст і церковний діяч Михайло Лучкай. Зі збирання українських народних пісень почав свою будительську діяльність на Закарпатті, у м. Пряшеві (нині Словаччина), греко-католицький священик Олександр Духнович, який від 30-х рр. писав поезії, складав книжки для початкової освіти. Він є автором відомого вірша, просякнутого патріотичними ідеями:

Я Русин був, єсм і буду,

Я родився Русином,

Чесний рід мій не забуду,

Останусь його сином...

Перемишльські й закарпатські будителі, усвідомивши окремішність підавстрійських русинів та їхньої мови, започаткували формування української національної самосвідомості. Проте не наважилися писати живою мовою народу, вважаючи, що літературна мова має бути більш культурною, вишуканішою порівняно з місцевою говіркою неосвіченого селянства. Тож свої твори писали штучною мовою, що була поєднанням мови простолюду з церковнослов’янською - так званим язичієм.

Розвиток літературної мови на народній основі в західноукраїнських землях започаткували учасники «Руської трійці».

Олександр Духнович (1803-1865)

4. Яким був внесок «Руської трійці» в українське національне відродження

На початку 30-х рр. 19 ст. центром національного відродження став Львів. Студенти Львівського університету, які одночасно були вихованцями греко-католицької семінарії, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, прагнучи піднести роль української мови, почали активно використовувати її в університеті й семінарії. Гурток друзів інші студенти називали «Руською трійцею» - за відданість трійчан українській (руській, як тоді казали) мові.

Антон Лянге. Вид Львова, 20-ті рр. 19 ст.

Наголошуючи на слов’янофільських засадах свого гуртка, трійчани взяли собі давньослов’янські імена: Шашкевич - Руслан, Вагилевич - Далібор, Головацький - Ярослав. Свою діяльність «Руська трійця» розпочала 1833 р. зі збирання українського фольклору в Галичині, на Буковині та в Закарпатті. Етнографічні експедиції переконали трійчан, що відродити українську мову в Галичині можна тільки через впровадження в літературу замість «язичія» живої народної мови.

Натхненником, організатором і лідером «Руської трійці» був М. Шашкевич. Однією з перших громадських акцій «Руської трійці» став його виступ українською мовою (зазвичай подібні промови виголошували латиною, польською, німецькою) на урочистих зборах у семінарії, присвячених дню народження імператора Франца І 12 лютого 1835 р. Наступного року, на свято Покрови, М. Шашкевич виголосив першу проповідь українською мовою в соборі Св. Юра.

Ще 1834 р. М. Шашкевич склав альманах літературних творів під назвою «Зоря», написаних живою українською мовою, увівши до нього власні твори, біографію Богдана Хмельницького, оповідання про опришків, народні пісні, присвячені козацькій добі, поезії своїх товаришів-трійчан. Цензор заборонив видання альманаху. Однак трійчани не відступилися від свого задуму. На основі «Зорі» невдовзі було підготовлено нову збірку - «Русалку Дністрову», яку вирішили друкувати в Буді в Угорщині, де цензура була не такою суворою. У жовтні 1836 р. було отримано дозвіл, а в грудні того самого року, датована 1837 р., з’явилася книжка під назвою «Русалка Дністрова». Збірка містила частину матеріалів із забороненої «Зорі» та нові твори.

Тож «Русалка Дністрова» складалася з низки народних пісень, дум, оригінальних творів трійчан і перекладів. Альманах було написано живою народною мовою, правопис ґрунтувався на фонетичному принципі («Пиши так, як чуєш, а читай, як бачиш», зазначав М. Шашкевич).

Зауважте

«Русалка Дністрова» - перша книжка, опублікована українською мовою в західноукраїнських землях, що започаткувала розвиток у краї нової літератури.

Особистість

Маркіян Шашкевич (1811-1843)

Особливе місце в національно-культурному відродженні західноукраїнських земель посідає Маркіян Шашкевич. Про нього Іван Франко писав: «Людина наскрізь симпатична, щира, проста, огріта неложною любов’ю до рідного народу і непохитно певна своєї дороги». М. Шашкевича вшановують як видатного українського письменника та громадсько-культурного діяча, духовного лідера «Руської трійці». М. Шашкевич підготував перший у західноукраїнських землях шкільний підручник народною мовою - «Читанку для малих дітей» (1836 р., видана 1850 р.). Висміюючи тих, хто називав рідну мову хлопською, М. Шашкевич у вірші «Рідна мова» писав: «Руська мати нас родила, / Руська мати нас повила, / Руська мати нас любила; / Чому ж мова її немила?»

Доведіть на конкретних фактах, що діяльність «Руської трійці» вплинула на формування національної самосвідомості галицьких українців на першому етапі національного відродження. Який внесок трійчан у процес становлення літературної мови на народній основі? Як їхня діяльність сприяла відновленню історичної пам’яті?

Прочитайте фрагменти історичних джерел. 1. Виокремте історичні деталі з текстів документів: а) події; б) явища; в) характеристики історичних діячів тощо. 2. Визначте, як у розповідях ставляться до історичного діяча; поміркуйте, які ідеї автори хотіли донести до нащадків. 3. Доведіть або спростуйте 2-3 аргументами слушність оцінок М. Шашкевича сучасниками.

Я. Головацький згадував: «Маркіян... мав м'яке, добре серце, у товаристві був дотепним і веселим. Лише коли починав говорити про русинів, народ, рідну мову, рідну літературу та ін., тоді виявляла себе вся його сильна душа, яка жила в тому хворому тілі. Очі блиснули живістю і якимось святим натхненням... Говорив сердечно, переконливо, бо все виходило з самого його серця... Шашкевич посіяв між семінаристами ідею виголошувати проповіді народною мовою і врешті схилив до цього й керівництво, і сам перший викликався проголосити таку проповідь. Він написав промову тією ж мовою, якою писав свої твори, ректор схвалив - проповідь вийшла блискуча; вся семінарія була в захопленні, і руський дух піднявся на сто процентів» (Я. Головацький. «Пережите і вистраждане»).

Депутат австрійського парламенту та галицького сейму, адвокат Євген Олесницький так характеризував М. Шашкевича: «...Серед темряви доведеної до краю реакції, серед сутінків повного національного занепаду сучасного йому покоління освітив ясним блиском непроглядну темінь, оживив завмираючий організм нації свіжим народним струменем і заклав підвалини національного життя нашої батьківщини, заклав основи, які підготували Галичину до тієї задачі, яку довелось їй виконувати в другій половині минулого століття, яку вона сповняє й сьогодні, стаючи захистом для культурної й громадської сили цілої України і політично-національним речником українського питання в Європі. ...А крім того, Маркіян Шашкевич став у нас першим борцем за ідею свободи, первістком нашої визвольної боротьби! ...Все його життя і вся його діяльність - це один великий могутній протест проти кайданів духа, проти попирання народних прав і прав людських!»

Прочитайте фрагмент праці М. Шашкевича «Русини», яка, на думку дослідників, відображає зміст прозової частини його першої промови українською мовою у Львівській семінарії 12 лютого 1835 р. 1. Як у цій промові М. Шашкевич аргументує думку, що українці - повноправний народ серед інших слов’янських народів? 2. Поміркуйте, які ідеї М. Шашкевича могли спричинити незадоволення австрійської влади, польської верхівки? 3. Які твердження свідчили про розуміння автором процесів формування української національної самосвідомості?

«Русини - головний народ Східної Європи... Русини є слов'янського походження, і з-поміж усіх слов'ян цей народ, мабуть, єдиний зберіг у чистоті, повноті і молодечій силі первісну подобу. Від середини Галичини геть за Дон аж до Кавказу, від Тиси, Карпат і Чорного моря до Литви знайдеш ту саму мову, ті самі народні вірування, ті самі звичаї і обряди, те саме життя і серце, ту саму душу, отже, один і той самий народ, лише під різними іменами (русинів, червонорусів, малоросів, козаків). У своїй народній мові свою батьківщину вони називають Руссю, а себе - русинами... Несправедливо русинів у Галичині під назвою поляків, а тих, що живуть над Дніпром, під назвою великоросів або, як їх називають по-руськи, московитів зараховують [до цих націй]. Бо, незважаючи на належність до загальнослов'янського головного типу, ця нація має свої безсумнівні особливі прикмети в мові і характері, які відрізняють м'як від поляків, так і від великоросів...»

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: вихід друком «Русалки Дністрової»; створення освітнього «Товариства галицьких греко-католицьких священиків» у Перемишлі; початок діяльності «Руської трійці» у Львові.

2. Проілюструйте подані твердження, що характеризують соціально-економічне становище в західноукраїнських землях у першій половині 19 ст., конкретними фактами.

1. Прагнення уряду перетворити західноукраїнські землі на ринок збуту і джерело сировини. 2. Гальмування урядом розвитку промисловості. 3. Посилення визиску селян. 4. Пасивний опір та гострі соціальні протести селян.

3. Дайте відповіді на запитання: 1. За яких обставин греко-католицьке духівництво перебрало керівництво українцями на Галичині? 2. Якою була роль греко-католицького духівництва в національному відродженні українців? 3. Що характерне для економічного становища західноукраїнських земель? 4. З якими подіями та постатями пов’язана перша хвиля національного відродження в Галичині та Закарпатті?

4. Доберіть до імен історичних постатей їхні стислі характеристики: а) М. Шашкевич; б) І. Базилович; в) Л. Кобилиця; г) О. Духнович; д) М. Лучкай.

1. Засновник і керівник першого в Галичині освітнього товариства греко-католицьких священиків, автор першої в Галичині «Граматики» книжної української мови. 2. Закарпатський будитель, автор вірша «Я Русин був, есм і буду...». 3. Автор шеститомної «Історії карпатських русинів». 4. Автор першої наукової праці з історії Закарпаття - «Короткого нарису фундації Федора Коріатовича». 5. Організатор і лідер «Руської трійці», співавтор і співвидавець «Русалки Дністрової». 6. Очільник селянського руху на Буковині в 40-х рр. 19 ст.

5. Визначаючи внесок «Руської трійці» в розвиток українського національного руху, І. Франко наголошував, що у трійчан, особливо в М. Шашкевича, задуми були далеко ширшими за просвітницькі; вони прагнули воскресити цілий народ український до нового життя, духовного і громадського. Доведіть слушність думки І. Франка уривками з джерел та конкретними прикладами діяльності членів «Руської трійці».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно