Войти
Закрыть

Утворення СРСР: наслідки для України

10 Клас

Після завершення військових дій більшість українських земель стала основною територією УСРР — однієї з 13 держав, що виникли на руїнах колишньої Російської імперії. Якщо Польща, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія насправді здобули незалежність, то Україна, окупована більшовицькою Росією, мала лише формальний статус незалежної держави, хоча Конституція УСРР 1919 р. його декларувала. Першого і практично вирішального удару по декларованому суверенітетові УСРР завдав ЦВК РСФРР, на сесії якого за участю представників більшовицьких республік — України, Латвії, Литви, Білорусії та Криму 1 червня 1919 р. було проголошено утворення воєнного союзу цих республік, причому не укладанням міжнародної угоди, а всього лише директивою (керівною вказівкою зверхньої установи підлеглій, обов’язковою до виконання) Росії. Об’єднувалися життєві сфери діяльності республік — оборона, фінанси, транспорт, телеграф тощо. Цей документ призвів до загострення внутрішнього становища в Україні, збільшив чисельність об’єднаних армій УHPта ЗУHP, різко активізував повстанський рух. Щоб надати директиві законності, у грудні 1920 р. РСФРР нав’язала УСРР нерівноправний колоніальний Союзний робітничо-селянський договір, який підписали з боку Росії В. Ленін та Г. Чичерін, з боку України — X. Раковський. За ним, підтверджували попередню директиву і, водночас, об’єднували комісаріати військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, контроль над якими зазвичай є ознакою незалежної держави. Назвавши ці відносини договірною федерацією, що по суті такими не були, Росія фактично встановила колоніальний режим в УСРР. Незважаючи на обмеження своїх прав, УСРР з дозволу РНК РСФРР намагалася проводити, хоча б частково, самостійну зовнішню політику. Натомість Раднарком пішов на такі поступки, прагнучи легітимізувати уряд УСРР на міжнародній арені і протидіяти тим самим уряду УНР в еміграції (екзилі). Упродовж 1921 р. були встановлені дипломатичні відносини УСРР з Латвією та Естонією і підписаний договір з Литвою і Ризький договір, що усталив кордон між УСРР та Польською Республікою; схвалено угоду між УСРР і Німеччиною про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами. На початку січня 1922 р. укладений договір про дружбу з Туреччиною. Торговельні угоди були підписані також із Польщею, Чехословаччиною, Румунією, балканськими країнами. Водночас на цьому етапі тривала розбудова дипломатичних структур. Таку роботу здійснював наркомат закордонних справ...

Узагальнення за розділом: Розгортання Української революції. Боротьба за відновлення державності

10 Клас

Закінчив учительську семінарію, Одеське юнкерське училище, Миколаївську академію Генерального штабу в Петербурзі. Під час Першої світової війни був начальником штабу піхотної дивізії. В 1917 р. брав участь у створенні частин української армії. При гетьмані П. Скоропадському служив у Генеральному штабі. Не погоджувався з політикою гетьмана щодо засилля російських монархістів у армії. Тому під час протигетьманського повстання перейшов на бік Директорії. Служив начальником оперативного відділу Генерального штабу Армії УНР, займався розвідкою та контррозвідкою. З 1919 р. був начальником штабу і членом Стрілецької ради Корпусу січових стрільців. У 1920 р. очолив шосту стрілецьку дивізію січових стрільців, яка разом з поляками брала участь у визволенні Києва від більшовиків. Проявив військовий талант, розгромивши війська більшовиків під орудою С. Будьонного під Замостям (Польща), таким чином допоміг полякам врятуватися від більшовизму. До 1924 р. проживав у таборі для інтернованих. Після ліквідації таких таборів працював у Картографічному інституті Війська Польського у Варшаві, очолював Українське воєнно-історичне товариство і редагував альманах «За державність», який став цінним джерелом з історії національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. Описав події, свідками яких був, у книгах: «Від Проскурова до Чорториї», «Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині». Помер у 1944 р. у Варшаві. Навчався в Гуляйпільській початковій школі. У 1906 р. став членом анархістської організації «Спілка бідних хліборобів». 1910 р. був засуджений до смертної кари за розбійницькі акції. Помилуваний, і до 1917 р. перебував у Бутирській тюрмі в Москві. Після Лютневої революції повернувся на Катеринославщину. Створив Селянську спілку, члени якої займались організацією місцевих рад. Сприяв установленню робітничого контролю на підприємствах, проведенню виборів до земств. Впродовж 1917 р. займав посаду голови земства й голови з’їзду Рад. У 1918 р. організував загін, який виступив проти уряду П. Скоропадського та німецьких військ. Загалом Н. Махно виступав проти будь-якої влади: і проти Директорії, і проти більшовиків, хоча й допоміг Червоній армії розбити війська А. Денікіна та П. Врангеля. Від листопада 1920 р. до серпня 1921 р. загони під його керівництвом запекло воювали проти більшовиків. Наприкінці серпня 1921 р. разом із 77 бійцями перейшов кордон з Румунією. У квітні 1925 р. переїхав до Франції. Помер у 1934 р. у Парижі....

Повсякденне життя населення у 1917-1921 рр.

10 Клас

У всі часи релігія відігравала суттєву роль у житті українського суспільства як чинник ментальності, самосвідомості українців, формування нації. Відомо, що 1914 р. на українських землях діяли 8606 православних парафій, 131 православний монастир. Релігійні потреби населення задовольняли 3174 парафій і 79 монастирів УГКЦ. Окрім того, частина жителів дотримувалась інших віросповідань: католицизму, протестантизму, іудаїзму тощо. Події Української революції і боротьби за державну незалежність істотно вплинули на релігійну ситуацію, відкривши шлях до демократизації внутріцерковного життя та відносин між церквою і державою. Російська православна церква (РПЦ), у лоні якої перебувала більшість вірян України, відреагувала на падіння імперської влади відновленням Московського патріархату і спробами зберегти свій контроль над усіма єпархіями колишньої імперії. Натомість серед духовенства і вірян України поширилося прагнення до відновлення автокефальної (незалежної) Української православної церкви. Саме такою вона була до 1686 р., коли втратила автокефалію, стала єпархією РПЦ та однією з форм імперського контролю над Україною. Навесні 1917 р. з ініціативи протоієрея Василя Липківського було засновано «Братство воскресіння», яке очолило рух за утворення УАПЦ. З часом воно перетворилося на Всеукраїнську православну церковну раду, що прийняла рішення про скликання Всеукраїнського православного собору. Собор розпочав роботу в січні 1918 р. Але зміна політичної ситуації, вхід до Києва більшовиків не дозволили делегатам дійти логічного рішення — утвердити незалежну церкву. Боротьба за неї виявилася довгою і тернистою. 1 січня 1919 р. Директорія УНР, керуючись принципом, що в незалежній державі повинна бути і незалежна церква, проголосила автокефалію Української православної церкви. Однак політична нестабільність 1919 р. не сприяла реалізації цього рішення....

Література. Мистецтво. Музика

10 Клас

Літературне життя у 1917-1921 рр. представляли як відомі прозаїки, поети, драматурги, так і нові автори, чий талант почав розкриватися в умовах революції і визвольних змагань. Політичні симпатії більшості з них були на боці українських національних сил. Багато літераторів стали активними учасниками тих подій, які відбувалися в Україні. Серед них — Олександр Олесь, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Григорій Чупринка. Не всі вони згодом змогли залишитися на батьківщині. Частина зазнала гіркої долі емігрантів. У роки революції і визвольних змагань плеяду творців української літератури поповнило покоління письменників, які започаткували новий етап у її розвитку. Література цього періоду відобразила надзвичайно складну й суперечливу панораму життя і боротьби, небувалого злету людського духу, моральну ницість, небачену трагедію братовбивчої війни. Вільні від усталених канонів та обов’язкових підходів, поети, прозаїки й драматурги по-різному, відповідно до власних уподобань, світосприймання, літературних традицій і політичних симпатій, відтворювали дійсність, історичний процес, свідками, а нерідко й активними учасниками якого вони були. У той складний час розпочали творчу діяльність майбутні класики української прози Андрій Головко, Олесь Донченко, Іван Ле, Петро Панч тощо. Із-поміж різноманіття творчих підходів у літературі виокремилося кілька угрупувань. Помітною течією в поезії цього періоду став романтизм, який представляли Володимир Сосюра, Василь Чумак, Василь Еллан-Блакитний. Збірки поезій В. Чумака «Заспів» та В. Еллана-Блакитного «Удари молота і серця» були співзвучними настроям радикальної української молоді, котра пов’язувала з революцією надії на створення незалежної України. Гурток молодих українських літераторів: Микола Зеров, Павло Филипович, Максим Рильський, Михайло Драй-Хмара, Юрій Клен (Освальд Бурґардт), об’єднаних навколо журналу «Книгар», утворив літературний напрямок «неокласиків». Частина молодих українських митців приєдналася до символістів. Серед них — Павло Тичина, Яків Савченко, Дмитро Загул. За доби УЦР П. Тичина разом з А. Ніковським і С. Єфремовим редагували популярну національно-демократичну газету «Нова Рада», а поема П. Тичини «Золотий гомін» була присвячена святкуванням з нагоди проголошення І Універсалу УЦР. Відомим представником ще одного популярного літературного напряму тих часів — «панфутуризму» — був Михайло Семенко....

Нові тенденції розвитку культури в 1914-1921 рр. Освіта. Наука

10 Клас

Події 1914-1921 рр. неоднозначно вплинули на розвиток культури. Велика війна поклала край існуванню Російської й Австро-Угорської імперій. Українці отримали історичний шанс утворити суверенну державу. Боротьба за незалежність сприяла духовному піднесенню в суспільстві й створила небачені до цього можливості для відродження національної культури. Науковці, митці, освітяни не могли залишатись осторонь цих подій. Почали активно діяти національні культурно-освітні організації — «Просвіти», члени яких створювали бібліотеки, хорові колективи, лекторії, налагоджували видавничу справу, розповсюджували українські книги, газети, журнали. В їхній роботі брали участь відомі українські прозаїки, поети, композитори, співаки, актори. З часом, під впливом бурхливих подій, цілеспрямованої діяльності політичних партій, робота «Просвіт» стала виразніше політичною. Вони залучали до визвольної боротьби тисячі раніше байдужих до національної справи українців. Натомість спроба більшовиків перетворити «Просвіти» на осередки комуністичного виховання виявилася невдалою, відтак у 1921 р. їхню діяльність припинили. Умови воєнного часу, жорстоке соціальне протистояння, національно-визвольна боротьба політизували свідомість усіх соціальних груп, розколювали суспільство на ворожі табори, що спотворювало світосприймання людей і формувало складну й суперечливу культурно-ідеологічну обстановку. Це порушувало природний хід культурних процесів, нехтуючи органічно властивими їм загальнолюдськими гуманістичними тенденціями. У суспільстві панували нетерпимість, жорстокість, зневага до людського життя....

Радянсько-польська війна. Наслідки українського визвольного руху

10 Клас

На події в Україні, як і у попередньому 1919 р., значно впливали зовнішні чинники. Намагаючись відновити УНР, С. Петлюра вважав тепер стратегічним союзником Польщу. Переговори про спільні дії проти більшовиків завершилися підписанням 21 квітня 1920 р. Варшавської угоди. Згідно з нею, польський уряд визнав незалежність УНР та Директорію УНР на чолі зі С. Петлюрою верховною владою в УНР. В обмін на це Польща отримала Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Підляшшя, Полісся. Обидві сторони взаємно зобов’язалися не укладати міжнародних угод, небажаних для будь-якої з них. Аграрне питання мали вирішити Установчі збори, до скликання яких українська сторона зобов’язалася забезпечити права польських землевласників. Спільні дії проти більшовиків передбачала воєнна конвенція, причому збройні сили УНР підпорядкували польському командуванню. Український політикум сприйняв Варшавську угоду переважно негативно. Галичани вважали її зрадницькою, позаяк поляки отримували контроль над західноукраїнськими землями, а конференція українських есерів на чолі з М. Грушевським у Празі назвала її незаконною. В УНР угода спричинила урядову кризу. Однак С. Петлюра був упевнений, що цей ситуативний договір — єдино можливий у протидії більшовикам....

Політика більшовиків у 1920 р. в Україні

10 Клас

Утретє повернувшись в Україну, більшовики зробили все для того, щоб ніколи більше не втратити контроль над нею. Як і в попередні роки, політичний курс щодо України розробляли у Москві, й він ураховував насамперед інтереси більшовицького центру. Вони передбачали уніфікацію життя в Україні за російським зразком. Один із керівників РСФРР Лев Троцький говорив: «Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться, а з нею і радянська влада, і ми з вами». Водночас, прагнучи заручитися підтримкою населення, більшовики намагалися проводити гнучкішу, ніж їхні політичні супротивники, політику. Зокрема, у документах, що прийняла РКП(б), було декларативно, позірно визнано незалежність УСРР і заявлено, що відносини між УСРР та РСФРР будуватимуться на федеративних засадах. За нової ситуації КП(б)У погодилася на співробітництво з лівими українськими партіями: боротьбистами, борьбистами та утвореною у 1920 р. Українською комуністичною партією (укапістами). Курс цих партій на примирення з більшовиками пояснювався декількома чинниками. Насамперед настроями селянства, яке з надією зустріло обіцянки більшовицької влади здійснити справедливу аграрну реформу, а також сподіваннями національної інтелігенції на вільний розвиток української культури та власними прагненнями партійців створити в союзі з більшовиками незалежну Українську Радянську Республіку. Тому представники українських партій увійшли до більшовицьких органів влади....

Воєнно-політична ситуація в Україні влітку 1919 - на початку 1920 рр.

10 Клас

Улітку 1919 р. в Україні виникла складна військово-політична ситуація. За утвердження своєї влади на цій землі воювали білогвардійські війська під командуванням генерала Антона Денікіна і Червона армія. Нові спроби прорватись у центральні райони України робила також Армія УHP. Скориставшись ослабленням більшовицьких військ, білогвардійці, а саме Добровольча та Донська армії, наступаючи з Дону, зуміли потіснити Червону армію в Донбасі, де бої тривали із січня 1919 р. Денікінці у травні цього ж року захопили Луганськ, у червні увійшли до Харкова і Катеринослава. Воєнно-стратегічна обстановка в Україні почала змінюватися на користь генерала А. Денікіна. Він 3 липня 1919 р. у Царицині (нині Волгоград) підписав «Московську директиву» збройним силам Півдня Росії — наказ про наступ на Москву. Головного удару мала завдати Добровольча армія. Білогвардійці планували встановити повний контроль над Україною, а потім оволодіти Москвою. Вони, борючись проти більшовиків, спиралися на фінансову та військову підтримку країн Антанти. Ідеологією «білого» руху стало гасло відновлення «єдиної і неділимої Росії», майбутній державний устрій якої мали визначати Установчі збори. Спроби більшовиків зупинити денікінські війська на території України не вдалися. Наприкінці серпня вони терміново залишили Київ. Більшовицька влада в Україні, втративши військову підтримку, політичний авторитет та соціальну опору в місті й селі, була ліквідована вдруге....

Українська Соціалістична Радянська Республіка

10 Клас

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, котрий був формою більшовицької окупаційної влади, оприлюднив декрет, проголосивши Україну Українською Соціалістичною Радянською Республікою (УСРР). 10 березня 1919 р. III Всеукраїнський з’їзд Рад прийняв Конституцію УСРР. Згідно з її положеннями, УСРР стала «організацією диктатури трудящих експлуатованих мас пролетаріату і бідного селянства». Вищим органом законодавчої влади визначався Всеукраїнський з’їзд Рад, а між з’їздами — Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК), головою котрого призначили Григорія Петровського. Саме ВУЦВК сформував уряд — Раду Народних Комісарів, який очолив Християн Раковський. Водночас із Раднаркомом діяла партійна влада, яку уособлював Центральний Комітет більшовицької партії України (ЦК КП(б)У). Зазвичай особовий склад уряду і партійної верхівки становили одні й ті ж самі люди. Хоча Україна де-юре і мала статус незалежної республіки, де-факто вона не була суверенною державою. Державний апарат УСРР створювали як продовження відповідних структур більшовицької Росії. Вільне обрання рад на її території надовго відклали. Натомість виникали надзвичайні органи влади — революційні комітети (ревкоми), комітети бідноти (комбіди), створення яких було прерогативою більшовицької партії. У ці структури людей призначала головно центральна влада, відтак контролювати їхню діяльність населення не могло....

Український національний рух на Буковині й у Закарпатті. Хотинське повстання

10 Клас

25 жовтня 1918 р. у Чернівцях був утворений Український Крайовий Комітет як представницький орган українців Буковини під керівництвом депутата австрійського парламенту від українського населення Омеляна Поповича. Він також очолив буковинську делегацію, яка брала участь у роботі УНРади. 1 листопада 1918 р. Українська Національна Рада у Львові проголосила незалежність усіх українських земель, що належали до Австро-Угорської імперії. Скликане 3 листопада 1918 р. у Чернівцях Буковинське народне віче, в якому взяло участь більше 10 тис. осіб, прийняло Акт возз’єднання Північної Буковини із ЗУНР та «злуку» з великою Україною. Головні міста Буковини — Чернівці, Сучава, Сторожинець — опинилися під контролем української влади. Аналогічні процеси відбувались і в буковинських селах. Такі рішення спричинили загострення стосунків із румунським населенням краю. 27 жовтня 1918 р. румунські депутати австрійського парламенту та Буковинського сейму утворили Румунську Національну Раду, яка вважала Буковину румунською землею. За цих умов Український Крайовий Комітет і Румунська Національна Рада уклали домовленості, згідно з якими влада Українського Крайового Комітету поширювалася на північну частину Буковини, а Румунської Національної Ради — південну. Українську Національну Раду в краї очолив учений, громадсько-політичний діяч Агенор Артимович, крайову адміністрацію — Омелян Попович. Було створено українську поліцію, суд, взято під контроль пошту, телеграф, фінанси, промисловість. Службовці краю присягнули на вірність Українській Національній Раді....

Навігація