§ 23. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТОЛІТТЯ

1. Селянська реформа 1848 р.

Селянська реформа була проведена австрійським урядом під тиском революції 1848 р. в Галичині та на Буковині з метою пристосування господарства до потреб індустріального ринку. На Закарпатті панщину було скасовано в 1853 р.

17 квітня 1848 р. цісар Фердинанд І підписав закон «Про знесення всякої роботизни та інших підданських повинностей». У ньому, зокрема, було написано, що «бажаючи скріпити загальну безпеку в краю і довести до тривкого заспокоєння всю людність, наказуємо: 1. Усі роботизни й інші підданські повинності ґрунтових господарів, халупників і комірників мають перестати з днем 15 мая 1848 р.».

Портрет Фердинанда І. Художник Л. Купельвізер. 1847 р.

Документи та матеріали

Після 1848 р. на Західній Україні ставили «хрести свободи» на честь скасування панщини та урочисто відзначали ювілеї цієї події. 1898 р. до 50-річного ювілею проведення селянської реформи у Львові товариство «Просвіта» надрукувало книжку І. Франка «Панщина та її скасування 1848 р. в Галичині». «Історія панщини в Галичині від 1772 р. аж до 1848 і ще дальше - се, можна сказати, головна часть історії руського народу, бо ж власне сей народ, хлопський, майже весь гнувся під її ярмом», - писав автор.

Як ви розумієте вислів І. Франка про панщину?

«Хрест свободи» на Івано-Франківщині. Сучасний вигляд

Реформа звільняла селян на території всієї Австрії від кріпосної залежності, надавала їм права громадян держави і право власності на ту землю, якою вони користувалися за панщини на правах спадковості. Передбачалася повна компенсація селянами на користь поміщиків 20-кратної вартості всіх річних кріпацьких повинностей.

Більшість селян залишалася малоземельною і економічно неспроможною. Значну частину їх (халупників і комірників) було звільнено зовсім без землі.

Незважаючи на всі недоліки, скасування панщини дало можливість західноукраїнським селянам стати господарями своєї землі та власної долі, відчути себе окремим народом і стати на шлях громадського поступу.

Схарактеризуйте аграрну реформу 1848 р.

Аграрна реформа 1848 р. мала помітний вплив на розвиток економіки західноукраїнських земель.

Західна Україна і в пореформений період (після скасування кріпацтва в Галичині і на Буковині в 1848 р. та на Закарпатті в 1853 р.) залишалася аграрним регіоном. У Східній Галичині та на Північній Буковині в сільському та лісовому господарстві було зайнято майже 75 % населення, а в промисловості - менше ніж 10 %, на Закарпатті на селі мешкало 85 % населення.

Поширеною у краї була оренда землі - до 30 % поміщицької землі. Поступово розширювався внутрішній ринок. Населення Західної України збувало в Австрії хліб та худобу. Намітилася спеціалізація регіонів - у горах переважало м’ясне тваринництво, а в рівнинних районах - вирощування пшениці. Трипільна система землеробства поступово замінювалася системою сівозміни, застосовувалися мінеральні добрива.

В умовах малоземелля, відсутності нових знарядь праці селяни об’єднувалися в сільськогосподарські кооперативи. Кооперативи поширювалися і в торгівлі. Так, найбільшим об’єднанням торговельно-промислового характеру став «Крайовий кредитовий союз». У цілому ж австрійські чиновники, військовики та інтелектуали (навіть галичани за походженням) упродовж усього XIX ст. сприймали Галичину як бідну, відсталу провінцію, «напів-Азію».

Халупники - категорія залежних селян та найбідніших міщан в Україні XVI-XIX ст., які мали у володінні лише хату (халупу) та іноді ще й невелику садибу. Халупники наймитували або займалися ремеслом, відбуваючи пішу панщину та інші повинності.

Коморники (комірники) - категорія найбіднішого населення в Україні XV-XIX ст., яке не мало власної землі та житла і наймитувало в заможних селян, від яких отримувало хату (комору) в обмін на пішу панщину та сплату грошового податку.

2. Розвиток промисловості

Промисловий переворот на західноукраїнських землях розпочався в 1840-1850-х роках і відбувався повільніше, ніж на Наддніпрянській Україні. Із середини XIX ст. на підприємствах Західної України починають застосовувати механічну тягу. Перший паровий лісопильний завод на Закарпатті відкрили 1869 р. У Східній Галичині налічувалося 56 таких заводів (1890). Три з дев’яти солеварень Східної Галичини також було оснащено паровими двигунами (1865). Австрійський уряд був не проти розвитку видобувної промисловості, проте чинив перешкоди розвитку обробних галузей, постачаючи промислові товари в край за завищеними цінами і накладаючи на промислових товаровиробників значний податок.

Упродовж 1860-х років на Західній Україні намітилося деяке економічне пожвавлення. У Галичині закладено початок нафтовидобувної промисловості. Глибинне буріння за допомогою парових машин різко підвищило видобуток нафти. При цьому сиру нафту переробляли на австрійських та угорських нафтопереробних заводах, а в Галичині їх будівництво штучно стримували. За тридцять останніх років XIX ст. кількість видобутої нафти зросла більше ніж у 10 разів (Борислав).

У 1870-1890-х роках починається становлення фабрично-заводського виробництва. Розвиваються деревообробна та металообробна галузі промисловості, у яких панує австрійський та німецький капітал. У шахтах Золочевська, Снятина видобували буре вугілля, у Калуші, Косові, Стебнику - сіль. Інтенсивно розвивалися борошномельна промисловість, спиртогорілчана, пивоварна та тютюнова. Зросла кількість підприємств з виробництва цегли, будівельних матеріалів. У Львові та Стрию було збудовано майстерні з ремонту паровозів і вагонів. Вони забезпечували потреби залізниці, що в 1859 р. з’єднала Краків з Перемишлем, а в 1861 р. - Перемишль зі Львовом.

Нафтовидобувні промисли в Бориславі, Східна Галичина. Поштівка початку XX ст.

Схарактеризуйте розвиток промисловості на західноукраїнських землях у другій половині XIX cт.

Унаслідок швидкого промислового перевороту, що відбувався в чеських та німецьких провінціях, українські товари легкої промисловості поступалися якіснішій і дешевшій продукції західних районів імперії.

Відносини між працедавцями та найманими робітниками регулювалися цивільним кодексом 1786 р., а в гірничій справі - угорськими законами XVI ст. Становище пролетарів було тяжким і мало чим відрізнялося від становища промислового робітництва Російської імперії.

3. Кооперативний рух

Перший споживчий кооператив - «Товариство справедливих рочдейльських піонерів» - було засновано в 1844 р. в м. Рочдейль (Англія). Він мав свій зареєстрований статут.

Документи та матеріали

«...Кооперація являє із себе один із засобів поліпшити добробут нижчих верств суспільства через звільнення їх од визиску з боку верстви капіталістів... можна визначити кооперацію як спільну діяльність певної групи людей, що має завданням поліпшити їхній матеріальний і духовний добробут шляхом організації кооперативів. Кооператив є добровільне, на принципі рівноправності і самодопомоги засноване об’єднання людей з метою поліпшити свій добробут шляхом ведення на спільний рахунок підприємства, яке має збільшувати трудовий заробіток учасників або зменшувати їхні видатки на споживання відповідно до використання ними цього підприємства, а не за кількістю вкладеного капіталу», - писав науковець Б. Мартос.

З’ясуйте основні ознаки понять «кооперація», «кооператив».

Погіршення економічного становища селянства західноукраїнських земель обумовило розвиток кооперативного руху. Закон про кооперацію на Західній Україні було прийнято 1873 р., а вже в 1874 р. товариство «Просвіта» надрукувало зразки статутів і ведення «забірково-господарських спілок». Вони стали юридичною основою для розвитку кооперації в Галичині.

Крім господарської діяльності, кооперативи займалися просвітницькою роботою. У 1899 р. священики о. Тома та о. Юліан Дуткевичі з м. Олесько Золочівського повіту (тепер Буський район Львівської обл.) заснували товариство «Сільський господар». До 1908 р. головою товариства був о. Тома. Упродовж 1909-1917 рр. товариство очолював Євген Олесницький (1860-1917), завдяки якому «Сільський господар» здобув значний авторитет серед українського селянства. Товариство поширило свою діяльність на всю Галичину, перебравши на себе ту діяльність, яку в галузі сільського господарства проводила «Просвіта». У 1913 р. воно нараховувало понад 32 тис. членів.

Найчисленнішими серед кооперативів були кредитні спілки, які надавали 9 % позички і тим самим рятували українських селян від здирництва лихварів. У 1892 р. у Львові було відкрито страхове товариство «Дністер», яке провадило меценатську діяльність та станом на 1907 р. мало 213 тис. клієнтів.

Зростання кооперативів привело до організації в 1904 р. Центральної асоціації українських кооперативів, що мала близько 550 філій та 180 тис. членів. Упродовж 1884-1900 рр. за ініціативи і активної участі архітектора і громадського діяча В. Нагірного було засновано товариства руських ремісників «Зоря», «Сокіл», «Народна Гостиниця».

Західні українці нарешті ставали господарями на власній землі, було встановлено тісні гармонійні взаємини між інтелігенцією і селянством, яке вийшло на провідні позиції у фінансово-економічному житті Галичини. Кооперація допомагала українцям вистояти в голодні роки, згуртувала їх і стала однією з важливих форм національного руху.

З якою метою створювалися кооперативи? Схарактеризуйте розвиток кооперативного руху на західноукраїнських землях.

Будівля у Львові, у якій в 1906-1939 рр. знаходилося страхове товариство «Дністер». Сучасний вигляд

4. Трудова еміграція

Документи та матеріали

«Іван спродав усе, що мав, бо сини з жінкою наважилися до Канади, а старий мусив укінці податися. Зібрав Іван ціле село і прощався з усіма... Пригощаючи гостей, Іван розповідає, як вони дійшли таки згоди щодо від’їзду. Сини його були письменні, то й дістали якогось листа та мапу. Відтоді в хаті тільки й чути було про Канаду: "Сини не хоте бути наймитами”... Іван розуміє синів, які мріють нормально жити, але йому жаль цієї землі, щедро политої його потом. Поставив Іван на тім горбу, який увесь вік обробляв, кам’яний хрест. Бо на тім горбі лишив Іван багато сили, здоров’я і праці. Це для нього святе місце» - фрагмент твору В. Стефаника «Кам’яний хрест».

На прикладі поданого уривка з’ясуйте ставлення різних поколінь селян до вимушеної еміграції.

Розвиток ринкових відносин у сільському господарстві західноукраїнських земель супроводжувався соціальним розшаруванням населення. Наприкінці XIX ст. заможні селяни у Східній Галичині становили 11 %, у Північній Буковині - 8 %. Майже половина селянських господарств вважалася бідняцькими. Безземелля й малоземелля, безробіття через надлишок працездатного населення, хронічне голодування, нестерпні податки відчувалися тут гостріше, ніж у Наддніпрянській Україні. Оскільки здавна заселені українцями Східна Галичина, Північна Буковина й Закарпаття були найвіддаленішою східною околицею імперії, правлячі кола держави були неспроможні запропонувати щось реальне для забезпечення українських селян вільними землями. Таких земель держава практично не мала, тому й не чинила перешкод переселенню українців за кордон.

Назвіть причини трудової еміграції селянства.

Західноукраїнські емігранти здебільшого вирушали до країн, де існували вільні земельні площі, зокрема на Американський континент. 1877 р. перша група українських переселенців, прибувши із Закарпаття до США, поповнила лави шахтарів штату Пенсильванія. Найбільше ж українські селяни прагнули одержати для сільськогосподарського обробітку земельну ділянку - гомстед (наділ, який надавався з державних земель на пільгових умовах у СІНА та Канаді тим, хто бажав вести фермерське господарство). Упродовж 1890-1914 рр. понад 500 тис. українців Галичини емігрували до СІНА, Південної Америки і Канади в пошуках роботи.

За океан. Художниця О. Кульчицька. 1914 р.

Документи та матеріали

Характеризуючи емігрантів, дослідник О. Кириленко писав: «їхали переважно бідніші селяни, двірська служба, слуги, міський пролетаріат, в процентові дуже й дуже мало свідомих одиниць, які звичайно дають почин для всякої культурної праці... Ті елементи, що виїхали, були або неграмотні, або мали дуже мало спільного з грамотністю».

Які соціальні верстви населення брали участь у міграційних процесах?

Основним регіоном розселення українців перших двох хвиль став штат Пенсильванія, здебільшого міста Пітсбург і Шенандоа та їхні околиці, а галузями, у яких вони працювали, - вугільна та металургійна індустрія, які потребували дешевої робочої сили. Дехто з них, заробивши грошей, повертався на батьківщину, але більшість залишалася за кордоном назавжди. На нових територіях українські емігранти намагалися зберегти національні традиції - і в будівництві житла, і в декоративно-ужитковому мистецтві. Особливості громадського побуту поселенці утверджували ті самі, що були на батьківщині. Так само вони справляли весілля, хрестини, похорони, відзначали народні й релігійні свята. Так, завдяки трудовій еміграції виникає зарубіжна українська діаспора.

За яких умов відбувався процес утворення української діаспори?

Діаспора - частина етнічної спільноти (народу), яка постійно проживає за межами своєї історичної батьківщини в іншому етнічному середовищі, зберігає з нею зв’язок, народні традиції тощо.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Що було раніше: аграрна реформа в Російській чи Австрійській

2. Використовуючи карту на с. 133, визначте регіони трудової еміграції західноукраїнського населення.

3. Назвіть основні ознаки понять: «трудова еміграція», «кооперативний рух».

4. Які риси характеру повинні були мати переселенці, щоб досягти успіху?

5. Є. Олесницький і В. Нагірний. Які події в історії західноукраїнських земель пов’язані з їхніми іменами? Як ви вважаєте, вони були однодумцями?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно