§ 6. Практичне заняття

Варіант 1. Програмові документи Кирило-Мефодіївського братства

ЗГАДАЙТЕ 1. Як починалося українське національне відродження на Наддніпрянщині? 2. Чому діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (братства) ознаменувала початок принципово нового етапу національного відродження?

План заняття

1. Прочитайте витяг зі Статуту Кирило-Мефодіївського товариства (документ 1). Визначте головні завдання, які ставили кирило-мефодіївці для розв’язання соціальних і національних проблем.

2. Ознайомтесь з поданою в документі 2 таємною інформацією жандармів. Визначте, як влада оцінювала діяльність кирило-мефодіївців. Спираючись на інтернет-ресурси, наведіть приклади діяльності братчиків, ознайомтеся з їхніми творами.

3. Укладіть порівняльну таблицю «Україна в програмних документах українського, польського і російського національних і визвольних рухів».

Документи та матеріали

1. Статут Кирило-Мефодіївського товариства

Головні ідеї:

1. Визначаємо, що духовне і політичне об’єднання слов’ян є тією справжньою метою, до якої вони повинні прагнути.

2. Визначаємо, що при об’єднанні кожне слов’янське плем’я повинно мати свою самостійність, а такими племенами вважаємо: південно-русів (українців. - Авт.), північно-русів (росіян. - Авт.), білорусів, поляків, чехів зі словенцями, лужичан, ілліро-сербів з хурутанами (хорватами. - Авт.) і болгар.

3. Визначаємо, що кожне плем’я повинно мати народне правління і дотримуватися повної рівності співгромадян за їх народженням, християнським віросповіданням і станом.

4. Визначаємо, що правління, законодавство, право власності і освіта у всіх слов’ян повинні ґрунтуватися на святій релігії Господа нашого Ісуса Христа.

5. Визначаємо, що при такій рівності освіченість і чиста мораль повинні служити умовою участі в правлінні.

6. Визначаємо, що має існувати спільний Слов’янський собор з представників всіх племен.

Головні правила товариства:

1. Товариство утворюється з метою поширення вищевикладених ідей переважно через виховання юнацтва, літературу і примноження членів товариства. Товариство визначає своїми покровителями святих Кирила і Мефодія і приймає своїм знаком перстень або ікону з іменами чи зображенням цих святих.

2. Кожний член товариства при вступі приймає присягу використовувати талант, працю, статки, свої громадські зв’язки для цілей товариства, і якщо б котрийсь з членів зазнав гонінь і навіть страждань за прийняті товариством ідеї, то, відповідно до присяги, він не видасть нікого з членів, своїх побратимів.

3. У випадку, коли член потрапляє до рук ворогів і залишає в нужді сімейство, товариство допомагає йому.

4. Кожний член товариства може прийняти нового члена товариства, не повідомляючи йому імена інших членів. (...)

8. Товариство буде прагнути зарані про викорінення рабства і всякого примушення бідних класів, а водночас і про повсюдне поширення грамотності.

9. Як все товариство в цілому, так і кожний член окремо повинні узгоджувати свої дії з євангелійськими правилами любові, покірності і терпіння; правило ж: «Мета виправдовує засоби» товариство визначає безбожним.

10. Ніхто з членів товариства не повинен оголошувати про існування і склад товариства...

Джерело: Кирило-Мефодіївське товариство. - К.: Наукова думка, 1990. -Т. 1.-С. 150-152.

2. Довідка жандармів про Кирило-Мефодіївське товариство

...Недавно виявлено, що молоді вчені люди в Києві, майже всі уродженці Малоросії, утворили Українсько-Слов’янське товариство Св. Кирила і Мефодія. Засновниками товариства були: колезький секретар Гулак, ад’ютант Костомаров і кандидат Білозерський, але з ними зближалася і інша молодь, яка здебільшого вчилася в Університеті Св. Володимира.

Товариство ставило собі за мету приєднання до Росії іноземних слов’янських племен, а засобами до цього воно вважало піднесення слов’янських племен до поваги власної їх народності, усунення звичаїв із всього іноземного, знищення ворожнечі і встановлення згоди між ними, схиляння їх до сповідання однієї православної віри, відкриття училищ і видання книг для простого народу.

У декого з учасників Українсько-Слов’янського товариства було знайдено, не застосований, проте, до товариства: статут, за правилами якого у слов’янських племенах мало установитись народно-представницьке правління; рукопис найзлочиннішого змісту, який нібито витлумачував цей статут; інший рукопис, що називається «Закон божий», або «Подністранка», перероблена з Міцкевичевої «Пілігримки», у якому містилися революційні і комуністичні правила, а в кінці підбурливі відозви до слов’янських племен та інші злочинні твори.

Треба ще відзначити, що ідеї про відновлення в кожній країні народності, мови, власної літератури і об’єднання слов’янських племен в одно ціле, не належать тільки особам, причетним до згаданої справи, а становлять об’єкт міркувань багатьох учених, і тих, хто з них займається дослідженням взагалі про слов’ян, називають слов’янофілами.

А в Києві і в Малоросії слов’янофільство перетворюється в українофільство. Там молоді люди більше піклуються про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, мріючи навіть про повернення часів колишньої вольниці козацтва і гетьманщини.

Причетні до справи про Українсько-Слов’янське товариство, як уродженці Малоросії, були, власне, українофілами. Усі вони у своїх листах, а художник Шевченко, колишній вчитель Куліш і Костомаров навіть у надрукованих ними творах, зображаючи неправильно справжнє становище України, яка ніби перебувала в тяжкому становищі, захоплено говорили про колишню Малоросію, надаючи їй надзвичайно великого значення; історію цього краю подавали мало не визначнішою за всі історії, наїзди гайдамаків описували як рицарства, наводили приклади колишньої вольниці, натякаючи, що дух свободи не простиг і досі таїться серед малоросіян. Вірші Шевченка на малоросійській мові, особливо рукописні: «Сон», «Послання до мертвих і живих...», «Три душі» та інші, одні пасквільного і величезною мірою зухвалого, а інші прямо підбурливого змісту, за височайшою затвердженою ухвалою з справи про Українсько-Слов’янське товариство, винуваті засуджені до суворого покарання...

Джерело: Кирило-Мефодіївське товариство. - К.: Наукова думка, 1990. -Т.З.- С. 321-324.

Варіант 2. Тарас Шевченко та український національний рух

План заняття

1. Прочитайте поданий матеріал та уривок з праці відомого українського історика зарубіжжя В. Вериги з оцінкою ролі і місця Тараса Шевченка в національно-визвольному русі.

2. Прочитайте витяги з обвинувального акта і вироку суду у справі Кобзаря. Використайте також ту частину інформації жандармів (вищенаведений матеріал до заняття про Кирило-Мефодіївське товариство), у якій ідеться про Т. Шевченка. На вашу думку, чому самодержавство так ненавиділо і водночас боялося поета?

3. Проаналізуйте (усно або письмово) літературні твори Т. Шевченка в контексті розвитку українського національного руху.

4. Підготуйте повідомлення про Т. Шевченка як людину, митця і громадського діяча.

Документи та матеріали

1. Місце Т. Шевченка в українському відродженні

Як зазначалося вище, діячі Кирило-Мефодіївського братства перебували під потужним впливом Т. Шевченка. Але цей вплив відчували не лише кирило-мефодіївці. Поет став національним пророком у цілому й ідейним натхненником для нового українства зокрема. Він створив поетизовану версію України, яка воскресає і має велике майбутнє.

З появою Т. Шевченка відпала потреба доводити, що українці - це окремий народ, який має свою мову, літературу й, зрештою, наділений власними національними рисами. Його національно-патріотичні твори не тільки відновлювали в поетичних образах героїчне минуле, але - і це головне - були пронизані активним духом революційної перебудови суспільства.

Найбільша трагедія українського народу, на думку Т. Шевченка, полягала не в тому, що народ потрапив у неволю, а в тому, що він змирився з нею, забуваючи про своє минуле і навіть допомагаючи сусідові «приспати» себе. З позицій цього минулого поет і закликав до боротьби за визволення України.

Т. Шевченко активно виступав за об’єднання слов’ян, проте він ненавидів російське самодержавство: як демократ, він вбачав у царях головних винуватців закріпачення українських селян; як федераліст - не сприймав централізм; як республіканець - був ворогом монархії. Він виступав також і як український патріот, який бачив, що не лише російський уряд, а й частина російської спільноти схвалює знищення української самостійності, державності, культури.

Таким чином, творчість Т. Шевченка сприяла формуванню самосвідомості українців і створювала підґрунтя для початку нового етапу визвольного руху.

2. В. Верига про Т. Шевченка Уривок з книжки

...Але найважливішою постаттю XIX ст. був геніальний поет і маляр Тарас Шевченко, який своїм талантом переростав своїх сучасників. Він прожив заледве 47 років, з яких 24 перебував у кріпацтві, 10 - на засланні і декілька років під поліційним наглядом, як небезпечна для режиму людина. Але в історичному розвитку України, в її літературі, мистецтві й культурі він займає незвичайне місце своєю геніальною обдарованістю.

...Збірка «Кобзар» не тільки принесла славу її авторові, але також стала початком нової епохи в історії української літератури. Взагалі Шевченкові вірші справили велике враження на українське суспільство й відіграли велику роль у національному відродженні українців не тільки під російською, але також і під австрійсько-польською займанщиною... Своїм палким словом він збуджував національну свідомість і закликав своїх більш щасливих земляків, щоб вони ради матері-України об’єдналися з тими обезправленими й поневоленими братами-кріпаками, благаючи: «Обніміте ж, брати мої, найменшого брата. Нехай мати усміхнеться, заплакана мати», і разом з цим кинув усім своїм землякам бойовий заклик: «Вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю волю окропіте».

Твори Т. Шевченка протягом XIX ст. стали політичною програмою українського національного визвольного руху. Оповідаючи про історичне минуле України, її національне і соціальне поневолення Московщиною, Шевченкові поезії під зовсім виразним впливом французької революції кличуть до боротьби за національне визволення і за встановлення справедливої соціальної системи, основаної на гідності людини.

...I тому не дивно, що «Кобзар» став для українців XIX і початку XX ст. тим, чим була Біблія для жидів (євреї. - Авт.) під час їхньої двотисячнорічної діаспори. Заборонені російською окупаційною владою твори Шевченка потайки ходили між народом, підтримуючи серед нього національні традиції і свідомість національної окремішності.

Джерело: Верига Василь. Нариси з історії України (кінець XVIII - початок XX ст.). - Львів: Світ, 1996. - С.117-119.

3. Засудження Т. Шевченка

(26 травня 1847 р.)

а) Із обвинувального акта

Шевченко замість того, щоб довічно відчувати благоговійні відчуття до осіб августійшої фамілії, які удостоїли викупити його з кріпосництва, писав вірші малоросійською мовою, найобурливішого змісту. В них він то зображав плач про уявне поневолення і лихо України, то оспівував славу гетьманського правління і колишньої вольниці козацтва, то з неймовірною зухвалістю зводив наклепи і виливав жовч на осіб імператорського дому, забуваючи в них особистих своїх благодійників. Крім того, що все заборонене захоплює людей з слабким характером, Шевченко набув між друзями своїми славу знаменитого малоросійського письменника, а тому вірші його ще більш шкідливі і небезпечні. З улюбленими віршами в Малоросії могли виникати і згодом укорінятися думки про уявне раювання часів гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість існування України, як окремої держави. Судячи з тієї виняткової поваги, яку почували і особисто до Шевченка, і до його віршів всі україно-слов’яністи, спочатку здавалося, що він міг бути якщо не діючою особою між ними, то знаряддям, яким вони хотіли скористуватися в своїх задумах; але, з одного боку, ці задуми були не такі вже важливі, як уявлялося на перший погляд, а з другого, і Шевченко почав писати свої підбурливі твори ще з 1837 року, коли слов’янські ідеї не захоплювали київських учених, як і вся справа доводить, що Шевченко не належав до Українсько-Слов’янського товариства, а діяв окремо, захоплюючись власною зіпсованістю. Проте за підбурливий рух і зухвалість, що виходила за всякі межі, його потрібно було визнати одним з найважливіших злочинців...

б) 3 вироку суду

Художника Шевченка, за писання підбурливих і надзвичайно зухвалих віршів, як наділеного міцною будовою тіла, призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус з правом вислуги, доручивши начальству найсуворіше наглядати, щоб від нього, ні в якому разі, не могло вийти підбурливих і пасквільних творів.

Власноручна приписка Миколи до вироку: «Під найсуворіший нагляд, заборонивши писати і малювати».

Джерело: Хрестоматія з історії Української РСР - С. 125-126.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно