§10—11. Європейська революція 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати обставини утворення, програму й діяльність Головної руської ради; визначати особливості розгляду українського питання на Слов'янському з'їзді в Празі; пояснювати, якою була участь українців у виборах до австрійського парламенту; характеризувати селянський рух у Буковині в період революції 1848—1849 рр.; визначати характерні риси українського національно-визвольного руху в Закарпатті в 1848—1849 рр.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Які соціальні проблеми існували на західноукраїнських землях у першій половині XIX ст.? 2. Як розвивався український національний рух на західноукраїнських землях у цей період? 3. Що таке рутенство? Чим була обумовлена його поява?

1. ПОЧАТОК РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПОДІЙ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ. У лютому 1848 р. у Франції спалахнула революція. «Весна народів», як її називали сучасники, швидко поширилася на італійські та німецькі землі, Австрійську імперію. Унаслідок перемоги березневого повстання 1848 р. імператор погодився надати своїм підданим демократичні свободи та оголосив вибори до першого загальноімперського конституційного рейхстагу (нижньої палати парламенту), який мав прийняти нові закони.

Революція — докорінні зміни в розвитку яких-небудь явищ природи, суспільства, способі виробництва, науці.

У Галичині, коли сюди надійшли повідомлення про віденські події, першими активізувалися поляки. Вони почали вимагати надання широкої автономії Галичині, яку вважали виключно польським краєм, сподіваючись, що з неї розпочнеться відродження польської держави. Щоб залучити на свій бік селянство, вони висунули вимогу скасування панщини. Поляки запропонували лідерам галицьких русинів приєднатися до них. Однак надавати будь-які національно-культурні права русинам вони не збиралися, стверджуючи, що «тут немає Русі, тут є Польща».

13 квітня у Львові поляки створили свій представницький орган — Центральну раду народову, стали формувати окружні польські ради й загони національної гвардії. У відповідь на це галицькі русини 2 травня 1848 р. створили Головну руську раду. її поява фактично заперечувала наміри поляків виступати від усього населення Галичини.

Головна руська рада — орган громадського самоврядування українців, утворений 2 травня 1848 р. у Львові на хвилі піднесення революційного руху в Східній Галичині.

Революційна хвиля 1848 р. спричинила ліквідацію залишків кріпосницьких відносин на західноукраїнських землях. 18 березня 1848 р., на третій день революції, угорський сейм прийняв закон про скасування панщини й надання у власність селян третини оброблюваної землі. Дія цього закону поширювалася на Закарпаття, що перебувало під владою Угорщини. (Австрійська влада скасувала панщину в Закарпатті в 1853 р. після придушення революції в Угорщині.)

У Східній Галичині про скасування панщини й надання селянам права власності на землю, яку вони обробляли, було оголошено 22 квітня. Улітку 1848 р., коли селянські заворушення охопили Буковину, австрійська влада рішенням від 9 серпня поширила на ці землі дію законів, прийнятих стосовно селян Галичини.

Унаслідок аграрної реформи 1848 р. було ліквідовано залишки старих зв’язків між селянами й землевласниками. Панщину скасували, селяни стали власниками землі. Відтепер вільний селянин почав відігравати помітну роль у суспільно-політичному житті.

Григорій Яхимович

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Єпископ Григорій Яхимович був вагомою постаттю в тогочасному українському відродженні краю, за що історики називають його «володарем духовної української держави». Він був священиком церкви Св. Варвари у Відні, де й здобув богословську освіту. Після повернення у Східну Галичину працював ректором і професором Львівського університету. Під час революції 1848—1849 рр. був одним з ініціаторів створення Головної руської ради, окремого українського органу місцевого самоврядування, метою діяльності якого була протидія польським впливам у краї. Він був учасником Собору руських вчених, учасником першого загальноімперського рейхстагу від Галичини, де послідовно обстоював права русинської спільноти в краї. Із 1848 р. Г. Яхимович був перемишльським єпископом, а з 1860 р. — львівським митрополитом.

2. ДІЯЛЬНІСТЬ ГОЛОВНОЇ РУСЬКОЇ РАДИ. Головна руська рада складалася із 30 постійних членів, із яких одну половину становили представники греко-католицького духовенства, а другу — світська інтелігенція. Рада поділялася на окремі відділи — політичних прав, шкільництва, селянських справ та інші. Установлювалися зв’язки з українцями Буковини та Закарпаття. Рада організувала власну національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими повстанцями — загони народної самооборони й батальйони гірських стрільців. Першим головою Ради було обрано єпископа Григорія Яхимовича (1792—1863).

У своїх вимогах Головна руська рада виступала за:

• запровадження української мови в школах та діловодстві краю;

• забезпечення для українців, як і для поляків, рівних можливостей обіймати адміністративні посади;

• можливість призначати на посади в адміністрації краю лише тих чиновників, які володіють українською мовою.

У першому номері заснованої Радою щотижневої газети «Зоря Галицька» від 15 травня 1848 р. містилася відозва до галицьких русинів, де були сформульовані програмові засади її діяльності.

Вимоги, які висувала Головна руська рада, здобули широку підтримку серед галицьких українців. Рада багато зробила для розвитку українського національно-культурного життя в краї. У липні 1848 р. завдяки її зусиллям було засновано Галицько-руську матицю — товариство, що видавало книжки для народу українською мовою. У жовтні того ж року у Львові зібрався Собор руських вчених — з’їзд діячів науки, у якому взяло участь близько 100 осіб. Він, зокрема, прийняв рішення, що українська мова має базуватися на народній мові, для письма необхідно використовувати слов’янську кирилицю, а не латинський алфавіт. Тоді ж у Львові було розпочато будівництво Народного дому з бібліотекою й музеєм. Завдяки зусиллям Ради 1849 р. у Львівському університеті відкрили кафедру української мови та літератури, яку очолив Я. Головацький.

Діяльність Головної руської ради викликала занепокоєння в поляків та їхніх прихильників. З ініціативи Центральної ради народової 23 травня відбулися збори польських шляхтичів русинського походження («русинів польської нації»), на яких утворили Руський собор.

Руський собор — політична організація, створена 23 травня 1848 р. у Львові на противагу Головній руській раді з метою спрямування українського національно-визвольного руху в польських інтересах.

Члени Собору заперечували право українців на самостійний національний розвиток, підтримуючи відновлення незалежності Польщі з наступним включенням українських земель до її складу. Собор видавав газету «Дневник руський» за редакцією І. Вагилевича, латинським шрифтом, яка мала стати противагою «Зорі Галицькій». Проте серед галицьких українців діяльність Руського собору успіху не мала.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Головна руська рада вперше в XIX ст. відновила давню українську символіку. Своєю відзнакою вона зробила герб князів Романовичів — зображення золотого лева на блакитному тлі, як було в Галицько-Волинському князівстві за часів князів Данила Галицького та його сина Лева.

Поглиблення суперечностей із поляками, які відверто ігнорували права українців, обумовило зміни вимог Головної руської ради. 9 червня 1848 р. вона вперше звернулася до імператора з проханням поділу Галичини на польську та українську частини із двома окремими адміністраціями. Цю саму ідею делегація Ради обстоювала на Слов’янському з’їзді в Празі.

3. УКРАЇНСЬКЕ ПИТАННЯ НА СЛОВ'ЯНСЬКОМУ З'ЇЗДІ В ПРАЗІ. У червні 1848 р. у Празі зібралися представники слов’янських народів Австрійської імперії. Ініціаторами з’їзду були діячі чеського національного руху, які висунули ідею створення федерації зі слов’янських народів, що входили до складу імперії Габсбургів.

Галичину на з’їзді представляли делегації Центральної ради народової, Головної руської ради і Руського собору. Лише завдяки посередництву чеських діячів удалося припинити суперечки й об’єднати представників цих трьох організацій у єдину Галицько-руську секцію. Проте незабаром суперечки поновилися. Делегати Центральної ради народової і Руського собору категорично відкидали вимогу Головної руської ради поділити Галичину на польську та українську частини. Взаємні звинувачення набули настільки гострого характеру, що заважали роботі з’їзду. Порозуміння досягли завдяки черговому втручанню чеських представників. Його результат був закріплений у підписаній 7 червня 1848 р. польсько-українській угоді «Вимоги українців у Галичині», яка проголошувала:

• рівні права на використання польської та української мов в усіх школах та установах Галичини, утворення окремих гімназій для українців і поляків, викладання обома мовами у вищих навчальних закладах;

• зрівняння в правах представників різних національностей і віросповідань;

• утворення спільної національної гвардії, спільного керівного органу влади й спільного сейму в краї;

• гарантування національної й політичної рівноправності загальноімперською конституцією;

• передання питання поділу Галичини на польську та українську частини на розв’язання загальноімперському рейхстагу.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із відозви Головної руської ради до руського народу, опублікованої 15 травня 1848 р. в газеті «Зоря Галицька»

Ми, русини галицькі, належимо до великого руського народу, який одною говорить мовою; 15 мільйонів виносить, з яких півтреті мільйона землю галицьку замешкує. Той народ був колись самостійний, рівнявсь у славі з наймогутнішими народами Європи, мав свою літературну мову, свої власні устави, своїх власних князів, одним словом: був у добробуті й силі. Через несприятливі умови та різні політичні нещастя розпався поволі наш великий народ, утратив свою самостійність, своїх князів і пішов під чуже панування.

Але як все на світі із часом минає, як по зимі прикрій весна наступає, так, браття, і цей сумний стан змінився через конституцію. Це велике право, це велике добродійство — це сонце, що, як усім, так і русинам засвітило і до повного життя нас пробудило. Будяться під тим сонцем освічені народи, далекі й сусідні, підноситься перед нашими очима на землі нашій народність польська... Пробудився вже і наш лев руський і красну нам ворожить пришлість. Вставайте ж, браття, вставайте з довгого сна вашого, бо вже час. Встаньте, але не до незгоди, рушимо разом, щоб піднести народність нашу і забезпечити надані нам свободи... щоб не зганьбили ми себе перед світом і не стягнули на себе нарікань поколінь наступних. Поступаймо з іншими народами в любові й згоді. Будьмо тим, чим бути можемо й повинні. Будьмо народом. Перепоєні почуванням національності в цьому наміренні, ми зібралися й працюватимем у такий спосіб:

1. Першим нашим завданням буде зберігати віру й поставити наш обряд... нарівні з правами інших обрядів.

2. Розвивати нашу національність в усіх напрямках: досконалення нашої мови, заведення її в школах вищих та нижчих, видавання часописів... змагання завести нашу мову в усіх публічних установах тощо.

3. Будемо берегти наших конституційних прав, пізнавати потреби нашого народу й шукати способів на поправу його життя на конституційному шляху...

1. Як визначено в документі національну належність галицьких русинів? 2. Які факти свідчать про бажання Головної руської ради зберігати прихильність до Габсбургів і діяти суто конституційними засобами? 3. Чи можна стверджувати, що завдання, які прагнула розв'язати Рада, мали поміркований характер? Обґрунтуйте свою думку.

З'їзд діячів української культури у Львові 19—26 жовтня 1848 р.

Слов'янський з'їзд у Празі в червні 1848 р.

Яку роль відіграли події, зображені на ілюстраціях, в українському русі?

Сучасники вважали цю угоду великою історичною подією, яка «знаменувала нову добу в історії русинів». Так, русинів уперше визнали представниками окремого народу в Галичині із власними національно-культурними правами.

Положення польсько-української угоди увійшло до спільного звернення учасників з’їзду до імператора. Проте відповіді на нього не було отримано. Слов’янський з’їзд припинив роботу, коли австрійська армія розпочала обстріл Праги.

4. ПЕРШИЙ ДОСВІД ПАРЛАМЕНТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНЦІВ. У червні 1848 р. в Галичині та Буковині відбулися вибори депутатів до рейхстагу. У Закарпатті, що належало Угорщині, яка в роки революції прагнула звільнитися від влади Габсбургів, вибори не проводилися. Польська шляхта та австрійські чиновники, використовуючи необізнаність більшості русинів у виборах, намагалися не допустити їх представників до парламенту, вдаючись до обману, погроз тощо. Унаслідок цього до рейхстагу зі 100 місць, призначених для Галичини, українці здобули лише 39, а з восьми місць для Буковини — п’ять. Серед галицьких депутатів-українців було 27 селян і дев’ять представників греко-католицького духовенства, усі п’ять буковинських депутатів — селяни.

Перша сторінка газети «Зоря Галицька». 1848 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Справжньою сенсацією в роботі загальноімперського рейхстагу стала перша в Історії парламентська промова українця, Із якою виступив селянин Іван Капущак. Рішуче засудивши багатовікове гноблення селян, він заявив, що землевласники не мають жодних прав вимагати викупу повинностей, оскільки вже взяли від селян усе, що змогли. Замість визначених 100 днів панщини вони примушували селян відпрацьовувати 300 днів на рік. За це, вважав І. Капущак, повинні заплатити землевласники селянам, а не навпаки. «Батоги й канчуки, що обвивалися довкола наших голів і нашого струдженого тіла,— закінчив він свою промову, — цього вистачить їм, нехай це й буде для них нашим викупом!» Ця палка промова, виголошена німецькою мовою, викликала в парламенті хвилю оплесків.

У роботі рейхстагу, незважаючи на брак досвіду й несприятливі умови (презирство заможних верств, необхідність користуватися послугами перекладачів через незнання німецької мови, якою проводилися засідання), селянські депутати гідно представляли інтереси виборців. Зокрема, вони категорично відкидали можливість стягнення грошей із селян під час обговорення умов компенсації панщини. Проте консервативна більшість домоглася рішення про сплату селянами землевласникам компенсації за звільнення від панщини.

Гострі суперечки викликало внесене на розгляд рейхстагу 3 вересня русинськими депутатами питання поділу Галичини на польську та українську частини. Представники поляків, виступаючи проти цього, стверджували, що українці — це «штучна нація, винайдена минулого року». Допомогу русини отримали від чеського депутата Францишка Рігера, який спростував цю заяву й закликав: «Поважайте національні прагнення цього народу, досі переслідуваного як поляками, так і росіянами, і покликаного до самостійного існування». Дискусії із цього питання тривали кілька місяців. Головна руська рада представила 200 тис. підписів, зібраних на підтримку своєї вимоги поділу Галичини. Нарешті було прийнято рішення, що край необхідно поділити на два створені за етнічним принципом самоуправні округи. Проте здійснено це не було.

5. НОВІ ОРІЄНТИРИ В УКРАЇНСЬКОМУ РУСІ. Над перспективами й кінцевою метою українського руху в роки революційних подій 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях замислився сільський греко-католицький священик Василь Подолинський (1815—1870).

Свої роздуми він виклав у праці «Слово перестороги», виданій польською мовою в 1848 р. В. Подолинський виступав за припинення ворожнечі між Головною руською радою, Центральною радою народовою і Руським собором, оскільки вона корисна лише австрійцям. Причини відмови Головної руської ради підтримувати поляків він насамперед вбачав в ігноруванні останніми національно-культурних прав галицьких русинів. В. Подолинський закликав поляків відмовитися від цього. Одночасно він звертався до керівників Головної руської ради із закликами подолати своє упереджене ставлення до поляків і припинити підтримку віденського уряду. В. Подолинський був переконаний, що після того як австрійці зведуть нанівець польські претензії, поляки припинять підтримувати русинів.

Шукаючи відповіді на питання, що робити українцям краю далі, автор заявив, що жодна з наявних орієнтацій українського руху в Галичині (польська, австрійська, українська, російська) не можуть урятувати місцевих русинів від загибелі як народу. Тому, стверджував В. Подолинський, необхідно об’єднатися з наддніпрянськими українцями в єдиній незалежній Україні у федеративному зв’язку з іншими слов’янськими республіками. Поява цієї ідеї в середині XIX ст. мала величезне значення для українського руху.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Василь Подолинський визначив нові орієнтири в українському національному русі на галицьких землях під час революції 1848—1849 рр. Він першим висловив ідею здобуття політичної незалежності України як демократичної республіки у федеративному зв'язку з іншими слов'янськими республіками. Свої роздуми В. Подолинський виклав у праці «Слово перестороги», де висловлювався за налагодження міжнаціональних відносин між поляками та українцями в Галичині на засадах взаємоповаги й рівноправ'я. При цьому зазначав, що його спостереження за відносинами між поляками та українцями дозволило зробити висновок: австрійці майстерно нацьковують їх одне на одного, а потім виступають у ролі примирювачів.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із праці «Слово перестороги» В. Подолинського (1848 р.)

1. Партія чисто українська — хоче України вільної, незалежної і поривається до неї прямо і безпосередньо або через слов'янщину.

2. Партія польсько-українська — хоче України вільної, незалежної і поривається до неї через федеративну Польщу або Польщу слов'янську у федерації з Україною з тим задумом, що коли дозріє і треба буде, тоді цілком зукраїнується.

3. Партія австрійсько-українська — хоче України вільної тільки від поляків, а не взагалі від неволі; а коли так мусить бути, то нехай буде і те нещастя — вільність. У тій партії є й лібералізм, який від Австрії очікує української свободи, так само як поляки від неї очікують польської свободи у Галичині.

4. Партія російсько-українська хоче також України, може, й вільної, а поривається до неї через попереднє з'єднання з Росією з тим задумом, що бодай аж тоді буде вільна, коли буде вільна Росія.

Минув той час, коли ми вкупі вагалися виявити своє ім'я, тепер українець виявляє його світові; ніщо не може спинити нас у запальних прагненнях Європи; не замовкнемо, хіба Європа замовкне, всі хочемо бути рівні нарівні з іншими народами... що буде Європі, те й буде нам.

1. Чим відрізнялися чотири орієнтації українського руху в Галичині? 2. Що, на вашу думку, мав на увазі В. Подолинський, коли писав «ніщо не може спинити нас у запальних прагненнях Європи»?

6. СХІДНА ГАЛИЧИНА НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ РЕВОЛЮЦІЇ. Восени 1848 р. діячі Центральної ради народової стали готувати антиавстрійське повстання. Наслідуючи приклад угорців, які проголосили свою незалежність, поляки також прагнули цим актом розпочати відновлення своєї державності. Головна руська рада категорично відмовилася підтримати поляків.

1 листопада у Львові розпочалося повстання. До загонів польської національної гвардії приєдналися окремі радикально налаштовані студенти-русини й міщани. На вулицях міста з’явилися барикади.

Австрійська артилерія стала обстрілювати центр міста. Унаслідок цього було зруйновано міську ратушу, університет і його бібліотеку, театр, політехнічну академію. Людські втрати становили понад 100 осіб убитими й пораненими. 2 листопада в середині дня повстанці припинили опір. У місті запровадили стан облоги. Австрійці заарештували й віддали до польових судів кілька сотень повстанців. Діяльність Центральної ради народової, Головної руської ради і Руського собору заборонили. Польську національну гвардію розпустили, закрили всі газети, крім урядових. 14 листопада діяльність Головної руської ради й видання «Зорі Галицької» дозволили відновити.

Діячі Головної руської ради схвалили «відновлення порядку» в місті австрійською владою. Така позиція Ради в тих, хто не знав історію польсько-українського протистояння, у краї викликала осуд. Проте лідери галицьких русинів, усвідомлюючи свою слабкість, розуміли, що без підтримки австрійців вони будуть поглинені поляками. При цьому австрійці використовували український рух для протидії польському.

Після придушення Львівського повстання влада в краї стала зміцнювати позиції, ослаблені під час революції. Новий намісник Галичини поляк Агенор Голуховський звів нанівець спробу поділу провінції на польську та українську частини. Він дискредитував русинів перед Віднем, заявивши, що вони начебто збираються приєднатися до Російської імперії. Із його ініціативи 1851 р. Головну руську раду розпустили.

Агенор Голуховський

Олександр Духнович

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Чимало зусиль для пробудження русинів докладав Олександр Духнович. У 1850—1852 рр. він організував випуск трьох літературних альманахів «Поздоровлення русинів», у галицьких виданнях надрукував багато статей про життя закарпатських русинів, писав шкільні підручники для русинів і художні твори. Своєрідним національним гімном, який знали всі закарпатські русини, став вірш «Я русин», що містив такі рядки:

Я Русин, був, є і буду,

Народився я Русином,

Чесний рід свій не забуду,

Залишуся його сином.

7. РЕВОЛЮЦІЙНІ ПОДІЇ В ПІВНІЧНІЙ БУКОВИНІ ТА ЗАКАРПАТТІ. У роки революції 1848—1849 рр. у Північній Буковині посилився селянський рух. Це було обумовлене тим, що землевласники виступили проти аграрної реформи 1848 р. У багатьох місцях організаторами селянських протестів стали обрані від цих округів депутати рейхстагу. Зокрема, серед них був ватажок гуцульських бунтів 1843—1844 рр. Л. Кобилиця. Особливо широкого розмаху виступи селян набули наприкінці 1848 — на початку 1849 р.

У роки революції стали з’являтися прояви пробудження національної свідомості українського населення. Селяни-українці під час бунтів вимагали дозволити їм на власні кошти створювати школи для навчання своїх дітей рідною мовою. Вони проголошували, що визнають Головну руську раду й підтримують її дії. 1 листопада 1848 р. з ініціативи селян-депутатів рейхстагу відбулися збори представників усіх селянських громад краю, які висловилися за те, щоб Буковина була разом із Галичиною. Проте влада не врахувала бажання народу й за конституцією 1849 р. зробила Буковину окремим коронним краєм, унаслідок чого тут посилилася влада румунських бояр-землевласників.

Упродовж 1848—1849 рр. революційні події охопили Закарпаття. Спочатку закарпатські русини вітали угорську революцію, сподіваючись отримати у складі незалежної Угорщини автономію. Проте коли лідери революції заперечили право на самовизначення для неугорських народів, закарпатські русини відмовилися їх підтримувати й залишилися вірними Габсбургам.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із листа А. Голуховського до Відня стосовно можливості об'єднання Закарпаття зі Східною Галичиною

Вона [Головна руська рада], додаючи прохання духовенства, руських мешканців комітетів Північної Угорщини, просить об'єднати ці комітати з руською частиною Галичини в одне ціле, з єдиним конституційним устроєм, єдиним законодавством і єдиною урядовою владою... Пробивається прагнення об'єднання зі спорідненим народом, і якщо це прохання буде задоволено і русини внаслідок свого національного розвитку при теперішніх ієрархічних відносинах зміцнилися б, то в такому разі якщо не теперішнє, то, безумовно, майбутнє покоління звернулося б до споріднених народів, що живуть під скіпетром російським, з метою створення єдиного міцного державного організму. Тоді руська частина Галичини при прогресі освіти й матеріальної культури стала б вогнищем підступів і заходів, що мають на меті як злам ієрархічної сили духовенства, так і згадані вище об'єднання народів. Коротше кажучи, могла б початися така ж боротьба за Русь, яка протягом багатьох років з перервами, але із залізною витривалістю ведеться за відродження вільної і незалежної Польщі.

1. Якою є позиція автора стосовно об'єднання Закарпаття зі Східною Галичиною? 2. Чи був він, на вашу думку, далекоглядним політиком? Поясніть свою точку зору.

Адольф Добрянський

У роки революції в Закарпатті набула поширення ідея об’єднання Закарпаття зі Східною Галичиною та Північною Буковиною в окрему автономну адміністративну одиницю імперії.

Уперше думки про возз’єднання русинських земель висловив учений і священик Олександр Духнович (1803—1865) у статті «Становище русинів в Угорщині», опублікованій у 1849 р. в газеті «Зоря Галицька». Правомірність цього акту автор підкріплював тим, що русини обох боків Карпатських гір належать до одного народу й, залишаючись далі роз’єднаними, можуть бути поглинуті іншими народами.

Цю ідею також поділяв закарпатський учений і громадсько-політичний діяч Адольф Добрянський (1817—1901). Разом з О. Духновичем він установив зв’язки з Головною руською радою. У січні 1849 р. закарпатська делегація, очолювана А. Добрянським, вручила імператору петицію з вимогою об’єднати Східну Галичину, Північну Буковину й Закарпаття в єдине адміністративне утворення. Після цього закарпатці ще кілька разів зверталися з такими проханнями, проте імперський уряд не задовольнив прагнення русинів.

Висновки

• Виникнення Головної руської ради стало переломним моментом у розвитку українського національного руху на західноукраїнських землях. Уперше українці створили власний орган громадського самоврядування, який висунув політичну програму.

• На Слов'янському з'їзді в Празі галицькі русини домоглися визнання їх представниками українського народу. Досягнута на з'їзді угода залишилася єдиним у XIX ст. свідченням можливості польсько-українського порозуміння на рівних засадах.

• Свідченням нового рівня політичної свідомості західних українців стала ідея возз'єднання Східної Галичини, Північної Буковини й Закарпаття в єдине адміністративне утворення.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Коли утворилася Головна руська рада? 2. Хто був першим головою Головної руської ради? 3. Яку назву мала польсько-українська угода, укладена на Слов'янському з'їзді в Празі? 4. Скільки депутатів було обрано до рейхстагу від Галичини? 5. Чим завершилося повстання 1848 р. у Львові? б. Хто із закарпатських громадських діячів уперше висунув ідею об'єднання Закарпаття зі Східною Галичиною та Північною Буковиною в єдину адміністративну одиницю?

7. Як розпочалися революційні події у Східній Галичині? 8. Як на західноукраїнських землях було ліквідовано залишки кріпосницьких відносин? 9. Охарактеризуйте участь українців у роботі Слов'янського з'їзду. 10. Наведіть факти, що свідчать про дієву участь українців у роботі загальноімперського рейхстагу. 11. Які події відбувалися у Східній Галичині на завершальному етапі революції? 12. Які нові риси з'явилися в селянському русі в Північній Буковині в період революції 1848—1849 рр.? 13. Які нові явища були притаманні українському руху в Закарпатті в цей період?

14. Охарактеризуйте діяльність Головної руської ради за планом: 1) обставини виникнення; 2) дата створення; 3) голова Ради; 4) склад Ради; 5) діяльність; 6) історичне значення. 15. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, якими були результати та історичне значення революційних подій 1848—1849 рр. на західноукраїнських землях.

16. Спираючись на текст параграфа, документ (с. 69) і додаткові джерела, підготуйте повідомлення галицького губернатора до Відня про ситуацію, що склалася в краї під час «Весни народів». Сформулюйте його пропозиції стосовно використання цієї ситуації імперією. 17. За додатковими джерелами складіть історичний портрет Г. Яхимовича, О. Духновича або А. Добрянського (на вибір).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно