§ 2. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНЩИНИ

1. Стан сільського господарства та розвиток аграрних відносин у першій половині XIX ст. Кріпацтво

Документи та матеріали

Свято першого снопа - урочистості з нагоди початку жнив. За побутуючими уявленнями обрядові дії та пісні могли забезпечити добре збереження врожаю. Вийшовши в поле, господиня розстеляла скатертину або рушник із хлібом-сіллю та свічкою. На узбіччі зупинялася і тричі вклонялася ниві, промовляючи: Дай, Боже, легко почати, а ще легше дожати. Жнива починали в так звані легкі дні - вівторок, п’ятницю. Бажано було також, щоб не збігалося з новим місяцем. Як правило, починав косити найшанованіший у селі чоловік, у якого робота «кипіла». Обряди проводили і з першим снопом. Як правило, його ставили в хаті на почесному місці під образами - покуті. Перший сніп обмолочували окремо. Зерно з нього святили в церкві, а перед сівбою змішували із насінням. Соломою з першого снопа годували корів, щоб не хворіли. Інколи зажинки робили в присутності священика.

Розкажіть про свято першого снопа. Як ви вважаєте, чому в аграрному (селянському) суспільстві існували подібні свята? Про що вони свідчать? Для селянської родини актуальною була проблема виживання. Поміркуйте, як врожайність впливала на її розв’язання.

За часів традиційного (аграрного, селянського) суспільства джерелом багатства була земля. В українських губерніях земля належала дворянам. Отримуючи угіддя за цивільну та військову службу, вони ставали довічними власниками і землі, і селян, які на ній мешкали. Обробляли землю селяни. Традиційними заняттями були рільництво, скотарство, бджільництво, рибальство і мисливство.

Упродовж XIX ст. найпоширенішою системою сівозміни залишалося трипілля. Для обробітку землі до 1880-х років використовували традиційний український плуг. Він був досить громіздким, у нього запрягали дві-чотири пари волів. Загалом селяни віддавали перевагу плугу над сохою, що видно із прислів’я «Де оре соха, там трава висиха, а де плуг ходить, там і хліб родить».

Жнива. Художник М. Пимоненко. 1896 р.

Назви деталей плуга в різних районах мали свої відмінності. Поцікавтесь, яким був традиційний український плуг у вашій місцевості в першій половині XIX cт.

Посівні роботи виконували вручну. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Жали серпами й косили.

Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (спочатку їх використовували лише як декоративну рослину) і кукурудзи, завезених в Україну з Америки. Упродовж першої половини XIX ст. на Півдні з’явилися помідори, які згодом поширилися в інших регіонах. Відтоді ж почали вирощувати баклажани й перець. Славились і херсонські кавуни, що ними пишався Південь з XVI ст. Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева і вивели чимало сортів з високими смаковими якостями. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у XIX ст. існувало близько сотні сортів яблук, з-поміж яких були й такі, де кожен плід важив близько 600 грамів.

Український плуг. Перша половина XIX ст.

Воли на оранці. Художник С. Світославський. 1892 р.

У більшості господарств, якщо дозволяли кошти, тримали коней, корів, овець, свиней, різноманітну птицю. Особливо цінували волів, які в першій половині XIX ст. були основною тягловою силою. Значну роль у господарстві українців відігравало бджільництво. Мед не тільки споживали, а й виготовляли з нього чудові напої. Мисливство у XIX ст. відігравало незначну роль у промислах селян, оскільки вони не мали права полювати. А от для поміщиків це заняття стало справжньою розвагою.

Особиста залежність селян, юридично оформлена самодержавством, спричинила появу цілого стану - кріпаків. Прикріплені до землі, а значить і до її господаря, селяни могли отримати свободу лише за умови сплати великого викупу.

Повна особиста безправність посилювалася економічною залежністю. Поміщик надавав селянам ділянки землі, за що ті виконували грошові (оброк) або натуральні (панщина) повинності. Землевласники вважали кріпаків живим реманентом і могли зробити з ними все, що заманеться: продати чи подарувати іншим землевласникам, обміняти на щось, покарати, перевести із землі до маєтку. В останньому випадку селяни, виконуючи обов’язки служників, покоївок, стайничих, їздових, артистів, втрачали господарство.

Частину селян поміщики позбавляли землі й використовували їхню дешеву працю на власних мануфактурах. Інколи таких селян залучали до сезонних сільськогосподарських робіт (сівба, збирання врожаю, заготівля сіна тощо). Крім грошового і натурального оброку та панщини, кріпаки мусили виконувати й інші повинності: ремонтувати шляхи, мости, брати участь у будівельних роботах.

У відносно кращому становищі перебували оброчні селяни. Зобов’язуючись регулярно сплачувати поміщику визначену суму грошей або кількість продуктів (грошовий або натуральний оброк), вони діставали право селитися в обраному місці й часто переходили в міста, де працювали ремісниками, візниками, обслугою. Кріпаки рекрутувалися до армії за розкладкою на кожне село. Проте поміщик міг віддати будь-якого селянина в солдати за найменшу провину. 25-річний строк служби був справді жорстоким покаранням.

Опишіть становище селян-кріпаків. Поміркуйте, чи ефективною була їхня праця.

Окрім поміщицьких, у Російській імперії існували й інші категорії селян - монастирські й державні. Монастирські селяни були прикріплені до угідь, що належали церкві й монастирям, а державні селяни здебільшого використовувалися на мануфактурах. Ручна праця на поміщицьких мануфактурах була малопродуктивною, а вироби призначалися для внутрішнього використання. На продаж ішли тільки надлишки виробленої продукції.

Поміщицьке господарство на початку XIX ст. мало здебільшого натуральний характер, орієнтувалося на власні, внутрішні потреби. Не існувало стимулу для обміну продукцією, оскільки практично в усіх маєтках виготовляли те саме. Внутрішній ринок був мало розвинутий і не стимулював виробництво товарів на продаж.

Поясніть причини існування натурального господарства.

Поступово з’являлися паростки нового. Перевага господарювання, орієнтованого на збут власної продукції, підштовхувала багатьох поміщиків до нововведень. Тому поміщики, які прагнули збільшити прибутки за рахунок торгівлі, почали купувати сільськогосподарську техніку, запроваджувати новітні агрономічні досягнення. На селі частішає оренда землі за гроші чи натуральну продукцію. Усе це сприяло зростанню товарності сільського господарства і прискорювало розвиток ринкових відносин. На початку XIX ст. царський уряд дозволив купувати землю не тільки дворянам, а й купцям, міщанам, державним селянам. Це збільшувало кількість вільних землевласників, які втягувалися в товарно-грошові відносини.

Урожай в Україні. Фрагмент картини В. Орловського. 1880 р.

Доберіть факти, які свідчать про появу нових тенденцій у сільському господарстві. Чим було зумовлене їх виникнення?

2. Військові поселення

Документи та матеріали

«...У цій величезній степовій місцевості, де 90 тисяч душ, приписаних до військових поселень, займались землеробством і скотарством, господарство провадилось цілком екстенсивно і неправильно...» - уривок із записок російського урядовця Є. фон Брадке про життя в херсонських військових поселеннях.

Військові поселення - особлива система організації війська в Російській імперії, яка поєднувала військову службу із сільськогосподарською працею. Існували впродовж 1817-1857 рр.

Замість пошуку ефективних шляхів розвитку господарства російський уряд вдавався до заходів, які ще більше гальмували його розвиток. Саме до таких кроків можна зарахувати й організацію військових поселень. Ініціатором їхнього створення був Олександр І. Реалізацією його задумів займався міністр О. Аракчеєв. За період існування військових поселень в Україні створено 10 полків кінноти та 3 полки піхоти на казенних (державних) землях з метою зменшити військові видатки. Селяни певної волості переводилися до категорії військових поселенців. Військові поселенці повинні були пожиттєво відбувати військову службу і, крім того, обробляти землю, забезпечувати себе всім необхідним. Їхні діти із 7 років ставали військовозобов’язаними (кантоністами) і також відбували солдатську й селянську службу. Побут та служба поселян підпорядковувалися військовим уставам і виконувалися під наглядом офіцерів.

На військових поселенців перетворювали заможних селян та козаків. Звільнені від державних та земських податків, вони повинні були утримувати власним коштом 1-2 солдатів регулярної армії. Військові поселенці залучалися до примусових громадських робіт. Умови праці та несення служби були вкрай важкими. Це ставало причиною повстань. Так, у липні 1819 р. відбувся збройний виступ поселенців Чугуївського полку, до якого приєдналися мешканці сусідніх сіл. Повстання було жорстоко придушено урядовими військами.

Військове поселення. Малюнок XIX cт.

Часті повстання військових поселенців і очевидність невдалої ідеї перекласти утримання армії на селян прискорили ліквідацію цих утворень.

Що було основним обов’язком військових поселенців?

3. Чумакування

Документи та матеріали

« ..Великий зріст, фізична сила, мужні риси обличчя і довгий жмут волосся, закручений за вухо (чуприна, або оселедець), руки, які свідчать про міцність м’язів, поважна постава з виразом самосвідомості на обличчі, гордість - з мовчазною веселістю, одяг-надто широкі шаровари, нарозхрист свита і висока смушкова шапка становлять відмінні риси чумака...» - писав у «Записках о Полтавской губернии» М. Арандаренко.

У першій половині XIX ст. у багатьох місцевостях України після хліборобства і скотарства одним із найпоширеніших занять сільського населення було чумакування. У давнину про поклади кам’яної солі в Україні не було відомо, тож по сіль ходили до Азовського та Чорного морів. Спочатку тих, хто возив сіль, називали «соленики», а від XVII ст. - «чумаки». Походження слова «чумак» досі не відоме. Крім селян, чумакували й козаки, міщани і навіть духовенство.

Дайте визначення терміна «чумакування».

Чумацькі шляхи. Серед доріг, якими ходили чумаки, найвідомішим був так званий Чорний шлях, де нерідко на чумацькі вози нападали грабіжники. По Житомирщині, наприклад, Чорний шлях тягнувся від Бердичева на Умань, а звідти потайними стежками, глибокими ярами та берегами степових річок доходив до Балти. Ще він називався Шпаків шлях - від імені чумацького отамана Шпака, який вдало проводив чумацькі валки.

Портрети чумаків. Художник П. Мартинович. 1870-1880-ті роки

На підставі опису та ілюстрацій дайте власну характеристику чумака.

Чумацький Ромоданівський шлях. Художник С. Васильківський. 1890-ті роки

Документи та матеріали

Ромоданівський шлях (Ромодан) - торговельний шлях, що проходив Лівобережною Україною з півночі на південь через Ромни - Лохвицю - Лубни - Кременчук. Характерною особливістю Ромоданівського шляху була порівняно незначна кількість переправ через річки. Він оминав також піщані місця і великі населені пункти. До побудови залізниць (1860-1880) був одним із найважливіших шляхів, яким чумаки Лівобережжя ходили у Крим по сіль.

Використовуючи карту в атласі, «пройдіть» Ромоданівським шляхом. Укажіть переваги цього шляху.

Повсякденність чумака. Перед дорогою, а також повернувшись додому, готували обід, на який запрошували не тільки односельців, а й гостей із сусідніх сіл. У дорогу брали сухарі, пшоно, сало, барило на воду. Варили на тринозі в казані галушки (їли їх дерев’яними шпичками), куліш, затирку, кашу із щербою (каша, зварена на воді, у якій кипіла риба). Обов’язково брали в дорогу півня, який сповіщав час. За халявою чумак тримав ложку, люльку, сопілку, молитовник від пропасниці. У холодну пору носив свиту або кожух.

У чумаків було багато власних звичаїв та повір’їв. Зустрівшись у дорозі із чужими чумаками, зупинялися, закурювали люльки, розпитували один одного про життя-буття, про новини. Між собою чумаки були дружні, допомагали один одному в біді.

У степу чумаки вибирали з-поміж себе отамана - досвідченого чумака, слово якого було для всіх законом.

Крім риби й солі, чумаки привозили для себе та на продаж ладан, гвоздику, родзинки, перець тощо. Товар збували вдома й на ярмарках.

Спосіб життя чумаків та їхніх родин помітно відрізнявся від хліборобського, тож не дивно, що тут витворилися свої традиції, які передавалися з покоління в покоління. Заробляючи на прожиття торгово-візницьким промислом, чумаки, природно, втрачали інтерес до хліборобської праці.

Використовуючи підручник та додаткову літературу з’ясуйте, які традиції були в чумаків.

Чумак. Ілюстрація К. Трутовського до твору Марка Вовчка. 1860 р.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Що було раніше: запровадження військових поселень чи створення Азовського козацького війська?

2. Через які регіони Наддніпрянської України проходили чумацькі шляхи?

3. Дайте визначення поняття «залежний селянин».

4. Чому впродовж XIX ст. представників культури цікавила тема чумакування?

5. Спробуйте, виходячи з конкретної історичної ситуації першої половини XIX ст., створити власний проект модернізації сільського господарства на українських землях.

6. Схарактеризуйте заходи, які сприяли зростанню товарності сільського господарства.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно