§ 23. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНЩИНИ У 1900-1914 рр.

За цим параграфом ви зможете:

• визначати особливості розвитку промисловості у Наддніпрянській Україні;

• пояснювати, яку роль у розвитку економічного життя відігравав ко оперативний рух;

• характеризувати становище населення українських земель.

1. Якими були особливості розвитку промисловості українських земель другої половини XIX ст.? 2. Як відбувався розвиток сільського господарства у Наддніпрянській та Західній Україні в цей період? 3. Чим була зумовлена і як відбувалася трудова еміграція українців?

1. Розвиток промисловості

Початок XX ст. для українських земель був пов’язаний із поширенням сюди економічної кризи, що набула найбільш виразного характеру в 1900-1903 рр. У Наддніпрянській Україні від неї особливо постраждали найрозвиненіші галузі промисловості, зокрема кам’яновугільна та металургійна. Падіння виробництва у різних галузях становила від 9 до 15 %. Криза супроводжувалася скороченням кількості дрібних фабрик і заводів та поглиненням їх великими підприємствами. Внаслідок цього в промисловості відбувалася концентрація виробництва. Високі темпи її розгортання спричинили те, що на початку XX ст. Україна за рівнем концентрації виробництва в основних галузях промисловості домінувала у світі. На великих підприємствах Наддніпрянщини працювало понад 44 % всіх промислових робітників, тоді як у США — 33 %.

Концентрація промислового виробництва сприяла розгортанню процесу монополізації, тобто утворення монополій у металургійній, кам’яновугільній і залізорудній галузях.

Концентрація виробництва — зростання кількості великих підприємств і зосередження на них великої частини засобів виробництва, які має суспільство, робочої сили та продукції.

Монополія — виключне право приватних осіб, держави, організацій, фірм тощо в різних сферах діяльності.

Найпоширенішою формою монополістичних об’єднань у промисловості стали синдикати. На початку XX ст. у Наддніпрянщині з’явилися синдикати «Продамет» (1902), «Трубопродаж» (1902), «Продаруд» (1908), «Продвугілля» (1904), «Дріт» (1908) та ін. Особливістю монополій на українських землях було те, що їх в основному контролював іноземний капітал — британський, французький, бельгійський і німецький.

Прикметною рисою промислового розвитку українських земель був нерівномірний розвиток регіонів. Так, найбільш динамічно розвивалися Південь і Схід України. На Правобережній Україні лідирував аграрний сектор і галузі переробної промисловості. А от Лівобережжя помітно відставало від інших регіонів.

Поступово на українських землях склалася певна спеціалізація промислових районів. Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн — марганцевої, Кривий Ріг — залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя — цукрової. До того ж ці осередки промислового виробництва набули загальноросійського значення.

Попри те, що на українських землях був зосереджений значний промисловий потенціал, 70 % продукції промисловості становили сировина й напівфабрикати.

На початку XX ст. у становищі робітників стали помітними позитивні зрушення: зросла заробітна плата, робочий день було законодавчо обмежено 11,5 годинами та Ін. Проте вони стосувалися лише незначної частки кваліфікованих робітників металургійної та металообробної промисловості.

Робітничі бараки Юзівки. Поч. XX ст.

Кризу 1900-1903 рр. змінила економічна депресія 1904-1909 рр. Від кінця 1909 р. розпочалося економічне піднесення, що тривало до початку Першої світової війни.

Яка форма монополістичних об’єднань переважала у промисловості Наддніпрянщини?

Який регіон України був найбільш промислово розвиненим?

2. Розвиток сільського господарства

На початку XX ст. в сільському господарстві Наддніпрянщини тривали процеси, започатковані аграрною реформою 1861 р., а саме:

• перерозподіл земель на користь тих власників, які пристосували свої господарства до ринкових потреб;

• зростання товарності господарств;

• поява надлишку робочої сили;

• упровадження в сільськогосподарське виробництво техніки й досягнень агрокультури.

Малоземелля змушувало селян орендувати землі в поміщиків, спричиняло поширення різноманітних відробітків і гальмувало розвиток сільського господарства. Напередодні Першої світової війни малоземельні й безземельні селяни у Наддніпрянщині становили щонайменше 80 % селянства, а заможні селяни — лише 5 %.

Ось чому на початку XX ст. в аграрному секторі зросла соціальна напруженість (у 1902 р. Полтавську і Харківську губернії охопило селянське повстання, яке тривало три тижні). Аграрне питання стало одним із головних у Російській імперії.

Провідну роль у сільському господарстві Наддніпрянської України відігравало товарне зернове виробництво. На початку XX ст. в краї збирали понад 75 % загальної кількості озимої пшениці в Російській імперії. Зберігалася й поглиблювалася сформована в попередньому столітті районна сільськогосподарська спеціалізація. На Півдні переважало товарне зернове господарство, на Правобережжі — товарне бурякове виробництво, на Лівобережжі й Слобожанщині — товарне бурякове виробництво та вирощування тютюну.

У якому регіоні Наддніпрянщини переважало товарне зернове господарство?

Кінна сівалка

Жниварка-снопов’язалка

М. Левитський

3. Кооперативний рух

Українські селяни, господарюючи в ринкових умовах, стикалися з багатьма труднощами — збут продукції, придбання техніки, отримання позик у банках тощо. Тому для їхнього розв’язання селяни, а також міське дрібноремісниче населення й робітники за допомогою українських громадських діячів об’єднувалися в різноманітні кооперативи — споживчі, виробничі, кредитні тощо.

У тогочасних політичних умовах кооперативний рух для українців став засобом захисту їх соціально-економічних інтересів, був школою підготовки майбутніх громадських діячів.

У Наддніпрянській Україні багато зусиль для заснування нових кооперативів докладав «артільний батько» Микола Левитський (1859-1936), який ще в 1887 р. організовував перші хліборобські спілки (артілі) в краї. Він створював також перші виробничі артілі в містах. Збільшення кількості кооперативів обумовлювало потребу створення кооперативних союзів. У 1901 р. виник Союз кредитової кооперації в Бердянську, у 1908 р. — Союз споживчої кооперації в Києві. Однак у 1913 р. влада, намагаючись підпорядкувати українську кооперацію і включити її до системи російської кооперації, змусила ці союзи ліквідуватися. У 1900 р. у Наддніпрянщині діяло 450, у 1905 р. — 820, у 1910 р. — 2100 кооперативів усіх видів. У 1914 р. на селі та в містах діяло 3020 споживчих і 2477 кредитових кооперативів. За цим показником Наддніпрянська Україна посідала перше місце в Російській імперії.

Кооператив — добровільне об’єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

Хто ініціатор нової хвилі кооперативного руху у Наддніпрянщині?

4. Зміни у становищі населення

Розгортання процесу індустріалізації на українських землях викликало чимало змін у суспільному житті. Провідні позиції поміщиків-землевласників у суспільстві послабилися. Впливове становище зберігали переважно ті з них, хто створював товарні господарства в сільськогосподарському виробництві, переробні підприємства.

Дедалі більше зміцнювалися вплив І значення буржуазії. За своїм складом в Україні вона була багатонаціональною верствою, у якій українці більшості не мали. Серед відомих представників тогочасної української буржуазії були родини Терещенків, Харитоненків, Римаренків, Симиренків та ін.

У зв’язку з розвитком промисловості відбувалося зростання кількості робітників. У промисловості Наддніпрянщини в 1910 р. було зайнято 475 тис. робітників. Найбільшими центрами їх зосередження на українських землях стали Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка, Маріуполь.

Завод Гретера та Криванека

Становище промислових робітників Наддніпрянщини було важким. Тривалість робочого дня, хоча й законодавством обмежувалася 11,5 годинами, реально становила 12-14,5 години на добу. Заробітна платня не забезпечувала прожиткового мінімуму більшості робітників. Нестерпними залишалися житлово-побутові умови значної частини робітників.

Поширення ринкових відносин у сільському господарстві призвело до різкої поляризації українського селянства. Заможне селянство, як уже зазначалося, становило лише 5—8 % сільського населення, а біднота — 80 %. Брак землі й демографічний бум другої половини XIX ст. призвели до того, що в 1860- 1910 рр. сільське населення у Наддніпрянщині збільшилося на 86 %. Надлишок робочої сили становив близько 9,3 млн осіб. Це обумовило посилення трудової еміграції українських селян. Напередодні Першої світової війни селяни-переселенці з Наддніпрянщини найбільші громади створили в Нижньому Поволжі (400 тис. осіб), Казахстані та Середній Азії (790 тис. осіб), на Далекому Сході (460 тис. осіб).

Зростання чисельності якої соціальної верстви спостерігається на початку XX ст.?

5. Українські промисловці-меценати

Кінець XIX — початок XX століття називають «золотою добою» українського меценатства. Завдяки меценатам відбулася активізація суспільно-культурної діяльності українських діячів. Розширилось і поле їх діяльності. Вони робили вигідні замовлення художникам, оплачували їхні закордонні творчі поїздки, купували твори мистецтва з виставок, засновували власні галереї тощо. Підтримували українську періодичну пресу і літераторів. У цей час меценати представляли дві групи: фундатори й організатори. Меценати пропагували свої надбання, поширювали наукові знання, створювали благодійні фонди.

Наприклад, до бібліотеки Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва Богдан Ханенко передав шість томів власних «Старожитностей Придніпров’я». Крім того, він зіграв ключову роль у заснуванні Київського художньо-промислового і наукового музею, відкритого в 1904 році.

Багато уваги добродійності присвятила родина Терещенків, підтверджуючи у такий спосіб гасло їхнього дворянського герба — «Прагнення до громадянських справ». Художнє зібрання Терещенків лягло в основу Київського музею російського мистецтва та інших музеїв столиці.

Богдан Ханенко

Василь Тарновський (1837-1899)

Тарновський Василь Васильович (молодший) був щедрим меценатом українських культурних ініціатив: зокрема, допомагав «Київській старовині» у 1890-х рр. і Київському історичному музеєві. У його садибі — Качанівці — збиралися видатні діячі української культури: М. Костомаров, П. Куліш, Марко Вовчок та ін. Часто бували в гостях відомі російські живописці І. Рєпін та М. Ге. Тарновський зібрав велику колекцію козацько-гетьманської музейної та архівної старовини і створив унікальну збірку Шевченкіади. Видав альбом з фотографіями офортів Шевченка, каталог своїх музейних колекцій, альбом гетьманів («Історичні діячі Південно-Західної Росії» В. Антоновича і В. Беца). В. Тарновський товаришував з Т. Шевченком, допомагав йому. А після смерті поета подбав про облаштування його могили в Каневі. В. Тарновського називають засновником Музею українських старожитностей.

Лазар Бродський (1848-1904)

Лазар Бродський — меценат, філантроп, займався цукровою промисловістю. Багато коштів витрачав на благодійність І будівництво. На його кошти утримувалась єврейська лікарня в Києві, установи єврейської освіти. Також він фінансував установи загальноміського значення — Бактеріологічного інституту, Бессарабського критого ринку, підтримував розвиток трамвайного сполучення. Саме коштом Л. Бродського була зведена Хоральна синагога, найбільша в Києві.

Зростає допомога школам, лікарням. Крім того, поширюється соціальне благодійництво. Меценати піклуються про жебраків, покинутих дітей, безпритульних, глухонімих, людей похилого віку, хворих. Розширились і шляхи передачі коштів на благо закладів освіти. Це були духовні заповіти, стипендіальні фонди, пожертви благодійним організаціям і земствам. У деяких випадках заповідачі прохали присвоїти його ім’я запровадженому ним закладу.

У цей час активну участь у благодійності беруть і жінки. Вони виступають опікунами освітніх закладів або головами благодійних товариств. У цьому напрямку уславилася Христина Алчевська, яка стала організатором народної освіти. Багаті спадкоємниці Марія Браницька та А. Гавриленкова побудували у своїх маєтках храми, церковно-парафіяльної школи, лікарні.

Чимало зробили меценати і благодійники для розбудови міст, де вони мешкали або мали свої маєтки, заводи і фабрики.

Назвіть відомих представників тогочасної української буржуазії. Хто з них прославився своєю меценатською діяльністю?

ВИСНОВКИ

За рівнем розвитку провідних галузей, концентрації виробництва та монополізації промисловість Наддніпрянської України посідала одне з перших місць у Російській імперії. Незважаючи на деякі успіхи, українські землі залишалися краєм із відсталим сільським господарством, де недостатньо застосовувалися сучасні знаряддя праці й сільськогосподарська техніка. Український кооперативний рух на початку XX ст. зберігав високі темпи розвитку. Розгортання індустріалізації спричинило зміни в соціальній структурі українського суспільства й становищі основних верств населення. Наприкінці XIX — на початку XX ст. помітним явищем суспільного і культурного життя українських земель стає меценатство і благодійництво. Завдяки значним пожертвам родин Терещенків, Симиренків, Ханенків, Алчевських, Тарновських, Бродських та ін. на новий рівень виходять українська культура і український національний рух, розвиваються міста.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

1. Якими були характерні риси розвитку промисловості на українських землях? Визначте наслідки економічної кризи 1900—1903 рр. для економіки Наддніпрянщини.

2. Визначте розвиток сільського господарства в тогочасній Наддніпрянській Україні.

3. Яку роль у розвитку українського економічного життя відігравав кооперативний рух?

4. Схарактеризуйте зміни в суспільному житті України, спричинені розгортанням індустріалізації.

5. Обговоріть у групах. Визначте, які проблеми були найважливішими для соціально-економічного розвитку українських земель на початку XX ст. Якими шляхами їх було можливо розв’язати?

6. Проведіть дискусію: «Що спричинило розквіт меценатства і благодійництва наприкінці XIX — на початку XX ст.?», «Чи могли меценати і благодійники розв’язати соціальні проблеми?»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно