Освіта, наука. Вплив процесів модернізації на суспільне та повсякденне життя
- 12-09-2022, 01:43
- 731
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 32. Освіта, наука. Вплив процесів модернізації на суспільне та повсякденне життя
1. Стан освіти в українських землях на початку XX ст.
• 1. Пригадайте, у чому полягала сутність освітньої реформи в Російській імперії 1864 р. • 2. Коли, за яких обставин, у яких університетах підавстрійської України було створено кафедри української мови, літератури та історії України?
На початок XX ст. майже 63 % населення Галичини, понад 70 % Закарпаття (а в гірських районах - навіть 90 %) були неписьменними - не вміли ні читати, ні писати. Третина галицьких сіл не мала початкових шкіл, проте в тих селах краю, де школи були, навчання відбувалося рідною мовою (для українців - українською).
У Галичині діяло 49 державних середніх навчальних закладів (гімназій і реальних училищ). З них у Східній Галичині було 25 шкіл із польською мовою навчання, 4 - українською (гімназії у Львові, Перемишлі, Тернополі, Коломиї; у 1905 р. засновано п’яту українську гімназію в Станіславі), 2 - німецькою. Відкривалися приватні українські гімназії. За підрахунками М. Грушевського, на одну польську середню школу в Східній Галичині припадало приблизно 30 тис. польського населення, на одну українську - 820 тис. українського населення. На Буковині діяла одна гімназія з українською мовою навчання (у Вижниці), кілька двомовних німецько-українських (зокрема, у Чернівцях та Кіцмані). На Закарпатті після ухвали в 1907 р. нового закону про школи не лишилося жодної школи з українською мовою навчання. Перед Першою світовою війною кількість українських кафедр у Львівському університеті збільшилася до 8.
У підросійській Україні на 1915 р. поза школою лишалося понад 70 % дітей шкільного віку. У 1914-1915 рр. тут налічувалося 452 середні школи, у яких навчалося 140 тис. учнів, і 19 вищих навчальних закладів із 26,7 тис. студентів.
Характеризуючи становище освіти в підросійській Україні, М. Грушевський зазначав: «У Галичині й Буковині українська мова вживається як мова викладання в різного роду навчальних закладах, від початкових шкіл до університетів; у Росії вона цілковито вигнана зі школи й не допускається ні як мова викладання, ні як предмет у жодних школах - державних, громадських, приватних, вищих, середніх, нижчих - навіть як допоміжний засіб у початковому навчанні. Таким чином, не допущені ні як самостійні предмети, ні як складові частини інших наук, українські дисципліни, кінець кінцем, залишаються поза науковим ужитком, поза вивченням і дослідженням. І з цього боку зроблено все для того, щоб українська мова - культурний орган однієї із найзначніших народностей Європи, та українська література, що має великі твори високої культурної вартості, - залишалися невідомими, terra incognita по змозі для самих українців і для освіченого суспільства Росії, не виходячи за межі "хатнього вжитку”, не досягаючи значення культурних знарядь».
Проаналізуйте наведену цитату М. Грушевського. • 1. Чому рівень письменності в Україні був нижчим, ніж у Європі? • 2. Чому після революційних подій 1905-1907 рр. ситуація з використанням української мови у сфері освіти погіршилася? • 3. Чому царський уряд забороняв використання української мови в освіті?
Прочитайте фрагмент джерела і дайте відповідь на запитання. Поміркуйте, чому автор характеризує свій народ як «двічі неграмотний».
«Школа з нерідною мовою, з чужими по духу вчителями тільки по великій незрозумілості може зватися народною. Сумною і самотньою будівлею стоїть вона серед рідних сіл; круг неї шумить своє життя, народна пісня, мова, народний гумор б’ються у вікна, в двері, в щілини до неї, але в школу не хочуть пустити їх. Немає місця в ній живій мові. А там, де немає живої мови в школі, там немає живої душі, щирості, там немає засобів виховувати і ґрунтувати духовні дитячі здібності... Тільки після того, коли б залунала по наших школах рідна мова і буйно зашуміло в їй нове життя, всім би стало видно, через що наш народ "двічі неграмотний”».
Васильченко С. Зі статті в журналі «Світло». 1911 р.
2. Розвиток української науки
• 1. Згадайте, коли, де, за яких обставин створено НТШ. • 2. У чому полягала діяльність цієї організації? • 3. Яку роль у становленні НТШ відіграв М. Грушевський?
Друга половина XIX - початок XX ст. - доба бурхливого розвитку природничих наук. Уперше у світі епідеміолог і мікробіолог Данило Заболотний відкрив шляхи поширення чуми й запропонував ефективні методи боротьби з нею. Чимало вчених-українців працювали в інших країнах. Уродженець Тернопільщини Іван Пулюй був першим деканом першого в Європі електротехнічного факультету (Німецька вища технічна школа в Празі). 28 років (з 1887 р.) пропрацював в Інституті Луї Пастера в Парижі уродженець Харківщини Ілля Мечников, який перед тим очолював кафедру зоології та порівняльної анатомії в Новоросійському університеті та завідував організованою ним 1886 р. (разом з М. Гамалією) першою в Російській імперії Одеською бактеріологічною станцією.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Ілля Мечников (1845-1916) - біолог, один з основоположників еволюційної ембріології, порівняльної патології, мікробіології та імунології. Професор, завідувач кафедри зоології та порівняльної анатомії Новоросійського університету в Одесі. 1886 р. разом з лікарем-епідеміологом М. Гамалією заснував в Одесі другу у світі й першу в Російській імперії бактеріологічну станцію, яка стала центром вакцинації проти сказу, сибірки та ін. заразних хвороб. 1887 р. організував при університеті Л. Пастера (Париж, Франція) лабораторію, якою керував до кінця життя. Автор теорії походження багатоклітинних організмів. За відкриття явища фагоцитозу (1882) отримав Нобелівську премію в галузі фізіології та медицини (1908). Розробляв проблеми імунітету, довголіття, захисту рослин, вивчав інфекційні хвороби (холеру, черевний тиф, туберкульоз).
Олександра Єфименко
Серед тогочасних теоретиків історичної науки вирізняються постаті Михайла Грушевського і В’ячеслава Липинського, чиї праці та ідеї мали непроминальне значення для формування національної свідомості українців. М. Грушевський, автор багатотомної фундаментальної «Історії України-Руси», обґрунтував ідею тяглості української історії від часів Київської Русі до сучасності. В. Липинський розробив концепцію провідної ролі еліти в державному будівництві й суспільному житті.
Першою жінкою на теренах Росії та України, яка здобула ступінь почесного доктора історичних наук (Харківський університет, 1910), стала Олександра Єфименко. Її праця «Історія українського народу» вийшла у світ російською мовою в Петербурзі. Вагомий внесок у дослідження історії Слобідської України належить Дмитрові Багалію. Праця Дмитра Яворницького «Історія запорозьких козаків» визнана класичною працею з історії українського козацтва. Федір Вовк, один з найавторитетніших у Європі антропологів та археологів, присвятив себе дослідженню походження українців. Учений дійшов висновку, що українці за антропологічними ознаками близькі до південних слов’ян.
Літак «Ілля Муромець»
Ігор Сікорський за штурвалом літака «Ілля Муромець»
Знаним географом та істориком, автором десятків наукових праць, підручників, докладних карт України був Степан Рудницький. Його вважають засновником української наукової географії.
Велике значення і для науки, і для піднесення національної свідомості мав вихід у світ у 1907-1909 рр. чотиритомного «Словника української мови», який упорядкував Борис Грінченко, та двотомної «Української граматики» за редакцією Агатангела Кримського.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Іван Пулюй (1845-1918) - фізик, філософ, педагог, перекладач, громадський діяч. Один із першовідкривачів радіоактивного випромінювання. Професор Віденського та Празького університетів. Працював у галузі молекулярної фізики, електротехніки, досліджував електричні розряди в газах, властивості та природу рентгенівських променів задовго до В. Рентгена. Дослідження «холодного свічіння» (нині називається «неоновим») відзначене на Всесвітній виставці в Штаєрі 1884 р. Винайшов фосфоресцентну лампу, попередницю рентгенівської. Володів більш як десятьма мовами. Разом із П. Кулішем та І. Нечуй-Левицьким переклав на українську мову Біблію. Виступав за створення українського університету у Львові.
Україна була одним із світових центрів літакобудування. У 1908 р. в Одесі виник перший у Росії аероклуб, члени якого М. Єфімов та С. Уточкін демонстрували польоти на аеропланах. У Києві 1910 р. Олександр Кудашев пролетів кілька десятків метрів на літаку власної конструкції К-1 - першому вітчизняному літаку з бензиновим двигуном. Уже через десять днів після Кудашева на літаку «БІС-2» 21-річний Ігор Сікорський пролетів 250 метрів. У 1913 р. Сікорський створив найбільший на той час у світі літак «Ілля Муромець», переліт на якому за маршрутом «Петербург-Київ-Петербург» став справжньою сенсацією.
Заповніть таблицю.
Видатні науковці України
3. Вплив модернізації на повсякденне життя
Соціально-економічні трансформації зумовлювали зміни в побуті мешканців України. Найпомітнішими ці зрушення були у великих містах, які зазнавали істотного європейського впливу. Вирішальним чинником у містобудуванні ставала мода. Саме мода диктувала архітектурний стиль та планування житла, які вже залежали не від мешканця, а від домовласника, підрядника, архітектора. У містах з’являються цілі квартали, забудовані багатоповерховими житловими будинками («прибутковими будинками»), спорудами громадського або культурного призначення - театрами, бібліотеками, лікарнями тощо. Вулиці почали освітлювати електричними ліхтарями.
З’явився громадський транспорт: на межі століть, окрім конки (запряженого кіньми вагона), починають використовувати електричний трамвай. Перший у Російській імперії електричний трамвай рушив у Києві 1892 р. Олександрівською вулицею (нині вулиця Сагайдачного та Володимирський узвіз). За кілька років електротрамвай з’явився у Львові та Катеринославі. У 1905 р. в Києві почав діяти Михайлівський електричний канатний підйом - фунікулер.
Улітку 1891 р. центральною одеською вулицею - Дерибасівською - проїхав перший у нашій країні автомобіль марки «Панар-Левассор». Власник автомобіля привіз його в Одесу з Франції. Одеса була містом, де вперше в Україні встановлено телефонний зв’язок (1882). Згодом він з’явився у Києві, Харкові, Миколаєві.
Київ. Вулиця Миколаївська (нині - архітектора В. Городецького). Початок XX ст.
Київський фунікулер. Початок XX ст.
Один з перших місяців роботи електротрамвая 1-го маршруту «Царська площа - Олександрівська площа» (нині - Європейська - Контрактова)
Автомобіль «Панар-Левассор». 1897 р.
У багатьох містах було прокладено водогін. Закладали міські парки і бульвари. У будівництві активно застосовували нові технології та винаходи, зокрема метод зварювання металевих конструкцій, нові матеріали - бетон і залізобетон. Так, архітектор Владислав Городецький у Києві спорудив житловий будинок, де навіть оздоби були виготовлені з бетону. Європейські новинки потрапляли до Києва чи Одеси одночасно зі Львовом або Петербургом. Крамниці пропонували мешканцям міст одяг і парфуми з Парижа, вина з Італії, швейні машини з Німеччини, годинники зі Швейцарії...
Європейській моді відповідав одяг городян. Утім побут українських міст зберігав і національні елементи. Вишивкою в містах оздоблювали серветки, скатертини, фіранки на вікнах і, зрозуміло, одяг. Наприкінці XIX - на початку XX ст. представники української творчої інтелігенції активно популяризували традиції українського декору, що зрештою втілилися у так званому українському стилі.
Згадані риси здебільшого визначали життя заможних городян. Міський пролетаріат оселявся або в передмісті, або в бідних, дешевих кварталах, прикметою яких були злидні та бруд. Бідні родини часто винаймали маленькі комірчини, умеблювання яких складалося з ліжка, скрині, столу та кількох стільців. Одяг бідних городян був дешевим, часто саморобним, проте й у ньому втрачалися елементи традиційного національного костюма. Тенденції до стирання національної самобутності мешканців міст були зумовлені, з одного боку, їх багатоетнічним складом, а з другого - політикою імперських урядів. На початку XX ст. в Києві з-поміж інтелігенції було лише вісім українськомовних родин.
Процеси модернізації, хоч і менш помітно, вплинули на життя українських селян. Якщо в попередні епохи українські селяни жили великими родинами (три покоління - батьки, діти, онуки), то від початку XX ст. господарювали малими родинами (батьки й неповнолітні діти) - 4-6 осіб. Главою сім’ї та розпорядником усіх робіт, як і раніше, був батько. Спадкоємцями майна після батька ставали сини, які отримували рівні частки. Дружині належало майно, що входило в придане (материзна).
На сільському будівництві позначився розвиток технологій: заможні селяни починають будувати цегляні будинки, покриваючи їх бляхою або черепицею. В одязі й хатніх оздобах тканини фабричного виробництва поступово витісняють самоткані.
Село Кирилівка Звенигородського повіту (нині Черкаська обл.). 1912 р.
Парубок і дівчина за столом у хаті. Фото 1903 р.
Кімната Лесі Українки в її помешканні в Києві
Порівняйте опорядження сільської хати та міського житла початку XX ст. Які особливості привертають увагу?
Унаслідок реформ 60-70-х років XIX ст. у Російській імперії, опіка над медичиним закладами перейшла від приказів «Громадської опіки» у компетенцію земських управ.
Губернські і повітові лікарні містилися переважно в непристосованих старих будинках без належного медичного і господарського обладнання. Лікування в них здійснювали за сумісництвом повітові лікарі. Однак надання медичної допомоги було платним, тож переважна більшість населення, не маючи можливості отримати допомогу лікаря, й надалі користувалися послугами знахарів і повитух. У селах узагалі не було державних лікарень. Лише в окремих губерніях діяло кілька фельдшерських пунктів. На початку XX ст. земські управи дозволили скасувати плату за надання медичної допомоги.
Значне поширення у селах епідемічних захворювань, висока смертність населення, особливо дітей змусили новоутворені земські управи в перші ж роки їхньої роботи звернути увагу на охорону здоров’я. Для обслуговування селян почали запрошувати лікарів. Вони жили в повітових містах і мали у визначені дні приїжджати до певних сіл, маючи при собі медикаменти та інструменти. Оскільки на земських сільських лікарських дільницях, як правило, працював лише один лікар, тож він мусив надавати медичну допомогу з усіх галузей медицини.
На початку XX ст. кількість лікарів, що працювали в сільській місцевості, значно зросла, порівняно із 70-ми роками XIX ст. Земські лікарі окрім надання медичної допомоги, займалися просвітницькою діяльністю, доносячи до селян інформацію про правила елементарної гігієни та здорового харчування, розповідаючи про епідемічні загрози захворювань на сифіліс та дифтерію. Але, незважаючи на зусилля земських медиків, стан охорони здоров’я населення за цей час мало поліпшився. Урядові органи в губерніях постійно чинили перепони починанням земських лікарів, посилаючись на те, що точної регламентації щодо лікарської допомоги сільському населенню не існувало.
Колишня земська лікарня в місті Ромни Сумської області. Архітектор Костянтин Сроковський. 1905-1907 рр. Сучасне фото
В губерніях, де не було земств, стан медичного обслуговування був набагато гіршим: один лікар обслуговував 70 тис. осіб. Смертність серед населення залишалась дуже високою. Санітарний стан міст був украй низьким. Одиниці з них мали водогін і каналізацію.
Медична допомога промисловим робітникам мало чим відрізнялася від медичної допомоги сільському населенню. Лише на великих підприємствах діяли фельдшерські пункти, іноді з маленькими лікарнями при них. Лікарі працювали тільки при найбільших заводах і фабриках. Міські та земські лікарі наїздом у певні дні провадили огляд хворих, відібраних фельдшером.
Царський уряд не приділяв уваги боротьбі за зменшення дитячої смертності, не виділяв коштів на будівництво дитячих лікарень, особливо на периферії. Не виявляли ініціативи щодо цього й університети. Деяке пожвавлення у справі охорони здоров’я дітей в Україні спостерігається лише з початку XX ст., коли земства почали влаштовувати притулки для сиріт і знайд, а в повітах на літній час - ясла.
У західноукраїнських землях упродовж XIX ст. не було збудовано жодної сільської лікарні. Лікарні відкривали лише в повітових містах, і то не в усіх. Стаціонарна медична допомога залишалася платною, тобто недоступною для більшості українців, і тому чимало ліжок у лікарнях не використовували. Галичина, Буковина і Закарпаття були постійними вогнищами епідемічних захворювань - тифу, віспи, дитячих інфекцій; у гірських районах було чимало хворих на туберкульоз.
Прочитайте витяг із документа і дайте відповідь на запитання. Як ви гадаєте, чому в науковому середовищі так байдуже ставилися до питання охорони здоров’я дітей?
Рада медичного факультету Харківського університету в 1855 р. при обговоренні питання про відкриття окремої кафедри педіатрії винесла рішення: «Факультет у даний момент менше ніж будь-коли відчуває потребу створення окремої кафедри дитячих хвороб».
4. Діяльність митрополита Андрея Шептицького
Греко-католицька церква відігравала особливу роль у розгортанні національного руху в західноукраїнських землях. Високому авторитетові церкви в житті українців сприяли як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. До об’єктивних варто віднести кращі умови життя в імперії Габсбургів, прихильність уряду, можливість представників духовенства здобувати гарну освіту. Що ж до суб’єктивних чинників, то передусім ідеться про особисту опіку представників духовенства справами громадського життя: священники сприяли поширенню освіти в народі, активно обстоювали розширення сфер застосування української мови, ініціювали й підтримували культурницькі заходи, дбали про викорінення соціальних вад. Усе це зумовило перетворення греко-католицької церкви на силу, що гуртувала українців та істотно вплинула на формування в них національної свідомості. У 1900 р. церкву очолив найвидатніший за всю її історію митрополит Андрей (Шептицький).
Родина Шептицьких. Майбутній митрополит Андрей (світське ім’я Роман) - у центрі, батьки та брати
Андрей Шептицький (1865-1944)
Ставши митрополитом, А. Шептицький енергійно розвивав церковну організацію, опікувався народною освітою та закладами охорони здоров’я, докладав зусиль для пропаганди здорового способу життя, був покровителем української науки й культури (приміром, став фундатором Українського національного музею у Львові), ініціював чимало благодійних справ. Водночас він наполегливо обстоював політичні права українців в Австро-Угорській імперії, зокрема домагався відкриття українського університету у Львові, українських гімназій тощо. 28 червня 1910 р. А. Шептицький виступив у палаті панів парламенту, наголосивши на важливості відкриття українського університету у Львові. Це була перша промова українця в палаті панів. Тож для просування української справи митрополит активно використовував свій депутатський мандат (члена Галицького сейму і палати панів Державної ради у Відні). Саме А. Шептицький очолив делегацію до імператора Франца-Йосифа, яка клопоталася про поліпшення становища українців в імперії. Така активна громадянська позиція митрополита посприяла ще більшому авторитетові греко-католицької церкви серед українців.
Підтвердіть фактами або спростуйте слушність твердження: «За часів митрополита Андрея Шептицького греко-католицька церква остаточно перейшла на українські національні позиції, брала активну участь у національному русі».
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Відкриття кафедри історії України у Львівському університеті • відкриття Новоросійського університету • відкриття Чернівецького університету.
2. До положень, що характеризують розвиток освіти наприкінці XIX - на початку XX ст., доберіть конкретні факти.
• 1. Створення низки вищих спеціальних навчальних закладів. • 2. Рівень письменності в Україні був нижчим порівняно з європейським. • 3. Відсутність вищих навчальних закладів з українською мовою викладання.
3. Про кого з діячів культури йдеться?
• 1. Історик світового рівня. Очолював першу кафедру історії України у Львівському університеті. Був головою НТШ. • 2. Мікробіолог та епідеміолог. Першим у світовій науці дослідив шляхи поширення чуми й запропонував ефективні засоби боротьби з цією хворобою. • 3. Зоолог та анатом, відкривач фагоцитозу - явища поглинання клітинами організму мікробів. Працював у Франції над розвитком імунології, удостоєний Нобелівської премії. • 4. Авторка популярної «Історії українського народу». Перша жінка в Росії та Україні, якій 1910 р. Харківський університет надав ступінь почесного доктора наук. • 5. Антрополог, етнограф і археолог, автор близько 200 досліджень, у яких дійшов висновку, що українці за антропологічними ознаками близькі до південних слов’ян і відмінні від інших східнослов’янських народів. • 6. Історик, автор фундаментальних праць з історії та культури Слобідської України. • 7. Географ, історик. Засновник української наукової географії та географії України.
4. Уточніть і конкретизуйте загальне твердження про модернізаційні процеси на межі століть.
Соціально-економічні зміни зумовлювали зміни в побуті та способі життя населення України.
5. Виконайте проект. Розділіться на групи. Підготуйте презентації про вплив модернізації на повсякденне життя українців: технічні винаходи, засоби комунікації, мода.
6. Поміркуйте, що дає підстави для поданого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.
В історії української культури початок XX ст. був вельми плідним. Розквіт спостерігався в усіх сферах культурного та наукового життя. Проте, як і в інших регіонах Російської імперії, цей процес в Україні відзначався контрастністю: якщо панівні прошарки суспільства мали змогу здобути вищу освіту європейського рівня, то більшість населення України залишалася неписьменною та далекою від культурних надбань і новітніх наукових досягнень.
7. Підготуйте проект. Об’єднайтеся у кілька груп. Знайдіть інформацію про відомих лікарів, що займалися науковою та практичною діяльністю на українських теренах. Дослідіть їхній внесок у розвиток медичних знань та розвиток системи охорони здоров’я в Україні.
8. Уявіть себе журналістом / журналісткою телепрограми «Подорож у часі». Підготуйте 3-5 запитань для уявного інтерв’ю з митрополитом А. Шептицьким про вплив греко-католицької церкви на формування національної свідомості населення західноукраїнських земель. Укладіть перелік фактів (щонайменше 7), про які варто згадати в цій програмі.
Коментарі (0)