Піднесення українського національного руху в західноукраїнських землях
- 12-09-2022, 01:40
- 593
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 31. Піднесення українського національного руху в західноукраїнських землях
Прочитайте фрагмент наукової праці і дайте відповіді на запитання. • 1. Визначте, розв’язання яких завдань автор уважає передумовою для досягнення перспективної мети. Що це за мета? • 2. Які завдання були найактуальнішими для того часу? Які наслідки цієї боротьби?
«...З цього часу домагання утворення автономного українського "коронного краю” в Австрії відсунулося на далеке майбутнє... Справою ще дальшого майбутнього, радше далеким ідеалом, ніж реальним домаганням, стало з’єднання всіх українських земель в одну незалежну державу, якого одні сподівалися від загальноєвропейського воєнного конфлікту, інші - від соціальної революції. Одначе цей ідеал щораз сильніше опановував розум і серця галицьких українців, даючи їм силу до важкої щоденної боротьби за національне й соціальне визволення.
У цій боротьбі були періоди великого загострення і трагічних подій, коли українським населенням, особливо селянством і студентством, заповнювалися в’язниці, лилася кров і падали жертви українські. Так було ціле перше десятиліття XX століття - під час боротьби за український університет, під час масових страйків українського селянства і в наймогутнішому з усіх українських масових рухів того часу - русі за загальне і рівне виборче право до австрійського парламенту й галицького сойму. З українського боку ця боротьба була відзначена пострілом українського студента Мирослава Січинського в цісарського намісника Галичини, польського графа Андрія Потоцького (12 квітня 1908).
Результатом цієї боротьби в публічно-правовій галузі стало здобуття представництва в австрійському парламенті і в галицькому соймі (кількістю понад одну четверту цілого галицького представництва, - що очевидно далеко не відповідало праву українського народу на основі демократичного принципу), української народної школи (з великими обмеженнями на користь польської мови і польського політичного духу), кількох українських середніх шкіл, кількох українських кафедр на теологічному, філософському і правничому факультетах Львівського університету, права уживання в державних установах української мови, права державної підтримки для українських культурних та економічних інституцій і т. ін.».
Лозинський М. «Галичина в житті України»
1. Політичні партії Галичини на початку XX ст.
На початку XX ст. помітно активізувалася політична діяльність українських партій Східної Галичини.
Перша в краї Русько-українська радикальна партія (РУРП) за десятиліття своєї історії зазнала істотної трансформації - від неї відокремилися націонал-демократи і соціал-демократи. РУРП спиралася на підтримку селян Східної Галичини. У 1905 р. з’їзд РУРП схвалив нову програму, в основу якої було покладено ідею поєднання соціальної боротьби українського народу з національною. Провідними діячами партії були Михайло Павлик, Кирило Трильовський, Лев Бачинський.
Так само на селян орієнтувалася Українська соціал-демократична партія (УСДП) (лідери - Микола Ганкевич, Семен Вітик): до заходів, спрямованих на організацію міського пролетаріату, вона практично не вдавалася. Намагаючись залучити до соціал-демократичного руху в Східній Галичині більше учасників, УСДП проводила пропагандистську роботу серед малоземельних селян і сільськогосподарського пролетаріату, а також сприяла активній участі членів партії в селянських страйках. Проте соціальна база партії залишалася вузькою, охоплюючи переважно найбідніші верстви селян; партійні лідери не змогли створити мережу дієздатних місцевих осередків, що не сприяло зростанню її ваги в суспільно-політичному житті.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Кость Левицький (1859-1941) - український державний діяч, один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX - першої половини XX ст. Навчався в університетах Відня та Львова. Відкривши адвокатську канцелярію у Львові, одним із перших став писати скарги й подання до суду українською мовою. Активний діяч «Просвіти». Один із засновників та лідерів УНДП, згодом голова партії. У 1907-1918 рр. посол (депутат) Державної ради Австро-Угорської імперії, 1908-1914 рр. - депутат Галицького крайового сейму. Від 1910 р. голова українського парламентського клубу (фракції) цих інституцій.
Серед тогочасних партій найсильніший вплив на суспільні процеси мала Українська національно-демократична партія (УНДП). Організатори УНДП - Ю. Романчук, К. Левицький, М. Грушевський - ставили собі за мету забезпечити українському національному рухові масовість. Зростання політичного авторитету організації забезпечило створення мережі осередків на місцях - у повітових центрах і навіть селищах. При цьому активно залучали до політичного життя простих людей, організовуючи публічні зібрання, поширення популярних часописів і брошур, маніфестації приурочені до конкретних подій. УНДП стала організатором потужного вічевого руху, який охопив чи не всі найбільші населені пункти Галичини.
Демонстрація перед міським театром у Львові, організована політичними партіями під гаслом проведення у краї виборчої реформи. 1905 р.
З’їзд УНДП, який відбувся 26 грудня 1902 р., проголосив перехід до «політики масової самооборони і рішучої опозиції проти галицько-польської адміністрації, проти піддержуючого її центрального уряду». На підставі рішень з’їзду К. Левицький зробив висновок про те, що відтоді національно-демократична партія «взяла у свої руки керму нашої політики».
Тож український рух під політичним проводом УНДП, яка поступово радикалізувалась, в умовах співпраці з РУРП і УСДП набував опозиційного щодо влади характеру, орієнтувався на власні сили, на зростання політичної свідомості громадян.
Найближчими програмовими завданнями РУРП і УНДП визначили боротьбу за національно-територіальну автономію Східної Галичини і Північної Буковини із власним сеймом й адміністрацією, УСДП - за культурно-національну автономію. А кінцевою метою національного руху всі три партії поставили здобуття культурної, економічної й політичної самостійності українського народу, його державної незалежності та об’єднання його земель.
Спираючись на матеріали підручника й інформацію з мережі Інтернет, опрацюйте програмові документи РУРП, УСДП та УНДП, з’ясуйте як вони втілювалися у життя. Підготуйте виступ від імені члена кожної із партій із закликами до української громадськості підтримати партію у її боротьбі за владу.
2. Розгортання національного руху в Буковині та Закарпатті
Умови для розгортання національного руху в Буковині та Закарпатті не були однаковими. На Буковині склалися сприятливіші можливості для реалізації демократичних норм австрійської конституції. В краї не було гострого етнічного протистояння, як між поляками й українцями в Галичині. Політичні ідеї на Буковині втілювали в життя п’ять великих етнічних угруповань - українці, румуни, німці, євреї, поляки.
Провідну роль у суспільно-політичному житті українців Північної Буковини наприкінці XIX - на початку XX ст. відігравали народовці. Вони розгорнули культурно-освітню та громадсько-політичну діяльність серед селян, створивши мережу сільських читалень: збирали народні віча, організовували різні кооперативні товариства, зокрема «райффайзенки». Окремий напрям діяльності становили заходи проти румунізації та впливу румунських бояр у Буковинському сеймі. На початку XX ст. істотно зросла роль української преси. Про зростання політичної свідомості українців свідчать численні факти подання різноманітних запитів, звернень, петицій з вимогами забезпечення національних прав до австрійського парламенту, Буковинського сейму та інших органів крайового управління.
Народовці були творцями й першої української політичної партії на Буковині, яка постала в Чернівцях 1905 р. і проіснувала до кінця 1907 р. Вона називалася «Національна рада русинів на Буковині». Програмові документи партії були близькими до засадничих документів РУРП та УНДП.
Пізніше народовці утворили Українську поступову партію, а потім партію «Руська рада». У 1913 р. цю політичну платформу уособлювали дві партії - Українська народна партія та Національно-демократична партія. Лідерами народовства й народовських політичних партій були Степан Смаль-Стоцький, Микола Василько та ін.
У 1907 р. в Чернівцях створено Українську радикальну партію. Вона активно критикувала народовські організації за надмірну прихильність до влади, заявляючи, що виражає інтереси українського селянства. Однак авторитет цієї партії серед селян був порівняно невисоким.
Третьою силою в українському русі були соціал-демократи. Створена ще в серпні 1896 р. Соціал-демократична партія Буковини була складовою австрійської соціал-демократії.
Розстановку політичних сил і впливовість окремих партій засвідчили вибори до Буковинського сейму 1911 р. Із 17 українських депутатів 15 були народовцями, 1 - радикалом та 1 - соціал-демократом. Москвофіли остаточно втратили позиції в суспільно-політичному житті.
Тож в українському суспільному русі в Буковині початку XX ст. вели перед національні партії, які обстоювали ідею єдності українців Буковини, Галичини, Закарпаття та Наддніпрянської України і майбутнє об’єднання західноукраїнських земель в єдиній незалежній Українській державі.
Степан Смаль-Стоцький і Микола Василько
СЛОВНИК
Мадяризація - політика угорської влади, спрямована на нав’язування національним меншинам Угорщини угорської мови, католицизму з метою їх асиміляції з угорською нацією.
У Закарпатті суспільно-політична ситуація істотно відрізнялася від решти західноукраїнських земель. Угорська влада активно здійснювала політику мадяризації, що ґрунтувалася на ідеї плекання єдиної «політичної мадярської нації». Виявлялася політика передусім у витісненні з ужитку української мови та її заміні угорською в школах, церкві, друкованих виданнях тощо. Утім, село в Закарпатті залишалося українським. Що ж до позитивних для влади наслідків політики мадяризації, то вони виявлялися у кволості національного руху - чи не єдиною та найдієвішою національною інституцією українців у краї була греко-католицька церква. Саме представники греко-католицького духовенства в останнє десятиліття XIX ст. започаткували народовський рух, який, щоправда, обмежувався мовно-літературними та культурно-освітніми питаннями. Закарпатські народовці не висували ідеї створення незалежної Української держави і навіть не порушували питання про надання Закарпаттю статусу автономії у складі Угорщини. Не було створено й політичної партії. Та попри організаційну млявість народовці Закарпаття все-таки спромоглися перехопити ініціативу в москвофілів і мадярофілів у культурно-громадській сфері, а підвалини їхньої ідеології визначили майбутній напрям політичного розвитку національного руху в краї.
3. Рух за реформу виборчої системи Австро-Угорщини
Головним напрямом суспільно-політичного життя Галичини початку XX ст. була боротьба українців за зміну системи виборів до австрійського парламенту. Українські діячі, зокрема, вимагали справедливого представництва у віденському парламенті та Галицькому сеймі, впровадження загальної, рівної, прямої участі у виборах усього (чоловічого) населення Австро-Угорської монархії. Становлячи 13,2 % населення імперії, українці мали 1897 р. у рейхстазі із 353 лише 9 послів (всього 2,5 % місць).
Ліквідація старої куріальної системи, яка фактично позбавляла більшість селян і робітників права участі у виборах, на думку галицької громадськості, забезпечила б перевагу українського представництва в австрійському парламенті (й Галицькому сеймі) над польським, що дало б змогу обстоювати національні й політичні права парламентськими методами.
Рух за реформу виборчої системи розпочався в 90-ті роки XIX ст., а особливої інтенсивності набув у 1905-1906 рр. Він згуртував національну інтелігенцію, вилився у велелюдні селянські віча, робітничі страйки. 2 лютого 1906 р. у Львові з ініціативи УНДП відбулося народне віче, у якому взяли участь близько 50 тис. галицьких українців. Відкрив віче голова Народного комітету УНДП К. Левицький. Газета УНДП «Діло» характеризувала віче як «величну маніфестацію Галицької Русі в боротьбі за незалежні політичні права».
У січні 1907 р. цісар затвердив «Закон виборчий до Ради Державної». Того самого року в Австро-Угорщині вперше було проведено вибори за новою системою. Відповідно до згаданого закону австрійський парламент, як і раніше, складався з двох палат - палати панів і палати послів. Палату панів призначав імператор із найвідоміших громадян імперії та верхівки духовенства. Палату послів обирали шляхом загального, рівного, прямого і таємного голосування.
ЗАУВАЖТЕ
Палата послів за виборчим законом 1907 р. мала налічувати 516 депутатів, з яких 109 - від Галичини і 14 - від Буковини.
Кіннота австрійської жандармерії перетнула шлях демонстрантам, які прямують до будинку Галицького сейму у Львові. 1911 р.
Право голосу отримав кожен австрійський громадянин-чоловік, якому виповнилося 24 роки і який жив у своїй громаді не менше ніж рік. Щоправда, у поділі мандатів між провінціями та народами засади рівності не були дотримані: українці отримували один мандат на 109 тис. населення, німці - на 44 тис., чехи - на 60 тис., поляки - на 66 тис.
У результаті виборів 1907 р. до Державної ради увійшли 32 українці, з яких 27 від Галичини і 5 - від Буковини. Така кількість українського представництва була достатньою для здійснення самостійної парламентської політики, прямих контактів з урядом. На нараді Народного комітету УНДП - найчисленнішої української партії в парламенті - було ухвалено створити український парламентський клуб (фракцію) із 30 депутатів (двоє представників від УСДП вступили до загальноавстрійського соціалістичного клубу). Український парламентський клуб (його очолив Ю. Романчук) розпочав роботу із оприлюднення заяви, де першою стояла вимога про потребу запровадження національно-територіальної автономії українських земель в Австро-Угорщині.
Після виборів до австрійського парламенту ще більшої гостроти набуло питання реформування системи, за якою відбуваються вибори до Галицького сейму. Депутати-українці австрійського парламенту в 1914 р. посприяли ухваленню нової виборчої системи, що мала забезпечити українцям у сеймі 62 (із 228) депутатських місця.
Новий закон забезпечував загальне і пряме за таємного голосування виборче право, однак нерівне. Хоч куріальна система зберігалася, проте новий закон поширив виборче право на незаможні верстви населення.
Проаналізуйте схему на с. 231 і дайте відповіді на запитання. Поміркуйте, яке із завдань, що їх прагнули розв’язати парламентським шляхом українські депутати, було найважливішим для української інтелігенції, духовенства, селян, робітників. Свої міркування підтвердіть аргументами. Розв’язання якого із завдань уважаєте найважливішим для суспільно-політичного життя західноукраїнських земель початку XX ст.?
4. Піднесення українського національного руху
Український рух у Галичині на початку XX ст. досяг таких відчутних результатів, що кардинально змінив розклад сил у суспільно-політичному житті краю й спричинив помітні зрушення у свідомості населення.
Проаналізуйте фото. Що на ньому найбільше привернуло увагу? Знайдіть в інтернеті інформацію про слухачок наукових курсів у Львові. Ким вони були?
Слухачі й слухачки літніх наукових курсів у Львові та їхні викладачі й викладачки. У центрі М. Грушевський, І. Франко. Однією з організоторок курсів була вчителька, перекладачка, просвітниця М. Грушевська. 1904 р.
Надзвичайно розгалуженою стала мережа культурно-просвітніх і господарських організацій, осередки яких були в усіх повітах. У них влаштовували вистави, вечорниці, проводили тематичні вечори, організовували хори й драмгуртки. У сільських читальнях діяли вечірні школи для неписьменних, різні курси. На Буковині ж 1912 р. діяло 9 філій «Руської бесіди» й близько 150 читалень. На початку XX ст. українські читальні працювали чи не в кожному другому населеному пункті Буковини.
ЗАУВАЖТЕ
«Просвіта» у 1914 р. мала 77 філій, 2944 читальні, 504 читальні-доми, 197 035 членів читалень, 2364 бібліотеки із загальним фондом у 218 861 книгу.
Значного розмаху набув кооперативний рух, до якого належало майже 500 кредитних організацій, кооперативних магазинів, спілок для продажу сільськогосподарських продуктів.
Ідейно-світоглядним підґрунтям національного руху стала діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Період головування в НТШ М. Грушевського (1897-1913) визначають як «золоту» добу установи. За цей час НТШ видрукувало майже 800 томів наукових праць. Книжками й часописами, виданими в НТШ, обмінювалися 230 наукових установ світу. Бібліотека налічувала майже 70 тис. книг і 500 рукописів. Музей товариства зберігав понад 9 тис. етнографічних і 5 тис. археологічних пам’яток.
Піднесенню національної свідомості серед галицької молоді сприяло створення мережі фізкультурно-спортивних товариств, які вбачали мету діяльності в плеканні фізичного та духовного здоров’я.
1894 р. у Львові виникло гімнастичне товариство «Сокіл», від якого бере початок український спортивно-гімнастичний рух у Східній Галичині. Першим головою цього товариства став В. Нагірний. Період розквіту «Сокола» пов’язаний з ім’ям знаного педагога Іваном Боберським. «Руханка (гімнастика, фізкультура) не є сама для себе ціллю. Руханка є лише засобом для виховання якнайліпших громадян, що в праці і забаві, в час миру й на війні завше можуть гідно боронити свій народ» (І. Боберський).
Осередки товариства виникали в багатьох містах і селах Галичини та Буковини. На початку 1914 р. у 974 філіях «Сокола» відбули вишкіл 60 тис. юнаків та дівчат, вправляючись у різних видах спорту (велосипедного, веслування, фехтування, стрільби (з 1912), заняттях із протипожежної підготовки) та відвідуючи заняття з музики й співу.
Іван Боберський (1873-1947)
У 1900 р. Кирило Трильовський створив ще одну фізкультурно-спортивну організацію - «Січ» (офіційно організація називалася «Пожежно-гімнастичне товариство "Січ”»). Першу «Січ» було засновано в с. Завалля (нині Івано-Франківської обл.). Невдовзі січові осередки виникли в більшості міст і сіл Галичини. Для координації діяльності «Січей» створили Український січовий союз. У 1903 р. першу «Січ» засновано на Буковині - у м. Кіцмані. У 1913 р. в лавах «Січі» налічувалося майже 75 тис. галичан та буковинців.
Український січовий союз і «Сокіл-Батько» виступили організаторами відзначення у Львові 100-річчя від дня народження Т. Шевченка, що відбулося 28 червня 1914 р. Захід увійшов в історію під назвою Шевченківський здвиг. Понад 12 тис. членів фізкультурно-спортивних товариств урочистою ходою пройшли вулицями Львова. Похід очолювали голова «Сокола-Батька» І. Боберський та отаман Українського січового союзу К. Трильовський. «Отсе була найвизначніша масова маніфестація українська в ряді ювілейних Шевченківських свят», - свідчив про подію К. Левицький.
Учасники Шевченківського здвигу 1914 р. крокують вулицями Львова
Кирило Трильовський (1864-1940)
Поміркуйте про наміри організаторів «соколівських» та «січових» товариств. Чи обмежувалися вони, на вашу думку, «пожежно-руханковими» завданнями, як було закріплено в статутах цих організацій? Як гадаєте, чи могли засновники товариств відобразити в статутах реальні завдання організацій? Чому? Навіщо був потрібний масовий фізкультурний рух?
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Перші вибори до австрійського парламенту на основі загального виборчого права • створення у Львові спортивно-гімнастичного товариства «Сокіл» • створення спортивно-гімнастичного товариства «Січ» у Галичині.
2. Під якими політичними гаслами розгортався національний рух у Західній Україні? Сформулюйте тези доповіді депутата Державної ради у Відні про становище українців у краї.
3. Прокоментуйте події / явища, про які йдеться у фрагментах джерел. У чому полягає їх історичне значення?
«Завдання організацій сокільських - послужити великому ділу будови нової України - без панування і поневолення, України свобідної від неволі політичної, суспільної і духовної. Сокільські організації мають своїм завданням приготовляти не сліпу воєнну силу, не масу м’яса для гармат, а силу горожанську, діяльну, що має творити нове життя народу, без хлопа і пана» (М. Грушевський).
«Наступає важна хвиля: перший раз народи Австрії мають виконати загальне і безпосереднє право виборче, щоби вислати нових послів до ради у Відні. Відійшов у минуле давній парламент, опертий на куріальній системі, на класових привілеях, що служив інтересам пануючих класів і пануючих народів; відійшов у минуле парламент, що десятками літ кривдив і неволив наш нарід на нашій землі. Правда, новий закон виборчий до державної ради не дав нам, галицьким Русинам, можливості вибрати стільки послів, скільки нам на основі рівності належить, та все ж таки загальне і безпосереднє голосування дає нам у руки міцну зброю у виборчій боротьбі» (З газети «Діло», 1907 р.).
4. Чому, незважаючи на окремі вади виборчої реформи 1907 р., УНДП розглядала її як «тиху революцію» в краї?
5. Поміркуйте, що дає підстави для поданого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.
«Буваючи в Галичині і спостерігаючи там широкий, як порівнювати з Великою Україною, національний рух, я набирався певності, що й у нас він розів’ється, коли в Росії буде конституція і коли настане воля для прояву національного життя. Тому я завжди радив нашим українцям по змозі частіше їздити до Галичини, щоб наочно побачити тамошнє життя і зміцнитися у вірі в майбутнє відродження української нації на всім просторі України. Тоді Галичина була для нас зразком боротьби за своє національне відродження, який підтримував у нас віру й надію на краще будуче; Галичина була для України справжнім П’ємонтом, бо до 1906 року тільки там могла розвиватися українська преса, наука і взагалі національне життя, яке в російській Україні було суворо заборонене й придушене царським урядом» (Є. Чикаленко).
6. Прочитайте міркування. Доведіть кількома аргументами слушність наведених думок або спростуйте їх.
«Не було жодної ділянки суспільно-політичного, економічного чи культурного життя, в яких би Націонал-демократична партія не брала участі. За допомогою впливової і добре поставленої преси та численних освітньо-культурних, кредитово-економічних та спортивно-виховних організацій Націонал-демократична партія впродовж 1900-1914 рр. була монопольною партією в Східній Галичині».
Коментарі (0)