Соціально-економічний розвиток
- 12-09-2022, 01:20
- 1 003
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 4. Соціально-економічний розвиток
Поміркуйте, чи спроможне феодальне суспільство створити сприятливі умови для інтенсивного розвитку сільського господарства.
1. Стан сільського господарства на землях підросійської України в першій половині XIX ст. Економічний розвиток Південної України
Упродовж першої половини XIX ст. становище сільського господарства в підросійській Україні визначали приватна власність поміщика на землю та, відповідно, особиста залежність селянина від поміщика. Характерною рисою поміщицького землеволодіння була наявність великих господарств - латифундій переважно на Правобережжі та Півдні. Панівною залишалася панщинна система господарювання.
Розгляньте діаграму. Як гадаєте, що впливало на нерівномірне поширення поміщицького землеволодіння на різних українських землях? Зробіть висновок про стан приватної власності поміщиків на землю в підросійській Україні в першій половині XIX ст. Поміркуйте, чому панщинна система господарювання гальмувала розвиток сільського господарства.
Поміщицьке землеволодіння на українських землях у складі Російської імперії
Усю поміщицьку землю, як і раніше, було поділено на власне поміщицьку і землю для селянських наділів. Поміщики прагнули різними способами збільшити площі власних земель. Тому скорочували селянські наділи, переводили селян на віддалені ділянки або неродючі ґрунти. Це призводило до масового обезземелення селян: упродовж першої половини XIX ст. селяни втратили понад половину наділів.
Реманент селянської родини Черкаського повіту Київської губернії
Сільське господарство розвивалося екстенсивним шляхом, за рахунок розширення посівних площ та посилення панщини. Для обробітку ґрунту застосовували традиційну сільськогосподарську техніку. Сіяли зерно переважно вручну, скошували хліб серпами і косами, а обмолочували ціпом.
Тільки частина поміщиків, передусім на Півдні України, застосовувала машини та новітній інвентар - сіялки, віялки, жатки, молотарки тощо. Одним із землевласників, який обстоював раціональне ведення сільського господарства, був Василь Каразін. Його зусиллями в 1811 р. в Харкові було засновано Філотехнічне товариство, яке об’єднало близько 100 членів і пропагувало серед поміщиків передові методи господарювання. В. Каразін у своєму маєтку в с. Кручик на Харківщині створив хімічну лабораторію, метеорологічну станцію та дослідне поле.
Основними галузями сільського господарства в підросійській Україні залишалися землеробство і тваринництво. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо, льон і коноплі, розводили корів, волів, свиней, овець і коней.
У першій половині XIX ст. розпочалася спеціалізація землеробства, з’явилися нові галузі сільського господарства - тонкорунне вівчарство, цукрове бурякосіяння. Розвивалися поміщицьке товарне землеробство і тваринництво, збільшувалися посіви пшениці для продажу, дедалі більше вирощували технічних культур (конопель, тютюну, льону). Утім, паросткам товарного, підприємницького господарства пробиватися в умовах панщинної системи було непросто.
Найбільше зернових культур на продаж вирощували у Степовій (Південній) Україні. Упродовж 1778-1851 рр. посівні площі зернових Півдня України збільшилися у 25 разів. Успіхи хліборобства зумовлювали сприятливі природні умови та родючі чорноземи. Близькість до чорноморсько-азовських портів - Одеси, Миколаєва, Бердянська, Маріуполя - давала змогу поміщикам експортувати хліб та інші сільськогосподарські продукти. Через малу кількість кріпаків тут ширше, порівняно з іншими регіонами, застосовували вільнонайману працю селян-утікачів, оброчних селян, які йшли на південь на заробітки. На середину XIX ст. тут 9/10 поміщицьких земель обробляли наймані робітники. Окремі поміщики починали переходити до удосконалених, багатопільних сівозмін.
Вирішальне значення для соціально-економічного життя Південної України мала колонізація - заселення та господарське освоєння краю. Найчисленнішою і водночас найстрокатішою була селянська колонізація: на південь потрапляли державні, поміщицькі селяни, яких власники перевозили з центральних губерній, військові поселенці. Значну частку прибульців-селян становили кріпаки-втікачі. На початку XIX ст. чисельність населення в Південній Україні збільшилася до одного мільйона осіб. За етнічним складом 2/3 колоністів були українцями та росіянами.
Прочитайте фрагмент праці сучасного історика. • 1. Залучивши матеріал параграфа та додаткових джерел інформації, проілюструйте конкретними фактами тези вченого про природно-географічні та суспільно-політичні умови Півдня України, що сприяли економічному розвитку цього регіону. • 2. Поділіться припущенням, чому в Південній Україні не було кріпосництва в таких формах і масштабах, як у Наддніпрянщині.
«Завдяки сплетінню сприятливих умов Південь України довший час вважався Ельдорадо, де можна було легко і швидко доробитися великого маєтку. Три південноукраїнські губернії - Таврійська, Херсонська і Катеринославська - мали найвищі в Російській імперії показники приросту населення. Наплив великих мас населення, не зв’язаних умовами кріпацької системи й охоплених духом підприємництва, витворив особливу суспільну атмосферу на Півдні України, яку можна порівняти хіба що з американським Клондайком. Вільнолюбні анархічні настрої на зразок тих, якими відзначалося запорозьке козацтво, продовжували жити серед мешканців чорноморських степів у XIX ст.».
Грицак Я. «Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ-ХХ ст.»
2. Роль чумацького промислу в господарському житті
Основною формою торговельних перевезень в Україні в першій половині XIX ст. було чумацтво. Цей промисел зародився ще в XVI ст. серед козаків - вони постачали сіль із Північного Криму до України, Польщі та інших сусідніх країн. У XVII ст. чумаки, основу яких становило козацтво, крім солі, торгували рибою, лісом, кустарними виробами тощо. На початку XIX ст. чумацтво стало основним засобом перевезення вантажів в Україні, тож із торговельного перетворюється на торговельно-візницький промисел. Дешевий чумацький транспорт давав змогу експортувати хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. За підрахунками дослідників, 75 % хліба, який вивозили з України через чорноморсько-азовські порти в першій половині XIX ст., транспортували чумаки. Окрім сільськогосподарської продукції, вони доправляли кам’яне вугілля, різні промислові та ремісничі вироби, будівельні матеріали.
Чумак. Художник К. Трутовський. 1860 р.
Чумакували в Україні селяни, міщани і навіть дрібні поміщики. Найбільше серед чумаків було таких, які мали 1-2 пари волів. Дехто був власником десятків пар волів. Наприклад, чумак-міщанин Лаврентій Скалозуб із м. Олександрії, що на Херсонщині, мав 50 пар волів.
Чумаки в дорозі. Художник М. Каразін. 1899 р.
Прочитайте фрагмент джерела та проаналізуйте ілюстрації. • 1. На які особливості побуту чумаків ви звернули увагу? • 2. Звичаї і традиції якої верстви українського суспільства XVI-XVIII ст. можна відстежити в побуті чумаків? Наведіть приклади. • 3. Поміркуйте, чого більше в чумацькому житті: демократизму чи одноосібної влади? Свою думку обґрунтуйте. • 4. Поясніть, з якою метою чумаки об’єднувалися на час подорожі в спілки або артілі. • 5. Як чумацтво посприяло утвердженню новітніх ринкових відносин? Чому популярний промисел почав занепадати у другій половині XIX ст.?
«Ті, що займаються візникуванням солі з Криму і Бессарабії, а також риби з Криму і Дону, звуться тут чумаками. Візникування своє чумаки провадять звичайно валками, які складаються з кількох десятків возів. Валка, або хура, має свого отамана, який від імені цілої валки наймається для візникування, приймає заробітки і робить розкладку за участю кожному. Таке товариство зветься в них артіллю... В дорозі ж чумак піддає себе всіляким злигодням: завжди тверезий, помірний у харчах, пшоняна каша з салом або галушки, шмат хліба з сіллю - оце все його харчування. У дорозі, не маючи в своєму розпорядженні грошей, чумак обмежений. До кінця візникування гроші всієї артілі зберігаються в отамана.
Волів у дорозі завжди пасуть на паші, за винятком осінньої пори, коли чумаки їдуть уже на сухому фуражі. Зимою чумак особливо піклується про корм для своїх волів. Переїзд робить він звичайно зранку - до 20 верст, і пасе волів, потім до вечора друга запряжка, теж 20 верст. Іноді, за обставинами, робить і більші запряжки. Візникування їх починається від початку весни і триває до осені. Взимку чумаки в подорож не їдуть. Зупиняючись на ночівлю, чумаки вишиковують свої вози в колону, військовим порядком».
Арандаренко М. «Записки про Полтавську губернію». 1848-1852 рр.
3. Промисловий переворот у підросійській Україні
СЛОВНИК
Промисловий переворот (індустріальна революція) - перехід від мануфактури до великого машинного фабрично-заводського виробництва. На українських землях у складі Російської імперії розпочався у 30-40-ві і завершився в 70-80-х роках XIX ст.
У першій третині XIX ст. на українських землях, що перебували у складі Російської імперії, склалися умови для промислового перевороту.
Промисловий переворот зумовив зміни в соціальній структурі: провідну роль у суспільстві почали відігравати фабриканти та люди найманої праці.
Промисловий переворот започатковано в харчовій промисловості, підприємства якої виробляли на продаж борошно, олію, тютюн, горілку й цукор. У 20-х роках XIX ст. з’явилися перші парові гуральні. У цукровиробництві почали застосовувати машини для подрібнення цукрових буряків, гідравлічні преси для сокодобування, парову техніку для випарювання й згущення соку. Першу цукроварню, яка застосувала парову технологію виробництва цукру, було збудовано в 1843 р. промисловою фірмою «Брати Яхненки й Симиренко» в селі Ташлику на Черкащині. Завод було устатковано за останнім словом техніки з використанням новітніх на той час французьких технологій цукровиробництва.
У ті часи засновано й перші машинобудівні заводи. У 1841 р. на хуторі Дмитрівському на Чернігівщині український поміщик Д. Кандиба збудував підприємство з виробництва сільськогосподарських машин, гідравлічних пресів, парових котлів тощо.
Кількість промислових підприємств у підросійській Україні
СЛОВНИК
Гуральня (винокурня) - підприємство, де переробляли зерно на горілку.
Етикетка продукції Городищенського цукрово-рафінадного заводу
Наприкінці 30-х - на початку 40-х років XIX ст. в Україні було виявлено великі поклади високоякісного кам’яного вугілля в Донецькому кряжі. Згодом відкрито поклади залізної руди в околицях міста Кривий Ріг, що разом із вугіллям Донбасу започаткувало формування Донецько-Криворізького промислового регіону. До 1860 р. видобуток вугілля в Донбасі уже набув промислового характеру.
У 40 50-ті роки XIX ст. в Україні розгорнули активну підприємницьку діяльність родини Яхненків, Симиренків, Харитоненків та інших. Наприкінці 40-х років XIX ст. поблизу с. Млієва було збудовано ще два - Городищенські цукрово-рафінадний і машинобудівний заводи. Цукровий завод найпотужніший і наймодерніший, найкращий у Росії. За технічним оснащенням не поступався рафінадним заводам Європи. Машинобудівний завод виробляв парові двигуни та устаткування для цукрової промисловості. На заводі було споруджено два пароплави з металевим корпусом - «Українець» та «Ярослав Мудрий», що курсували Дніпром між Києвом і Кременчуком. Гордістю українських підприємців було добре впорядковане селище робітників і службовців, у якому вулиці освітлювались газовими ліхтарями, що тільки-но почали з’являтися у великих містах імперії. Селище вирізнялося ошатними житловими будинками. Були в ньому крамниці, лікарня, аптека, бібліотека і навіть театр.
Заводоуправління Мліївської цукроварні. Фото XIX ст.
Підготуйте проект. Використавши додаткові джерела інформації, зробіть повідомлення на 5-6 речень про історію успіху українських цукрозаводчиків: Яхненків, Симиренків, Харитоненків. З’ясуйте, чи функціонують підприємтва цукрозаводчиків нині?
Прочитайте фрагмент історичного джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. Як сучасник характеризує стан розвитку промисловості, зокрема цукроварної, та сільського господарства у 40-х роках XIX ст.? У чому він вбачає причини такого становища? • 2. Висловіть припущення, як упродовж 50-60-х років XIX ст. промисловий переворот вплине на соціально-економічне життя України.
«На початку 1840-х рр. бурякоцукрова промисловість у Росії була в самому дитинчатому стані. Завод графа Бобринського в містечку Смілі тільки дещо виділявся з-посеред інших заводів; їх же кількість була незначною, всі працювали на відкритому вогні, парового жодного; деякі заводи мали вигляд сараїв, зроблених із хмизу і глини, виробництво на них було мізерним... Саме в цей час зважилася фірма братів Яхненків і Симиренка зайнятися бурякоцукровим виробництвом... Фірма... розквітла в часи кріпацтва, коли обробіток полів, вимолот хліба були патріархальні, коли селяни задарма працювали на поміщика, коли ніхто із заможних людей не вважав потрібним обзаводитися в господарстві машинами і всі дивилися на машини як на непотрібну розкіш, коли про залізницю в Південній Росії не було й мови, коли машини насправді нікому не були потрібні, коли гроші використовувалися на утримання зайвої прислуги, карет, коней. Рідко хто із землевласників думав тоді про покращення свого господарства; не було потреби про це турбуватися, так як все даром пливло в руки поміщиків».
Клебановський П. «Спогади про фірму братів Яхненків і Симиренків». 1896 р.
4. Особливості розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі в підросійській Україні
Зростання міст і промислового виробництва сприяло подальшому розвитку торгівлі. Основними осередками внутрішньої торгівлі були сільські та міські базари, або торги, яких на 1861 р. у містах України налічувалося 12 141. Зростала в містах і постійна торгівля.
ЗАУВАЖТЕ
У містах України в 1825 р. було 3662 крамниці, в 1861 р. - 15 089.
Пожвавилася ярмаркова торгівля. До найбільших ярмарків в Україні у першій половині XIX ст. належали Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський у Харкові, Іллінський у Ромнах (з 1852 р. - у Полтаві), Київський контрактовий, Георгіївський у Єлисаветграді. На великих ярмарках укладали й міжнародні торговельні контракти з купцями європейських країн.
На українські ярмарки привозили різноманітні промислові товари, серед яких вироби текстильної та залізоробної промисловості - бавовняні, шовкові, вовняні й лляні тканини, залізо, залізні, чавунні, галантерейні товари тощо. У 50-х роках XIX ст. на ярмарках в Україні щороку продавали третину продукції всієї текстильної промисловості Росії. З України вивозили здебільшого сільськогосподарські продукти й сировину - хліб, вовну, сало, тютюн, сирі шкіри, сіль, рибу, фрукти, худобу, зокрема коней, деякі промислові й ремісничі товари, насамперед горілку та цукор. Крім того, на українських ярмарках торгували крамом, привезеним з Балтії, Білорусі, Царства Польського, Бессарабії, Дону, Кавказу, а також із країн Західної Європи, Туреччини, Балкан, Персії, Китаю.
Проаналізуйте картину О. Ківшенка. Уявіть себе учасником зображеного ярмарку. Користуючись додатковими джерелами інформації, підготуйте розповідь «Один день мого ярмаркування».
Ярмарок на Україні. Художник О. Ківшенко. 1882 р.
СЛОВНИК
Порто-франко - зона безмитної торгівлі в межах порту або портового міста. Були поширені в Європі за середньовіччя та нового часу. Від XV до XIX ст. статус порто-франко мали Ліворно, Генуя, Венеція, Марсель, Гібралтар, Гамбург, Трієст, Бремен та ін.
Чисельність мешканців Одеси
Дуже швидко зростали чорноморські портові міста. Визначним центром зовнішньої торгівлі стала Одеса. У 1817 р. Одесу було оголошено порто-франко (привілей почав діяти від 1819 р.). Час, коли Одеса мала статус порто-франко, називають золотим періодом в історії міста.
В Одесі продавалося все, а купці не переплачували, адже не було мита. На зворотному шляху купець завантажував здебільшого зерно. Розквіт торгівлі зумовив зростання чисельності населення: у 40-х роках XIX ст. за кількістю мешканців Одеса випередила найбільше місто України - Київ. Із середини XIX ст. і до кінця існування Російської імперії за чисельністю населення Одеса поступалася лише Москві й Петербургу.
Прочитайте фрагменти джерел і дайте відповіді на запитання. • 1. Визначте, про що йдеться в джерелах. • 2. Підтверджують чи заперечують джерела інформацію підручника? Відповідь обґрунтуйте.
«...До одеської пристані 1837 р. причалило 650 суден, з яких половина були італійські (переважно під австрійським і сардинським прапорами). За ними чисельно найсильніші були англійські та грецькі судна. Експорт найбільше складався з пшениці (до Англії й Італії), лою (жиру) (до Англії) і вовни. Імпорт - з мануфактури і колоніальних товарів. Товарний обіг одеського порту дорівнював Ризі, а з російських поступався лише Петербурзькому».
Коль Й. Г. «Мандрівки в Південну Росію». 1841 р.
«Привізні площі Одеси, а коли підвезення пшениці траплялося, як в той рік, особливо великим, то і всі навколишні вулиці, були суцільно заставлені обозами з усіляких селянських возів, та так густо, що від них "ні проходу, ні проїзду не знайти”. Адже до них, зрештою, сходилися в місті і чумацькі шляхи, і поштові тракти Новоросії, Волині, Полтавщини, Київщини та Бессарабїї. На цих же галасливих площах, біля розпряжених возів з піднятими голоблями, чумаки зазвичай і проводили час, поки в місті вирішувалася подальша доля їх вантажу...»
Скальковський А. «Спроба статистичного опису Новоросійського краю». 1850-1853 рр.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Підтвердіть чи спростуйте твердження.
Промисловий переворот сприяв появі мегаполісів на українських землях.
2. Дайте відповіді на запитання.
• 1. Що визначало розвиток сільського господарства в підросійській Україні в першій половині XIX ст.? • 2. У чому полягала нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України? • 3. У чому виявлявся промисловий переворот на землях підросійської України? • 4. Яку роль відіграла діяльність Яхненків і Симиренка в розвиткові промисловості в 40-ві роки XIX ст.? • 5. Яку роль відігравала ярмаркова торгівля в розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі?
3. До положень, що характеризують стан сільського господарства в Україні в першій половині XIX ст., доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.
• 1. Екстенсивний шлях розвитку сільського господарства. • 2. Масове обезземелення та посилення визиску селянства. • 3. Спроби окремих поміщиків перейти до раціонального землеробства. • 4. Сільське господарство дедалі більше набувало товарного характеру.
4. Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагментах джерел. У чому полягає історичне значення згаданих подій / явищ?
«Вони вбиралися в полотняний одяг, просякнутий дьогтем; свитка, батіг, пласка бочка з водою, мазниця з дьогтем і казанок для варіння пшоняної каші з салом, тут на вулиці між возами і було все майно чумака» (А. Скальковський).
«Платон Федорович Симиренко, отримавши згоду батька і дядьків на облаштування свого заводу в Ташлику, відправився за кордон, роздивився ще уважніше у Франції всі кращі заводи, склав там план облаштування власного заводу, придбав машини і задумав пересадити із Франції цукрове виробництво в тому вигляді, як воно в той час там розвивалося і процвітало...» (П. Клебановський)
5. Прокоментуйте фрагмент з української народної пісні, записаної на початку XIX ст. Про які особливості соціально-економічного життя Одеси в ній ідеться?
А в Одесі добре жити,
Мішком хліба не носити,
На панщину не ходити,
Подушного не платити,
Ні за плугом, ні за ралом,
Називають мене паном.
6. Уявіть себе чумаком. Використавши історичну карту на с. 22, а також матеріали параграфа, прокладіть власний торговельний маршрут через населені пункти підросійської України. Обґрунтуйте свій вибір, вкажіть товари, які ви продаватимете та купуватимете на своєму шляху.
Коментарі (0)