§ 21. ВПЛИВ ПРОЦЕСІВ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА СУСПІЛЬНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНЦІВ

1. Зміни в соціальній структурі населення

Розвиток промисловості спричинив зміни в соціальній структурі суспільства. Чисельність представників дворянства зменшувалась, селяни стали особисто вільними, з’явилися нові верстви - наймані робітники та буржуазія, чисельність яких зростала.

Селяни. Характерною ознакою пореформеного періоду в Наддніпрянській Україні було швидке розшарування селянства. Наприкінці XIX ст. сільська біднота (2/3 усіх господарств) володіла 2/5 всієї площі надільних земель; середняки (1/4 господарств) - 1/4 земель; заможні селяни, або куркулі (1/6 господарств), - 1/3 наділів.

Пролетар - людина, що не має власності.

Як правило, бідні селяни не мали відповідного реманенту, посівного матеріалу, худоби, щоб витримати конкуренцію із заможнішими господарствами. Тому часто вони розорювалися і продавали свої наділи вправнішим господарям. Поступово в українському селі складалася сільська буржуазія (близько 448 тис. дворів), яка використовувала найману працю односельців і сезонних робітників. Група середнього селянства налічувала 550 тис. дворів, а до сільських пролетарів належало 1,5 млн осіб. Остання верства стала основним джерелом робочої сили для промислових підприємств.

Дворянство. Реформа 1861 р. стала переломною подією для більшості дворянства, яке звикло розпоряджатися долею своїх селян. Після реформи землевласники опинилися в незвичних умовах, адже для нормального існування їм потрібно було навчитися підраховувати вартість робіт, витрати, прибутки тощо. Не всім це було під силу. Замість переобладнання своїх маєтків, придбання машин тощо вони намагалися зберігати колишній спосіб життя. У разі нестачі грошей вони закладали маєтки та брали позички, мало замислюючись над наслідками.

Частина землевласників Правобережжя та Півдня зуміла перебудувати свої господарства відповідно до нових умов. Хоча за своєю соціальною належністю вони залишалися привілейованим дворянським станом, фактично вони наближалися до буржуазії. Дехто з них згодом став власником фабрик, заводів, банків.

Робітники. Подальший розвиток машинного виробництва сприяв формуванню соціальної верстви найманих робітників, яка складалася з розорених селян та ремісників. Найбільшими робітничими центрами були Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка й Маріуполь. За етнічним походженням серед робітників Наддніпрянської України були українці, росіяни, поляки, татари та представники багатьох інших національностей. В аграрно-промислових районах переважали українці. У цілому серед робітничого класу вони становили близько 70 %.

Робітничі бараки в Юзівці. Світлина кінця XIX cт.

Українці в пошуках заробітку йшли працювати на промислові підприємства Півдня, умови на яких були жахливими. Вони жили в казармах, де стояли триярусні нари. Для сімейних робітників у казармах відгороджували кутки. Про казарми цукрових заводів Правобережжя сучасники казали, що життя в них не схоже на людське.

Робітники намагалися змінити умови проживання, але не мали коштів, щоб винаймати кімнату. Дехто будував землянки, викопуючи ями на схилах балок. У містах вони знімали кутки у спільних кімнатах. Із часом висококваліфіковані робітники почали отримувати достатню платню і покращувати умови свого життя.

Платня промислового робітника була єдиним джерелом його існування, її могли видавати не регулярно. Зазвичай розрахунки здійснювалися три-чотири рази на рік - на Різдво, Великдень тощо. До чергової платні робітник отримував продукти в заводській крамниці в кредит за цінами, що значно перевищували ринкові. Унаслідок цього робітники майже не вживали м’яса, їли лише хліб, картоплю та сало. Незважаючи на швидкий розвиток промисловості, становище робітників не поліпшилося. Низька заробітна плата, тривалий робочий день (12-16 год), погані умови та відсутність охорони праці залишалися основними ознаками соціального стану найманих робітників.

У 1886 р. було видано фабричний закон, згідно з яким було обмежено свавілля підприємців у питаннях найму, звільнення і штрафування робітників. У законі встановлювалося кримінальне покарання за участь у страйках, які через вкрай складне становище робітників ставали дедалі частішими.

Страйк - колективна відмова робітників і службовців від праці з поданням підприємцям або урядові економічних і політичних вимог.

Підприємці. У другій половині XIX ст. розвивається підприємництво. Більшість українських капіталів зосереджувалася в сільськогосподарському виробництві. Купецькі та промислові капітали здебільшого вкладалися в менш значні для економіки галузі: миловарну, спиртоочисну, кахельну тощо. Проте окремі українські підприємці змогли прокласти шлях у великий бізнес. Так, представниками крупного капіталу стали Харитоненки й Терещенки, які були членами правлінь банків і монополістичних об’єднань.

Інтелігенція. Важливою рисою соціальних змін стало формування інтелігенції - людей розумової праці, які мають спеціальні знання з різних галузей науки, техніки й культури. Промисловий розвиток та зміни в суспільному устрої викликали гостру потребу в освічених кадрах. Змінилося й соціальне походження інтелігенції. 1900 р. лише 25 % її становили дворяни, решта були дітьми міщан, священиків і різночинців.

До інтелігенції також належали представники так званого середнього класу - чиновники, професори вищих навчальних закладів, викладачі гімназій, учителі, лікарі, інженери, юристи, люди творчих професій (журналісти, літератори, художники тощо). Цей прошарок населення набував дедалі більшої ваги в суспільстві.

Українська інтелігенція була нечисленною. За переписом 1897 р. тільки 16 % юристів, 25 % учителів і близько 10 % письменників і художників визнавали себе українцями. Проте саме ця невелика група взяла на себе місію творення нової культури й стала провідником національної ідеї. Її представники брали активну участь у громадсько-політичних, культурних і просвітницьких організаціях, ставали членами українських партій.

Як реформи 1860-1870-х років вплинули на соціальну структуру суспільства?

2. Зародження і початок робітничого та соціал-демократичного рухів

Промислова революція, індустріалізація, чисельне зростання нового прошарку суспільства - пролетаріату обумовили поширення в Європі у другій половині XIX ст. робітничого руху та соціалістичних ідей.

У Російській імперії, зокрема в українських губерніях, ці процеси перепліталися з первісним нагромадженням капіталу. Прагнення отримати надприбутки в найкоротший термін призводили до збільшення навантаження на робітників, ігнорування техніки безпеки, вимог санітарії тощо. Як наслідок, зростала напруга між роботодавцями й найманими працівниками. На знак протесту останні скаржилися до відповідних інстанцій, руйнували виробничі будівлі, пошкоджували обладнання, чинили насильство над представниками адміністрації підприємств, самовільно залишали робочі місця. Спершу такі вияви невдоволення робітників мали стихійний, неорганізований характер. Але в останній чверті XIX ст. пролетарі України дедалі частіше вдавалися до продуманих, узгоджених дій, спрямованих на свій соціальний захист. Основною формою їх боротьби став страйк. Робітники створювали страйкові комітети, каси взаємодопомоги, бібліотеки. У 1875 р. в Одесі було сформовано першу робітничу організацію «Південноросійський союз робітників» на чолі з Є. Заславським.

У зв’язку з промисловим пожвавленням 1890-х років, виданням низки законодавчих актів про працю та запровадженням фабричної інспекції інтенсивність робітничого руху дещо спала. Однак наприкінці XIX - на початку XX ст. відбулися нові виступи пролетарів.

Назвіть причини розгортання робітничого руху в Україні. Яка з форм боротьби робітників за свої права була найпоширенішою? Чи використовується вона сьогодні?

Водночас робітничі маси стали придатним ґрунтом для поширення всіляких революційних учень, зокрема ідей соціалізму. Одним з таких у другій половині XIX - на початку XX ст. виявився марксизм (система теоретичних поглядів німецьких мислителів К. Маркса та Ф. Енгельса). Згідно з ним рушійною силою історії була боротьба класів і провідну роль у ній відігравав саме пролетаріат.

У Російській імперії це вчення знайшло чимало прихильників, насамперед серед інтелігенції, яка й популяризувала його в робітничому середовищі. На українських теренах його поширення мало свою специфіку - поєднання соціалістичних ідей з національною справою. Першими провідниками марксизму стали київські громадівці М. Зібер та С. Подолинський.

М. Зібер не сприйняв положень К. Маркса про класову боротьбу, диктатуру пролетаріату й революції як основу розвитку суспільства, а зосередився лише на економічному аспекті вчення. Він обстоював поширення толерантності в міжнаціональних і класових відносинах, реформістський шлях боротьби проти бідності.

С. Подолинський використав основні положення марксистської теорії для пояснення власних поглядів на розвиток природи, суспільства, промислового виробництва. Він розробив так звану теорію «громадівського соціалізму» (федерація вільних громадян), що ґрунтувалася на національних традиціях українського народу.

Згодом у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі з’явилися постійні марксистські групи (нелегальні гуртки), які намагались установити зв’язок з робітництвом. Проте серед їх учасників українців майже не було.

Новий етап соціалістичного (соціал-демократичного) руху розпочався наприкінці 1890-х років зі створенням у Петербурзі під керівництвом В. Леніна «Союзу боротьби за визволення робітничого класу». Відповідні організації почали виникати в інших містах. У 1898 р. вони об’єдналися в Російську соціал-демократичну робітничу партію (РСДРП) - першу загальноросійську партію, що діяла й на українських землях.

Чи мав соціал-демократичний рух на українських землях свої особливості? Відповідь обґрунтуйте.

Особливе місце в українському соціалістичному русі займав М. Драгоманов.

ПЕРСОНАЛІЇ

МИХАЙЛО ДРАГОМАНОВ (1841-1895)

Громадсько-політичний діяч, історик, філософ, публіцист, фольклорист, літературознавець. Народився на Полтавщині в родині дрібнопомісного дворянина з козацького роду. У 1863 р. закінчив історико-філологічний факультет Університету св. Володимира, де й залишився працювати (до 1875 р.). Був одним з найактивніших діячів Південно-Західного відділення Російського географічного товариства та київської Старої громади. Через переслідування російською владою емігрував до Відня, а згодом - до Женеви. Там він заснував Вільну українську друкарню, видавав перший український політичний часопис «Громада», а також різні брошури з метою ознайомити європейців з Україною. Разом із С. Подолинським і М. Павликом заснував «Женевський гурток» - зародок українського соціалістичного руху. Підтримував зв’язки з передовою галицькою молоддю. У своїх працях М. Драгоманов значну увагу приділяв проблемам прав і свобод громадян, обстоював пріоритет політичної свободи над економічними, суспільними та класовими інтересами. Прихильник ідей демократизму та федералізму, розробив програму визвольного руху для українства - «жити по своїй волі на своїй землі». Однак цей рух мав бути спрямований на боротьбу за політичні реформи й федералізацію в межах Російської та Австрійської імперій.

Михайло Драгоманов

У 1884 р. він запропонував власний проект конституції. Як зазначав російський політик П. Струве, «Драгоманов перший з російських публіцистів дав російській демократії широку і ясну програму... перший блискуче й доступно пояснив зміст і значення конституційного ладу, особливо прав особи та принципів самоврядування». Розуміння М. Драгомановим конституціоналізму включало в себе політичну свободу суспільства й особистості, що реалізовувалася через народне представництво, дотримання прав і свобод людини.

М. Драгоманов один з перших відкрив українську проблему Європі. Він обґрунтував історичне право народу на розвиток рідної мови, освіти, літератури і науки. На його думку, лише справжня українська школа і розвинена національна культура можуть прищепити любов до України, виховати гідних громадян. Також він сформулював ідею цілісності східних і західних українських земель, виступаючи проти регіонального сепаратизму.

М. Драгоманов уважав себе соціалістом, однак заперечував теорію К. Маркса про пролетарську революцію і диктатуру пролетаріату, сприймав її як помилкову, нездійсненну і шкідливу для українського політичного життя.

Як М. Драгоманов розумів соціалізм? Висловте своє ставлення до його ідей.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Назвіть складові соціальної структури українського суспільства другої половини XIX ст.

2. Чому в пореформений період відбувся процес розшарування селянства?

3. Дайте визначення поняття «робітничий рух».

4. Поясніть, яку роль відіграла інтелігенція в робітничому та соціал-демократичному рухах в Україні.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно