Політизація українського національного руху в 90-ті роки XIX ст.
- 12-09-2022, 01:34
- 674
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 23. Політизація українського національного руху в 90-ті роки XIX ст.
Прочитайте фрагмент історичного джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. Про які реалії суспільного життя в Закарпатській Україні кінця XIX ст. йдеться? • 2. Дайте історичний коментар до подій і явищ, описаних у фрагменті джерела.
«...Мадяри забороняють угорським русинам отримувати руські часописи з Галичини, навіть неполітичні, а й літературні або призначені для дітей. А ось недавно угорський уряд через свою велику гуманність заборонив отримувати і поширювати в Угорщині видання львівської "Просвіти”. Угорським русинам забороняють підтримувати зв’язки з галицькими, відбирають листи, написані до угорських русинів, тощо. Навіть в абсолютистській Росії не чинять таких речей так явно, з таким цинізмом, а особливо з вустами, повними гучних фраз про свободу, толерантність і цивілізованість.
Щоб знищити всякий слід Русі на Угорщині, уряд наказав змінювати назви не лише місцевостей, а й осіб - як імена, так і прізвища - на мадярський лад... З цілої українсько-руської території власне угорські русини найперші почали емігрувати за море.
Русини не мають жодного свого посла в соймі. Не мають тому, що в Угорщині вибори проводять так, як певне ніде в іншій країні, хоч би навіть напівцивілізованій...»
Із протесту галицьких українців
щодо закарпатських українців Угорщини. 1896 р.
1. Створення першої легальної політичної партії в Україні
У другій половині 70-х років у суспільне життя Галичини прийшло нове покоління діячів. Його очолювали студенти Львівського університету Іван Франко та Михайло Павлик. Притаманний молоді радикалізм, а також вплив М. Драгоманова зумовили критичне ставлення цих діячів не тільки до москвофільства, а й до народовства. Молоді радикали, захоплені соціалістичними ідеями, робили наголос насамперед на соціальних проблемах, прагнули надати українському національному рухові нового, європейського характеру. Через свої часописи, зокрема «Народ», вони хотіли залучити до політичної діяльності селян Галичини та Буковини.
Михайло Павлик (1853-1915)
Пояснюючи, що таке соціалізм, М. Павлик зазначав: «...зрівняти всіх людей на світі так, аби кожен на себе робив, а не на других; аби кожний мав чим і на чім робити... Така наука про рівність всіх людей називається соціалізм, такі думки звуться соціалістичними, а чоловік, котрий їх тримається, - соціаліст, по-нашому гуртівник, або товаришник, бо все має йти на гурт товариствам, громадам» («Друкований лист М. Павлика до людей», 1880 р.).
У жовтні 1890 р. радикали створили першу в Україні політичну партію Русько-українську радикальну партію (РУРП). Її засновниками й лідерами були І. Франко, М. Павлик, В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький, Р. Яросевич. РУРП прагнула обстоювати соціальні інтереси українських селян Галичини й водночас захищати національні права українського народу.
СЛОВНИК
Політична партія - організація, що об’єднує своїх членів навколо програми, гасла чи керівника; прагне досягти мети шляхом здобуття державної влади, участі в її здійсненні або безпосереднього впливу на рішення державної влади.
Прочитайте фрагменти історичних джерел і дайте відповідь на запитання. Як засновники РУРП пояснювали мету створення своєї організації?
«Радикальну партію засновано з метою нести в народні маси свідомість його економічних, національних і політичних інтересів і публіцистично прояснювати ті інтереси та боронити їх... Заснування Радикальної партії сталося початком небувалого в нас досі руху в народних масах. В народні маси кидано нечувані досі гасла; загальне голосування, свобода друку, податкові та аграрні реформи» (І. Франко).
«У 20-му числі "Народу” від 15-го жовтня 1890 р. надруковано "Програму РУРП”... Складається вона з двох частин: 1) максимальної і 2) мінімальної програми... Не містила вона нічого нового й оригінального, а була лише перенесенням на нашу ниву поглядів, засад західноєвропейського соціалізму. С. Данилович пояснював згодом цю програму широким верствам українського народу так, "що тепер приходить власне зміна ладу цілого світу на лад соціалістичний”, "щоб не було ні хлопа, ні пана, лише всі були рівні, вільні, просвічені люди” і що "на основі того ж наукового соціалізму стоїть і наша РУРП, котра має за своє найважливіше завдання підготувати руських селян-мужиків до соціалістичного ладу”. Він зазначив, що делегати РУРП Р. Яросевич і С. Вітик на з’їзді соціал-демократів у Відні 1897 р. заявили, що РУРП прагне передусім до здобуття політичної самостійності для цілого русько-українського народу в Австро-Угорщині і Росії”» (О. Барвінський).
РУРП першою обґрунтувала вимогу політичної самостійності України. У 1895 р. вийшов друком публіцистичний твір одного із молодих членів партії Юліана Бакинського під назвою «Україна Irredenta» («Україна уярмлена»).
Спираючись на соціалістичні ідеї, автор обґрунтовував історичну правомірність боротьби українців за окрему самостійну державу.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Юліан Бачинський (1870-1940) - український громадьский і політичний діяч, публіцист. Вищу юридичну освіту здобув в університетах Львова і Берліна. Член Русько-української радикальної партії в Галичині, очолював її соціалістичне крило, підтримував ідею самостійності України. Погляди щодо Соборної української держави Бачинський виклав у книзі «Україна Irredenta». Один із співзасновників Української соціал-демократичної партії Галичини (1899), якою керував до 1914. Під час Першої світової війни служив в австрійській армії. Згодом - член Української національної ради ЗУHP у Львові та голова дипломатичної місії у Вашингтоні. Визнав Радянську владу в Україні в 1933 р. Повернувся в Україну, наступного року заарештований, помер в ув’язненні.
Тож 1895 р. на 4-му з’їзді партії рурпівці доповнили свою програму пунктом, у якому йшлося, що втілення партією «ідеалів соціалістичних можливе при повній самостійності політичній русько-українського народу».
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Іван Франко (1856-1916) - видатний український поет, прозаїк, драматург, літературний критик, публіцист, перекладач, науковець, громадський і політичний діяч, дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1899), почесний доктор Харківського університету (1906), член Всеукраїнського товариства «Просвіта». Автор близько 6000 літературних, наукових і публіцистичних праць. Один з ідейних лідерів українського національного руху, перший голова РУРП, один із її головних ідеологів. У 1899 р. він вийшов з її складу, мотивуючи своє рішення тим, що почувається «насамперед русином, а потім радикалом».
Прочитайте вислів І. Франка - його життєве кредо - і дайте відповіді на запитання. • 1. Як це твердження характеризує І. Франка як людину? • 2. Як ви думаєте, чи легко жити з такими переконаннями? • 3. У чому І. Франко вбачав реальні можливості втілення національної ідеї?
«Тільки... всестороння праця зробить нас справді чимось, зробить нас живою одиницею серед народів».
2. Суть «новоерівської» політики народовців. Її здобутки
Не поділяючи соціалістичних ідеалів молоді, народовці прагнули досягти піднесення українського руху легальним способом, діючи в межах законів Австро-Угорщини. У 1890 р. лідери народовців О. Барвінський, Ю. Романчук, галицький митрополит С. Сембратович за підтримки В. Антоновича та О. Кониського дійшли згоди з польськими політичними колами й австрійським урядом щодо компромісної політики, яка отримала назву «нової ери».
СЛОВНИК
«Нова ера» - спроба українсько-польського порозуміння 1890 р. в Галичині за посередництва австрійського уряду та українських громадських діячів Наддніпрянщини. Її суть полягала у відмові народовців від союзу з москвофілами й лояльному ставленні до імперії Габсбургів узамін на поступки з боку австрійських і польських владних кіл для українського руху в культурно-освітній, політичній та господарській сферах.
Про задоволення істотних політичних прав українців не ішлося. Тому «нова ера» у відносинах з австрійськими урядовими колами тривала недовго. У 1894 р. більшість народовців на чолі з Ю. Романчуком відмовилися від «новоерівської» політики та зблизилися з тим крилом радикальної партії, яке поступово відмовлялося від соціалістичних ідей на користь національної. Наслідком такої плідної співпраці стало створення у 1899 р. Української національно-демократичної партії (УНДП) - основної політичної сили українства в краї.
Проаналізуйте таблицю і дайте відповіді на запитання. • 1. Який зі здобутків політики «нової ери», на вашу думку, був найістотніший? • 2. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність оцінки О. Лотоцького: «Якщо поступки на користь українців обмежилися лише призначенням на новостворену у Львівському університеті кафедру історії Східної Європи М. Грушевського, то наслідки його діяльності в Галичині вже самі по собі цілком виправдовують ту політичну акцію, що її творцями були Антонович, Кониський, Барвінський...»
Найважливіші здобутки «нової ери»
- Запровадження в буковинських і галицьких освітніх установах українського фонетичного правопису (1892)
- Відкриття у Львівському університеті кафедри історії України на чолі з М. Грушевським (1894)
- Перетворення Літературного товариства ім. Т. Шевченка на наукове (1892) та розширення завдяки державним субсидіям його діяльності
- Створення страхового товариства «Дністер» (1892)
- Відкриття української гімназії в Коломиї (1892)
- Поширення принципу двомовності на низку вчительських семінарій
- Поява урядових розпоряджень про підтвердження прав або розширене вживання української мови в державних установах
- Відкриття для українців ширшого доступу до державних посад
3. Створення партій самостійницького спрямування (УНДП та УСДП)
Прочитайте фрагмент історичного джерела й дайте відповіді на запитання. • 1. Які політичні й територіальні зміни передбачено цим документом? • 2. Інтереси яких верств, прошарків суспільства відображають положення цього документа? • 3. Сформулюйте 4-5 тез про завдання, які ставила собі за мету УНДП.
«У кінці р. 1899 рознеслась по нашому краю звістка про те, що постає якась нова партія. Та мова не йшла про якусь нову партію, але про те, щоб роз’єднані наші народні сили, які прямують до однакової мети, - об’єднати. Ініціаторами цієї групи були: Є. Левицький, В. Охримович, М. Грушевський та І. Франко. Після досягнення порозуміння і відповідної підготовки 26 грудня 1899 р. у великій залі "Народного дому” відбулась нарада щодо нової програми, організації і тактики...
Таким чином, цей з’їзд був першим Народним З’їздом національно-демократичної партії, під час якого у самому вступі до народної програми проголошено ось таку декларативну постанову: "Ми, галицькі Русини, частина українсько-руського народу, що мав колись державну самостійність, відтак віками боровся за свої державно-політичні права і ніколи не зрікся і не зречеться прав народу самостійного, заявляємо, що остаточною метою наших народних змагань є досягти того, щоб цілий українсько-руський народ здобув собі культурну, економічну і політичну самостійність та з’єднався з часом в цілісний національний організм, у якому б народний загал керував всіма своїми справами на свою загальну користь: культурними, економічними і політичними...
Прагнучи до тієї кінцевої мети прагнемо до того, щоб в австрійській державі територія, заселена русинами, становила одну окрему провінцію з якнайширшою автономією в законодавстві та адміністрації; до поділу Галичини на дві частини: руську і польську і так само до поділу Буковини на частини руську і волоську, та до утворення з руських частин Галичини і Буковини однієї національної провінції з окремою адміністрацією і окремим національним соймом”.
А стосовно тодішньої російської України ця програма постановляла: "Будемо підтримувати, скріплювати та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями; будемо серед російських українців підтримувати такі прагнення, які ведуть до перетворення російської держави з абсолютної і централістичної в державу конституційно-федералістичну сперту на автономії народностей...”
Та щодо угорської Русі: будемо прагнути, щоб серед угорських русинів викликати національний рух, подібний до того, який існує у середовищі галицьких і буковинських русинів, щоб заохотити їх до вживання й плекання рідної мови, до боротьби проти винародовлювання (денаціоналізації. - Авт.) та до культурної, економічної й політичної діяльності на користь угорсько-руського народу, та з тією метою будемо налагоджувати з угорськими русинами тісніші взаємини і будемо старатися зблизитись із ними...»
Левицький К. «Історія політичної думки галицьких українців 1848-1914»
Розбудувати суспільство мирними, легальними методами боротьби мала на меті Українська соціал-демократична партія (УСДП). Цю організацію заснували як складову австрійської соціал-демократії у 1899 р. колишні рурпівці Микола Ганкевич, Юліан Бачинський, Семен Вітик та ін. Лідер партії Микола Ганкевич заявляв, що «українські соціал-демократи прагнуть національної свободи свого народу, щоби возз’єднаний і вільний український народ став поряд з іншими націями як рівноправний».
Українські культурні діячі та діячки під час урочистостей з нагоди сотої річниці виходу «Енеїди» І. Котляревського. 1898 р. Серед них - О. Кобилянська, М. Грушевський та І. Франко
Формуванню політичної свідомості галицьких українців сприяли масові заходи, першими з яких були урочистості в пам’ять 50-річчя «знесення панщини» 19 травня 1898 р. Тоді у Львові відбулося велике всенародне віче. Від імені політичних партій та українського населення Галичини віче проголосило самостійність українського народу. Українською національною маніфестацією стало і святкування у жовтні-листопаді того самого року у Львові 100-річчя від виходу у світ «Енеїди» Котляревського.
4. Взаємодія українців з австрійськими державними та крайовими парламентськими установами
У середині 60-х років XIX ст. набула завершеного вигляду політична система Габсбурзької імперії. За двосторонньою угодою 1867 р. австрійська монархія стала двоєдиною (дуалістичною) державою, яка отримала назву Австро-Угорщина. Її очолював австрійський цісар з династії Габсбургів, який одночасно мав титул короля Угорщини. Австро-Угорщина проводила єдину зовнішню політику, мала спільні військове і морське міністерства, але внутрішні справи кожна частина розв’язувала самостійно за допомогою власних урядів. Окремо формувалися й автономно діяли парламенти - Державна рада (райхсрат) в Австрії та сейм в Угорщині.
У 1861 р. на нових засадах у Львові почав діяти галицький, у Чернівцях - буковинський сейми. Вибори в Галицький сейм проводили кожні шість років за куріальною системою, в основу якої покладено станово-майновий принцип. За виборчим законом українці могли здобути до третини місць у сеймі (щонайбільше 50 зі 150). Але в реальному житті від 70-х років XIX ст. кількість українських представників у сеймі здебільшого становила 15-20 осіб. Сейм обговорював усі актуальні питання державного і крайового життя, був головною ареною формування українсько-польських відносин. Та навіть за обмеженого впливу представництва українців українське питання в Галицькому сеймі звучало доволі гостро.
Будівля Галицького крайового сейму (нині - головний корпус Львівського національного університету ім. І. Франка). Фото 1881 р.
Діяльність українських депутатів відбувалася у складних умовах. Польська більшість сейму ухвалювала рішення, ігноруючи українських представників. На знак протесту депутати-українці демонстративно залишали сеймову залу.
На початку 80-х років народовці запропонували нову тактику сеймової політики. Вона передбачала: активні виборчі кампанії; використання сеймової трибуни для проголошення національних вимог - української національної самостійності, єдності українського народу, поділу Галичини на польську та українську частини; ухвалення сеймом рішень в інтересах українців; постійний зв’язок із виборцями.
Крім Галицького сейму, ареною парламентської діяльності депутатів від Галичини був австрійський парламент - Державна рада у Відні. З 1861 р. депутатів Державної ради обирали крайові сейми, з 1873 р. було запроваджено безпосередні вибори в округах на куріальній основі.
Українські депутати (до десяти представників, які в окремі періоди належали до різних фракцій) до 1907 р. не відігравали в Державній раді помітної ролі. Українське питання порушувалося в Державній раді епізодично, переважно у зв’язку з виступами українських депутатів із протестами проти порушення закону про вибори в Галичині. Однак участь у діяльності парламентських установ усіх рівнів була для галицьких українців школою легальної політичної боротьби.
Від початку XX ст. найчисленнішим і найвпливовішим серед інших політичних сил у Галицькому сеймі й Державній раді було представництво УНДП.
П’ємонт - це назва північно-західної області Італії, яка наприкінці XIX ст. стала притягальним центром державного об’єднання роздробленої, ослабленої країни. Високий політичний і національний дух народу області об’єднав навколо неї інші території, завдяки чому в 1870 р. постала єдина, незалежна італійська національна держава. Доведіть, що роль «українського П’ємонту» кінця XIX ст. відігравала Галичина. Коли і внаслідок яких подій це сталося?
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Дайте відповіді на запитання до джерела: • 1. Коли відбулися описані події? • 2. На яких змінах у національній свідомості галичан наголошено в джерелі? • 3. Чому ці зміни свідчать про зростання українського руху?
«...Роковини всенародного свята національного відродження України позначилися в Галичині не тільки на полі літературнім, але мали також і велике значення для розвитку політичної думки галицьких українців. Зібрані на святі Котляревського з найбільш глухих закутків інтелігенти, робітники й селяни зрозуміли, що світло до Галичини прийшло з Наддніпрянщини, що дала Котляревського й Шевченка; що народ, який живе по однім і по другім боці Збруча, - це один і той самий і що центр нашого національного життя - у золотоверхому Києві. З тієї пори й почали вживати галичани замість слів "Русь”, "руський” - спочатку "Україна-Русь” "українсько-руський” а згодом уже "Україна”, "український”» (Зі спогадів М. Мочульського).
2. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Утворення Русько-української радикальної партії перетворення унітарної Австрійської імперії на дуалістичну Австро-Угорську імперію • вихід друком твору Ю. Бачинського «Україна Irredenta» • відкриття кафедри історії України у Львівському університеті.
3. Схарактеризуйте одним реченням діячів політичного етапу національного відродження.
І. Франко, М. Павлик, М. Грушевський, Ю. Бачинський, Ю. Романчук.
4. Укажіть твердження, які стосуються Русько-української радикальної партії.
• 1. Була першою політичною партією в Україні. • 2. Заснована 1899 р. й очолена Миколою Ганкевичем. • 3. Наприкінці XIX ст. стала найчисленнішою політичною партією в західноукраїнських землях. • 4. Була нечисленною організацією і помітно поступалася іншим партіям авторитетом і впливом на суспільство. • 5. Ідеологи партії відмовилися від революційних гасел, прагнучи досягти соціалізму через реформи, захист станових інтересів робітників, легальні парламентські методи боротьби. • 6. Уперше аргументовано вимагала політичної самостійності України. • 7. Поєднала широку організаційну мережу народовців та інтелектуальні надбання українських радикалів.
5. Прокоментуйте події / явища, про які йдеться у фрагментах джерел. У чому полягає їхнє історичне значення?
«Порадійте нашій вельми важній новині: на кафедру історії у Львові цісар 9 квітня затвердив звичайним професором Грушевського. Особливо для мене - се невимовно велика радість... От се той момент, з якого почнеться історія нашої національної освіти і культури! Праця моя не погибла, і дожив-таки я до цього сподіваного часу!» (О. Кониський).
«Під час цієї сеймової сесії сталася важлива подія, що знаменувала настання "нової ери” та змістом якої було зближення австрійського уряду і з ним галицьких поляків із народною руською партією, щоб через задоволення національних домагань приєднати наш народ до Австрії» (К. Левицький).
«А вже як грім з ясного неба вдарила радикалів звістка про приєднання І. Франка до нової партії. Та проте радикальна партія втрималася на своїй партійній позиції, закликаючи своїх прихильників, щоб трималися непохитно того радикалізму, який виробив і залишив по собі великий учитель Драгоманов...» (К. Левицький)
Коментарі (0)