§ 30. Піднесення суспільно-політичного руху в 1870-1890-х роках

ЗГАДАЙТЕ Яку роль у житті західноукраїнського суспільства відіграли народовці?

1. Діяльність галицьких народовців. Починаючи з 1870-х років у визвольну боротьбу включається нове покоління, яке було патріотично налаштоване і прагнуло рішучих дій.

Як уже вказувалося, народовці поступово відтіснили на другорядні позиції москвофілів. Цей злам припав на рубіж 1870-1880-х років. Важливим етапом діяльності народовців стало видання політичних часописів. З 1879 р. видавалася газета для селян «Батьківщина». Наступного року у Львові почала виходити щоденна газета «Діло» (існувала до 1939 р.). Популярності набув літературно-науковий часопис «Зоря».

Провідну роль у становленні цих видань відіграв відомий громадський діяч, публіцист і літератор Володимир Барвінський (1850-1883). За його ініціативою 30 листопада 1880 р. у Львові було проведено українське народне віче за участю двох тисяч селян, що стало першою спробою поєднання народовського руху із широкими народними масами.

1885 р. народовці створили свій керівний орган - Народну раду. Очолив її вчитель гімназії Юліан Романчук (1842-1932). Восени Рада видала першу відозву до українців Галичини і свій статут. У статуті Народної ради проголошувалася мета організації - розвиток народу, захист його прав і поширення українських інтересів у всіх політичних, культурних, суспільних і економічних відносинах. Фактично Народна рада ставила перед собою завдання продовжити справу Головної руської ради. Вона стала прообразом політичної партії.

2. Рух народовців на Буковині та Закарпатті. Процес зміцнення українського руху проходив на Буковині та Закарпатті складніше, ніж у Галичині. В адміністративному центрі Буковини - Чернівцях - приблизно третину населення становили євреї, а половина його мешканців розмовляла німецькою мовою. Початок національного відродження на Буковині припав на 1860-ті роки.

Юрій Федькович - керівник «буковинської трійці» стояв біля витоків української літератури Буковини. Написав близько 400 поетичних і 60 прозових творів.

1. Григорій Воробкевич - священик-письменник, автор історичних дум та ліричних поезій. 2. Юліан Романчук - політичний провідник галицьких українців, визначний громадський та культурно-освітній діяч.

Перші національні організації мали москвофільське спрямування. Буковинські освічені українці перейшли на по-справжньому національні позиції під впливом появи народовської течії в Галичині. Завдяки народовцям у краї почали поширюватися поезії Т. Шевченка. Поширення Шевченкового слова привело до появи «буковинської трійці» — Юрія Федьковича (1834-1888) та братів Сидора (1836-1903) і Григорія (1838-1884) Воробкевичів, зачинателів української літератури на Буковині.

Ситуацію на краще різко змінило відкриття в Чернівцях у 1875 р. університету. Частину викладачів складали галицькі українці, які стали провідниками національної ідеї. У 1885 р. Ю. Федькович почав редагувати українську газету «Буковина». З кінця XIX ст. буковинське політичне життя розвивалося вже одностайно з галицьким.

У національному русі в Закарпатті панувала москвофільська течія. Як і в Галичині, перемога москвофільської течії була результатом посилення національного гноблення. Сильний угорський тиск змушував закарпатських українців шукати допомоги ззовні. Перемога російського війська над революційними угорськими частинами в 1849 р. наштовхнула на думку, що ця допомога може прийти з Петербурга.

Усвідомлення марності подібних сподівань мало наслідком посилення і в Закарпатті позицій народовців. У 1880-х роках народовський рух у цьому краї був пов’язаний з діяльністю педагога Василя Чопея (1856-1935). Він упорядкував підручники для народних шкіл Закарпаття, серед них українські читанки, склав українсько-угорський словник, у суперечках з москвофілами доводив незалежність української мови.

Письменник і етнограф Юрій Жаткович (1855-1920) досліджував побут закарпатських українців, вивчав історію української літератури, публікував твори Марка Вовчка, І. Франка. З кінця 1890-х років у культурно-національне життя українців Закарпаття активно включилися Августин Волошин (1874-1945) та Гіядор Стрипський (1875-1949).

3. Радикальний рух у Галичині. У середині 1870-х років у Галичині з’явилася молода інтелігенція, яка стала критично оцінювати діяльність як москвофілів, так і народовців та прагнула надати українському рухові більш революційного характеру. Під впливом М. Драгоманова молоді українські політичні діячі Іван Франко (1856-1916), Михайло Павлик (1853-1915), Остап Терлецький (1850-1902) та інші звертаються до ідей соціалізму.

В українському русі виникає ще одна, так звана радикальна течія. Її появу на політичній арені знаменував перший львівський судовий процес проти українських радикалів (Франка та його товаришів) 1877-1878 рр.

Радикали видавали декілька газет та журналів, вели пропагандистську роботу серед робітників і селян. Вони прагнули посилити вплив у громадських читальнях «Просвіти» і домагалися їх перетворення на свої осередки. В окремих повітах під їхнім керівництвом працювало по декілька десятків читалень. Радикали критикували існуючий лад, москвофілів і народовців, прагнули захищати інтереси простих галичан у конкретних справах.

Михайло Павлик - один з лідерів руху радикалів.

Львівський університет. Сучасний вигляд.

4. Українське питання в міжнародній політиці кінця 80-х років XIX ст. «Нова ера». Національно-визвольний рух у Західній Україні розвивався не лише під впливом внутрішніх причин. Наприкінці 1880-х років на нього справив значний вплив зовнішньополітичний чинник.

Тоді різко загострилися відносини між Австро-Угорщиною і Росією. Дві імперії ніяк не могли поділити сфери впливу на Балканах. Назрівала війна, у якій на боці Австро-Угорщини готувалася виступити Німеччина. Прагнучи ослабити Російську імперію, німецькі політики висунули план утворення після перемоги над нею Київського королівства, у склад якого увійшла б Наддніпрянська Україна.

План зацікавив Австро-Угорщину, яка сподівалася встановити над російською частиною України свій контроль. Коли про німецький план і наміри Австро-Угорщини стало відомо в Києві, вони викликали інтерес у так званих австрофілів на чолі з В. Антоновичем і О. Кониським, діячами Київської громади. Громадівці готові були підтримати німецький проект в обмін на визнання національно-культурних прав українців Галичини, яку сприймали як «український П’ємонт». У Західній Україні послідовним поборником цього проекту був відомий громадсько-політичний діяч Олександр Барвінський (1847-1927). На шляху реалізації побажань австрофілів стояли галицькі поляки, але під тиском австрійців вони в 1890 р. пішли на поступки.

1. Олександр Барвінський - політик, історик, педагог, один із перших патріотів Соборної України в Галичині. 2. Михайло Грушевський - визначний науковець, один з лідерів українського національно-визвольного руху.

Суть поступок полягала у визнанні галицьких українців окремим народом. У відповідь на лояльність українців до австрійської влади остання мала з однаковою прихильністю ставитися як до поляків, так і до українців. Передбачалося надати українцям певну кількість місць в Австрійському парламенті та Галицькому сеймі, відкрити три українські гімназії, збільшити кількість українських кафедр у Львівському університеті та інші поступки.

Після цього було проголошено «нову еру» у відносинах народовців з урядом і польською шляхтою. У 1892 р. народовці оприлюднили свою першу програму, у якій ставили за мету зміцнення існуючого ладу через надання українцям певних поступок. «Нова ера» тривала недовго. Невдоволені діями одна одної, сторони відмовилися від «новоерівської» політики вже в 1894 р. Тільки частину передбачених в угоді заходів було виконано.

Так, пожвавилася робота українських представників у Галицькому сеймі та Австрійському парламенті. Рішучим захисником українських інтересів виступив у цих виборних органах О. Барвінський, який в австрійський парламент потрапив у 1891 р., а в Галицький сейм - у 1894 р. Було відкрито у Львівському університеті кафедру історії України. За рекомендацією В. Антоновича посаду завідувача цієї кафедри зайняв М. Грушевський.

Молодий і талановитий історик, він у 1890 р. закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, а через декілька років став відомий своїми дослідженнями з історії України. У 1894 р. молодого магістра призначили професором до Львівського університету. У 1897 р. М. Грушевський очолив Наукове товариство ім. Т. Шевченка, а вже у 1898 р. у Львові вийшов перший том його десятитомної «Історії України-Руси», яка й по сьогодні залишається найґрунтовнішим дослідженням української історії.

Опинившись в Галичині, М. Грушевський дуже швидко зорієнтувався в політичній ситуації і включився в активну громадсько-політичну діяльність. Його зусилля спрямовувалися на згуртування всіх учасників національно-визвольного руху краю.

5. Польський і єврейський рухи в Галичині. Ці рухи були помітним явищем суспільно-політичного життя. Польський рух розгорнувся відразу після зникнення з карти Європи Речі Посполитої. Значна частина польської громади західноукраїнських земель прагнула відновити свою державу. Але її потенціальні можливості істотно підривала відсутність підтримки українців, які мали зовсім інший погляд на майбутнє краю.

У другій половині XIX ст. польський рух у Галичині продемонстрував революційну активність під час антиросійського повстання 1863-1864 рр. Галичина стала тоді базою для формування збройних загонів, які поспішали на допомогу Варшаві, а також тереном збору матеріальних засобів для повстанців.

У інший час польські активісти покладали надії на еволюційні зміни. Вони сподівалися через співробітництво із центральною владою домогтися права на автономію, яку розглядали як важливий крок до відтворення повнокровної держави. І на цьому шляху досягли певних успіхів. Принаймні саме в руках поляків опинилися всі основні важелі управління в Галичині. Вони швидко розбудовували свою систему освітніх, культурних і господарських організацій.

Як уже йшлося, у час «нової ери» віденський уряд змінив тактику сприяння виключно полякам і спробував опертися й на українців. Зрив «новоерівської» угоди мав наслідком зростання напруженості в польсько-українських відносинах.

Євреї, на відміну від українців і поляків, не мали в Західній Україні державницьких устремлінь. Серед них були сильні позиції сіоністів та прихильників асиміляції. Перші ідеал вбачали в утворенні Єврейської держави в Палестині чи Уганді.

Головною їхньою метою у Прикарпатті була боротьба за збереження національної ідентичності. Другі намагалися забезпечити прилаштування до території проживання так, щоб воно було максимально комфортним.

Становленню єврейського суспільного руху сприяла революція 1848 р. Євреї взяли участь у революційних виступах по всій Галичині. Значного успіху вони досягли на виборах до місцевих органів влади і святкували перемогу в Тернополі, Бродах, Станіславі, Коломиї, Перемишлі, Дрогобичі, де отримали більшість місць у магістратах. їм вдалося провести декілька депутатів і до віденського парламенту. Певні здобутки у єврейської громади були і під час загальноімперських та місцевих виборів уже за Австро-Угорщини.

Істотне пожвавлення національного єврейського руху припало на 80-90-ті роки XIX ст. У 1893 р. засновано «Єврейську національну партію Галичини». Формувалися й поширювалися організації, які пропагували сіонізм. Паралельно йшов процес зміцнення єврейського робітничого руху. У 1897 р. на конгресі Польської соціал-демократичної партії Галичини в Перемишлі висунули ідею самостійної єврейської робітничої партії. Більшість керівників ПСДП Галичини виступили проти. Однак створення у тому самому році у Вільнюсі Загального єврейського робітничого союзу («Бунд») надало подальший імпульс цій ідеї, і її було реалізовано.

ВИСНОВКИ ТА УЗАГАЛЬНЕННЯ

У 1870-1890-х роках у боротьбі з москвофілами за розум і серця західних українців перемогли народовці. Але їхня зосередженість переважно на культурницьких справах уже не відповідала вимогам часу. В українському русі з’являється та набирає сили радикальна течія. Радикали не погоджувалися на обмеження діяльності рамками культурно-освітньої роботи. Вони прагнули надати українському руху політичного характеру.

Як і в попередні історичні періоди, суспільно-політичний рух в Україні в останні десятиліття XIX ст. був результатом взаємодії внутрішніх і міжнародних чинників. Наприкінці 1880-х років українське питання, тобто питання майбутнього України, опинилося в полі зору політиків великих держав Європи. Назрівала війна між Австро-Угорщиною і Росією. Німеччина, ймовірний союзник Австро-Угорщини, висунула ідею створення на відвойованій у Росії Наддніпрянщині Київського королівства.

Напередодні війни Австрія прагнула завоювати симпатії всіх українців (як західних, так і східних), тому погодилася на поступки українцям у національно-культурному житті. У Галичині почалася «нова ера» взаємин українців з поляками та австрійською владою. Вона справила помітний вплив на український національно-визвольний рух, стала його своєрідним каталізатором.

Безпосереднім наслідком «нової ери» був приїзд до Львова М. Грушевського. Цей видатний учений і громадський діяч Наддніпрянщини своєю подвижницькою працею справив значний вплив на життя Галичини. Він не поривав зв’язків зі Східною Україною і став об’єднуючою ланкою визвольних рухів Наддніпрянщини і Західної України.

Таким чином, національно-визвольний рух у Галичині в другій половині XIX ст. розвивався по висхідній лінії і вступив у нову фазу, поставивши перед собою завдання боротьби за політичну незалежність України.

Повільніше національно-визвольний рух розвивався на буковинських і закарпатських землях. Але якщо на Буковині політичне життя наприкінці XIX ст. усе ж піднялося до рівня галицького, то на Закарпатті процес формування національної самосвідомості затягнувся на триваліший час.

Помітним явищем суспільно-політичного життя краю були польський і єврейський рухи, які представляли інтереси двох чисельних національних спільнот Західної України. їхня активність особливо посилилася наприкінці XIX ст.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Охарактеризуйте діяльність галицьких народовців у 1870—1890-х роках.

2. Які особливості мав визвольний рух на Буковині та Закарпатті?

3. Що таке «нова ера» в українсько-польських відносинах?

4. Охарактеризуйте наукову та політичну діяльність М. Гру шевського в Галичині.

5. Які завдання ставили перед собою учасники радикального руху?

6. На якому з трьох етапів перебував у цей час національно-визвольний рух у Західній Україні?

7. Дайте оцінку польського і єврейського рухів у Галичині.

Документи та матеріали

Із протесту галицьких українців проти гноблення закарпатських українців правлячими колами Угорщини

...В кількох північних комітатах Угорщини живе до 500 000 русинів. І походженням, і традицією історичною та літературною, і з погляду на тип етнографічний та на усну словесність вони - частина того українсько-руського народу, що заселює східну частину Галичини і полудневу частину Росії, і в цілому числить сьогодні около 25 мільйонів душ. В XVI віці почали мадьяри витискати русинів, подібно як і інші немадьярські народності, з усіх важніших урядів, а з часом почалося й переслідування русинів...

...Мадьяри забороняють угорським русинам відбирати руські часописи з Галичини, навіть неполітичні, лиш літературні або призначені для дітей. А ось недавно бо, 6 мая с.р., угорське правительство в своїй великій гуманності заборонило спроваджувати і ширити в Угорщині видання львівської «Просвіти», про котру перед кількома роками сам цісар заявив, що се «дуже пожиточне товариство». Угорським русинам забороняють зноситися з галицькими, одбирають листи, писані до угорських русинів і т. д. Навіть в абсолютній Росії не робиться таких речей так явно, з таким цинізмом, а особливо з устами, повними грімких фраз про свободу, толеранцію і цивілізацію.

Щоб знищити всякі сліди Русі на Угорщині, наказав уряд перемінювати назви не лиш місцевостей, а й осіб, і то як імена, так і прозвиська на лад мадьярський...

Джерело: Журнал «Життє і слово» (Львів). - 1896. - № 1. - С. 1-9.

Запитання і завдання

1. На основі документа розкажіть про особливості національного руху на Закарпатті.

2. Чому наростання національного тиску призвело до посилення, москвофільської течії?

Запам’ятайте дати

• 1875 - заснування Чернівецького університету.

• 1885 - утворення Народної ради.

• 1897 - М. Грушевський очолив Наукове товариство ім. Т. Шевченка (НТШ).

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

• Кафедра - структурна одиниця вищого навчального закладу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно