§ 9. Соціально-економічне становище

ЗГАДАЙТЕ 1. Яким було становище галицьких земель у складі Речі Посполитої в останні десятиліття її існування? 2. Чим відрізнявся соціально-економічний лад Австрійської імперії від того, який був у Речі Посполитій?

1. Політика Австрійської імперії щодо українців. У Галичині, яка складала ядро західноукраїнських земель, австрійці застали необмежену владу польської шляхти, відсутність промисловості й торгівлі, великих міст і нормальних шляхів сполучення, бідність неосвіченого (шкіл узагалі не було), закріпаченого селянства. Такою ж була ситуація і на Буковині, яка до середини XIX ст. адміністративно належала до галицького краю. Австрія розглядала західноукраїнські землі як джерело для поповнення державної казни грошима, а армії - солдатами. Щоб досягти цих цілей, потрібно було перебудувати життя новоприєднаних земель. Тому невдовзі після зміни влади у краї відбулися реформи в економічному і суспільному житті.

Герби українських комітатів Угорського королівства виражали історичні й господарські особливості краю.

Реформи припали на 70-80-ті роки XVIII ст., часи правління імператриці Марії-Терезії (1740-1780) та її сина Йосифа II (1780-1790).

Нововведення в аграрній сфері посіли центральне місце. Реформами влада намагалася поліпшити становище селянства - найчисленнішої верстви підданих, а отже, головне джерело збирання податків. їм довелося відштовхуватися від невтішних реалій - становище в сільському господарстві Галичини провокували соціальні конфлікти. Окрім Галичини, ніде в Австрійській імперії визискування селянства не набрало таких потворних форм: під час літніх сільськогосподарських робіт панщина становила 6 днів на тиждень. На початку 80-х років XVIII ст. з’явився імператорський указ, який проголосив звільнення селян від особистої залежності від поміщиків і чітко визначив розмір панщини (до 30 днів на рік).

Було проведено також релігійну реформу. До реформи греко-католицьке й іудейське віросповідання обмежували у правах, їхні представники не допускалися до державної служби, а євреїв до того ж зобов’язували носити спеціальний одяг, сплачувати за переміщення територією монархії принизливий податок, який традиційно збирався з худоби.

Становище докорінно змінилося після прилучення краю до Австрії. Католицька, протестантська та греко-католицька церкви були зрівняні в правах. Вірянам однаковою мірою відкривалася дорога до університетів, державної служби, дозволялося продавати й купувати землю тощо.

Оскільки католицька церква контролювала тодішню систему освіти, релігійні реформи були пов’язані з освітніми. У Львові замість закритої єзуїтської академії в 1784 р. відкрили університет. При ньому діяв Руський інститут, де на філософському і богословському факультетах навчалися українці. Почала працювати мережа семінарій, які готували греко-католицьких священиків. Іншим нововведенням стало запровадження початкових і середніх шкіл. У початковій школі навчання мало проводитися рідною мовою.

Реформи безпосередньо зачепили два головних стани українського суспільства - селянство і духовенство. Доля галицьких селян виявилася кращою, ніж у співвітчизників у Російській імперії. У той час, як Иосиф II ліквідовував найогидніші вияви кріпацтва, Катерина II вводила його для мільйонів українців. Нововведення в Австрійській імперії хоч і не усунули протистояння поміщиків і селян, але дещо його послабили. Щодо духовенства, то реформи прищепили йому нову поведінку, яка полягала в моральному обов’язку поширювати серед віруючих освіту, пропагувати передові методи господарювання, відкривати школи, інакше кажучи, служити народові. Можливості духовенства в цій справі збільшувалися в міру того, як підвищувалась його освіченість - результат появи нових навчальних закладів.

Ратуша в Бережанах. Сучасний вигляд. У 1805 р. тут відкрили відому Бережанську гімназію.

Реформи позитивно позначилися на господарському житті Західної України. Але вони не були такими глибокими, щоб суттєво змінити ситуацію, що склалася тут ще за часів Речі Посполитої. До того ж наступники імператорів-реформаторів Леопольд II (1790-1792) і Франц II (1792-1835) стали на шлях контрреформи, особливо в селянському питанні. Було скасовано обмеження на кількість днів панщини, зросли повинності.

2. Соціальна і національна структура та становище населення. У західноукраїнських землях, приєднаних до багатонаціональної Австрійської імперії, переважали, зрозуміло, українці. Але проживало й чимало поляків, євреїв, угорців, німців, румунів тощо. На соціальній драбині українство займало нижчі щаблі й було представлене головним чином селянством. Українці опинилися в меншості в містах. Серед городян Східної Галичини домінували поляки, Північної Буковини - румуни, Закарпаття - угорці. Окрім того, Львів, Чернівці та окружні центри заполонило численне австрійське чиновництво.

В. Касіян. На панщину. Виснажлива праця на поміщицьких полях розоряла селян, але вже не давала прибутків і землевласникам.

Політика австрійського уряду будувалася за відомим ще із часів римських цезарів принципом «розділяй і володарюй».

Польська шляхта після падіння Речі Посполитої формально втратила владу над населенням Східної Галичини. Але головні П привілеї залишилися недоторканними. Уряд протиставляв інтереси поляків та українців й незмінно захищав польську меншість. Подібна ситуація склалася й на Закарпатті та Буковині, де господарювали відповідно угорські пани та румунські бояри.

Соціальне становище українців в Галичині, на Буковині, у Закарпатті визначалося тим, що більшість з них були феодально залежними. Після певного послаблення під час реформ розміри панщини, яку виконували кріпаки, постійно зростали. Її нерідко знову доводили до 5-6 днів на тиждень. Відбувався процес обезземелення.

Селянські наділи катастрофічно зменшувалися, зростала кількість безземельних. Селянство бідувало. Одна з тодішніх газет так змальовувала побут селян-галичан: хати здебільшого чорні й темні, без димарів і без підлоги, одяг убогий, харчі пісні та несмачні й тому малокорисні, худоба виснажена, малоросла, хвора.

Міщани теж зазнавали утисків. Міста, за незначним винятком (Львів, деякі інші), не мали самоврядування. Нерідко населення невеликих міст відбувало панщину та інші повинності нарівні із селянами.

3. Стан економіки та соціальні протести населення. Західна Україна залишалася аграрним краєм, у якому господарювали великі магнати. Вони намагалися наростити виробництво за рахунок визиску селян. Лише в поодиноких маєтках прагнули використовувати агротехнічні досягнення, застосовували найману працю. У цьому плані ситуація не відрізнялася від тієї, що мала місце в підросійській Україні.

Від початку XIX ст. регресивні процеси спостерігалися в слабкій промисловості, представленій головним чином легкою і видобувною галузями, які спиралися переважно на мануфактурне виробництво. Початок промислового перевороту в німецьких і чеських провінціях Австрії дуже негативно вплинув на галицьку промисловість. Більш-менш конкурентоспроможними залишилися лише гуральництво й броварництво, сірчана промисловість. Про низький загальний рівень промисловості краю свідчив і невеликий відсоток зайнятого в ній населення - 5,6 %.

Наслідком стало наростання соціальних протестів. Найпоширенішими їх формами було подання колективних скарг до адміністративних органів та пов’язані з ними багаторічні судові процеси селянських громад із землевласниками. Як правило, вони закінчувалися на користь поміщиків, але в цьому протистоянні селяни згуртовувалися, у них з’являлися мужні ватажки. Формою протесту лишалися втечі селян, які особливо почастішали в 30-40-х роках XIX ст. Адміністрація краю щороку публікувала в пресі сотні оголошень про розшук утікачів, кількість яких постійно зростала.

Повсякденним явищем стали потрави панських посівів та лук, порубка лісів, розправа над сільською старшиною. Нерідко селяни вдавалися до підпалів поміщицьких садиб, гуралень та інших підприємств. У 20-40-х роках XIX ст. підпали стали майже буденністю. Ведучи боротьбу проти окремих кріпосників, селяни нерідко виступали й проти урядової адміністрації: не погоджувалися сплачувати державні податки, бойкотували рекрутські набори тощо.

На Буковині в 1838 р. селянські заворушення охопили майже весь край.

Кріпаки громадами відмовлялися виконувати нав’язані поміщиками угоди, в яких ішлося про збільшення селянських повинностей. Лише за допомогою урядових військ ці виступи вдалося придушити. Нові масові заворушення спалахнули в 1843-1844 рр. Серед селян з’явився лідер - Лук’ян Кобилиця (бл. 1812-1851). Жителі 22 буковинських сіл, якими він керував, захопили ліси й пасовиська, відмовилися від повинностей, вигнали чиновників і встановили самоврядування. Як і в попередніх випадках, проти селян застосували військову силу. Кілька сотень повстанців, у тому числі Л. Кобилицю, заарештували, покарали киями й різками.

Лук’ян Кобилиця став виразником прагнення буковинців до соціального і національного визволення.

Перелічені форми протесту селян були поширені в усій Західній Україні. У Прикарпатті в гірських округах вони доповнювалися традиційною формою відкритої збройної боротьби - рухом опришків. Невеликі загони нападали на панські двори та державні маєтки, відбирали або знищували майно, руйнували поміщицькі садиби, розправлялися з адміністрацією. Особливого розмаху рух опришків набув у 1810-1825 рр. Найбільшу популярність серед ватажків опришків мав Мирон Штолюк. Лише в 1830 р. його загін усе ж розгромили, а М. Штолюка стратили. Для придушення руху опришків австрійський уряд запровадив польові суди, використовував військо, загони так званих гірських стрільців, прикордонну варту, охорону солеварень, тютюнових складів тощо.

Приводом для масового виступу селян Закарпаття в 1831 р. стали обмеження (карантини, озброєні кордони на дорогах, заборона пересування), введені у зв’язку з епідемією холери. Але повсталі селяни виступали взагалі проти всієї системи існуючих земельних відносин. Під впливом цих заворушень угорський уряд мусив дещо змінити в становищі селянства: закон 1836 р. скасував частину другорядних натуральних повинностей, а деякі інші, за згодою поміщика, дозволялося викупити тимчасово або назавжди. Селянам надавалося право переходити від одного поміщика до іншого за умови виконання всіх повинностей, сплати податків і боргів. Трохи обмежувалися права поміщика у справі судочинства щодо селян і скасовувалося фізичне покарання. Однак зберігалися всі найтяжчі повинності й разом з тим підтверджувалося право поміщиків на володіння землями.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

Як і на Наддніпрянщині, переважна більшість українського населення Західної України була зайнята в сільському господарстві. Українці займали нижчі щаблі суспільної піраміди. Української шляхти у краї не існувало, а інтелігенція була нечисленна. Значний вплив на становище українців в Австрійській імперії справили реформи Марії-Терезії та Йосифа II. Було знищено найжорстокіші прояви кріпосництва, частково ліквідовано перепони для культурно-освітнього розвитку українців. Як і інші регіони Австрійської імперії, українські землі поступово втягувалися в модернізаційні процеси. Але українське населення не встигло сповна скористатися їх результатами. Наступники імператорів-реформаторів відмовилися від більшості нововведень своїх попередників, і це загострило соціально-економічну ситуацію.

Перша половина XIX ст. була сповнена селянськими протестами, які нерідко набували характеру збройної боротьби. Масовий опір кріпосництву був індикатором настроїв краян, які не хотіли миритися із збереженням існуючих порядків.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Яку роль відіграли реформи Марії-Терезії і Иосифа II у розвитку економічного й суспільного життя Галичини та Буковини?

2. Який вплив справили імператорські реформи на релігійне й культурне життя краю?

3. Яким було національне та соціальне становище українського населення на початку XIX ст.?

4. У чому полягали причини соціальної боротьби?

5. Назвіть форми антикріпосницької боротьби на західноукраїнських землях.

6. Що ви знаєте про опришків і їх ватажка М. Штолюка?

7. Схарактеризуйте Лук’яна Кобилицю як селянського ватажка.

Документи та матеріали

1. Життя селян Галичини і Буковини в 40 50-х роках XIX ст. Уривок з подорожніх листів письменника Василя Кельсіева

- Мудрий ви пан, горщики наші оглянули, по спідницях наших баб і по рушниках, і по носах наших, як по книзі читаєте, які народи до нас приходили, а чи чули ви про панщину?

- Чув. Тепер вісімнадцять років, як вас звільнили (В. Кельсієв подорожував у і 866 р. - Авт.).

- Так, пане; ви все знаєте; так слухайте ж: тоді над нами були отамани, хлопи такі ж, як ми, вони ганяли нас на панщину. Три дні на тиждень працювали ми на панів, а три дні - на себе. Запізниться людина на панщину хоча б на півгодини, ще день на тиждень працювати буде, а заборгував пану, то й п’ять і шість днів працював.

- Так і повсюдно було?

- Не знаю того. Працювали ми, а отаман стояв над нами з нагайкою і підстьобував.

-Хлоп хлопа?

-Хлоп хлопа, пане, підстьобував, тому що якщо він не став би підстьобувати, то економ панський, або орендар, чи посесор покликали б панських гайдуків і дали б отаману двадцять, тридцять і сорок нагайок...

Джерело \ Хрестоматія з історії Української РСР. - С. 119.

Запитання і завдання

Використайте наведений уривок у розповіді про соціальне становище західноукраїнського селянства.

2. З протоколу допиту Лук’яна Кобилиці

Що ж стосується підбурювання тутешніх гірських підданих... то його треба б приписати... головним чином Лук’янові Кобилиці, який поширив між підданими ідею, що вони вільні й мусять відібрати у дідичів (поміщиків. -Авт.) ліси. Для обґрунтування цього твердження оповідав Кобилиця підданим, що він має цісарський патент (указ. - Авт.), друкований золотими буквами, який забезпечує населенню Русько-Кимполунзької округи ці свободи. Але під час детального допиту він сказав, що не мав такого патенту, що він тільки купив книжку про права і повинності гірських підданих, яка мала позолочену печатку, й через що він прийшов до думки, що вона писана золотими буквами. З цього патенту він сказав зробити багато копій для тутешніх підданих. Коли його було допитано після арешту і обвинувачено в бунтарстві, то виявилося, що ця книжка, якої не знайдено в нього, є не що інше, як твір камерального радника Дрдацького - про патенти панщини в Галичині й Буковині...

Джерело: Селянський рух на Буковині в 40-х роках XIX століття: Збірник документів. -К., 1949. -С. 158.

Запитання і завдання

Чому керівники селянських виступів часто (як у цьому разі Л. Кобилиця) твердили, що мають документи про звільнення селян, але поміщики приховують це?

Запам’ятайте дати

• 70—80-ті роки XVIII ст. - реформи Марії-Терезії та Иосифа II.

• 1784 — заснування Львівського університету, при якому діяв Руський інститут. (Формально з 1661 р. згідно з указом польського короля статус університету мала Львівська єзуїтська колегія).

• 1810—1815, 1831 - «холерні бунти» в Закарпатті.

• 1843—1844 - повстання під проводом Л. Кобилиці.

• 1846 — селянські повстання в Галичині.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно