§ 27. Російська революція 1905-1907 рр. на території України

Прочитайте фрагмент історичного джерела. 1. Визначте, у чому причини незадоволення пролетаріату та селянства, що призводило до масових протестів, про які йдеться у джерелі. 2. Висловіть припущення, якими були очікування цих двох найчисленніших груп населення в боротьбі за свої права 1905 р.

Зі спогадів Є. Чикаленка: «Під осінь 1905 року настали часи бурхливого, ураганного життя... Грандіозна всеросійська залізнично-поштово-телеграфна забастовка, змова, якої ніколи доти і після неї світ не бачив, надзвичайно схвилювала всіх. Де ж таки: величезна просторами держава лежала, як паралізована істота; ні один нерв не функціонував, не міг передати від центру на периферії жодного наказу, жодної звістки, і центр не знав, що діється на периферіях; а провінція не знала, чи є ще той центр, чи вже, може, бурхлива хвиля революції змела його й занесла в безвість. Ні листів, ні телеграм, ні газет нема, тільки якісь суперечні чутки, яких не можна провірити, бо ніхто не міг нікуди проїхати по залізниці. Переляканий цар уже хотів був тікати з родиною пароплавом за кордон, але придворні умовили його лишитися і піти на поступки громадянству в надії його заспокоїти. Він знов покликав до влади звільненого, ненависного йому графа Вітте і доручив йому скласти проект конституції, яку сам ще недавно перед земськими делегатами назвав безглуздими мріями, а тепер оповістив її маніфестом 17 жовтня».

1. Які події 1905 р. засвідчили розгортання революції в Україні

Події в столиці Російської імперії - Санкт-Петербурзі, що відбулися в неділю, 9 січня 1905 р., ознаменували початок першої російської революції. Цей день увійшов в історію як Кривава неділя - мирну багатотисячну демонстрацію робітників, які прямували до Зимового палацу, щоб передати імператорові петицію з вимогами поліпшити умови їхнього життя, розстріляли урядові війська.

Висвітлення подій Кривавої неділі на сторінці французької газети Le Petit Parisien («Маленький парижанин»). 1905

Події в столиці спричинили хвилю обурення і протестів по всій імперії. Країною прокотилася хвиля страйків, які охопили й українські міста - Київ, Харків, Одесу, Катеринослав, Миколаїв.

У січні-березні 1905 р. страйками в Україні було охоплено 320 заводів, фабрик, майстерень. У губерніях Східної України страйкувало майже 170 тис. осіб, загалом кількість страйкарів в імперії сягнула 810 тис. До протестів долучилося й селянство. За перші три місяці 1905 р. в Україні відбулося близько 140 селянських виступів. Революційний рух перекинувся і в армію.

У червні в одеському порту почалося повстання на панцернику «Князь Потьомкін-Таврійський», більшість команди якого становили українці. Серед керівників повстання були матроси Григорій Вакуленчук та Панас Матюшенко, а серед офіцерів єдиним, хто приєднався до повстання, став член РУП Олександр Коваленко. Незабаром «Потьомкін» знявся з якоря і вийшов у відкрите море, а згодом пристав до берега в румунському порту Констанца. Більшість потьомкінців залишилися в Румунії на становищі політичних емігрантів.

Незважаючи на невдачу, повстання на панцернику «Потьомкін» мало непроминальне значення. Це був перший масовий виступ у збройних силах, перший випадок переходу військової частини на бік революції,

У жовтні розпочався всеросійський політичний страйк. Під гаслами «Геть царський уряд!» по всій Росії згуртувалося понад 2 млн осіб, в Україні страйкувало більш як 120 тис. робітників. Із жовтня 1905 р. активізувалися протести селян. Страйкарі висували такі вимоги: скликати Установчі збори й проголосити Росію демократичною республікою з наданням політичних прав і свобод усім громадянам.

Наляканий розмахом революційних подій, цар Микола II 17 жовтня 1905 р. видав Маніфест, у якому проголосив скликання Державної думи із законодавчими правами та забезпечення виборів у Думу всім верствам населення, обіцяв дарувати народу громадянські свободи: совісті, слова, зібрань, створення організацій, недоторканності особи. Маніфест відкривав перспективи для запровадження парламентаризму й політичної реорганізації країни.

Маніфест заклав умови для створення та діяльності політичних партій. У жовтні 1905 р. ліве крило російського ліберального руху створює Конституційно-демократичну партію (кадети). Вона спиралася на інтелектуальну еліту Росії. Ще однією впливовою партією ліберального напрямку став «Союз 17 октября» (октябристи). Ця партія об’єднувала російських лібералів, що обстоювали праві ідеї, тож у політичному спектрі октябристи опинилися між кадетами і націоналістами. Тоді ж розпочався процес створення «Союзу російського народу» - російської монархічної та націоналістичної організації, яка обстоювала принципи «єдиної і неподільної» Росії, збереження самодержавства, заперечуючи демократичні та революційні рухи й прагнення народів до національно-культурного розвитку. Представники «Союзу» відкрито пропагували антисемітизм, закликаючи вигнати євреїв за межі Російської імперії. Вони мали підтримку царської адміністрації і працювали у тісному контакті з таємною поліцією - «охранкою», що забезпечувала існування бойових «дружин» «Союзу» - т. зв. чорних сотень. Саме тому членів цієї організації називають чорносотенцями.

Словник

Парламентаризм - система політичної організації держави, за якої чітко розмежовані функції законодавчої та виконавчої влади за привілейованого становища парламенту.

Антисемітизм - неприязнь, ворожість до євреїв і осіб єврейського походження; переслідування й дискримінація євреїв.

Оратор закликає до страйку робітників Олександрійського металургійного заводу в Катеринославі. Жовтень 1905 р.

Проаналізуйте таблицю «Події 1905 р. в Україні». Складіть по 3-4 запитання про революційні події 1905 р., які стосувалися б: 1) робітничих страйків і селянських повстань; 2) виступів у війську та на флоті.

2. У чому виявилося піднесення національного руху 1905-1907 рр.

Пом’якшення внутрішньополітичного режиму імперії зумовило пожвавлення політичного життя. Більш активним став й український національний рух.

Під тиском української громадськості Комітет міністрів 31 січня 1905 р. подав до Імператорської Російської академії наук запит про можливість скасування урядових указів 1863 та 1876 рр. У березні академія надіслала урядові доповідь, у якій обґрунтовано, що українська мова є окремою слов’янською мовою, на підставі чого рекомендовано скасувати антиукраїнські розпорядження 1863 і 1876 рр. Проте сучасники тих подій зазначали, що питання скасування Емського указу «потонуло» в бурхливих хвилях революції: «Емський указ потонув, бо формально ніхто його не відміняв; обидві сторони - українське громадянство й російський уряд - з вибухом революції признали його мовчки неіснуючим».

Національно налаштовані студенти вимагали запровадження українознавчих курсів в університетах. У 1907 р. у Харківському університеті Микола Сумцов почав читати лекції українською мовою з української народної словесності, в Одеському - Олександр Грушевський з історії України. У Київському університеті було дозволено викладати курс української літератури. Щоправда, тривало це недовго.

Революція 1905-1907 рр. дала можливість М. Грушевському повернутися з Галичини в підросійську Україну й перенести звідти деякі з інституцій, що опікувалися розвитком української науки і культури. Він, зокрема, виступив ініціатором переведення до Києва «Літературно-наукового вісника», за його сприяння в Києві було створено Українське наукове товариство (1907), яке, незважаючи на труднощі, видавало «Записки УНТ».

Українською мовою почав виходити найстаріший на той час в Україні, заснований з ініціативи Київської громади, історичний журнал «Київська старина» (1882-1906) під назвою «Україна» (1907).

Від кінця 1905 р. з’явились українські періодичні видання. Першою українськомовною газетою стало видання братів Шеметів у Лубнах (на Полтавщині)

«Хлібороб». Незабаром у найбільших містах України, а також у Петербурзі й Москві виходило вже 18 українських газет і журналів. Проте лише щоденна українськомовна газета «Громадська думка» (згодом - «Рада»), незважаючи на переслідування, продовжувала виходити до 1914 р. Перший номер цієї газети побачив світ 1 січня 1906 р. (він був вилучений поліцією). Після чергового жандармського обшуку «Громадську думку» у серпні 1906 р. закрили. Незабаром видання часопису було відновлено під новою назвою «Рада». Видавцем обох газет, як ви вже знаєте, був Є. Чикаленко.

За галицьким прикладом в українських містах і містечках створювали «Просвіти». Вони, зокрема, почали діяти в Катеринославі, Одесі, Кам’янці-Подільському, Києві, Чернігові, Миколаєві, Житомирі, Мелітополі.

Газета «Хлібороб». 1905

Редакція газети «Рада». У центрі - Є. Чикаленко

У роботі «Просвіт» активну участь брали відомі діячі культури - Леся Українка, М. Коцюбинський, Панас Мирний, М. Лисенко, Б. Грінченко, Д. Яворницький. Товариства засновували бібліотеки й читальні, налагоджували випуск українською мовою науково-популярної літератури, організовували лекції, літературні та музичні вечори, ставили вистави тощо.

Унаслідок революції було легалізовано національні партії, що сприяло пожвавленню їхньої діяльності.

Початок революції ознаменувався зростанням активності РУП, її участю у страйках селян та сільськогосподарських робітників, які відбувалися навесні та влітку 1905 р. у Київській губернії. 1905 р. був найбільш результативним у розгортанні партією агітаційно-пропагандистської роботи - було опубліковано, зокрема, 68 відозв загальним накладом майже 90 тис. примірників.

РУП-УСДРП бойкотували вибори до І Думи. Під час виборчої кампанії до II Державної думи УСДРП активно організовувала мітинги й масові зібрання. На кінець революції чисельність УСДРП становила близько 3 тис. членів. Проте в 1907 р. через арешти членів УСДРП її діяльність було згорнуто.

Конкурентом УСДРП в організації селянських виступів була «Спілка». У 1905 р. ця партія увійшла до складу РСДРП. Найбільший успіх «Спілка» мала під час виборів до II і III Державних дум, коли здобула значну кількість депутатських мандатів.

Сучасні українські мовознавці однією з важливих умов утвердження повнофункціональності мови вважають сприятливе економічне підґрунтя. Скориставшись свідченнями з джерела, поясніть, чому цього підґрунтя була позбавлена українська мова попри розширення сфер її використання. Доведіть на прикладі мовного питання, що поступки царизму внаслідок революції 1905-1907 рр. були лише імітацією реформ і лібералізації.

Є. Чикаленко про явища тих часів писав у своїх «Спогадах»: «Коли настала конституція, то громади Демократично-радикальної партії енергійно взялися коло заснування "Просвіт", які закладалися не тільки по великих містах, а й по містечках та великих селах. А коли вийшли "Тимчасові правила" про пресу, громади Демократично-радикальної партії почали видавати українські тижневі газети, які, правда, виникали й щезали, як бульки на воді, то за браком передплатників, коштів, то почасти й за відсутністю літературних сил, а найбільше - через утиски уряду. Адже уряд, не забороняючи видавати українські газети, заборонив їх передплачувати. Досить було показати начальству бандероль, по якій одержував урядовець українську газету, щоб той позбувся посади.

Піп на селі боявся передплачувати, щоб на нього не доніс дяк, учитель народний боявся попа, навіть лікарів земських подекуди позбавляли посад за передплату української газети; а в селянина просто з рук видирали її, наказуючи, щоб не смів читати таких газет; навіть начальникам пошт таємно наказано було не приймати від селян грошей, адресованих на українські газети. Деякі селяни та народні вчителі приїздили раз чи двічі на місяць до редакції, забирали з собою газету і вдома, позатулявши вікна, читали її, наче нелегальне видання.

Тільки незалежні від уряду люди вільних професій, як адвокати, лікарі, комерсанти - і то у великому місті, могли безборонно передплачувати українську пресу, бо там адміністрація не так могла це завважити, і таки там не можна було вживати брутальних способів заборони. А державні урядовці, навіть високого рангу, не могли передплачувати вільно українських газет».

3. Якою була діяльність українських парламентських громад у І та II Державних думах

Згідно з новим виборчим законом наприкінці лютого - на початку березня 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. Щоправда, найбільш радикальні політичні сили або бойкотували вибори, або були усунуті від участі в них через арешти й заслання найактивніших членів. Серед партій, які відмовилися від участі у виборах, була й РУП-УСДРП. УДРП, яка щойно постала, не мала хоч трохи помітного політичного впливу й виступала у блоці з російськими партіями, насамперед кадетами. Такі виборчі блоки було створено в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові.

Від 9 українських губерній було обрано 102 депутати. Частина з них об’єдналася в українську парламентську громаду. Загалом громада об’єднувала 44 члени, її головою було обрано адвоката з Чернігова Іллю Пірата. Друкованим органом громади став журнал «Український вісник», який виходив за участі М. Грушевського. Українські депутати готували законопроекти про надання Україні автономії, впровадження української мови в школах. Та через передчасний розпуск Думи (вона працювала лише 72 дні) жодне з питань не було винесене навіть на обговорення.

Вибори до складу II Державної думи відбувалися у січні—лютому 1907 р. Цього разу у виборах узяли участь усі радикальні партії, у тому числі й українські. Українські депутати знову утворили українську думську громаду, яка складалася з 47 осіб. Вона ввійшла до фракції трудовиків, назвала себе Українською трудовою громадою і мала добиватися перетворення Росії на «правову й демократичну державу», забезпечення українцям права на автономію. Свою діяльність українські депутати висвітлювали на сторінках газети «Рідна справа - Думські вісті».

Ілля Шраг (1847-1919)

«Маючи всі зовнішні дані для публічних виступів - талант промовця, чарівний баритон, імпозантну постать, він з великим успіхом виступає на захист різних українських справ, переважно в земстві, в міській Думі, на різних з’їздах... Обраний у 1-шу Державну думу од Чернігівщини, І. Шраг бере найактивнішу участь в організації тут українських елементів і стає на чолі української фракції в Думі як голова фракції...» (О. Лотоцький)

Проте й ця Дума була недовговічною: 3 червня 1907 р. цар Микола II ухвалив маніфест «Про розпуск II Державної думи». Ця подія увійшла в історію під назвою «Третьочервневий переворот», адже розпуск II Державної думи означав остаточну поразку революції.

Згідно з новим законом про вибори до III Думи близько 80 % населення позбавлялося виборчих прав, натомість істотні переваги отримали поміщики та велика буржуазія. Унаслідок цього в III і IV Державних думах не було утворено української громади. Проте «українське питання» обговорювалося в стінах парламенту. Зокрема, у III Думі за підписом 37 депутатів готувався законопроект (т. зв. проект 37-ми) «Про мову навчання в початкових школах місцевостей з українською людністю», розроблений депутатами-українцями І та II Дум. Але цей проект було відхилено, як і інший проект про запровадження в Україні судочинства українською мовою. У IV Думу також було внесено законопроект про навчання рідною мовою в українських школах. Проте результат був так само негативний.

Про які особливості виборчого процесу 1906-1907 рр. свідчить карикатура, опублікована в сатиричному журналі «Шершень»?

1. Які законопроекти ініціювала українська фракція в І та II Державних думах? 2. Яке значення для національного руху мала діяльність українських фракцій у Думах?

Є. Чикаленко згадував у «Спогадах»: «Голосну діяльність українців у Державній думі теж треба віднести до діяльності Демократично-радикальної партії... Сам факт існування української фракції в Думі мав величезне значення: він показав світові, що "русскій народ" не моноліт, а існує і український народ, який домагається своїх прав на існування, на самостійне культурне життя. А для нас цей факт мав величезне агітаційне значення, як серед обмосковленої інтелігенції, так і серед несвідомого селянства, бо всім показав, що українці вважають себе окремою нацією.

За прикладом Першої думи вже легше було організувати українську фракцію і в Другій думі, хоч жодний член Демократично-радикальної партії не потрапив у посли Другої думи.

Українська думська громада... виробила законопроекти - про автономію України, про мову в школі, у суді, церкві і т. ін., які мала внести в Думу. Водночас до внесеного в Думу законопроекту про народну освіту українська фракція зробила поправки, домагаючись заснування курсів української мови, літератури та історії для народних учителів; заведення української мови як предмета навчання по вчительських семінаріях; заснування в Київськім, Харківськім та Одеськім університетах кафедр української мови, літератури та історії.

Але, на жаль, і ця Дума проіснувала тільки три з половиною місяця...»

У своїх спогадах «Сторінки минулого» О. Лотоцький згадував: «Існування української фракції в перших двох російських парламентах мало велике значення для пропаганди української ідеї. Справу українську ставилося в промовах депутатів широко, і ціла Росія та й заграниця прислухалися до їх слів. Особливо живий відгук викликала фракція в Україні. Звідти виборці засипали її членів привітаннями, наказами та побажаннями, щоб старалися про скасування національних обмежень та про заведення автономії, про націоналізацію школи та установ адміністративних і судових, а найбільше про раціональне вирішення земельноїсправи».

Особистість

Михайло Грушевський (1866-1934)

Український історик, організатор української науки, громадсько-політичний діяч. Активна діяльність у Київській громаді не перешкодила йому навчатися в університеті й одночасно провадити наукову роботу на кафедрі професора В. Антоновича. У 28-річному віці він очолив кафедру історії у Львівському університеті (1894-1914). Перебуваючи в Австро-Угорщині, Грушевський продовжував громадсько-політичну діяльність і плідно працював над багатотомною «Історією України-Руси». Голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка (1897-1913). Редактор «Записок НТШ» і «Літературно-наукового вісника», засновник і голова Українського наукового товариства у Києві (з 1908 р.).

М. Грушевський серед близьких і друзів

Сидять: Марія Грушевська з донькою Катериною, Стефанія Левицька, Михайло Грушевський; стоять: Іван Труш, Северин Данилович та Іван Франко. Львів. 1901

Прочитайте фрагменти історичного джерела. 1. Чому сучасники називали М. Грушевського «символом всеукраїнського єднання»? 2. Завдяки яким особистим якостям М. Грушевський став одним з лідерів українського національного руху та організатором української науки? 3. На які риси характеру М. Грушевського звертали увагу сучасники? Що в його особистості вразило вас?

Д. Дорошенко у своїх спогадах розповідав: «Приїзд Грушевського мав велике значення. На той час проф. Грушевський уважався всіма нами за провідника українського національного руху в Росії. Його великі наукові й громадські заслуги, його надзвичайний організаційний талант створи ли йому великий авторитет і глибоку пошану. Він був у наших очах символом всеукраїнського єднання, його слово було для нас за тих часів законом. Він був саме в розквіті своїх сил, повний енергії й широких планів. З прибуттям Грушевського до Петербурга всі підпорядкувалися йому без застережень, і він став ідейним провідником як редакції "Українського вісника" так і Української парламентарної громади. Організаційний хист Грушевського виявився в повнім блиску. Він об'єднав навколо "Українського вісника" цілий гурт нових визначних сил і всій роботі редакції надав більш систематичного й широкого характеру...»

Михайло Грушевський у колі рідних. Поруч з ним дружина, брат і сестра. Сидять племінники, дочка Катерина та мати. 1907

І. Франко писав у 1911 р.: «...Крім наукової і публіцистичної праці [Грушевський] змушений обставинами присвячувати багато часу та заходів різним освітнім організаціям, у яких він майже скрізь займає визначне місце. Він не тільки авторитетний історик та університетський професор, але також редактор та співробітник численних наукових та літературних видань, голова різних товариств та комісій, і в тих товариських організаціях невтомний ініціатор та дуже тямучий диспутант. Сума духової праці, яку вкладає в своє життя сей незвичайний чоловік, мусить наповняти подивом кожного, особливо такого, що мав нагоду пізнати його ближче... Грушевський зовсім не тип ученого на зразок німецьких професорів, який знає тільки свою спеціальність і поза нею лише мінімум людського життя; навпаки, проф. Грушевський знаменитий організатор, і агітатором стати не позволяє йому тільки його незвичайно бистрий практичний розум, що хоронить його від усякого запалу та того, що росіяни називають "увлечение"».

О. Лотоцький згадував: «Вставав він рано і зараз сідав за працю - за писання, бувши дуже короткозорим, міг писати, коли очі близькі були до паперу, - отже, тримали ми для нього низький стільчик дитячий, на якому й сидів він, працюючи, перед бюрком. До сніданку - десь о годині 9-й - на бюрку вже лежала купка списаних листочків - здебільшого стаття, про яку він умовився напередодні з тим чи іншим органом преси або науковим видавництвом. Затим телефони, чи хтось до нього, чи він кудись. Поміж численними зустрічами встигав побувати в бібліотеці, використати книгу, якої не міг знайти в іншому місті, списати чи скоригувати якийсь архівальний документ до біжучої праці. Використати його самого можна було хіба за сніданком та обідом або вже увечері, по зборах у нас чи коли повертався з якихось зборів, тоді, поза діловими оповіданнями про наслідки свого рухливого дня, розсипав іскри добродушного чи їдкого гумору».

Перевірте, чого навчилися

1. Установіть хронологічну послідовність подій: діяльність II Державної думи; об’єднання Української демократичної партії з Українською радикальною партією в Українську радикально-демократичну партію; створення Революційної української партії (РУП).

2. Визначте, які з названих подій відбулися в 1905 р. в Україні.

1. Повстання моряків 12 кораблів Чорноморського флоту на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. 2. Збройний виступ саперів на чолі з Б. Жаданівським. 3. Перша велика (10 тис. учасників) політична демонстрація робітників. 4. Повстання на панцернику «Потьомкін», організаторами якого були Г. Вакуленчук та П. Матюшенко. 5. Виступ селян у Великих Сорочинцях на Полтавщині. 6. Утворення

Революційної української партії. 7. Збройне повстання робітників у Горлівці, Єнакієвому, Луганську. 8. Відзначення 100-річчя з дня народження Тараса Шевченка. 9. Кривава неділя.

3. Заповніть пропуски й усно відновіть текст.

Вибори до І Державної думи відбулися ____. Щоправда, радикальні політичні сили ____. У І Державну думу від 9 українських губерній було обрано ____. 44 депутати об’єдналися в ____. Головою було обрано _____. Друкованим органом став журнал ____. Українські депутати підготували ____. Вибори до складу II Державної думи відбувалися у ____. Цього разу у виборах взяли участь усі радикальні партії, зокрема й українські. Українські депутати знов утворили ____, яка складалася з ____. Вона ввійшла до фракції ____ й назвала себе ____. Вона мала добиватися ____. Проте й ця дума виявилася недовговічною: її розпуск відбувся ____.

4. Наведіть факти, які свідчать про піднесення національної о руху в 1905-1907 рр. в Україні відповідно до плану:

1. Поява масових українських періодичних видань. 2. Діяльність «Просвіт». 3. Активізація діяльності політичних партій.

5. Які організації, що виникли в Наддніпрянській Україні в 1905-1907 рр., характеризує діяч українського національного руху Микола Аркас? Порівняйте їхню діяльність із подібними організаціями в Західній Україні другої половини 19 ст. Наскільки виправдовує себе порівняння цих організацій з церковними братствами кінця 16-17 ст.?

«Вони по своїх статутах (уставах) мають ширити самосвідомість серед українського люду, нести освіту в народ по найдальших кутках, де живе він, а для того – видавати і ширити дешеві, корисні для людей книжки, заводити книгозбірні, влаштовувати читання й таке інше. Товариства ці повинні зробити те велике діло для свого народу тепер, що колись випало було на долю церковним братствам. Хоч обставини життя тепер і не ті, але праця їх однаково свята й велика».

6. Дайте історичний коментар до подій та явищ, описаних у фрагментах джерел. У чому історичне значення згаданих подій/явищ?

 «На обов’язок уряду покладаємо Ми виконання непохитної Нашої волі: 1. Дарувати населенню непорушні основи громадянської свободи на засадах дійсної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок. 2. Не зупиняючи призначених виборів у Державну думу, залучити тепер же до участі в Думі, в міру можливості, відповідно до стислості терміну, що залишається до скликання Думи, ті класи населення, які нині зовсім позбавлені виборчих прав, надавши за цим подальший розвиток початку загального виборчого права у знову встановленому законодавчому порядку...» «Газета буде... давати щоденний огляд політичного, громадського, економічного і літературного життя на Україні, в Росії та по чужих землях; поезії та оповідання, наукові фейлетони. "Громадська думка” буде стояти за рівне усім право і справжню волю особи, слова, друку, віри, зборів і спілок; оборонятиме право українського народу на своє національно-політичне життя і через те вимагатиме автономії України...» «Партійне життя наше в Києві зовсім завмерло, бо частина членів Української демократичнорадикальної партії впірнула цілковито в легальну культурно-просвітню працю в "Просвіті”, в організацію народного університету, а друга – у працю в першій українській щоденній газеті "Громадська думка”, в місячнику "Нова Громада” та в журналі "Україна”, у який переіменувалася "Київська старина” після відсвяткування свого 25-річного ювілею» (Є. Чикаленко).

7. Чи вважаєте ви слушним висновок українського історика? Відповідь обгрунтуйте. «Думське законодавство не дало нічого українському життю» (М. Грушевський).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно