Економічне та суспільно-політичне життя
- 12-09-2022, 01:40
- 539
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 30. Економічне та суспільно-політичне життя
Прочитайте фрагмент літературного твору й дайте відповіді на запитання. • 1. Як автор ставиться до події та явища, про які розповідає; як він пояснює особливості формування верстви пролетаріату? • 2. З’ясуйте, яким було буденне життя галицького робітництва. • 3. Чому робітники погоджувалися на умови життя, змальовані в тексті? Стисло викладіть своє ставлення до описаних явищ.
«...Звільна, важкою ходою повзли дні за днями, і життя в Бориславі для робучих людей ставало чимраз тяжче і тяжче. Здалека і зблизька, з гір і з долів, з сіл і з містечок день у день сотні людей пливли-напливали до Борислава, як пчоли до улія. Роботи! Роботи! Якої-небудь роботи! Хоть би й найтяжчої! Хоть би й найдешевшої! Щоб тільки з голоду не згинути! - се був загальний оклик, загальний стогін, що хмарою носився понад головами тих тисяч висохлих, посинілих, виголоджених людей. Небо і землю запер бог на залізні ключі, - вся надія мужиків-хліборобів вигоріла разом з їх житом та вівсом на поруділих від спраги загонах. Худоба гибла за недостачею паші. Не осталося нічого, як іти на заробітки, а заробітків-то якраз і не було тоді ніяких в нашім Підгір’ї - крім Борислава. От і поперлися туди бідні люди з усіх сторін, хапаючися за посліднє, так, як той потопаючий хапається за стебелинку...
Дешеві і покірні робітники рікою напливали до бориславських багачів, з сльозами напрошувалися на роботу, хоть би й за яку дешеву ціну, - і ціна справді пішла чимраз дешевша».
Франко І. «Борислав сміється»
1. Особливості розвитку промисловості підавстрійської України на початку XX ст.
Проаналізуйте графіки на с. 218 і дайте відповіді на запитання. • 1. Які явища та процеси вони засвідчують? • 2. Як змінився національний склад населення західноукраїнських земель в піврнянні з першою половиною XIX ст.? Із чим це пов’язано? • 3. Обчисліть приблизну кількість українців - мешканців західноукраїнських земель 1910 р.
У західноукраїнських землях розвивалися галузі промисловості, пов’язані з видобутком сировинних ресурсів. Це призводило до виснаження природних багатств краю та гальмувало його промисловий розвиток через незацікавленість у впровадженні більш технологічних виробництв. Уряд усіляко заохочував проникнення в регіон іноземного капіталу, передусім австро-німецького. Упродовж десятиріччя XX ст. у промисловості західноукраїнських земель спостерігалося певне піднесення.
У 1909 р. за обсягами видобутку нафти Галичина посідала 3-тє місце у світі після США та Росії, його показник сягав 2 млн тонн.
Нафтова промисловість Прикарпаття перебувала цілком у руках іноземних капіталістів. У травні 1912 р. німецькі й англійські фірми об’єдналися в один великий концерн, який видобував третину нафти Бориславського басейну, володів усіма нафтопроводами цього басейну і чотирма (із семи) великими нафтоперегінними заводами. Задля підвищення ціни на нафту монополісти від 1910 р. почали скорочувати її видобуток. Скорочення видобутку й зростання ціни, зрештою зумовили занепад галузі.
Бориславу посідав перше місце у світі з видобутку озокериту. Проте на початку XX ст. попит на озокерит на міжнародному ринку впав, тому його видобуток було скорочено.
Сировинними галузями, що приносили неабиякі прибутки австрійському, німецькому, французькому капіталові, були лісозаготівельна й пов’язана з нею деревообробна. З Галичини, Буковини та Закарпаття вивозили величезну кількість деревини (тільки Галичина щороку постачала близько 100 тис. вагонів деревини колодами, брусками й дошками). Проте капіталовкладення у виробництво були мізерними. Виняток становила, зокрема, Ужгородська меблева фабрика австро-американського синдикату «Мундус».
Національний склад населення західноукраїнських земель (1851-1910)
Національний склад населення Східної Галичини (1910)
Неощадливе використання лісів у Карпатах призводило до розмивання ґрунту, унаслідок чого в гірських місцевостях почастішали повені.
Пожежа нафтогазової свердловини «Ойл Сіті» у м. Бориславі. 1908 р.
У 1908 р. зі свердловини «Ойл Сіті», із глибини 1016 м, вирвався потужний фонтан нафти з високим вмістом розчиненого газу. Через кілька днів фонтанування під час грози виникла пожежа, яку гасили майже три тижні.
Пожвавлення відбувалося в більшості галузей харчової промисловості: цукровій, борошномельній, спиртогорілчаній, - виробництво в яких зосереджувалося на дрібних підприємствах.
Швидко розвивалися металообробна та машинобудівна промисловість.
У 1912 р. у краї працювало вже 14 великих підприємств цих галузей, на яких виготовляли залізничні й трамвайні вагони, парокотлове й насосне устаткування, сільськогосподарські машини.
2. Розвиток сільського господарства
Попри певне пожвавлення промислового розвитку, основу економіки краю становило сільське господарство, у якому працювало понад 75 % населення. Ця галузь економіки на початку XX ст. залишалась екстенсивною, низькопродуктивною, остаточно втративши колишні експортні можливості (щороку через нездатність галузі забезпечити населення продуктами харчування Галичина ввозила 2 млн т борошна з Угорщини).
Найбільшою проблемою селян було малоземелля і безземелля в умовах збереження великого поміщицького землеволодіння, частка якого перевищувала 40 % усіх земель. Великими землевласниками були польські, румунські, угорські, німецькі поміщики. Саме у великих поміщицьких маєтках помітнішою була тенденція до переорієнтування сільськогосподарського виробництва на потреби ринку. Відбувалася поступова заміна трипілля ефективнішою системою сівозмін, дедалі активніше застосовували мінеральні добрива, нову техніку. Орієнтуючись на ринок, поміщицькі маєтки вирощували зернові культури (овес, жито, пшеницю), кукурудзу, картоплю, вкладали кошти в товарне тваринництво (розводили велику рогату худобу, коней, свиней), торгували маслом, молоком, яйцями. Вільнонаймана праця прийшла на заміну відробіткам. Широке застосування агротехнічних новинок забезпечувало кращу врожайність на поміщицьких полях.
Селянські господарства істотно відставали за рівнем виробництва, зберігаючи здебільшого напівнатуральний характер. Безземелля спонукало українських селян жити за рахунок заробітків у панських дворах, які були мізерними й не могли забезпечити прожиткового мінімуму. Аби сплатити різноманітні податки, селяни були змушені продавати ледь не весь врожай, прирікаючи себе на голод. Розорюючись, селяни втрачали землю й перетворювалися на безземельних наймитів. Посилювалося аграрного перенаселення.
Робота в полі. Фото початку XX ст.
Доведене до зубожіння селянство західноукраїнських земель на початку XX ст. вдавалося до протестів. Провідною формою соціального руху на селі стали селянські страйки. 1902 р. зафіксований в історії Східної Галичини як рік страйків. Його організаторами були три провідні українські політичні партії - РУРП, УСДП та УНДП. Їхні представники створювали в селах спільні страйкові комітети, вели серед галицького селянства пропагандистську роботу, поширювали численні політичні відозви. Наприкінці липня 1902 р. в Галичині страйкувало 24 повіти, понад 500 сіл і 100 тис. сільськогосподарських робітників. Страйкарі вимагали скорочення робочого дня, підвищення заробітної платні, дозволу користування поміщицькими лісами, луками. Про розмах страйкового селянського руху свідчить те, що придушити його влада спромоглася тільки з допомогою жандармерії та військових загонів.
Реклама Товариства взаємного кредиту «Дністер». Газета «Станиславівські вісті». 24 жовтня 1912 р.
Іншою формою пристосування до складної суспільно-економічної ситуації була українська споживча та кредитно-позичкова кооперація. На початку XX ст. розширювали діяльність товариства, що виникли раніше, і з’являлися нові.
З усіх видів сільськогосподарської кооперації в Галичині найбільше розвинулася молочарська. У 1904 р. у с. Завадові біля Стрия запрацював перший у західноукраїнських теренах кооператив-молочарня - Союз руських молочарських спілок. Незабаром він був перетворений на Крайовий молочарський союз - Маслосоюз. Українські молочарні були невеликими підприємствами, куди селяни здавали молоко, яке переробляли на масло (перші молочарні виготовляли до 4 кг масла на день). До 1914 р. працювало понад 100 підприємств-молочарень, які виробляли вже близько 30 тис. кг масла на рік. Маслосоюз також виробляв пастеризоване молоко, тверді і м’які сири, бринзу, мав мережу власних магазинів у галицьких містах, експортував масло до Німеччини, Англії, Франції, Італії, Голландії, Данії, Австралії та Палестини.
Які особливості економіки західноукраїнських земель засвідчують уривки з дописів у газетах?
«Земленька наша багата на все, чого нам потрібно, та що з того, коли ми, добуваючи з землі сирі плоди, мусимо їх продавати дешево, а зате купувати дорого вироби фабрик заграничних» («Буковина», 1896 р.).
«Теперішні охоронні мита, запроваджені в Австрії, виключно на користь промисловості судетських країв, які заливають нас своїми дорогими й поганими фабричними виробами, чинять неможливим розвиток крайової промисловості в Галичині» («Тижневик економічний», 1900 р.).
«Русини - найбідніший народ Угорщини. Велика кількість їх перебуває в Америці. А землі тих, які залишаються, все частіше продаються з аукціону банками» («Газета Мукачевого», 1911 р.).
«Тутешні робітники (в Стрию), в тому числі залізничники, в буквальному сенсі гинуть від голоду через дуже дорогі продукти, живуть у холодних і вологих будинках» («Новий робітник», 1902 р.)
3. Виникнення української діаспори
Аграрне перенаселення призвело до масової трудової еміграції західноукраїнського селянства не тільки в європейські країни, а й за океан - до США, Канади, Бразилії, Аргентини та інших країн.
Усього до 1914 р. із західноукраїнських земель виїхали на постійне проживання в інші країни (за неповними підрахунками) 700-800 тис. осіб. За океаном виникли цілі села і райони, заселені українцями. Переселенці давали поселенням назви, що нагадували їм рідну землю, - Україна, Новий Київ, Львів, Поділля, Буковина, Дніпро, Січ, Запоріжжя, Тернопіль, Коломия, Стрий, Збруч та ін. В умовах чужоетнічного середовища українці-емігранти зберігали мову, традиції, звичаї, елементи культури і побуту. Так формувалася українська діаспора.
Від самого початку емігранти намагалися гуртуватися навколо греко-католицької церкви. Було створено греко-католицькі єпископати у США й Канаді. Буковинські переселенці закладали православні церкви.
Пам’ятник першим емігрантам до Канади в селі Небилів (Івано-Франківська обл.)
СЛОВНИК
Українська діаспора - громади українців (осіб українського походження), які проживають за межами України.
Прочитайте фрагмент наукової праці й виконайте завдання. • Поміркуйте, що дає підстави для наведеного твердження. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.
«Більшість східнослов’янських емігрантів з Галичини і Буковини мали нечітку або не мали жодної національної ідентичності, коли покидали батьківщину. Згодом, вже у Сполучених Штатах Америки і Канаді, потрапивши в оточення інших народів Європи та всього світу, вони почали плекати національну свідомість - пізнавши свою українську ідентичність, передавали її дітям та онукам...»
Магочій Π. Р. «Історія України»
4. Боротьба за створення українського університету у Львові
На межі ХІХ-ХХ ст. у суспільно-політичному житті Галичини загострилася боротьба за український університет у Львові. Згідно з імператорською ухвалою 1871 р. Львівський університет мав бути двомовним - українсько-польським, проте фактично був польським. Адміністрація складалася винятково з поляків, мовою викладання та внутрішнього врядування була польська, на всіх факультетах було лише шість кафедр з українською мовою викладання.
Восени 1901 р. студенти-українці виступили з вимогою розширення прав української мови в університеті та збільшення кількості українських кафедр. Наразившись на опір адміністрації закладу, близько 600 студентів на знак протесту вдалися до сецесії - масового виходу з університету. Кинувши Львівський університет, вони переїхали на навчання в університети Кракова, Відня, Праги.
Так ідея створення окремого українського університету у Львові перетворилася на символ боротьби українців за національні права. Ідею українського університету активно пропагував професор Львівського університету М. Грушевський. Українські депутати в Державній раді закликали уряд розв’язати це питання. Ю. Романчук, зокрема, розглядав заснування університету як «запоруку національної величі», адже відкриття такого закладу надало б українцям «рівноправності з іншими народами». Поки університет не відкрито, проблему, на думку українських діячів, можна було б пом’якшити відкриттям паралельних кафедр з українською мовою викладання. Проте до реалізації справа не дійшла, як вважають, через початок у 1914 р. Першої світової війни.
Демонстрація львів’ян на підтримку українського студентства 1 липня 1910 р.
Найдраматичнішою подією в боротьбі за український університет стало віче українського студентства 1 липня 1910 р. Польські студенти збудували в приміщенні університету барикади, щоб перешкодити українцям вийти з будинку назовні й розпочати запланований похід вулицями Львова.
Прочитайте джерело й дайте відповіді на запитання. • 1. З’ясуйте, коли відбулися описані події. • 2. Визначте, як автор ставиться до подій, про які розповідає. • 3. Стисло викладіть власне ставлення до описаних подій. • 4. Поміркуйте, чому так багато важило для галицьких українців створення українського університету у Львові. Хто чинив опір цим намірам і чому?
«Знову з нещасної нашої країни... проникли в крайову й закордонну пресу сумні звістки про пролиття людської крові, масові арешти, національні погроми.
7 липня цього року у Львівському університеті сталися такі події, яких ще не знала історія боротьби за університети. Від кулі браунінга загинув молодий, у розквіті віку студент права... Адам Коцко...
Минуло 7 7 років, як українська академічна молодь розпочала активну боротьбу за свій університет. Депутації та петиції до 1902 р., широко відома сецесія молоді в тому ж році, постійні заворушення у Львівському університеті від 1905 р. аж по 30 червня цього року, які в 1907 р. дійшли до кульмінаційного пункту... всі ці виступи просунули питання заснування самостійного українського університету настільки вперед, що воно стало таким актуальним, що нині ніхто вже не має сміливості відмовляти 4-мільйонному українському народові в Австрії в його найбільш слушному й природному праві мати свою найвищу школу, університет. Однак жодних реальних результатів для реалізації цього постулату вони не принесли; навпаки, принесли навіть скорочення прав української мови у Львівському університеті».
З львівської газети «Земля і воля». 8 липня 1910 р.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. До положень, що характеризують стан економіки західноукраїнських земель на початку XX ст., доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.
• 1. Розвиток галузей промисловості, пов’язаних із видобутком сировинних ресурсів. • 2. Заохочення урядом проникнення в регіон іноземного капіталу. • 3. Зростання чисельності міських мешканців. • 4. Переорієнтування сільськогосподарського виробництва у великих поміщицьких маєтках на потреби ринку. • 5. Селянські страйки як провідна форма соціального руху на селі. • 6. Розвиток споживчої та кредитно-позичкової кооперації.
2. Конкретизуйте й уточніть загальне твердження.
Одним із ключових питань для галицьких українців наприкінці XIX - на початку XX ст. була боротьба за український університет.
3. Які твердження характеризують особливості економічного життя західноукраїнських земель на початку XX ст.?
• 1. Іноземні капіталісти прибрали до рук нафтодобувну, нафтопереробну, деревообробну, хімічну галузі промисловості. • 2. Західноукраїнські землі залишались аграрно-сировинними придатками австрійського капіталу і ринком збуту для товарів, виготовлених у розвинених регіонах Австро-Угорщини. • 3. Нафтова промисловість Прикарпаття була цілком у руках українських підприємців. • 4. Зростала кількість пролетаріату за рахунок розореного селянства. • 5. Швидко розвивалися ті галузі промисловості, в яких були зацікавлені іноземні інвестори. • 6. Швидко розвивалися цегляне, бетонне, вапняне виробництва, тимчасом як нафтова й деревопереробна промисловість залишались у стані застою. • 7. Характерними явищами економічного життя краю були: постійне безробіття; надзвичайно тяжкі умови праці робітників, відсутність техніки безпеки, постійні каліцтва; занадто довгий робочий день.
4. Прокоментуйте події / явища, про які йдеться у фрагментах джерел. У чому полягає їхнє історичне значення?
«У Львівському університеті, який має бути весь русинським, оскільки призначений для русинської частини Галичини, є всього 6 кафедр з викладанням українською мовою, і усі клопотання про збільшення кількості цих кафедр розбиваються об опір польських представників, так само, як і вимоги особливого русинського університету. Поляки розглядають кожний набуток русинів у цій сфері як свою втрату...» (М. Грушевський)
«Браття селяни! Вже доволі каторжної праці! Досить наших сліз, нужди та кривди. Браття! Не за морем, не в далекій чужині, не на переселенні наш хліб! Тут нам повинно бути велике життя, а не вічна недоля на землі, яку наші прадіди кров’ю заливали. Тут буде наш рай, як тільки в згоді і єдності, рука в руку, плече в плече будемо триматися. Тоді прийде добро в наші хати і згине нужда» (З відозви Гусятинського страйкового комітету 1902 р.).
5. Вимушену еміграцію на Американський континент галицькі українці сприймали як трагедію, як крайній вчинок, що, звісно, не виключав смерть, а лише давав можливість її трішки віддалити. Про це з болем писав видатний західноукраїнський новеліст Василь Стефаник. Один із його героїв, вирушаючи в подорож за океан, прощався з односельцями словами: «Підемо світами й розвіємось на старість, як лист по полю».
Доведіть, що такі песимістичні настрої українців-емігрантів мали підстави. У чому, на вашу думку, полягала найбільша трагедія для вимушених емігрантів?
Коментарі (0)