Соціально-економічний розвиток
- 12-09-2022, 01:33
- 552
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 21. Соціально-економічний розвиток
1. Результати селянської реформи 1848 р.
Ви вже знаєте, що під час «Весни народів» 1848-1849 рр. подією епохального значення стало оголошення імператорським указом від 22 квітня 1848 р. звільнення селян у Галичині від панщини з 15 травня - на чотири місяці раніше, ніж у всій монархії (у серпні указ був поширений на Буковину; на Закарпатті, як і по всій Угорщині, панщину скасовано Угорським сеймом у березні 1848 р. і підтверджено імператорським указом у 1853 р.).
Закон звільняв селян від панщинних повинностей, надавав їм громадянські права. Однак за «звільнення» селяни мусили сплатити землевласникам викуп, що у 20 разів перевищував вартість річних повинностей.
Селяни отримали право на землю, яка перебувала в їхньому користуванні. Проте фактично у власність селянства перейшло менше половини земельних угідь краю. Більшість селян залишалися малоземельними й неплатоспроможними. А халупники, які володіли тільки хатами-халупами, і комірники, які наймитували й жили в чужих хатах-коморах, зовсім не мали землі. З роками розміри селянських наділів зменшувалися.
Тож реформа 1848 р. залишила непорушним велике поміщицьке землеволодіння. Це стало підґрунтям для загострення соціальних проблем. Протягом наступних десятиліть найболючішим питанням у взаєминах поміщиків із селянами була проблема сервітутів, тобто права користування лісами і пасовиськами. До реформи за звичаєм ними користувалася сільська община. Спеціальні комісії в Галичині, створені для розв’язання цієї проблеми, діяли в інтересах поміщиків, тож більшою частиною природних угідь - лісів і пасовищ - заволоділи поміщики. Селянин мав сплачувати власнику за будівельні матеріали, заготовлення дров, випасання худоби. Подібна ситуація склалася і в Північній Буковині та на Закарпатті.
Українські землі в складі Австро-Угорської імперії в другій половині XIX ст.
Прочитайте фрагмент джерела і дайте відповіді на запитання. • 1. Чи змінилося кардинально становище селян після реформи? Висловіть припущення, чи реальним було поліпшення умов життя західноукраїнських селян у другій половині XIX ст. Свою думку обґрунтуйте. • 2. Як наведені факти, на вашу думку, пов’язані з трудовою еміграцією західноукраїнських селян за кордон наприкінці XIX ст.?
«Половина мужиків-хліборобів у Галичині не мають навіть засобів для життя, доконче потрібних, щоб з голоду не пухнути. Половина наших мужиків із року в рік голодує і мусить голодувати, бо не має на чому вижити, а друга половина мужиків, хоч як-так дихає, та все одно живе так бідно, як мало де в іншій країні. Та половина наших майже безземельних мужиків рятується, як може, заробітками і службами по дворах та інших роботах. Але ж гіркі й мізерні в нас заробітки. Великого промислу і фабрик у нас дуже мало, а цілий заробіток є лише на панських ланах. Платня в нас усюди дуже мала... Половина майже кожного села - то такі бідаки, що навіть чорного хліба не мають, а лише пісною бараболею та борщем живляться, а м’яса чи молока то й на Великдень не кожний побачить. Стара убога одежина дірами світить, а в хаті діти босі, голі і навіть верітки (одягу з грубої тканини, з ряднини. - Авт.) нема. Такої бідноти множиться у нас чимраз більше, бо й усі наші селяни-хлібороби так з усіх боків притиснені, що чимраз більше сходять на біду, і всім їм грозить однакове лихо...»
Журнал «Народ». 1890 р.
2. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель
ЗАУВАЖТЕ
Чисельність населення в Галичині зросла з 4,9 млн у 1849 р. до 7,9 млн у 1910 р.
На зламі століть у Східній Галичині було 92 міста й містечка, на Закарпатті - 21, у Північній Буковині - 8. Для регіону найтиповішими були міста з населенням до 10 тис. мешканців. Однак розвивали й великі міста. У 1910 р. у Львові проживало 206 тис. мешканців, у Чернівцях - 87 тис., у шести інших містах (Перемишлі, Коломиї, Дрогобичі, Тернополі, Станіславі, Стрию) - від 30 до 55 тис. осіб.
У другій половині XIX ст. західноукраїнські землі залишалися аграрним краєм. У сільському господарстві було зайнято від 75 до 85 % населення земель (у Галичині в сільському господарстві працювали 94 % українців, 74 % поляків і 26 % євреїв). Зміни в цій галузі економіки пов’язані з утвердженням ринкових відносин та залученням найманих робітників.
Деякі поміщики й заможні селяни застосовували нову техніку - парові плуги, добриворозподільчі машини, сівалки, молотарки, соломорізки, косарки тощо. З кожним десятиріччям зростало застосування машин і на Закарпатті.
В останній чверті XIX ст. у сільському господарстві зросло товарне виробництво. Хліб і худобу не тільки збували на місцевих ринках, а й вивозили за межі західноукраїнських земель. Поглибилася спеціалізація сільськогосподарського виробництва. Наприклад, гірські райони спеціалізувалися на тваринництві, Західне Поділля - на вирощуванні пшениці. У Південному Поділлі й на Покутті переважали посіви тютюну.
Від середини XIX ст. в західноукраїнських землях активнішими стали процеси індустріалізації та урбанізації. У 70-80-ті роки XIX ст. виникли десятки підприємств фабрично-заводського типу - млини, цегельні, лісопильні, солеварні, нафтоочисні підприємства тощо. Зросла кількість робітників. Щоправда, великих фабрик і заводів було небагато, що й визначало розвиток регіону. На початку XX ст. на західноукраїнських землях діяло близько 700 (переважно невеликих) фабрично-заводських підприємств. Усіма видами промислової діяльності було зайнято близько 300 тис. робітників.
Зайнятість населення у сільському та лісовому господарствах (1900)
Зайнятість населення на фабрично-заводських підприємствах (початок XX ст.)
Чисельність міського населення в західноукраїнських землях
Проаналізуйте графіки на с. 153 і дайте відповіді на запитання. • 1. Про що інформують перший і другий графіки? • 2. Яку динаміку показує третій графік? • 3. Які соціально-економічні процеси вони відображають?
Для владних кіл Австро-Угорщини українські землі були насамперед ринком збуту й джерелом сировини. Тому українська промисловість була позбавлена тих податкових пільг, якими користувалися нові підприємства в інших провінціях. Не дивно, що темпи індустріалізації в краї були дуже низькі, а деякі галузі промисловості, не витримуючи конкуренції, занепадали. Зокрема, продукція скляної, фаянсової, порцелянової і певною мірою шкіряної, текстильної й паперової галузей не могла конкурувати з дешевими виробами розвинених західних провінцій Австро-Угорщини.
СЛОВНИК
Озокерит - гірський віск.
Натомість активно розвивалися галузі видобування і первинної обробки сировини - нафтова, озокеритна, лісозаготівельна, борошномельна тощо. Під впливом збільшення попиту на нафтопродукти відбувалося швидке переоснащення нафтодобувної та озокеритної промисловості. Від видобування нафти ручним способом, який панував у Галичині ще в першій половині 60-х років XIX ст., у 80-ті переходять до буріння свердловин за допомогою парових машин. Глибинне буріння сприяло стрімкому зростанню видобутку нафти. У 70-х роках XIX ст. він становив 20-30 тис. т на рік, а у 80-х роках - 40-70 тис. тонн. Нафтові промисли зосереджувалися в районі Борислава і Дрогобича. Їх фінансували переважно австрійські й англійські підприємці.
Разом із нафтовою розвивалася озокеритна промисловість. Процес помітно активізувався після того, як було винайдено спосіб одержання парафіну із гірського воску.
Добування нафти ручним способом на бориславських промислах. Фото 60-х років XIX ст.
Пасажирський потяг біля перону першого львівського вокзалу. Фото 80-х років XIX ст.
Наявність величезних лісових масивів і попит на дерев’яні будівельні матеріали сприяли розвитку лісозаготівельного виробництва. Ця галузь промисловості в Східній Галичині та на Закарпатті у 70-80-х роках XIX ст. була найрозвиненішою й технічно найбільш оснащеною. У 1890 р. в Галичині діяло 56 парових і 77 водяних лісопилень.
Економічний та соціальний розвиток регіону стимулювало будівництво шляхів сполучення. В урядовому звіті про доцільність спорудження залізниць в імперії зазначалося, що Галичині «...потрібні залізниці для розвитку промисловості і вивезення сировини та продуктів землеробства, якими багатий край». Першу залізницю в західноукраїнських землях і в Україні - від Перемишля до Львова - було введено в дію у 1861 р. Вона зв’язала Львів із Віднем. У 1866 р. було відкрито рух на лінії Львів - Чернівці. У 1869 р. почала функціонувати залізниця Чернівці - Сучава, у 1872 р. залізничне сполучення поєднало Чоп з Ужгородом.
Відсталість економічного розвитку краю позначилася і на становищі робітників. Попри офіційно встановлений 11-годинний робочий день, промисловці змушували працювати робітників по 12 годин, а подекуди й довше. Заробітна плата в основних галузях промисловості Галичини на межі століть була удвічі меншою від заробітної плати робітників західних провінцій Австрії. На Буковині й Закарпатті становище пролетаріїв було ще гіршим.
Проаналізуйте схему й дайте відповіді на запитання. Яка із зазначених особливостей розвитку промисловості була, на вашу думку, визначальною для 70-80-х років XIX ст.? Свій вибір обґрунтуйте.
3. Виникнення кооперативного руху
СЛОВНИК
Кооперація - добровільне об’єднання людей для спільної господарської діяльності.
Визначальна риса економічного життя українців Галичини у 80-90-ті роки XIX ст. - створення кооперативних і фінансово-кредитних установ.
У 1883 р. Василь Нагірний створив у Львові кооперативне торговельне підприємство «Народна торгівля», яке стало першим споживчим кооперативом у західноукраїнських землях.
Завдання, які ставив перед собою кооператив «Народна торгівля»
- Закупівля та реалізація товарів місцевого виробництва і ввезених з-за кордону
- Заснування в містах і селах крамниць із товарами широкого вжитку й різного асортименту
- Посередництво в закупівлі й постачанні товарів для крамниць
- Створення спеціальних фондів для забезпечення якісного й безперервного ведення торгівлі
- Надання позик для організації торгівлі
Василь Нагірний (1848-1921)
Герб страхового товариства «Дністер»
У Східній Галичині, переважно в сільських місцевостях, виникали різні види кооперації - заготівельно-збутова, споживча, молочарська, кредитна тощо. Основною з них стала кредитна кооперація, оскільки попит на кредити був великий. Селяни намагалися знайти в ній порятунок від лихварів.
У 1894 р. у місті Перемишлі було створено перший український кредитний кооператив - «Віра». Ця установа діяла в Галичині, задовольняючи потребу в кредитах купців, ремісників, інтелігенції, заможного міщанства. Кооператив також надавав довгострокові кредити селянам: великі суми - під заставу нерухомого майна, менші суми - під боргові розписки.
Перший кредитний кооператив на селі у Східній Галичині виник 1896 р. Селяни називали такі кооперативи «райффайзенками» (від прізвища Фрідріха Райффайзена, який у 1864 р. організував у Німеччині перше кредитне товариство). Сільські кредитні кооперативи «райффайзенки» надавали селянам дешеві й доступні кредити.
За зразком «Віри» у 1896 р. при страховому товаристві «Дністер» у Львові було відкрито «Товариство взаємного кредиту».
Страхове товариство «Дністер» розпочало діяльність у Львові в 1892 р. Ідея його створення належала В. Нагірному. Нове товариство мало гарантувати певну майнову стабільність: упродовж 1870-1884 рр. у Галичині згоріли 79 094 будівлі, з яких лише 24 % були застраховані. Тож українці в українській установі страхували церкви, парафіяльні будинки, сільські хати тощо.
Прочитайте фрагмент наукової праці й дайте відповіді на запитання. Поміркуйте, що мав на увазі дослідник, говорячи про національнії характер кооперативного руху? Підтвердіть чи спростуйте думку історика.
«Український кооперативний рух, здавалося б, будучи в основі своїй чисто економічним, за таких умов логічно набув і національного характеру. Відтоді його поступ вже міцно був пов’язаний із поступом національно-політичним в Україні».
Гай-Нижник П. «Український Державний банк: історія становлення.
Документи і матеріали. (1917-1918 рр.)»
4. Початок трудової еміграції
Життя селянства західноукраїнських земель у другій половині XIX ст. визначали безземелля й малоземелля, безробіття, обтяжливі податки і хронічні злидні, соціальна незахищеність. Такі умови життя спонукали шукати кращої долі, спричинювали масову трудову еміграцію до США, Канади, Бразилії та європейських держав. Уряди заокеанських країн заохочували масове переселення з-за кордону. Емігрували здебільшого найбідніші та середнього достатку селяни. Проте були й заможні емігранти.
СЛОВНИК
Гомстед - земельна ділянка, яку надавали на пільгових умовах на вільних землях Канади та США для ведення фермерського господарства, обробітку й забудови.
Найбільше вабив українських переселенців Північноамериканський континент. Ті, хто бажав працювати, щоб мати постійний заробіток, і не боявся важкої роботи, влаштовувалися чорноробами на заводах, фабриках, шахтах, будівельних об’єктах. Та найбільше селяни прагнули одержати земельні ділянки з фондів державної власності - т. зв. гомстеди.
Першими українцями, що прибули до США у 70-х роках XIX ст., були закарпатці. Згодом у пошуках кращої долі вирушили за океан українські селяни Галичини та Буковини. Масовий еміграційний рух до США і Канади розпочався з 90-х років XIX ст. Першими переселенцями до Канади вважають Василя Єлиняка та Івана Пилипіва із с. Небилова тодішнього Калуського повіту. До канадійських берегів вони прибули у 1891 р.
Найтяжче велося українським переселенцям у Бразилії та Аргентині. Природні умови там істотно відрізнялися від українських. Для українців гарячий тропічний клімат був надзвичайно несприятливим, а омріяного добробуту вони досягали наполегливою виснажливою працею.
Емігранти з Галичини на залізничній станції в м. Квебек (Канада). Фото 90-х років XIX ст.
У середині 90-х років XIX ст. розпочалася перша «бразильська гарячка», спричинена міграційною політикою уряду Бразилії. Пароплавні компанії, відповідно до угоди з бразильським урядом, зобов’язалися перевезти до країни європейських емігрантів. Переїзд коштом держави, великі й спочатку безкоштовні земельні наділи, інші пільги - усе це надзвичайно вабило західноукраїнських селян, підштовхуючи їх до пошуків заробітчанського щастя за океаном.
Як свідчать документи, на межі XIX-XX ст. зі Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття загалом емігрувало понад 650 тис. осіб, із яких найбільша кількість осіб - 47 % - виїхали до США.
Темі еміграції галичан чимало творів присвятив видатний український новеліст Василь Стефаник. Вустами одного зі своїх героїв письменник виніс вирок еміграції як протиприродному явищу: «"Аді, видиш, де твоя дорога та й твоя Канада? Отам!” - і показав їй через вікно могилу». Поміркуйте над висновком В. Стефаника. Підтвердіть або спростуйте його слушність історичними фактами.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Відкриття залізниці «Перемишль - Львів» • створення у Львові першого в західноукраїнських землях кооперативу • скасування панщини в Австрійській імперії • заснування страхового товариства «Дністер».
2. Виконайте проект. Об’єднайтесь у кілька груп. Проаналізуйте карту на с. 152. Зверніть увагу на географічне розташування краю. Використовуючи матеріал параграфа, додаткові джерела інформації, дослідіть економічний потенціал регіону, складіть план його економічного розвитку на 50 років, враховуючи наявні ресурси, технічні можливості часу, а також демографічну складову.
3. До положень, що характеризують стан економіки західноукраїнських земель у другій половині XIX ст., доберіть конкретні факти за матеріалом підручника.
• 1. Західноукраїнські землі лишалися аграрним краєм. • 2. У сільськогосподарському виробництві застосовують нову техніку, залучають значну кількість найманих робітників. • 3. Для сільського господарства характерне зростання товарного виробництва. • 4. У регіоні активізуються процеси індустріалізації та урбанізації. • 5. У промисловому виробництві розвиваються галузі видобування та первинної обробки сировини.
4. Конкретизуйте й уточніть загальне твердження про розвиток промисловості в західноукраїнських землях.
70—80-ті роки XIX ст. можна вважати часом формування у Східній Галичині великої фабрично-заводської промисловості. Проте темпи розвитку промисловості відставали від темпів західних провінцій імперії і не задовольняли потреби краю.
5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.
У цілому політика імперії Габсбургів не сприяла розвиткові економічного потенціалу Західної України і намагалася залишити цей регіон головним постачальником сировини.
6. Прокоментуйте події / явища, про які йдеться у фрагментах джерел. У чому їхнє історичне значення?
«Після тривалого очікування наближається радісний день, з якого починається і в нас регулярний рух на залізниці ім. Карла Людвіга. Вона... з’єднає Львів з цілою мережею європейських залізниць. За допомогою залізничних шляхів Східна Галичина поєднається з цивілізованою Європою... Столиця краю, як і взагалі Галичина, відтепер матимуть допуск до збільшення активності промислу і полегшеної торгівлі» («Gazeta Lwowska»).
«Василь Нагірний, львівський архітектор, та о. Євген Дудкевич, настоятель парафії в Рудні під Львовом, - ініціюють заснування першої руської торговельної установи під назвою "Народна Торгівля” товариства, зареєстрованого з обмеженою порукою у Львові. Початок її діяльності був надзвичайно складний, бо недовіра нашого суспільства до будь-якої економічної праці після зруйнування обох селянських банків на той час сильно закоренилась. Труднощі становив також набір відповідних людей...» (К. Левицький)
«У 1894 р. в Перемишлі засновано перше наше товариство взаємного кредиту "Віра” на підставі статуту, що його уклав Теофіл Кормош. Створювати власні економічні установи може лише народ, який має національну самосвідомість, а дійти до національної свободи може лише народ економічно незалежний, а значить, заможний» (К. Левицький).
7. Поміркуйте над висловленою думкою. Підтвердіть фактами або спростуйте її слушність. «Дехто твердить, що головною причиною є бідність, нужда і брак хліба. Але що на це сказати, коли емігрують і доволі заможні господарі, які мають землю, хліб, навіть гроші готівкою... Отже, не виключно голод і нужда, а також якісь інші, досі не вияснені причини посилюють еміграцію... Сама мрія про "свободу”, здається, є принадою, яка вабить темний народ» (І. Франко. «З приводу української еміграції»).
Коментарі (0)