§ 19. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

1. Індустріалізація

1860-1870-ті роки вважаються періодом економічного розвитку. Це стало можливим завдяки не лише приватній ініціативі, а й відповідній економічній політиці самодержавства. Наддніпрянська Україна з її людськими і природними ресурсами сприймалася як невичерпне джерело сільськогосподарської та промислової продукції, сировини для промисловості. Тому уряд заохочував капіталовкладення російських та іноземних підприємців саме в цей регіон. Український капітал у промисловості становив мізерну частку.

1 - Чавуноливарний завод. Поштівка XIX ст.

2 - Центральна шахта і сортування вугілля в Юзівці Катеринославської губернії. Завод Новоросійського товариства. Світлина початку XX ст.

У 1860-х - на початку 1880-х років відбулися зміни у структурі промисловості України: ґуральництво, суконна та інші колись високорозвинені галузі поміщицької промисловості відходять на другорядні позиції або занепадають, проте зростає питома вага галузей добувної промисловості (кам’яне вугілля), посилено розвивається металургія, машинобудування. Районами найбільшого зосередження підприємств металообробної та машинобудівної промисловості були Катеринославська, Херсонська, Харківська, Київська губернії.

Фундаментом індустрії вважалася кам’яновугільна промисловість. Вугілля було основним видом енергоносіїв для парових машин. 1880 р. у Донбасі діяло 197 шахт, на яких видобувалося 86,3 млн пудів вугілля, що становило 43,1 % загальноросійського видобутку цього виду палива. Капітали в українську кам’яновугільну промисловість укладали російські та іноземні акціонерні товариства. Найбільшими серед них були Новоросійське, Південно-Російське гірничопромислове товариство, Голубовське, Французьке. 1900 р. частка іноземного капіталу у видобутку вугілля становила вже 94,2 %.

Документи та матеріали

«Згідно з Височайше затвердженим 18 квітня 1869 р. положенням Кабінету міністрів дозволено великобританському підданому Джону Юзу утворити Товариство з капіталом у 300 тис. фунтів стерлінгів для розробки кам’яного вугілля на півдні Росії, у Катеринославській губ. біля Олександрівки, Сміли або Новотроїцька, спорудження в тій місцевості чавуноливарного і залізоробного заводів, спорудження рейкового і механічного заводів» - з офіційної довідки гірничого департаменту про утворення «Новоросійського товариства кам’яновугільного, залізничного і рейкового виробництва» Джона Юза (1875).

Схарактеризуйте роль інвестування в розвиток важкої промисловості в Наддніпрянщині.

Подібна ситуація складалася і в інших провідних галузях промисловості. За останні десятиріччя XIX ст. в Катеринославській та Херсонській губерніях збудовано 17 металургійних заводів, частина з яких належала іноземцям: англійським, бельгійським (Дніпровський завод у селищі Кам’янському), французьким (Гданцівський завод поблизу Кривого Рогу) інвесторам. Російські підприємці фінансували будівництво Брянського, Дружківського та Донецько-Юр’ївського металургійних заводів.

У яких регіонах відбувався процес індустріалізації?

1860-1870-ті роки - період розгортання другого етапу промислового перевороту, що в технічному сенсі забезпечував заміну ручної техніки системою машин та запровадження у виробництво парових двигунів, верстатів.

1 - Друга електрична станція на Дніпровському заводі в с. Кам’янське Катеринославської губернії. Поштівка початку XX cт.

2 - Паровий млин. Світлина кінця XIX cт.

Районами найбільшого зосередження підприємств металообробної та машинобудівної промисловості були Катеринославська, Херсонська, Харківська, Київська губернії. Потужними на той час підприємствами вважалися Луганський казенний машинобудівний завод, завод «Арсенал», товариство Гретера і Криванека в Києві, Харківський паровозобудівний завод. Розвиток машинобудування сприяв технічному переоснащенню інших галузей.

Найбільше це позначилося на розвитку цукрової промисловості. Застосування нової техніки й технології прискорювало процес цукроваріння, підвищувало якість кінцевого продукту. У 1880-х роках із упровадженням парових двигунів цукрова промисловість давала майже 88 % загальноросійського виробництва цукру. Одним з найбільших у галузі став Андрушівський завод українських промисловців Терещенків.

Промисловий переворот у легкій промисловості відбувся дещо пізніше, ніж у провідних галузях економіки. Але на кінець XIX ст., наприклад у полотняній та суконній галузях, завершилося технічне переоснащення і основною формою виробництва стала не мануфактура, а фабрика.

Наслідками промислового перевороту було розгортання промислового будівництва на Півдні України, зростання кількості населення у степовій смузі України, формування на її території двох промислових регіонів - Південного та Донецько-Криворізького (залізорудний та кам’яновугільний басейни). Найінтенсивніше розвивався останній, який став головною вугільно-металургійною базою не тільки України, а й усієї Російської імперії. Соціально-економічний розвиток України наприкінці XIX - на початку XX ст. відбувався в руслі загальносвітових тенденцій розвитку - на зламі століть закінчувалася епоха вільного, не регульованого державою підприємництва і розпочалася нова стадія економічного розвитку - стадія монополістичного капіталізму.

Які галузі промисловості розвивалися найефективніше? Із чим це було пов’язано?

2. Залізничний транспорт

В українських губерніях, що входили до складу Російської імперії, залізничне будівництво фінансували здебільшого акціонерні компанії, яким російський уряд гарантував 5 % прибутку на вкладений капітал. Із часом дедалі більше коштів на створення залізничної мережі виділялося з державної скарбниці.

Першу в Наддніпрянській Україні залізницю Одеса-Балта, довжиною 213 км, будували за державний кошт. Будівництво тривало близько 4 років (1861-1865), роботами керував барон К. фон Унгерн-Штернберг. У травні 1866 р. розпочато будівництво Києво-Балтської залізниці як продовження лінії Одеса-Балта. Рух потягів на цій лінії було відкрито через 4 роки. Формально початком існування Південно-Західної залізниці є 7 червня 1870 р.

ПЕРСОНАЛІЇ

ОЛЕКСАНДР БОРОДІН (1848-1898)

Інженер і вчений у галузі залізничного транспорту. Закінчив технологічний інститут та інститут інженерів шляхів сполучення в Санкт-Петербурзі. У 1877 р. приїхав до Києва, маючи вже досвід будівництва Ряжсько-Вяземської залізниці. Бородін першим у Росії заклав основи локомотивної науки, створені ним майстерні і лабораторії вважалися еталоном для всіх залізниць імперії. Обладнавши майстерні паровими машинами, новітніми механізмами й устаткуванням, він створив при залізниці могутнє підприємство, здатне не тільки ремонтувати, але й будувати пасажирські і вантажні вагони, а також паровози з удосконаленими паровими машинами. Завдяки його вмілому керівництву залізниця із числа найнерентабельніших перейшла в розряд прибуткових. Було створено один з найшвидкісніших паровозів того часу, котрий на ділянці Київ-Козятин з 12-ма пасажирськими вагонами розвивав швидкість майже 100 км на годину. Зусиллями О. Бородіна було відкрито два технічних залізничних училища - в Одесі і Києві; було створено пенсійну касу, що суттєво допомагала залізничникам, які потрапили в біду; з’явилися перші їдальні для робітників.

Олександр Бородін

Використовуючи факти біографії, схарактеризуйте заходи, завдяки яким О. Бородін досяг успіхів у будівництві Південно-Західної залізниці.

Основу первинної залізничної мережі України складали магістралі, призначені для доставки українського хліба в регіони імперії та на експорт. Залізнична мережа зв’язувала кожний український регіон із чорноморсько-азовськими та балтійськими портами.

Залізничне будівництво напередодні й у період промислового піднесення в 1890-х роках велося здебільшого в Донецько-Криворізькому басейні або було спрямоване на сполучення певного району з основними економічними регіонами імперії. Найважливішою лінією, яку побудували в Наддніпрянській Україні, була Катерининська залізниця - від станції Ясинувата Донецької залізниці до станції Долинська Харківсько-Миколаївської залізниці. З’єднавши вуглевидобувний регіон з районом видобутку залізної руди, магістраль сприяла широкому розвитку металургії й забезпечила новий вихід для транспортування донецького вугілля в західному напрямку.

Схарактеризуйте розвиток залізничного транспорту в Наддніпрянській Україні.

Новий залізничний міст через Дніпро в Києві. 1890 р.

3. Розвиток внутрішньої торгівлі

Підвищення попиту на товари сільського господарства і промисловості прискорили розвиток торгівлі. Показником цього процесу були ярмарки.

Ярмарки - періодично влаштовувані в установлених місцях (містах, містечках, великих селах) торги; проходили в усі пори року. У зв’язку з відсутністю вдосконалених шляхів сполучення і відсталістю засобів транспортування найбільші торгові операції на ярмарках проводили в січні, лютому, червні, липні, серпні, коли ґрунтові шляхи були найбільш зручні для транспортування вантажів.

Найбільші з них - Контрактовий у Києві, Петропавлівський у Катеринославі, Георгіївський у Єлисаветграді, Покровський у Харкові. Товари з України - корисні копалини, машини, хліб, цукор, тютюн, сіль - мали великий попит у Центральній Росії, Прибалтиці, Білорусі. На деяких ярмарках укладалися й міжнародні торговельні контракти з купцями європейських країн.

Контрактовий ярмарок у Києві. Поштівка початку XX cт.

Документи та матеріали

У перших числах лютого урочисто відкривалася торгівля на Олександрівській площі Подолу (сьогодні - Контрактова площа). Продавали і купували у спеціально збитих дерев’яних балаганах і в Контрактовому будинку. Ярмарок пропонував найрізноманітніший асортимент товарів. На площі переважали торговці пряниками, халвою, пастилою та іншими солодощами. «Ще трохи - і пряники витіснять усі товари і заволодіють ярмарком», - жартували торговці. Незабаром конкуренцію їм склали нові ласощі - французькі вафлі. Їх готували прямо на місці на очах покупців. При цьому продавець повинен був уміло вдавати із себе справжнього француза. Використання таких слів, як «сільвупле», істотно піднімало рівень продажів... З року в рік на ярмарку з’являлися новинки - м’які меблі, кавказький шовк, опудала птахів. Угоди на мільйонні суми вкладалися, коли до Києва з’їжджалися так звані «контрактовичі» - цукрозаводчики, земле- і судновласники, орендарі, лісопромисловці, представники вугільних копалень...

Уявіть себе купцем («контрактовичем»), розкажіть про свою участь в одному з ярмарків.

Дрібні міські, містечкові та сільські ярмарки обслуговували порівняно невеликий район, переважно навколишні населені пункти. Тривалість таких ярмарків обмежувалась одним-двома днями. У цих ярмарках брало участь майже все місцеве населення. Оскільки в сільських місцевостях постійна торгівля була слаборозвинена, то ярмарки були місцем збуту сільськогосподарських продуктів та селянських промислових виробів.

Уявіть себе селянином другої половини XIX cт. З якою метою ви завітали на ярмарок? Опишіть свій день на цих торгах.

Важливе значення у внутрішній торгівлі мали також сільські та міські базари. Серед містечкових виділилися базари в містечках Ставищі (Таращанський повіт), Смілі, Городищі (Черкаський повіт), Таганчі (Канівський повіт) Київської губернії. У Ставищі базари відбувалися через кожні два тижні. Найбільш ходовими з місцевих товарів на українських базарах були зерно і худоба. У великих містах діяло щоденно кілька базарів. Так, наприкінці XIX ст. в Києві їх було 6, у Харкові та Одесі - по 5. Розширився асортимент товарів. Поряд із продуктами землеробства і тваринництва дедалі більше з’являлося на ринку промислових виробів. Зростання транспорту, особливо залізничного, сприяло розширенню географії торгівлі: на базари доставляли товари не лише з близьких місцевостей, а й з віддалених губерній.

Як ви вважаєте, наскільки актуальними є базари в наш час?

Від 1860-х років поширюється торгівля в магазинах та лавках. В умовах швидкого індустріального розвитку стаціонарна торгівля набула нових форм. Зростав її обсяг і збільшувався асортимент товарів. Це, зокрема, здійснювалося створенням великих універсальних і багатопрофільних магазинів.

Ярмарок у містечку Ічні. Художник В. Штернберг. 1836 р.

Документи та матеріали

Корчма (коршма, шинок) - заклад для продажу горілчаних напоїв, їжі та відпочинку подорожніх. Завідували корчмою корчмарі. Їх робота вважалася непристойною для «добрих людей», тому традиційно її виконували євреї, вірмени, греки тощо. Корчма в селі була тим, чим для міського жителя була кав’ярня. Містилася звичайно в центрі села, інколи - на околиці, на перехресті великих доріг. Мала характер громадської установи, своєрідного сільського клубу: тут можна було зустрітися з друзями, обмінятися новинами, укласти договір. У корчмі та біля неї щонеділі грали музики, лунали пісні.

1 - Біля шинку. Художник І. Соколов. 1864 р.

2 - Сільський базар. Друга половина XIX cт.

Поміркуйте, про що вели розмови відвідувачі корчми. Складіть зміст такої бесіди (діалогу).

Для забезпечення зв’язку між гуртовими поставниками та покупцями виникають біржі, на яких продають товари великими партіями. Біржа як особлива форма ринку історично утворилася в умовах промислового розвитку. Для неї були характерні регулярні ділові збори, на яких здійснювали торгівлю на основі укладання угод, що підпорядковувалися спеціальним правилам, і встановлювали ціни, прийнятні для учасників операції. Найбільшими серед них стали Київська та Одеська. Деякі біржі спеціалізувалися на продажу певного товару - хліба (Єлисаветградська і Миколаївська), вугілля та заліза (Харківська).

Використовуючи інтернет-ресурси, з’ясуйте значення терміна «біржа».

4. Урбанізація

Урбанізація (від лат. urbanus - «міський») - зростання значення міст у розвитку суспільства, яке супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням кількості міського населення, поширенням міського способу життя в певній області, країні.

Розвиток промисловості супроводжувався зростанням міст, які ставали не тільки адміністративними, а й промисловими центрами країни, де вироблялося 70 % усієї промислової продукції. Упродовж 1863-1897 рр. чисельність міських жителів в Україні зросла від 1,46 до 2,98 млн осіб. Особливо швидко зростали міста в Катеринославській, Київській та Херсонській губерніях. Наприкінці століття в Україні налічувалося 130 міст, де проживало 13 % населення. Найбільшими містами були Одеса (403,8 тис.), Київ (247,7 тис.), Харків (173,9 тис.), Катеринослав (112,8 тис.).

Розгортається промислова та житлова забудова міст: зводяться промислові та торговельні підприємства, банки, контори, приміщення міських дум, земств, дворянських та купецьких зібрань, театрів, навчальних закладів, вокзалів. Відповідно до архітектурних планів центральні вулиці мостять бруківкою, озеленяють. Проводиться водогін, на вулицях з’являються гасові ліхтарі, міський транспорт - конка (кінний трамвай), електричні трамваї. Водночас хаотично забудовуються околиці - робітнича Шулявка в Києві, Пересип та Молдаванка в Одесі. Такі забудівлі за низьку якість та скупчення споруд називали «собачівки», «шанхаї».

Оцініть рівень урбанізації в Наддніпрянській Україні.

Одеса, вулиця Садова. Поштівка початку XX cт.

Перший у Російській імперії електричний трамвай. Київ. Світлина кінця XIX cт.

Документи та матеріали

У 1890-х роках у Катеринославі почали діяти перші телефони. Телефонна мережа поєднала місто з найбільшими торговельними регіонами Росії. Діяли купецьке товариство й комерційне зібрання, для якого побудували спеціальне приміщення - Комерційний клуб. Для поповнення лав фінансистів, економістів, бухгалтерів було відкрито комерційні училища - товариства прикажчиків та купецького товариства.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Використовуючи карту на с. 135, назвіть найбільші міста пореформеного періоду.

2. Уявіть себе сучасником тогочасних подій. Ви стали свідком розмови мешканців міста й села. Окресліть коло питань, що могли бути предметом їхньої розмови.

3. Дайте визначення понять: «індустріалізація», «фабрика».

4. Поясніть, чому розвиток промисловості та розвиток транспорту взаємопов’язані між собою.

5. Оцініть зміни, що відбулися в пореформений час у Наддніпрянській Україні.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно