Войти
Закрыть

Суспільно-політичне життя у Наддніпрянській Україні в 1907–1914 рр.

9 Клас

Революція 1905-1907 рр. завершилася поразкою. Правлячі кола імперії зберегли владу. Однак вони дедалі більше усвідомлювали необхідність змін. Однією з головних причин революції було аграрне питання, розв’язати яке шляхом реформи запропонував голова Ради міністрів і міністр внутрішніх справ Петро Столипін (1862-1911). Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906 р. і завершилася Законами від 14 червня 1910 та 29 травня 1911 р. Головними причинами, що обумовлювали необхідність земельної реформи П. Столипіна, були: необхідність вирішення аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне; потреба зменшення конфронтації в суспільстві й відвернення загрози нового революційного вибуху. Метою реформи було підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, збільшення товарності селянських господарств, зміцнення соціальної підтримки самодержавства на селі та розв’язання проблеми аграрного перенаселення. Земельна реформа П. Столипіна передбачала: • Руйнування селянської «общини» та закріплення за кожним господарем у приватну власність землі, якою він користувався. Одержуючи надільну землю у власність, селянин міг вимагати виділення землі одним масивом або «відрубом». Він мав право переселитися на неї і створити власний «хутір»....

Події революції 1905–1907 рр. в Україні

9 Клас

Початок XX ст. визначився ускладненням внутрішньополітичного становища в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904-1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя до вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії відбувалися демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги. У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, яку влада наказала розстріляти. Події «кривавої неділі» викликали загальне обурення та стали початком революції 1905-1907 рр. У січні 1905 р. в імперії застрайкувало 440 тис. робітників. Оголосили про припинення праці робітники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. Упродовж квітня-серпня 1905 р. у Наддніпрянщині відбулося 300 страйків, у яких брали участь понад 100 тис. робітників. Улітку страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Страйкарі виступали під гаслом «Геть самодержавство!». Виникали сутички робітників із поліцією. Водночас розгортався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків. Під впливом виступів робітників і селян похитнулася надійна раніше опора російської влади — армія. Першим великим виступом у збройних силах стало повстання на панцернику «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Одним із небагатьох офіцерів, які підтримали повсталих, став інженер-механік Олександр Коваленко. Він був одним із засновників РУП, а під час повстання входив до складу революційного комітету, що керував ним....

Суспільно-політичне життя у Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.

9 Клас

На теренах Російської імперії на початку XX ст. була заборонена діяльність політичних партій. Проте це не могло зупинити розвиток політичного життя. На початку XX ст. в суспільно-політичному житті Наддніпрянської України було кілька основних напрямів: загальноросійський, український, єврейський і польський. У російському напрямі консерватори виступали за збереження існуючого суспільно-політичного устрою Російської імперії, а ліберали, критикуючи самодержавство, хотіли перетворення Росії шляхом реформ на конституційну монархію. Російські радикали, які поділяли ідеали соціалізму та прагнули повалення самодержавства в Росії, діяли в краї доволі активно. У середовищі переважно робітників пропагували свої ідеї представники Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), створеної в 1898 р. Від 1903 р. вони поділялися на поміркованих меншовиків, які віддавали перевагу мирним методам діяльності, та більшовиків, які виступали за здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату....

Соціально-економічний розвиток Наддніпрянщини у 1900-1914 рр.

9 Клас

Початок XX ст. для українських земель був пов’язаний із поширенням сюди економічної кризи, що набула найбільш виразного характеру в 1900-1903 рр. У Наддніпрянській Україні від неї особливо постраждали найрозвиненіші галузі промисловості, зокрема кам’яновугільна та металургійна. Падіння виробництва у різних галузях становила від 9 до 15 %. Криза супроводжувалася скороченням кількості дрібних фабрик і заводів та поглиненням їх великими підприємствами. Внаслідок цього в промисловості відбувалася концентрація виробництва. Високі темпи її розгортання спричинили те, що на початку XX ст. Україна за рівнем концентрації виробництва в основних галузях промисловості домінувала у світі. На великих підприємствах Наддніпрянщини працювало понад 44 % всіх промислових робітників, тоді як у США — 33 %. Концентрація промислового виробництва сприяла розгортанню процесу монополізації, тобто утворення монополій у металургійній, кам’яновугільній і залізорудній галузях. Концентрація виробництва — зростання кількості великих підприємств і зосередження на них великої частини засобів виробництва, які має суспільство, робочої сили та продукції. Монополія — виключне право приватних осіб, держави, організацій, фірм тощо в різних сферах діяльності. Найпоширенішою формою монополістичних об’єднань у промисловості стали синдикати. На початку XX ст. у Наддніпрянщині з’явилися синдикати «Продамет» (1902), «Трубопродаж» (1902), «Продаруд» (1908), «Продвугілля» (1904), «Дріт» (1908) та ін. Особливістю монополій на українських землях було те, що їх в основному контролював іноземний капітал — британський, французький, бельгійський і німецький....

Перетворення Галичини на «український П’ємонт». Особливості суспільно-політичного життя на Буковині та Закарпатті у другій половині ХІХ ст.

9 Клас

Вихід українського руху (як старорусинів, так і народовців) на широку політичну арену мав неминучим наслідком вплив на нього модерних європейських політичних теорій, зокрема соціалізму. Нові віяння в Галичині зініціювала східноукраїнська інтелігенція, яка на той час була більш розвиненою в інтелектуальній площині. Цьому сприяла, зокрема, енергійна діяльність Михайла Драгоманова, який закликав молодь йти далі старшого покоління, не лише словом, а й ділом розвивати українське суспільство. На його заклики відгукнулася невелика група західноукраїнської молоді. Так в українському русі виникла ще одна течія — радикальна. Перші прибічники М. Драгоманова з’явились у віденському клубі українських студентів «Січ». Наприкінці 70-х рр. XIX ст. його ідеї підтримували два львівські студентські гуртки: один, що перебував під впливом старорусинів, — «Академический кружок», інший — народовський «Дружній лихвар». Згодом коло прихильників розширювалося. Найбільш здібними послідовниками поглядів М. Драгоманова стали Іван Франко та Михайло Павлик, які піднесли український рух у Галичині на новий інтелектуальний рівень, подолавши його провінційну обмеженість і консерватизм. Свою діяльність представники нової течії розпочали з активної пропагандистської роботи. З 1876 р. Павлик і Франко редагували журнал «Друг». Вони відкинули «язичіє», яким публікувався журнал, і перейшли на українську народну говірку. Свої перші критичні статті спрямували проти старорусинів. Згодом зачепили і народовців, висміюючи їх за пересічність літературної продукції та консерватизм. Проте основний удар критики було спрямовано проти духівництва, що його радикально налаштована молодь намагалась усунути від керівної ролі в духовному житті суспільства....

Суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях у 60–70-ті рр. ХІХ ст.

9 Клас

Період 1849-1867 рр. відзначився трансформацією Австрійської імперії в конституційну Австро-Угорську монархію. У перше десятиліття після революції в імперії панувала реакція, яка за прізвищем міністра внутрішніх справ Александра фон Баха отримала назву «бахівської». Реакція стала формою, в якій відбувалося перегрупування політичних сил в імперії. Найвпливовішими силами були національні еліти (угорська, чеська, польська та ін.), які перебували в опозиції до імперського центру. Знайдення спільної мови з ними рятувало імперію від розпаду. Прискорили цей процес поразки Австрійської імперії на міжнародній арені: Австрія програла війну у 1859 р. Франції та П’ємонту, а у 1866 р. — Пруссії. Під впливом цих подій австрійські правлячі кола змушені були в 1860 р. відновити конституцію. Було створено двопалатний законодавчий орган — Державну Раду. У 1861 р. австрійські володіння було визначено як автономні краї з власними представницькими органами — сеймами, хоч і з обмеженими повноваженнями. Аби не допустити неконтрольованого розвитку подій, у 1867 р. було укладено угоду, що містила австро-угорський компроміс, внаслідок якого Австрійська імперія перетворилася на дуалістичну Австро-Угорську монархію: австрійську — Цислейтанія (крім інших земель до неї ввійшли українські землі Галичини й Буковини) та угорську — Транслейтанія (крім інших земель до неї ввійшло Закарпаття) частини. Австрійську частину монархії переділили на автономні коронні краї, утворення яких було довільним і закладало протистояння двох чи декількох націй. На лавіруванні між різними інтересами, на протистоянні націй, в якому імперський центр виступав як арбітр, і базувалася влада австрійського цісаря. Це була суттєва зміна базового державотворчого принципу — централізм поступався місцем федералізму....

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині ХІХ ст.

9 Клас

Упродовж другої половини століття кількість населення західноукраїнських земель збільшилася. За даними австрійських та угорських державних переписів 1857 і 1900 рр., тут мешкало відповідно 2600 тис. і 3814 тис. українців. Таке стрімке зростання населення свідчило про демографічний вибух. Проте питома вага українців у його складі зменшилася. Спричиняло це як збільшення української трудової еміграції до Америки, так і зростання чисельності поляків, угорців, німців, євреїв тощо. Зростання чисельності населення дедалі більше загострювало місцеві соціально-економічні проблеми. У Галичині густота населення в сільській місцевості за цей час збільшилася з 32 до 102 осіб на 1 кв. км. Упродовж другої половини XIX ст. соціально-економічні характеристики західноукраїнських земель не зазнали суттєвих змін. Станом на кінець XIX ст. вони залишалися аграрним суспільством, позаяк 95 % населення трудилося на землі, а близько 1 % працювало на промислових підприємствах. Західноукраїнська інтелігенція, з місцевим духівництвом включно, була чисельно невеликою. Так, у Східній Галичині вона становила близько 0,5 % загальної кількості українського населення. Рівночасно поляки, скажімо, складали 22 % мешканців Східної Галичини, а їхня Інтелігенція — понад 3 % загальної кількості населення....

Народницький, соціал-демократичний та земський рухи

9 Клас

Обмеженість реформ 60-х рр. XIX ст. спричинили зростання невдоволення різних прошарків суспільства. Молодь, схильна до максималізму, стала основою радикального руху, який виступав за прискорення кардинальних змін. Радикально налаштовану молодь імперії, що об’єднувалась у таємні організації для боротьби з існуючим ладом, називали народниками. Ця назва походила від ідеалізації молодою різночинною інтелігенцією народу (в умовах Російської імперії — селянства). Народництво — ідеологія й громадсько-політичний рух, що охопив вихідців з дворянства і різночинної інтелігенції Російської імперії у 60-80-х рр. XIX ст. Поєднував у собі соціалістичні ідеї з вимогами селянства. Виступав як проти залишків кріпосництва, так і проти капіталістичного розвитку суспільства. Інтелігенція — суспільна група, що складається з осіб, для яких розумова праця є професією (лікарі, інженери, педагоги, науковці тощо). Народники виступали за повалення самодержавства шляхом селянської революції. Зародившись наприкінці 60-х рр. XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х рр. XIX ст. Народники були переконані в тому, що колективістські традиції сільської громади є основою соціалістичної організації суспільства. Росія, на їхню думку, на відміну від країн Західної Європи, мала оминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму....

Навігація