§ 1. Українські землі у складі Російської імперії: адміністративно-територіальний устрій і національне та соціальне становище

Прочитайте фрагмент джерела й дайте відповіді на запитання. 1. На яких особливостях адміністративно-управлінської системи Російської імперії, що впродовж 19 ст. набула поширення в Україні, наголошує іноземець? 2. Порівняйте систему адміністративного управління в українських землях у 19 ст. та в другій половині 17-18 ст. У чому полягає найістотніша відмінність?

Французький мандрівник маркіз Астольф де Кюстін 1844 р. в Брюсселі опублікував книгу «Росія 1839 року», у якій писав: «Росією править клас чиновників, які просто зі шкільної лави обіймають адміністративні посади, і править часто всупереч волі монарха. Кожен із цих панів стає дворянином, діставши хрестику петельку, і, озброївшись цим чарівним значком, перетворюється на поміщика, одержує землю і кріпосні "душі". І новоспечені ці поміщики користуються своєю владою, як і личить вискочням. На словах вони прихильники всіляких нововведень, а насправді - деспоти з деспотів. Свої поміщицькі права вони використовують з нечуваною жорстокістю, що робить їх об'єктом проклять нещасних селян, із надр своїх канцелярій ці невидимі деспоти, ці пігмеї-тирани безкарно гноблять країну».

Проаналізуйте карту на с. 6. 1. Які дві держави, що впродовж 16-18 ст. справляли великий вплив на життя українського етносу, припинили існувати наприкінці 18 ст.? 2. Згадайте, які державні утворення існували на українських землях у 18 ст. Які укази царського уряду визначили їхню долю, коли це сталося? 3. Які зміни в територіально-адміністративному устрої Лівобережної, Слобідської України та Запорожжя сталися в другій половині 18 ст.? 4. Які українські землі перейшли під владу Росії внаслідок поділів Речі Посполитої? Коли це відбулося? 5. Визначте, коли і за яких обставин турецькі володіння в Північному Причорномор’ї та Криму було приєднано до Росії. 6. Які міста було засновано в другій половині 18 ст. на Півдні України?

Роздивіться карту. 1. Які українські терени було приєднано до Росії внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-1774, 1787-1791, 1806-1812 рр.? 2. Які нові територіально-адміністративні одиниці з’явилися на українських землях у складі Російської імперії на початку 19 ст.? 3. Які з них розташовувалися на землях колишньої Гетьманщини та Слобідської України, Правобережжя й Волині, а які - на теренах Південної України і Криму?

Зауважте

Українські землі, що від кінця 18 ст. перебували у складі Російської імперії, в історичній літературі називають Східною, Центральною або Наддніпрянською Україною. Щоправда, останнє найменування історики вважають не дуже вдалим, надаючи перевагу назві Велика Україна.

1. Яким був адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії

Українські землі в першій половині 19 ст. входили до складу 9 губерній Російської імперії. Полтавська та Чернігівська губернії від 1802 р. до 1835 р. становили Малоросійське генерал-губернаторство. У 1836 р. до його складу ввійшла Харківська губернія, а центр губернаторства перенесли з Полтави до Харкова. Малоросійське генерал-губернаторство проіснувало до 1856 р.

Київська, Подільська і Волинська губернії від 1832 р. до 1914 р. належали до Київського генерал-губернаторства.

Катеринославську, Херсонську й Таврійську губернії в 1822 р. було об’єднано в Новоросійське генерал-губернаторство. Коли 1828 р. до Новоросійського генерал-губернаторства приєднали Бессарабську область (губернія з 1873 р.), його назвали Новоросійським і Бессарабським (існувало до 1874 р.).

Скориставшись схемою, поясніть особливості адміністративного устрою підросійської України.

Словник

Бессарабія - історичний регіон між річками Дністром, Прутом (притокою Дунаю) і гирлом Дунаю.

Адміністративно-територіальний устрій підросійської України

Вищою адміністративно-територіальною одиницею державного, місцевого, поліцейського й фінансового управління Російської імперії в 19 ст. були губернії. Вони поділялися на кільканадцять повітів. Повіти поділялися на волості, у кожній із яких налічувалося кілька десятків сіл та інших населених пунктів. За губернські й повітові центри найчастіше правили міста. Волосні центри призначали в містечках, а іноді - у великих селах.

Губернія мала своє губернське правління: канцелярію губернатора, губернське правління, статистичне бюро, землевпорядну комісію тощо. У кожній губернії діяли губернські судові палати. Поліцейську службу в губернських містах очолював поліцмейстер, у повітових - городничий, у міських кварталах - пристави та доглядачі.

Своєрідна система управління склалася в Південній Україні, Це було зумовлено її прикордонним становищем, швидкими темпами колонізації, постійною воєнною небезпекою, гостротою соціальних конфліктів. Чорноморськими портами керували градоначальники, які поєднували повноваження командирів портів, начальників місцевих гарнізонів, комендантів міст і за статусом прирівнювалися до губернаторів. В Одесі посаду градоначальника було запроваджено в січні 1803 р.

Феодосійське градоначальство існувало впродовж 1804-1829 рр. Керч-Єнікальське градоначальство було створено у зв’язку з відкриттям Керченського порту 10 жовтня 1821 р.

Зауважте

На певних історичних етапах губернії об’єднувалися в генерал-губернаторства. які запроваджував російський уряд у національних окраїнах для боротьби з національно-визвольним рухом або у воєнний час.

Прочитайте фрагменти з джерел, дайте відповіді на запитання. 1. Що ви дізналися з джерел про життя верхівки губернської адміністрації Києва? 2. Чому автор джерела характеризує життя київських чиновників як дивне? 3. Про які повноваження генерал-губернатора Дмитра Бібікова дізналися? 4. На вашу думку, про що свідчить сувора промова генерал-губернатора перед студентами та викладачами? 5. Як рівень освіченості генерал-губернатора впливав на атмосферу міського життя?

З листа Григорія Галагана від 19 березня 1849 р.: «У Києві тут усі, починаючи від генерал-губернатора, всі ведуть якесь дивне життя, чуже будь-якому спілкуванню. Вранці роблять візити церемонні, завжди у фраках, а увечері всі дами сидять у себе вдома, і тільки коли десь призначено бал або вечір, виїжджають зі своїх домівок. Тепер університет тутешній під безпосередньою командою Бібікова (генерал-губернатора.-Авт.). Він зібрав усіх студентів і спитав їх: "Скажіть, що можете ви мені зробити?" Вони відповідали: "Нічого". - "А я можу закрити університет, так знайте ж..." і т. д., і т. д. Я бачив список тутешніх студентів і здивувався, наскільки кількісно переважають поляки над росіянами...»

Правитель канцелярії генерал-губернатора Еразм Стогов згадував у «Записках жандармського штаб-офіцера епохи Миколи І»: «Наук він не знав ніяких, говорив французькою і німецькою, але писати не вмів жодною мовою. Російську грамоту до того погано знав, що не вмів сам і рядка написати. Арифметики Бібіков зовсім не знав, насилу я привчив його переводити цілі числа з асигнацій на срібло, наприклад 10 руб, 100 руб, а проміжні він так і не навчився переводити. Історії, географії - зовсім не знав. Зобов'язаний як генерал-губернатор приймати всіх, він говорив охоче, але затертими фразами, що для відвідувачів було непомітно, але мені було відомо, що варіацій для передавання змісту в нього не було».

2. Якою була національна та соціальна структура суспільства в підросійській Україні

На початок 19 ст. у складі Російської імперії перебувало до 80 % українських етнічних територій, на яких проживало майже 85 % усього українського населення. При цьому українці становили від 74 % на Волині до 91 % на Поділлі, тож за національним складом населення українських земель, особливо у сільській місцевості, відзначалося однорідністю. Натомість населення міст було здебільшого неукраїнським - ідеться передусім про великі адміністративні та промислові центри, наприклад Київ, Харків, Катеринослав, Одесу. Українське населення міст рідко перевищувало 20 %. Такі демографічні особливості зумовлювали соціально-національний конфлікт між неукраїнським містом й українським селом.

Селянська родина за вечерею. 19 ст. Черкащина. Реконструкція З. Васіної за образотворчими та етнографічними матеріалами

Частка українців у національному складі земель підросійської України на початку 19 ст.

Який регіон був найбільш однорідним за національним складом? Який меншою мірою? З чим це пов’язано?

Національний склад земель підросійської України 1897 р.

На підставі графіка зробіть висновок про кількість представників різних етнічних груп на теренах підросійської України.

У дев’яти українських губерніях станом на 1811 р. проживало 8,7 млн, а у 1863 р. - 13,6 млн людей. Упродовж 19 ст. чисельність населення підросійської України зросла майже втричі й на 1897 р. становила 23,8 млн осіб, із них 17 млн українців. Крім українців, тут мешкали представники інших народів та релігій: росіяни, поляки, євреї, німці, білоруси, кримські татари, молдавани тощо.

Майже 98 % українців у підросійській Україні сповідували християнство східного обряду - православ’я. Конфесійної однорідності українського населення в Російській імперії було досягнуто поступовою ліквідацією греко-католицької церкви, а також заміною традиційного українського православ’я на офіційне російське, відірване від місцевої духовної традиції.

Микола Пимоненко. Великодня утреня. 1891

Соціальний поділ населення теж не відзначався строкатістю: ще на початку 20 ст. 93 % українського населення Російської імперії становили селяни.

Крім селян, в Україні були представлені й інші верстви: дворянство, духівництво, міщани, купці, ремісники, робітники. Щоправда, українців з-поміж земельної аристократії, чиновників, офіцерів, світської інтелігенції було вкрай мало або й зовсім не було.

Серед селян, виокремлюють дві основні групи поміщицькі й державні (казенні). Поміщицькі селяни - це ті, які жили на поміщицькій землі і були прикріпленими до неї, вони були власністю поміщиків, тобто їхніми кріпаками.

На середину 19 ст. кількість поміщицьких і державних селян була приблизно однаковою.

Кріпаки були позбавлені найелементарніших людських прав. їх вважали приватною власністю поміщика, прирівнювали до його майна. Поміщики втручалися в родинне життя селянина-кріпака, продавали й дарували селян, програвали в карти, розлучали з ріднею і часто жорстоко карали зі свавільної забаганки. Правове становище державних селян було порівняно кращим.

Іван Іжакевич. Кріпаків міняють на собак. 1952

Роздивіться картину та прочитайте фрагмент історичного джерела. Які явища з повсякденного життя селян-кріпаків вони засвідчують?

Із записок Автонома Солтановського (1849-1864): «У польських поміщиків їх кріпацький православний народ іменувався бидло (худоба). Народ працював весь тиждень, навіть і у свята. Свою землю обробляли здебільшого ночами. Кріпак був особою, яка перебувала поза законом. Бити його можна було скільки завгодно (можна було і до смерті забити, якщо польський поміщик жив у злагоді з владою). Били кріпаків пани і пані, били їх управляючі, били економи, били поліцейські та всілякі інші можновладці, били за злочини і проступки, били за судом і без всякого суду...»

На українських землях проживали, окрім українців, представники й інших народів, хоч їхня чисельність була невеликою. Небагато, зокрема, було етнічних росіян. Найменшою частка російського населення була на Правобережжі (хоча вона почала помітно зростати з посиленням політики зросійщення після поразки Польських повстань 1830-1831 та 1863-1864 рр.). Найбільше росіян мешкало на Півдні України, де вони були представлені як поміщиками, так і селянами-втікачами. У Південній Україні у зв’язку з намірами царського уряду заселити край колоністами утворювалися компактні поселення представників таких національностей, як молдавани, болгари, греки, серби. Найбільшою серед чужоземних колоністів була група чорноморських німців, поселення яких з’являлися по всіх новоросійських губерніях.

Від часів Речі Посполитої на Правобережжі залишалося чимало польських або сполонізованих шляхетських родин, вихідці з яких становили 7,8 % тамтешнього населення та трохи не половину всього дворянства Російської імперії. Прикметно, що в Києві до початку 60-х рр. 19 ст. мовою інтелектуального життя була польська.

Істотним на Правобережжі був відсоток єврейського населення - 3,5. Наприкінці 18 ст. - на початку 19 ст. російський уряд запровадив для євреїв т. зв. смугу осілості, заборонивши їм переселятися далі за територію колишньої (до середини 17 ст.) Речі Посполитої (відповідно Лівобережжя потрапляло до цієї смуги, а Слобожанщина перебувала поза нею). Більшість євреїв скупчувалися в містах і містечках, небагато жили в селах або поміщицьких маєтках як орендарі, шинкарі та ін. До середини 19 ст. чисельність євреїв становила 10 % населення краю, поступаючись кількістю лише українцям.

У містечках і селах (по всій Україні) євреї селилися окремими спільнотами, відомими під назвою штетлів. Компактне проживання давало змогу зберігати національні традиції, обряди, сповідувати свою віру.

3. Що визначало життя міста в першій половині 19 ст.

У зв’язку з розвитком ринкових відносин у сільському господарстві та промисловості, розширенням товарно-грошового обміну і торгівлі змінилося життя міст, які дедалі більше перетворювалися на промислові й торговельні центри. У містах більшало ремісничих майстерень, мануфактур і фабрично-заводських підприємств. З’явилися постійні крамниці, заклади з продажу різних страв і напоїв - шинки, корчми тощо.

Адміністративні реформи започаткували спорудження будинків урядових установ у губернських і повітових містах, забудову міст відтепер регулювали спеціальними законами. Було, зокрема, передбачено прокладання широких прямих вулиць, з’явилися просторі площі. Запровадили й новий порядок розташування будівель - уздовж вулиць, а не в глибині садиб, як здебільшого було раніше. Зазнала змін й архітектура житлових будинків, особливо панських. На зміну традиційній селянській хаті «на дві половини» прийшли споруди з передпокоєм, їдальнею, залою, вітальнею, спальнею. Деякі господарі влаштовували у житловому будинку й крамниці або кімнати для гостей. Поступово виробився тип і так званого прибуткового будинку, який власники здавали в оренду. З’являються дво- і триповерхові житлові споруди.

Політика російського царизму щодо України сприяла заселенню українських міст переважно мігрантами: російськими чиновниками, військовими, купцями й робітниками, єврейськими ремісниками і дрібними торговцями, представниками інших національностей. При цьому частка українців у міському населенні весь час зменшувалася, що зрештою визначило чужомовність більшості міст У країни, наслідки чого відчутні й сьогодні.

Найвищими темпами міста розбудовувалися в Південній Україні. З 8 класу ви пам’ятаєте, що в останній чверті 18 ст. на місцях колишніх фортець і оборонних укріплень постали Єлисаветград (нині Кропивницький), Олександрівськ (нині Запоріжжя), Нікополь. У 1778 р. засновано Херсон. У 1779 р. на узбережжі Азовського моря виник Маріуполь. У 1787 р. засновано Катеринослав (сучасний Дніпро). Місто розвивалося як важливий річковий порт у середній течії Дніпра. У 1789 р. у гирлі р. Інгул закладено Миколаїв, у якому мали розвиватися суднобудівництво й торгівля. У 1794 р. на місці татарського містечка Хаджибей було засновано Одесу. Вдале місце розташування та підтримка урядом сприяли швидкому розвитку Одеси як морського порту, що приваблювало активних переселенців - представників різних етносів. Це зумовило формування багатонаціонального за складом населення міста. У 1840 р. в Одесі проживали вже 60 тис. осіб.

Євграф Крендовський. Олександрівська площа в Полтаві. 1840

На які риси тогочасного міста звертає увагу художник? Чим місто початку 19 ст. відрізняється від міста козацьких часів?

Федір Алексєєв. Краєвид міста Миколаєва. 1799

4. Яким було життя українського села

Прочитайте поезію Т. Шевченка і роздивіться ілюстрації. 1. Які реалії буденного життя українського села показують мистецькі твори? 2. Зробіть висновок про традиційну українську забудову, національний костюм. 3. Чому українське село в уяві митця набуває ідилічних рис?

Тарас Шевченко. Селянська родина. 1843

Тарас Шевченко відтворив родинну сцену біля селянської хати: молоде подружжя тішиться першими кроками своєї дитини.

Поміркуйте, чому цю картину називають українським «Святим сімейством».

Село! І серце одпочине:

Село на нашій Україні -

Неначе писанка, село.

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витає над селом.

Життя українських селян на початку 19 ст. мало чим відрізнялося від попередніх періодів. Як і за часів Київської Русі, селяни засівали поля вручну, а збирали врожай за допомогою серпів і кіс. Молотили так само по-прапрадідівському - ціпом. Ґрунт обробляли двоколісним плугом, у який упрягали волів. Таке технічне оснащення сільського господарства не здатне було забезпечити високі врожаї. Неякісна підготовка ґрунту, поганий засів, несвоєчасне збирання врожаю, довготривала молотьба призводили до значних втрат хліба. Дошкульних ударів селянським господарствам завдавали шкідники й особливо стихійні лиха - посухи, зливи з градом, приморозки тощо. За неврожаєм ішов голод, що спричиняв велику смертність населення. Часто в селах лютували епідемії, у першій половині 19 ст. селяни були позбавлені фахової медичної допомоги.

Тарас Шевченко. Судня рада. 1844

На офорті відтворено сцену судочинства українського селянства.

Кріпосницькі відносини гальмували розвиток селянського землеробства та тваринництва. Селяни-кріпаки не були зацікавлені в кращому обробітку не тільки поміщицької землі, а й своїх наділів.

Перевірте, чого навчилися

1. Назвіть події, унаслідок яких у складі Російської імперії опинилися: а) Лівобережна Україна та Слобожанщина; б) Правобережна Україна; в) Південна Україна та Крим.

2. Якою була адміністративно-територіальна структура українських земель у складі Російської імперії? Покажіть на карті відомі вам адміністративно-територіальні одиниці.

3. Розташуйте губернії підросійської України згідно з історичними назвами.

а) Подільська; б) Київська; в) Волинська; г) Полтавська; д) Херсонська; е) Чернігівська; є) Катеринославська; ж) Таврійська; з) Харківська.

4. Складіть речення, використавши поняття і терміни: «генерал-губернаторство», «губернія», «смуга осілості», «кріпацтво».

5. Дайте відповіді на запитання: 1. Що було характерним для національного складу земель підросійської України? Яку політику здійснював російський уряд з метою впливу на формування етнічного складу населення? 2. Які особливості мав соціальний склад населення українських земель? Що визначало становище українських селян? 3. Що зумовило розвиток міст у першій половині 19 ст.? Чи відбулися істотні зміни в житті українського села?

6. Поміркуйте, у чому, на думку дослідника, полягала суперечливість етнічної строкатості населення України в 19 ст.

«Зростання іншоетнічного елементу в Україні мало суперечливі наслідки. З одного боку, воно позитивно впливало на розвиток господарства, обмін професійним, культурним і науковим досвідом, з іншого ж, насамперед через те, що професійна структура неукраїнських національностей була специфічно профільованою (росіяни здебільшого вливались у велику промисловість, торгівлю, сферу управління, науку, освіту, церковну службу; євреї займалися ремеслом і торгівлею, лихварством, перевозами; німці і чехи захопили провідні позиції у сільськогосподарському товарному виробництві, особливо технічних культур та ін.), - це об'єктивно ставало перешкодою на шляху природного розвитку соціальної структури української етнічної нації, наперед зумовлювало її деформований характер» (С. А Макарчук. «Етнічна історія України»).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно