§ 26. РАДИКАЛІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОГО РУХУ В ГАЛИЧИНІ

1. Поява радикальних течій у Галичині

У 1870-1880-х роках відбувається політизація національного руху під впливом ідей та поглядів М. Драгоманова. Як зазначав І. Франко, «він (М. Драгоманов) був для нас правдивим учителем... щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих у рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації».

У Галичині сформувалася група діячів (І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький, В. Навроцький), які започаткували радикальну течію у громадсько-політичному житті краю, головним завданням якої вважали «ознайомлення народних мас з насущними політичними питаннями з метою викликати інтерес до політичних, суспільних і національних ідей». Захоплюючись революційними ідеями, вони критикували існуючий лад, москвофілів і народовців, виступили проти церкви, яка була на західноукраїнських землях оплотом духовного і морального здоров’я народу.

Як ви вважаєте, чому наприкінці XIX cт. відбулася радикалізація національного руху? Поясніть, як ви розумієте вислів Лесі Українки: «Ми відкинули назву "українофіли”, а звемось просто українці, бо ми такими єсьмо, окрім всякого "фільства”».

Одним з найяскравіших проявів радикальної позиції в українському національному русі стало видання в 1895 р. книжки Ю. Бачинського «Україна irredenta» («Україна уярмлена»). У ній на основі економічного аналізу вперше було висловлено переконаність у необхідності об’єднання східних і західних українців у власній незалежній державі. Шлях до самостійності автор вбачав у боротьбі за культурно-національну автономію та поступових реформах.

Ця книжка справила велике враження та підняла національний дух усіх свідомих українців незалежно від політичних поглядів, сприяла їхньому згуртуванню та подоланню внутрішніх протиріч.

Сторінка з «Україна irredenta»

Радикалізм (від лат. radical is - «корінний») - настанова та спосіб мислення, що передбачає досягнення поставленої мети будь-якою ціною. У XIX ст. радикалізмом називали ідеологію партій соціалістичного, соціал-демократичного, націоналістичного спрямування за їх наміри остаточного розв’язання суспільних проблем рішучими діями, відмову від компромісів, віру у власну правоту.

ПЕРСОНАЛІЇ

ЮЛІАН БАЧИНСЬКИЙ (1870-1940)

Публіцист, громадсько-політичний діяч. Народився в с. Новосілка (нині Підгаєцького р-ну Тернопільської обл.). Здобув вищу юридичну освіту в університетах Львова та Берліна. Був членом Русько-української радикальної партії, згодом - одним з керівників Української соціал-демократичної партії. У 1918 р. входив до Української національної ради ЗУНР. З 1919 по 1933 р. перебував за кордоном. Потім переїхав до Харкова. Працював у редакції «Української радянської енциклопедії». У 1934 р. був репресований. Найвідоміші твори: «Україна irredenta» (1895) та «Українська імміграція в З’єднаних Державах Америки» (1914).

Юліан Бачинський

Документи та матеріали

«...Тепер Україна мовчить: єї сковано, звязано... найменчі ознаки протесту, найменні прояви сепаратизму, нищить ся беззглядно вже в самім зародку - і ... здавлена, поки-що мовчить. Але ... рушить ся і вона, - розкута, проголосить і вона своє слово і вона опімнеть ся тоді різко о своє право до житя... право на політичну самостійність, право бути своїм паном в своїй власній хаті!..

Політична самостійність України, т. є політична відрубність України не лише від Польщи, але і від "Великоруси”... Боротьба за політичну самостійність України не відноситься також виключно лише до Українців-народу, а взагалі, до всіх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-Українець, чи кольоніст: Великорос, Поляк, Жид чи Німець. Спільний інтерес з’українщить їх, змусить їх усіх стати українськими "патріотами”...

І тепер можна собі уявити, яка тяжка відчаяна боротьба жде Україну; кілько посвяченя, кілько енергії фізичної і духової прийдеть ся їй видобути з себе, кілько матеріяльних жертв і крови зложити на жертвеннику вітчизни!» - писав Ю. Бачинський в «Україна irredenta».

Поміркуйте, які ідеї викладено в наведеному витягу і яке значення вони мали для національного руху в Галичині.

2. Утворення політичних партій

Політична партія - це організована група громадян, що виражає інтереси тих чи інших соціальних верств і прагне до реалізації своєї мети шляхом боротьби за державну владу та її використання.

У 1890-х роках на західноукраїнських землях на основі тамтешніх суспільно-політичних течій почали створюватися українські політичні партії європейського зразка зі своїми програмами та реєстрованим членством. Першою такою політичною організацією стала Русько-українська радикальна партія (РУРП) на чолі з І. Франком та М. Павликом. Вона була заснована на установчому з’їзді у Львові в жовтні 1890 р. Її соціальну базу становило галицьке селянство. Основними друкованими органами були місячники «Народ» і «Хлібороб». РУРП пов’язувала розв’язання національного питання з відстоюванням соціальних інтересів українських селян. Програма партії містила ідеї етичного соціалізму, демократії та соборності України.

У 1899 р. відбувся розкол РУРП, після якого частина її членів увійшла до складу новоутворених Української соціал-демократичної партії (УСДП) та Української національно-демократичної партії (УНДП).

Соціал-демократи (М. Ганкевич, Ю. Бачинський та ін.) відмовилися від ідеї диктатури пролетаріату й прагнули досягти соціалізму через реформи та легальні парламентські вибори. Вони виступали за майбутній республіканський устрій України - «вільної держави українського люду, вільної республіки», як було записано у програмних вимогах партії.

Ідея створення УНДП належала одному з лідерів галицьких українців, голові Народної ради Ю. Романчуку. До її складу ввійшли Є. Левицький, В. Охримович, М. Грушевський та І. Франко. Програмою-мінімум було досягнення якомога більшої національно-територіальної автономії в межах Австро-Угорщини. Члени партії поставили своїм завданням домагатися дотримання прав і свобод, запровадження у Східній Галичині української мови як адміністративної, збільшення кількості українських середніх шкіл, заснування у Львові українського університету. Проте своєю кінцевою метою УНДП проголосила боротьбу за незалежну Україну, «в якій би всі частини нашої нації з’єдналися в одну новочасну культурну державу».

Укажіть хронологічні межі політичного етапу національного відродження на західноукраїнських землях. Яким було ідейно-політичне спрямування перших українських партій?

3. Іван Франко

ПЕРСОНАЛІЇ

ІВАН ФРАНКО (1856-1916)

Поет, письменник, громадсько-політичний діяч. Народився на Львівщині, у селянській сім’ї. 1875 р. закінчив Дрогобицьку гімназію. Навчався у Львівському (1875-1878, 1880), Чернівецькому (1890) та Віденському університетах. Доктор філософії Віденського університету (1893), почесний доктор Харківського університету (1906), дійсний член Наукового товариства імені Шевченка. Засновник неоромантичного і неореалістичного напрямів в українській літературі XIX - початку XX ст. Перший професійний український літератор. Зробив вагомий внесок у розвиток української публіцистики, літературної критики, літературознавства і театрознавства, фольклористики та етнографії. Автор близько 4000 літературних, публіцистичних та наукових праць. Один із засновників першої української політичної партії - Русько-української радикальної партії. 1916 р. І. Франка було висунуто на здобуття Нобелівської премії, та смерть викреслила його зі списку кандидатів.

Портрет Івана Франка. Художник І. Труш. 1940 р.

Характеризуючи погляди І. Франка, можна виділити кілька проблем, до яких була прикута його увага. Насамперед, це - аграрна проблема, шляхи її розв’язання в Галичині, загальні принципи розв’язання селянського питання. Другою проблемою була робітнича, аналіз життя робітництва, доведення необхідності його провідної ролі в боротьбі за соціальне та національне визволення. Він приділяв значну увагу кооперації, організації взаємодопомоги для соціального захисту, боротьбі за просвіту робітництва, підвищення його культурного рівня. Франко був соціалістом, особливо на ранньому етапі своєї творчості, однак не виступав за диктатуру пролетаріату, натомість акцентував увагу на загальнолюдських цінностях, а не на класових вартостях.

Однією з важливих проблем, що знайшла відображення у творчості І. Франка, була національна. Він виступав за її демократичне розв’язання, за незаперечну рівність усіх націй, проти ігнорування національної проблеми в ході соціальної боротьби. Дедалі частіше виступав за самостійність націй, що входили до складу багатонаціональних імперій, зокрема Російської та Австро-Угорської. Уважав, що найкращим розв’язанням цього питання було б утворення державних об’єднань змішаного типу - поєднання конфедерації з федерацією, що спиралося б на солідарність інтересів. Майбутня державність повинна була б мати форму земської автономії, де панували б демократичні громадянські свободи. Пріоритет, загалом, І. Франко надавав спочатку соціальним свободам, а вже на «тій основі автономії національностей». Критикуючи лібералізм, він водночас виділяв як позитивне його вартості - права і свободи особи, соціальну справедливість.

Якими були національні та соціальні ідеали І. Франка?

4. Українське представництво в Галицькому сеймі та Віденському парламенті

Революція 1848 р. спричинила кардинальні зміни в політичній системі Австрійської імперії. Було прийнято першу конституцію і створено парламент. Українці отримали можливість брати участь у політичному житті. Однак скасування конституції та розпуск парламенту в 1849 р. загальмували їхній політичний розвиток.

Ситуація поліпшилася в 1861 р., коли був відновлений конституційний устрій та створено парламент, який складався з палати панів та палати депутатів. Австрійський імператор Франц-Йосиф І з метою зміцнення своєї влади в Галичині та на Буковині створив Галицький та Буковинський крайові сейми. Вони підпорядковувалися центральній владі, а їх постанови набували чинності лише після підписання імператором.

Вибори до парламенту та сеймів проходили за законом, який захищав інтереси панівних верств. Усі виборці поділялися на чотири курії: курія великих землевласників, представників торгово-промислових палат; міської буржуазії та сільська. Кожна з курій окремо обирала депутатів до сейму строком на 6 років. Однак значних успіхів у політичній сфері українці не досягли. Причиною цього була виборча система на основі станово-майнового принципу. Присутність українців у парламенті, які переважно належали до сільської курії, мала здебільшого формальний характер. У 1861 р. до парламенту потрапило лише 12 українців.

Будівля Галицького крайового сейму у Львові. Світлина XIX cт. (нині - головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка)

Не кращою була ситуація і в Галицькому сеймі. Уряд всіляко заохочував поляків, що дозволило їм зайняти провідні позиції в суспільно-політичному житті краю. Крім майнового розшарування, досить гострим було національне протистояння, що унеможливлювало участь українців у політичному процесі. Якщо в 1861 р. на виборах до Галицького сейму українці отримали 46 мандатів із 150, то в подальшому їх присутність зменшувалася: у 1867 р. до сейму пройшло 38 українців, у 1876 р. - 14, а в 1883 р. - 9. Лише в 1889 р. завдяки спільним зусиллям народовців і москвофілів до Галицького сейму пройшло 16 депутатів-українців.

У 1896 р. була запроваджена п’ята (загальна) курія, що, з одного боку, збільшило кількість виборців, але на практиці не збільшило українське представництво в парламенті. У 1897 р. українці становили 13,2 % населення, а в парламенті мали лише 3 із 353 послів. Ситуація в Галичині змінилася з утворенням РУРП, яка висунула вимогу змінити австрійську виборчу систему - запровадити загальне рівне виборче право до представницьких органів усіх рівнів. Ця вимога стала об’єднувальним чинником усіх українських партій.

Оцініть парламентську діяльність українців Австро-Угорщини у другій половині XIX cт. У чому полягала її відмінність від досвіду попередників?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Що відбулося раніше: утворення УНДП чи РУРП?

2. Чому створення політичних партій на західноукраїнських землях було закономірним процесом?

3. Схарактеризуйте І. Франка як політичного діяча.

4. Як ви вважаєте, чому виник конфлікт між радикалами і народовцями? Із чим ви згодні, що заперечуєте?

5. Оцініть зміни в українському русі в Галичині наприкінці XIX ст.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно