§ 34. ПОДІЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 рр. В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ ТА РОЗГОРТАННЯ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНИХ ПРОЦЕСІВ

1. Події революції 1905-1907 рр. в Україні

У січні 1905 р. царські війська розстріляли мирну маніфестацію в Петербурзі. Це сколихнуло всю імперію. У Наддніпрянській Україні страйкували робітники підприємств Катеринослава, Харкова, Києва, Миколаєва. В Одесі кинуто заклик «Геть самодержавство!». Політичні гасла висунули й учасники революційних подій в інших містах. Та головними вимогами страйкарів залишалися економічні. У січні лише в Катеринославському гірничопромисловому районі страйкувало 100 тис. осіб. У лютому в Україні відбулося 105 страйків, що охопили 70 тис. осіб. Урядові війська та поліція придушували страйки. Українське село також охопили революційні події. Упродовж січня-березня сталося 80 селянських виступів, які супроводжувалися захопленням фуражу в поміщицьких маєтках.

Свої вимоги висувала демократична частина української інтелігенції та студентства. Так, учасники мітингу в Харкові 17 січня 1905 р. виступали з вимогою скликати Установчі збори, закликали до загального страйку в державних установах, навчальних закладах і на підприємствах. Близько 700 студентів університету і політехнічного інституту в Києві вирішили сформувати озброєний академічний легіон і приєднатися до робітників, які страйкували. Студенти Катеринославського вищого гірничого училища на знак протесту проти кривавої розправи в Петербурзі припинили заняття й оголосили траур за загиблими.

Маніфестація 17 жовтня 1905 року. Художник І. Рєпін. 1907-1911 рр.

У жовтні 1905 р. відбувся всеросійський політичний страйк, у якому взяли участь 120 тис. робітників, селян, службовців України. Головною вимогою страйкарів була зміна політичного режиму в країні, демократизація суспільства. Страйкові комітети й депутатські збори, що займалися розв’язанням конфліктів між робітниками й роботодавцями, стали перетворюватися на ради робітничих депутатів. Перша рада в Україні виникла в Катеринославі. Секретарем її виконавчої комісії обрали Г. Петровського. У Києві ради очолив Ф. Алексєєв. У листопаді-грудні ради робітничих депутатів було створено в багатьох українських промислових містах. Поряд з ними повсюди створювалися профспілки. Наприкінці 1905 р. в Києві діяло 18 професійних спілок, у Катеринославі - 11, в Одесі - 40.

Революційні настрої швидко поширилися й серед солдатів і матросів. 14 червня 1905 р. почалося повстання на панцернику «Князь Потьомкін Таврійський». Матроси відмовилися вживати зіпсовану їжу, а караульна команда не виконала наказ стріляти в непокірних. Постріл одного з офіцерів спровокував збройний виступ, було вбито сімох офіцерів. Команда панцерника підняла червоний прапор і підвела корабель до Одеси.

Панцерник «Князь Потьомкін Таврійський». Світлина 1906 р.

Документи та матеріали

«Тим часом від берега стали прибувати до панцерника шлюпки і яхти з найріжноманітнішою публікою: там були мужчини і жінки, старі і підростки, студенти-гімназисти, робітники. Деякі приходили на панцерник, другі тільки причалювали до трапів, треті любовалися незвичайним видовищем сеї пливучої республіки на більш-менш значному віддаленню... З багатьох шлюпок передавали на корабель усякі приноси: тютюн, цигарети, чай, цукор і навіть цукерки. Біля трапів усе більше зростало оживленнє: одні шлюпки відходили, другі причалювали, вигружались усякі пакети, коробки і просто клунки з пожертвами», - згадував сучасник подій.

Не дійшовши згоди зі страйкарями Одеси про спільні дії, керівники «Потьомкіна», серед яких був уродженець Харківщини П. Матюшенко, вивели судно у відкрите море. Чорноморська ескадра відмовилася стріляти по бунтівному кораблю. Судновий комітет вирішив іти до румунського порту Констанца, щоб поповнити запаси палива і харчів. Діставши відмову, він рушив до Феодосії, де отримав продовольство. Переправити на судно вугілля перешкодив начальник порту. 24 червня «Потьомкін» здався румунській владі в Констанці. Більшість матросів залишилася у вимушеній еміграції, 117 повернулися до Росії, де зазнали репресій.

У листопаді 1905 р. повстали екіпажі 12 кораблів, що стояли на рейді Севастополя. 6 тис. матросів підтримали робітники порту та частина солдатів місцевого гарнізону. Керувала виступом рада матроських, солдатських і робітничих депутатів, а командування Чорноморським флотом перебрав на себе лейтенант П. Шмідт. У телеграмі на ім’я Миколи II він висунув вимогу скликати Установчі збори й відмовився виконувати вказівки уряду. Військове командування ізолювало повсталі кораблі, обстріляло їх береговою артилерією. Виступ було придушено, П. Шмідта і його помічників О. Гладкова, М. Антоненка, С. Частника було страчено за вироком військового трибуналу.

18 листопада відбувся виступ саперів київського гарнізону на чолі з поручиком Б. Жадановським. У сутичках з урядовими військами було вбито й поранено з обох сторін близько 250 осіб. Заворушення в армії вказували на те, що режим втрачав довіру всіх верств суспільства. Народ вимагав рішучих політичних й економічних змін. Проте революційні події 1905 р. зовсім мало дали українським політикам, а ті, зі свого боку, майже не долучилися до їхнього розвитку.

17 жовтня 1905 р. під тиском революційних подій імператор видав маніфест, у якому проголошувалися всі основні демократичні свободи: недоторканність особи, свобода слова, совісті, друку, зборів, союзів. Фактично було скасовано Валуєвський циркуляр та Емський указ.

Оголошення маніфесту Україна зустріла з ентузіазмом і великими надіями на поліпшення політичної ситуації.

Документи та матеріали

«В цей день... увійшло до мене разом кілька душ: Грінченко, Єфремов, М. Левицький та інші з вигуком: "Христос воскрес!” і почали цілуватися, як на Великдень... Вулиці всі були повні народу, особливо Хрещатик та Володимирська; здавалося, що всі кияни повиходили з своїх помешкань і майже всі поначіпляли на груди червоні значки, і поліція не арештовувала їх і не зривала тих значків...» - писав у своїх спогадах Є. Чикаленко.

У зв’язку із цими подіями на українських землях розгорнуло свою діяльність львівське товариство «Просвіта». Наддніпрянські «Просвіти» утворювались у губернських містах, подекуди відкриваючи свої філії. Перший такий культурно-просвітницький осередок було створено в листопаді 1905 р. в Одесі. Основна мета товариства полягала в ознайомленні якомога більшої частини населення міста з історією, потребами та цілями українського національного руху. Згодом аналогічні організації з’явилися в Катеринославі (1905), Києві (1906), Кам’янці-Подільському (1906). Вони займалися відкриттям бібліотек і читалень, видруком українських книжок, брошур і газет, розповсюдженням їх через книжкові крамниці. Надзвичайно популярним було влаштування публічних лекцій, читань, театральних вистав, літературно-музичних вечорів. Серед активних просвітян були Б. Грінченко, М. Лисенко, Леся Українка, М. Коцюбинський, Панас Мирний, Д. Яворницький. У такий спосіб українська інтелігенція намагалася поширювати серед робітників та селян національні ідеї задля збереження своєї ідентичності.

З’явилася українська періодична преса. У грудні 1905 р. в Києві почала виходити перша щоденна українська газета «Громадська думка», яку видавав Є. Чикаленко. 1906 р. в українських губернських центрах, а також у Москві й Петербурзі виходило 18 українських газет і журналів. Видавництва друкували книжки українською мовою. У Петербурзі 1907 р. побачило світ повне видання «Кобзаря» Т. Шевченка. У школах дехто з учителів початкових класів переходив на українську мову навчання. В університетах Києва, Харкова, Одеси було запроваджено курс української літератури. Крім того, в Одеському й Харківському університетах було відкрито кафедри українознавства.

Використовуючи карту на с. 192, схарактеризуйте революційні події 1905-1907 рр. на українських землях.

2. Державні думи та українське питання

Відповідно до маніфесту 17 жовтня 1905 р. в Російській державі запроваджувалося народне представництво - Державна дума, до компетенції якої було віднесено законодавчі функції. Деякі українські політичні партії взяли участь у виборах до Державної думи, де їхні представники відстоювали інтереси різних суспільних верств.

Навесні 1906 р. в Петербурзі зібралася І Державна дума, вибори до якої бойкотували більшість українських партій, що уклали угоду із соціалістичними російськими партіями. У виборах узяла участь лише Радикально-демократична партія, а її представники І. Шраг, В. Шемет, П. Чижевський заснували Українську думську громаду, до якої ввійшли 40 депутатів. Значну роль в організації її діяльності відіграв М. Грушевський, який переїхав зі Львова до Петербурга. За його участі було підготовлено Декларацію про автономію України, яку громада мала винести на розгляд Думи. За день до запланованого оприлюднення в Державній думі декларації у справі української автономії - 8 липня 1906 р. - Микола II розпустив «незручний» російський парламент і видав наказ про нові вибори.

До II Державної думи, що почала працювати в 1907 р., від України було обрано 102 депутати, серед яких переважали селяни - 62 особи. 47 депутатів сформували Українську думську громаду. Вона вела боротьбу за прийняття закону про українську мову, підготувала проект закону про автономію України. Друкованим органом громади став часопис «Рідна справа - Думські вісті». Як і в І, у II Державній думі центральним питанням залишалося аграрне. Спрямованість дискусій визначала фракція трудовиків. У своїх промовах селянські депутати з України С. Нечитайло, Ю. Сайко та інші висували вимоги справедливого земельного устрою, пропонували створити із цією метою Крайовий національний земельний фонд.

Українська думська громада виносила на обговорення й інші питання суспільного життя країни. Українських депутатів консультувала група експертів з різних проблем на чолі з М. Грушевським. Діяльність І та II Державних дум дала змогу об’єднати зусилля української громадськості в боротьбі за політичні, соціально-економічні й культурно-освітні права, донести вимоги українського народу до уряду й російської еліти.

Робота III Державної думи відзначилась радикальністю щодо національного питання. Приводом до цього став виданий П. Столипіним 20 січня 1910 р. циркуляр. Ним на всій території Російської імперії заборонялося створення організацій та товариств «інородців» включно з українцями незалежно від їхніх цілей. Уряд вбачав у їхній діяльності несумісність з російськими державними завданнями та основу для національної відокремленості й розбрату. Проте на засіданнях III Державної думи питання українства лишалося актуальним. За підписом 37 депутатів було подано законопроект про запровадження української мови в початковій школі та судах нарівні з російською, видання нею підручників та книжок. Однак ці вимоги було відхилено. Для посилення антипольської та антиукраїнської політики було прийнято закон про виділення Холмщини, яку населяли українці, в окрему губернію. На думку авторів проекту, цей крок підривав польський вплив і мав полегшити асиміляцію українців.

У IV Державній думі українське питання також зазнавало утисків з боку російських правих партій. Зокрема, це стосувалося заборони святкувати 100-літній ювілей з дня народження Т. Шевченка. В очах російської інтелігенції поет був носієм ідей, які не мали нічого спільного з російськими державними ідеалами. Російські депутати вбачали в цьому заході нагоду для розгортання українцями політичного руху.

Водночас діяльність українських депутатів та порушене ними питання про автономію знайшли підтримку серед лібералів та демократів, зокрема О. Керенського, П. Мілюкова, Г. Петровського, А. Шингарьова. Професор С. Іванов вимагав заснувати українознавчу кафедру в університетах, а єпископ Никон - увести українську мову в школах, однак російський уряд не йшов на жодні поступки. Навпаки, у лютому 1914 р. полтавський губернатор Багговут у доповіді міністру внутрішніх справ рекомендував сприяти залученню на посади вчителів, інспекторів, ректорів, священиків українських губерній тільки росіян; субсидувати газети в Києві, Харкові, Полтаві, Катеринославі для боротьби проти українців; викорінювати використання назв «Україна», «український», доводити, що «Україна» - це просто окраїна держави в минулому тощо.

Схарактеризуйте законодавчу ініціативність українців - депутатів Державних дум. З’ясуйте, якими були їхні здобутки. Чим були зумовлені їхні прорахунки?

3. Аграрна реформа П. Столипіна та м вплив на Наддніпрянську Україну

Під час революції 1905-1907 рр. намітилися зміни в аграрному секторі, який потребував перетворень відповідно до нових економічних умов. Так, дворянське землеволодіння невпинно скорочувалося (в 1906 р. маєтки дворян становили тільки 45,5 % приватних господарств), а селянське - зростало. Поступово відбувалася капіталізація сільськогосподарського виробництва, особливо на Півдні України: використовувалися сільськогосподарська техніка, агрокультура й наймана праця. Проте загальний стан сільського господарства був незадовільний. На часі постала нагальна потреба кардинальних змін.

Петро Столипін

Прагнучи розв’язати політичні та економічні протиріччя в розвитку Росії, що призвели до революції 1905-1907 рр., голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін (1862-1911) започаткував у 1906 р. проведення аграрної реформи. Унаслідок її здійснення селяни отримували право виходу з общини, земля передавалася з общинної у приватну власність, селянин дістав можливість заснувати окреме індивідуальне господарство - хутір (відруб). Держава скуповувала землю в поміщиків і продавала її селянам, надаючи останнім позику на 55 років. Якщо орної землі в місцях проживання не вистачало, уряд заохочував переселення селян на Далекий Схід, до Сибіру, Казахстану, Середньої Азії. В Україні, на відміну від Росії, реформа здійснювалася швидкими темпами. Якщо в цілому в країні землю у приватну власність закріпили 22 % селян, то в Україні на Правобережжі з общини вийшло 48 % селян, у степовій зоні - 42 %, на Лівобережжі - 17 %. Особисте приватне землеволодіння почало переважати в Чернігівській, Таврійській, Херсонській, Катеринославській, Харківській губерніях.

Упродовж 1907-1911 рр. на хуторах (відрубах) було засновано 226 тис. господарств. Водночас 263 тис. господарів продали свої земельні ділянки, не маючи коштів, худоби, реманенту для їх обробітку.

Таким чином, одним із соціальних наслідків реформи стало посилення майнового розшарування селян. Проте Столипін досяг своєї мети - на селі сформувалася потужна верства середнього й заможного селянства, яке не лише годувало країну, але й забезпечувало її експорт. Реформа сприяла зростанню продуктивності сільського господарства. З 1910 по 1913 р. посівні площі в Україні зросли на 900 тис. десятин. 1913 р. в українських губерніях було зібрано небувалий врожай зернових - 1200 млн пудів. Частка України в зерновому експорті Російської імперії сягнула 40 %.

Однак, створивши нові можливості для капіталізації сільського господарства, у цілому реформа не ліквідувала загрози нових соціальних потрясінь на селі.

Які процеси відбулися на українських землях у результаті проведення аграрної реформи?

4. Товариство українських поступовців

На початку 1908 р. в Києві за ініціативою членів Української демократичної партії було створено Товариство українських поступовців. Його мета полягала в координації діяльності українського національного руху. До ТУП увійшли також діячі соціал-демократичних (С. Петлюра, М. Шаповал, В. Винниченко) та ліберальних (Є. Чикаленко, Ф. Матушевський, А. Ніковський) організацій. Керівним органом ТУП була Рада (перебувала в Києві), яка обиралася на щорічних з’їздах організації. Осередки організації - громади ТУП - діяли по всій Україні. Неофіційними друкованими органами ТУП були газета «Рада» та журнал «Украинская жизнь». Основними напрямками діяльності товариства була культурна робота (створення «Просвіт», клубів, поширення видань), участь у виборах і роботі Державних дум, поширення кооперативного руху.

Громади ТУП у Петербурзі підтримували добрі стосунки з опозицією в III і IV Державних думах, особливо з лідерами Конституційно-демократичної партії (П. Мілюковим, Н. Некрасовим), які визнавали за українцями право на національно-культурний розвиток.

ТУП виступало за проведення українізації шкільництва, запровадження української мови в середній школі, судочинстві, церковному житті. Політична програма ТУП зводилася до трьох основних вимог: парламентаризму, перебудови Російської імперії на федеративних засадах, національно-територіальної автономії України. До 1917 р. ТУП керувало, власне, усім українським рухом Наддніпрянщини.

Які, на вашу думку, програмні положення зумовили історичну перспективу Товариства українських поступовців?

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Що відбулося раніше: утворення ТУП чи РУП?

2. Окресліть регіони Наддніпрянщини, охоплені революційними подіями 1905-1907 рр.

3. Порівняйте поняття «революція» і «реформа».

4. Опишіть події революції на українських землях.

5. Яка з історичних подій початку XX ст., на ваш погляд, мала виняткове значення для українського руху?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно