§ 34. Література, театр і музичне мистецтво

1. Використовуючи фрагмент джерела, схарактеризуйте умови, у яких доводилося працювати представникам театрального мистецтва. 2. Про які укази, що перешкоджали митцям, згадує Михайло Старицький?

З листа М. Старицькогодо І. Франка: «Від 1863 по 1871 рр. і від 1876-1881 рр. були страшенні утиски і цензурні, і поліцейські, і жандармські: мало не щоденні труси, арешти, тюрми, висилки до Сибіру і навіть шибениці... Так при таких обставинах доводилось працювати: жах, лемент, одчай панували скрізь, і не було де шукати ні поради, ні підмоги, тільки невелике коло українських літераторів та щирої молоді підтримувало мене. У перший період утисків до 1872 р. було заборонено цілком у Росії наше слово: ми вимушені були співати у концертах народні пісні на французькій мові... Отож з 1872 р. розрішено було український приватний спектакль: з того часу, крім перекладів, які дозволено було до друку, я узявся й до сцени, вважаючи її за могутній орудок до розвиття самопізнаття народного. Склалося в Києві Товариство сценічних аматорів, і я став на чолі його режисером і постатчиком п'єс: отож і появились тоді лібрето до музики - "Чорноморці", "Різдвяна ніч", "Утоплена". Вертаючись до того руху, що спалахнув був у Києві в 1872 р., мушу додати, що він швидко й погас: скасував його височайший указ 1876 р.».

1. Як розвивалося театральне мистецтво

Провідним осередком театрального життя другої половини 19 ст. стало провінційне місто Єлисаветград (нині Кропивницький). Ще від 1864 р. тут активно діяв аматорський театр, у якому робили свої перші кроки майбутні творці українського театру.

Емський указ 1876 р. призупинив розвиток українського театру, але в 1882 р. єлисаветградці створили першу професійну театральну трупу. Її організаторами була група драматургів та акторів, яких називають корифеї українського театру. Це - Марко Кропивницький і брати та сестра Тобілевичі, які діяли під різними псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Марія Садовська-Барілотті). Пізніше до них долучилися найвидатніша українська актриса Марія Заньковецька, драматург Михайло Старицький, актриса Ганна Затиркевич та ін. Саме цим діячам належить слава творців класичного репертуару українського театру. У такому складі трупа і її філії об’їздили майже всю Україну. У 1885 р. трупа розпалася на дві частини: однією керував Марко Кропивницький, другою - Михайло Старицький. За їхнім прикладом пішли інші, і вже через кілька років в Україні діяло понад 30 мандрівних театрів. Але тільки з 1907 р. український професійний театр дістав своє перше постійне приміщення - у Києві, у Троїцькому народному домі (нині Театр оперети), і тут успішно працювала трупа Миколи Садовського. У 1908 р. було урочисто відзначено 25-річчя сценічної діяльності Марії Заньковецької.

Театр корифеїв. Перший ряд зліва направо: М. Садовський, Г. Затиркевич-Карпинська, М. Кропивницький, М. Заньковецька

Марія Заньковецька (1854-1934)

На початку 20 ст. у Львові продовжував діяти єдиний у західноукраїнських землях український професійний театр «Руська бесіда», основу репертуару якого становили класичні п’єси М. Кропивницького, М. Старицького, І. Карпенка-Карого. Проте театральні колективи дедалі частіше зверталися до творів Лесі Українки, І. Франка, Г. Хоткевича, а також російських і західноєвропейських класиків.

Марко Кропивницький (1840-1910)

1. Про що йдеться в документі? 2. Як автор розповіді ставиться до згаданих історичних діячів? Поміркуйте, які ідеї він хотів донести до нащадків.

Зі спогадів Гната Юри: «Богатирська родина Тобілевичів, крім І. Карпенка-Карого, П. Саксаганського, дала українському театрові ще такого велетня сцени, як Микола Садовський, уславленого режисера й актора на героїчні і трагедійні ролі. Маючи виняткові сценічні дані - високий зріст, статуру, чудову зовнішність, приємний, оксамитового тембру голос, могутній темперамент, велику сценічну привабливість, - він немовби самою долею був призначений для виконання ролей героїчного минулого: Богдана Хмельницького, Сави Чалого, Гната Карого, Тараса з "Бондарівни" та ін., для втілення постатей борців і бунтарів...»

Сцена з опери П. Чайковського «Мазепа» у виконанні артистів київського театру М. Садовського. 1913

Що дає підстави для пропонованого висновку? Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.

«Найяскравішою подією національного життя 1880-х рр. стала діяльність українського театру. Театр відіграв величезну роль у справі національного пробудження, особливо тих українців, які проживали поза Україною. Як влучно відзначав Леон Василевський, "українська сцена до певної міри заміняла публіцистику, брак якої так сильно відчувався серед українців". Багато письменників і суспільних діячів молодшого покоління почали цікавитися українською справою під впливом театру» (Я. Грицак).

2. Що визначало розвиток музичної культури і яка роль у ньому належить М. Лисенку

Переломне значення для розвитку української національної класичної музики мала творчість її основоположника Миколи Лисенка. Він започаткував різні жанри української опери: історико-героїчну, лірично-побутову, лірично-фантастичну, прикладами яких є опери «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Ноктюрн». Найвищим досягненням оперної творчості М. Лисенка вважають оперу «Тарас Бульба». Написав М. Лисенко й перші дитячі опери «Коза-Дереза», «Пан Коцький». Внеском у скарбницю української камерно-вокальної музики стали солоспіви - романси й ансамблі, написані на тексти давньої української літератури, західноєвропейських класиків і сучасних йому українських поетів. Важливий напрям діяльності М. Лисенка - збирання та обробка українських народних пісень. Композитор підготував 7 збірок народних пісень, покладених на фортепіано, загалом опублікувавши 600 пісень.

Викладачі та учні відділу української драми Музично-драматичної школи М. Лисенка в Києві. 1910

Соломія Крушельницька (1872-1952)

Маючи виняткові природні вокальні й сценічні здібності, виступала на сценах провідних театрів світу, виконуючи партії з 60 опер.

Оригінальні композиції на основі фольклору («Щедрик», «Дударик», «Козака несуть»), хорові поеми, опери створив Микола Леонтович, монументальну кантату-симфонію «Кавказ» на слова Тараса Шевченка написав Станіслав Людкевич, він також організував видання «Артистичного вісника» - першого українського мистецтвознавчого журналу.

Висот світового вокального мистецтва сягнула вихованка Львівської консерваторії Соломія Крушельницька.

Плідно працював композитор Анатоль Вахнянин - автор першої західноукраїнської опери «Купало». Він створив багато хорових і сольних вокальних творів, аранжував народні пісні, ініціював створення Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові, був його першим директором.

Особистість

Микола Лисенко (1842-1912)

Здобувши технічну освіту в Київському університеті, змінив свій життєвий шлях і вирішив стати композитором. Закінчив Лейпцизьку та Петербурзьку консерваторії. Повернувшись до Києва, розгорнув активну мистецьку, педагогічну, виконавську та громадську діяльність.

У 1904 р. створив першу в Україні Музично-драматичну школу. М. Лисенко працював майже в усіх музичних жанрах, заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні, теоретичними працями істотно розвинув вітчизняну науку про народну музично-пісенну творчість.

На основі свідчень сучасників складіть розповідь про М. Лисенка за планом: 1. Коли та як став професійним композитором? 2. Які риси його вдачі вражали сучасників? 3. Чого досяг у музичній творчості? 4. У чому особисто для себе вбачаєте життєвий урок М. Лисенка?

Зі спогадів Михайла Старицького 1904 р.: «..Лисенко безвиїзно проживав у Києві, давав уроки музики, займався нею в інституті, де дістав місце інспектора музики, працював і в приватній школі Блюменфельда, а потім і в школі Тутковського... Уроки, уроки, уроки забирали весь його час, дуже виснажували, однак зменшити їх не можна було. Для прожиття потрібні були гроші, сім'я збільшувалась, а коли і залишались хвилини для відпочинку, то треба було їх віддати якій-небудь громадській справі... Треба дивуватися, звідки він відривав якісь миті для творчості. А вона не припинялась. За цей час Лисенко закінчив "Тараса Бульб/'і майже зовсім оркестрував його, написав для дітей три опери, створив багато культурних мелодій для одного, трьох голосів, видав чимало хорів, збірок народних пісень, скомпонував багато чудових п'єс не тільки для фортепіано, але й для скрипки, флейти і для оркестру. Незважаючи на вік і страшенну перевтому в погоні за черствим куском хліба, незважаючи навіть на хворобу, яка завдавала йому за останні роки великих страждань, - сила духу і віра в правоту своїх переконань у нашого славного композитора такі глибокі, що і досі в ньому неослабно підтримують енергію у всіх видах його багатосторонньої діяльності, а перед силою таланту відступають і все перемагають роки».

Український композитор Олександр Кошиць: «...Лисенко, людина майже удвоє старша мене віком, був прихильником нових течій у музиці... Вже в солових творах ранішніх часів творчості Миколи Віталійовича яскраво виявляється обличчя суто національне, українське, не тільки в мелодиці, а й у самій музичній фактурі. Наприклад, у таких усім відомих речах, як "Гетьмани", "Ой, Дніпре мій, Дніпре", "Заповіт", "Молітесь, Братіє" й ін. Не кажу вже про аранжовку народних пісень, де він прямо ігнорує європейські засоби і творить нове, чисто народне, українське голосоведения. З цього боку Миколу Віталійовича треба вважати дійсним законоположником і творцем української музики. І коли він тепер нам здається застарим у музичній техніці, то основні принципи його - чисто національні - зостануться вічно живі й вічно молоді... Кожна нота творів Лисенка (не кажу про всі) співає вам ту пісню, про яку, здається, мріяла українська душа, перш ніж попала в тіло людини... Скажем одно, що коли великі наші поети оперували вже готовим українським словом, то Микола Віталійович одкрив новий національний світ в широкій світовій музичній справі, і що той прекрасний, так би мовити, ідейно-романтичний настрій суспільства на протязі більш півстоліття виховувався його духом... Ім'я такої людини не належить лише історії; воно завше буде на устах кожного українця, що далі, то більше, в міру того, як буде зростати наша національна свідомість».

3. Що визначало розвиток української літератури

У 70-90-х рр. 19 ст. українське письменство зосереджується на соціальних і психологічних проблемах. Чи не найбільшої слави з-поміж тогочасних українських письменників зажин Іван Нечуй-Левицький («Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я» та ін.). Він утвердив в українській літературі жанр соціальної повісті, зразками якої є перелічені твори.

Визначне місце в українському літературному процесі посідав Панас Мирний (Панас Рудченко) - автор соціально-психологічних романів і повістей. Правдивим літописом українського села є його роман (у співавторстві з І. Біликом) «Хіба ревуть воли, як ясла повні?».

Письменники на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (зліва направо): М. Коцюбинський, В. Стефаник, Олена Пчілка, Леся Українка, М. Старицький, Г. Хоткевич, В. Самійленко. 1903

Словник

Модернізм (від фр. moderne - сучасний) - загальноприйнятий термін для позначення мистецтва кінця 19 - першої половини 20 ст. Він застосовується до різних за ідейними шуканнями шкіл, об’єднуючи нереалістичні течії в мистецтві і літературі в один напрям.

На межі 19-20 ст. в українській літературі утверджуються нові мистецькі принципи - нова естетика, нові прийоми, що свідчило про модерністський переворот. Ознаками нової мистецької філософії були естетизм («мистецтво для мистецтва»), інтелектуалізм, європеїзм, глибокий психологізм, інтерес до внутрішнього життя і світогляду людини. Поява модерністських творів стала ознакою зрілості, самодостатності української літератури.

Важливою рисою літературного модерну в Україні було створення жіночої мистецької традиції. Наприкінці 19 ст. у царині літератури працювала плеяда українських авторок, найяскравішими з-поміж яких були Леся Українка та Ольга Кобилянська.

Леся Українка - творчий псевдонім Лариси Петрівни Косач, яка досягла вершин літературного Олімпу завдяки не самому тільки таланту, а й інтенсивній духовній праці, наполегливій самоосвіті, постійному вдосконаленню техніки віршування, широкому світогляду. Леся Українка свій мистецький ідеал убачала у вершинних творах світової літератури, прагнучи піднести до цього рівня й українське красне письменство. Вона надзвичайно відповідально ставилася до тематики творів, образність яких вражає глибиною занурення в європейський літературний контекст та яскравим національним колоритом.

Світове визнання Леся Українка здобула як драматург-новатор. Для її драм і драматичних поем «Одержима», «Вавилонський полон», «Кассандра», «Руфін і Прісцілла», «Оргія», «Камінний господар» характерні використання образів світової міфології, історії та культури, глибокий інтелектуалізм, утвердження ідеї незламності людського духу. Творчою вершиною поетеси стала драма-феєрія «Лісова пісня». Леся Українка відома як перекладач світової класики - Байрона, Данте, Шекспіра.

Західноукраїнська письменниця Ольга Кобилянська в новелах «Природа», «Меланхолійний вальс», «Некультурна» тонко відтворила злам у суспільній свідомості, пов’язаний зі зміною становища жінки, її новими соціальними ролями. Героїні О. Кобилянської - «аристократки духу», які прагнуть досягти ідеалу надлюдини, не звертаючи уваги на суспільні стереотипи.

Леся Українка (1871-1913)

Ольга Кобилянська (1863-1942)

Володимир Винниченко (1880-1951)

Василь Стефаник (1871-1936)

Лідерами українського модернізму справедливо вважають Михайла Коцюбинського та Василя Стефаника. Імпресіоністський характер властивий творам М. Коцюбинського «Intermezzo», «Сміх», «Цвіт яблуні», «Хвала життю». У повісті «Fata morgana» майстерно поєднано риси реалістичного та імпресіоністського зображення соціальної дійсності. Імпресіонізм М. Коцюбинського виявлявся у поєднанні краси людини і природи, про що свідчить його поетична повість «Тіні забутих предків», написана на етнографічно-фольклорному матеріалі Гуцульщини.

Слави неперевершеного майстра соціально-психологічної новели зажив західноукраїнський письменник В. Стефаник. Для його новел характерні неповторність стилю, своєрідність оповідної манери. Автор начебто жодним словом не виявляє свого ставлення до зображуваних ним подій, але розповідає про речі, що не можуть лишати байдужими. У новелах «Новина», «Виводили з села», «Синя книжечка», «У корчмі», «Катруся», «Кленове листя», «Стратився», «Бесараби» він змальовує злиденне життя простих селян - страшне через безвихідь. Однією з тем творчості В. Стефаника була вимушена еміграція галицьких українців до Канади і США.

Під впливом піднесення національно-визвольного руху на початку 20 ст. помітно врізноманітнилася тематика творів української літератури. Письменники дедалі гостріше висловлювали своє ставлення до соціальних проблем, які розкривали крізь призму життя представників різних верств українського суспільства, майстерно доповнюючи соціальний аналіз глибоким психологізмом.

Риси неореалізму властиві, зокрема, творчості Володимира Винниченка. У творах «Краса і сила», «Голота», «Талісман», написаних напередодні та під час революції 1905-1907 рр., яскраво й психологічно точно змальовано мешканців провінційних містечок, сільськогосподарських робітників, підприємців, жахи солдатчини і царських в’язниць. В. Винниченко майстерно відтворив гірке життя бідняків, процес пролетаризації українського села, залишивши нащадкам чимало образків українського соціального «дна», як, приміром, у творах «Контрасти», «Хто ворог», «Голота» та ін. З-поміж його героїв - інтелігенти, революціонери, романтики й циніки... Широкий розголос мав його роман «Записки кирпатого Мефістофеля».

На початку 20 ст. в українську літературу ввійшов поет-лірик Олександр Олесь (Кандиба), який був щиро перейнятий демократичними ідеалами. Заживши слави короля української лірики, він створив чимало віршів громадянського звучання, у яких революційні гасла поєднав із людськими почуттями і клопотами буднів. Серед них славнозвісні вірші «Айстри», «З журбою радість обнялась».

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: заснування М. Лисенком першої в Україні Музично-драматичної школи; створення М. Кропивницьким в Єлисаветграді театру корифеїв; створення в Києві першого стаціонарного професійного театру; заснування у Львові першого професійного українського театру «Руська бесіда».

2. Складіть речення, використавши поняття і терміни: «корифеї українського театру», «модернізм», «модерністський переворот у літературі».

3. Про кого з діячів культури йдеться?

1. Композитор, основоположник української класичної музики, етнограф. Творець української оперної класики, зокрема опери «Тарас Бульба». 2. Неперевершена оперна співачка світового рівня. Володіла винятковими природними вокальними і сценічними даними, виступала на сценах провідних театрів світу - у Львові, Відні, Варшаві, Кракові, Петербурзі, Одесі. Парижі, Римі, Мілані, Буенос-Айресі та ін., виконуючи партії із 60 опер. 3. Письменниця, талант якої з особливою силою виявився в драматургії. Автор драматичних поем «Блакитна троянда», «Руфін і Прісцілла», «Лісова пісня», «Камінний господар». 4. Письменник, який першим в українській прозі розповів про життя української інтелігенції («Причепа», «Хмари», «Над Чорним морем»), торкаючись болісної проблеми її зросійщення. 5. Блискучий майстер поетичної творчості, автор соціально-психологічних та історичних повістей, письменник-драматург і учений-літературознавець, праці якого стали етапними в розвитку української критики. 6. Ініціатор створення першої української театральної трупи - Товариства українських акторів на Лівобережній Україні.

4. Укажіть, хто є автором названих творів.

1. Опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Тарас Бульба». 2. Повісті «Fata morgana», «Тіні забутих предків». 3. Новели «Новина», «Виводили з села», «Синя книжечка», «У корчмі», «Катруся», «Кленове листя», «Стратився», «Камінний хрест». 4. Роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». 5. Повістей «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я». 6. Драми «Одержима», «Вавилонський полон», «Кассандра», «Руфін і Прісцілла», «Оргія», «Камінний господар», «Лісова пісня».

5. До положень, що характеризують розвиток музики та літератури наприкінці 19 - на початку 20 ст., доберіть конкретні факти.

1. Переломне значення для розвитку української національної класичної музики мала творчість її основоположника Миколи Лисенка. 2. У 70–90-х рр. українське письменство зосереджується на соціальних і психологічних проблемах. 3. Важливою рисою літературного модерну в Україні було створення жіночої мистецької традиції. 4. Під впливом піднесення національно-визвольного руху на початку 20 ст. помітно урізноманітнилася тематика української літератури.

6. Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагменті джерела. У чому історичне значення згаданих подій/явищ?

«Я палко люблю українську музику. Якщо Чайковського ми називаємо чародієм російської музики, то Лисенка, цього чудового і чаруючого красою своєї музики композитора, ми сміливо можемо назвати сонцем української музики. Такі українські актори, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський, – блискуча плеяда майстрів української сцени – ввійшли золотими літерами на скрижалі історії світового мистецтва... Той, хто бачив гру українських акторів, зберіг світлу пам’ять на все життя» (З листа К. Станіславського до А. Кримського).

7. Аргументуйте думку, що найяскравішою сторінкою національного життя підросійської України 80-х рр. 19 ст. була діяльність українського театру.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно