Войти
Закрыть

Узагальнення до теми Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

9 Клас

З одного боку, було втрачено рештки державності. Україна царським урядом не сприймалася, як щось ціле. Вона вважалася частиною Великоросії, а її регіони йменувалися не інакше, як «Південно-Західна Росія», «Західна Росія», «Південна Росія» («Новоросія»). За таких умов зникала навіть згадка про окремішність історичної долі українського народу, про його державницьке минуле. Україною самодержавно правив російський цар, опираючись на чиновників, яких він призначав. Було ліквідовано українське військо, перервано зв’язки з іноземними державами, знищено всі інші атрибути державності. Російське самодержавство взяло під повний контроль внутрішнє життя України. Ліквідація залишків української автономії в Російській імперії різко погіршила соціальне становище населення. Після тривалого періоду свободи українське селянство знову закріпачувалося. Одним з найогидніших витворів кріпосницької системи стали військові поселення, у яких на казарменному становищі проживало понад півмільйона українців чоловіків, жінок, дітей. З іншого боку, у першій половині XIX ст. Україна вступила в період переходу від аграрного суспільства до індустріального, що відкривало перед нею перспективи національного відродження. 2. Перші кроки до індустріального суспільства. У першій половині XIX ст. почався промисловий переворот, складалися ринкові відносини, було зроблено перші кроки на шляху модернізації суспільства. З’явилося фабрично-заводське виробництво, що базувалося на використанні парових машин. З кожним наступним десятиріччям воно пришвидшувалося в розвитку. З поширенням машинного виробництва формувалися і класи підприємців та найманих робітників. Серед підприємців переважали вихідці з поміщиків, купців та міщан - головним чином неукраїнці. Дуже важко було конкурувати з ними українським селянам. І все ж деяким це вдавалося (Симиренки, Яхненки, Терещенки та ін.)....

Масонство і декабристи в Україні. Польський визвольний рух. Соціальні протести

9 Клас

Масонство. В Україну через Росію і Польщу в кінці XVIII ст. прийшов ще один різновид суспільного руху — масонство. Воно мало багатовікову історію. Члени Ордену масонів, чи «вільних каменярів» (від англ. Mason - каменяр, муляр; франц. francmasonerie - вільномулярство), сповідували ідею Бога - Великого Майстра Всесвіту, про єдину людську спільноту: «Весь світ - це одна велика республіка, де всі народи - одна сім’я». Основне масонське гасло - «Свобода, Рівність, Братерство». Наприкінці XVIII ст. ложі (гуртки) масонів діяли в Житомирі, Одесі, Харкові, Полтаві, Львові, Самборі та інших містах. Центром масонського руху в Україні останньої чверті XVIII ст. став Київ. Після наполеонівських воєн рух значно активізувався. Членами лож стали лікарі, архітектори, літератори, купці тощо. Серед масонів України було багато представників старшинсько-шляхетських родин. Зрозуміло, що гасла масонства приваблювали в його ряди незадоволених кріпацтвом. Хоча масонство заперечувало національні кордони, але дух вільнодумства в умовах України не міг не формувати протесту проти національного гніту. Тому серед українських масонів поширювались й ідеї слов’янської федерації, у якій українці були б рівними серед рівних, і навіть державності України....

Практичне заняття

9 Клас

Товариство ставило собі за мету приєднання до Росії іноземних слов’янських племен, а засобами до цього воно вважало піднесення слов’янських племен до поваги власної їх народності, усунення звичаїв із всього іноземного, знищення ворожнечі і встановлення згоди між ними, схиляння їх до сповідання однієї православної віри, відкриття училищ і видання книг для простого народу. У декого з учасників Українсько-Слов’янського товариства було знайдено, не застосований, проте, до товариства: статут, за правилами якого у слов’янських племенах мало установитись народно-представницьке правління; рукопис найзлочиннішого змісту, який нібито витлумачував цей статут; інший рукопис, що називається «Закон божий», або «Подністранка», перероблена з Міцкевичевої «Пілігримки», у якому містилися революційні і комуністичні правила, а в кінці підбурливі відозви до слов’янських племен та інші злочинні твори. Треба ще відзначити, що ідеї про відновлення в кожній країні народності, мови, власної літератури і об’єднання слов’янських племен в одно ціле, не належать тільки особам, причетним до згаданої справи, а становлять об’єкт міркувань багатьох учених, і тих, хто з них займається дослідженням взагалі про слов’ян, називають слов’янофілами. А в Києві і в Малоросії слов’янофільство перетворюється в українофільство. Там молоді люди більше піклуються про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, мріючи навіть про повернення часів колишньої вольниці козацтва і гетьманщини. Причетні до справи про Українсько-Слов’янське товариство, як уродженці Малоросії, були, власне, українофілами. Усі вони у своїх листах, а художник Шевченко, колишній вчитель Куліш і Костомаров навіть у надрукованих ними творах, зображаючи неправильно справжнє становище України, яка ніби перебувала в тяжкому становищі, захоплено говорили про колишню Малоросію, надаючи їй надзвичайно великого значення; історію цього краю подавали мало не визначнішою за всі історії, наїзди гайдамаків описували як рицарства, наводили приклади колишньої вольниці, натякаючи, що дух свободи не простиг і досі таїться серед малоросіян. Вірші Шевченка на малоросійській мові, особливо рукописні: «Сон», «Послання до мертвих і живих...», «Три душі» та інші, одні пасквільного і величезною мірою зухвалого, а інші прямо підбурливого змісту, за височайшою затвердженою ухвалою з справи про Українсько-Слов’янське товариство, винуваті засуджені до суворого покарання......

Початок національного відродження

9 Клас

Опозиційні настрої в середовищі нащадків козацької старшини. Знищення царизмом Гетьманщини стало сигналом для боротьби за відновлення національних прав українців. Перша генерація борців за українське відродження формувалася з колишньої козацької еліти. Більшість знатних українських родів, отримавши дворянство, пішла на службу імперії, розширюючи і зміцнюючи її. Але частина з них неприязно ставилася до будь-яких змін, що йшли з Росії, обороняла давній лад і культуру, мріяла про відродження втраченої автономії України. Українських патріотів єднали не лише прихильність до минулого, а й критичне ставлення до сучасного. Вони прагнули зберегти місцеву правову систему, що ґрунтувалася на Литовських статутах, намагалися відновити знищену російським самодержавством армію. Опозиційна діяльність представників українського суспільно-політичного руху найбільше виявилася в роботі патріотичного гуртка в Новгороді-Сіверському. До гуртка належали або були з ним пов’язані декілька десятків освічених представників відомих козацьких старшинських родів (Полетики, Капністи й ін.). Майже всі вони отримали найкращу на той час освіту в Київській академії та західноєвропейських університетах. Члени гуртка пропагували ідею української самостійності, поширювали твори, у яких, зокрема, давали високу оцінку діяльності Івана Мазепи, Павла Полуботка, боролися за права всього українського шляхетства й козацтва. У 1787 р. Василь Капніст очолив групу автономістів, яка опрацювала проект відновлення козацького війська. Російський уряд не прийняв таких пропозицій. Тоді частина української старшини зважилася на більш рішучий крок - установлення безпосередніх зв’язків з прусським двором, налаштованим, на її думку, на війну з Росією. У 1791 р. Капніст приїхав (разом із братом) до Берліна, де мав зустріч із королівським канцлером. Капніста цікавило, чи підтримає Пруссія українське повстання в разі її війни з Росією. Проте відповідь була обережною. Пропонувалося повернутися до цього питання в разі, якщо дійсно почнеться пруссько-російська війна. Однак пруссько-російські відносини незабаром нормалізувалися....

Cоціально-економічний розвиток

9 Клас

Стан економіки. Криза кріпосництва. На початку XIX ст. Україна залишалася аграрним краєм з багатовіковим досвідом виробництва в галузі землеробства й тваринництва, з величезними потенціальними можливостями. Але її сільське господарство, що ґрунтувалося на праці закріпаченого селянства, переживало занепад. Його ефективність була низькою і не відповідала потребам нового часу. Цей контраст був особливо помітний на тлі прогресивних змін в аграрній сфері Західної Європи. Урожайність у Західній Європі була в кілька разів вищою, ніж у Російській імперії. Гальмом у розвитку сільськогосподарського сектору економіки було збереження великого поміщицького землеволодіння і кріпосного права. Праця із застосуванням примітивних знарядь праці, до того ж з примусу, була малопродуктивною, бо селянство не було зацікавлене в її результатах. До певного часу така система господарювання влаштовувала поміщиків. їхні порівняно невисокі потреби задовольнялися безпосередньо з власної землі (натуральне господарство). Великі земельні площі поміщикам були непотрібні, бо їхня участь у торгівлі мала епізодичний характер. Але наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. умови різко змінилися. Життя стало вимагати від поміщиків багато грошей. З’явилися нові товари й послуги, яких у XVIII ст. не було. Дітей віддавали на навчання в університети, інколи і в закордонні. Модним стало виїжджати на курорти, особливо західноєвропейські. Прагнення до комфорту вимагало сучасних меблів, музичних інструментів, картин, бібліотек, дорогого одягу та інших предметів побуту....

Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин

9 Клас

Вплив міжнародних відносин на землі Наддніпрянської України. У кінці XVIII - на початку XIX ст. Європа поринула у війни, які називають наполеонівськими. Імператор Французької імперії Наполеон боровся з коаліцією європейських держав, до якої входила і Російська імперія. Не з власної волі Україна втягувалася в це протистояння. Вона стала тилом російської армії, на який у значній мірі лягав тягар видатків з її утримання. Поразка, яку французькі війська завдали в 1805 р. об’єднаним австрійсько-російським силам під Аустерліцом (сучасна Чехія), означала, що в недалекому майбутньому воєнні дії буде перенесено на схід Європи. Українцям залишалося лише чекати - прямо чи опосередковано торкнеться воєнний вихор їх земель. Водночас із початком нового століття знову загострилися відносини між Росією і Туреччиною, які перейшли в завершальну фазу збройного протистояння. У першій третині століття відбулися дві російсько-турецькі війни. В обох з них російська армія спиралася на українські матеріальні й людські ресурси, а в першій - її території взагалі безпосередньо потрапили у вир боїв....

Особливості розвитку українських земель наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.

9 Клас

Ранній Новий час в історії України. Перш ніж розпочати вивчення курсу історії України кінця XVIII - початку XX ст. згадаймо, які події відбувалися на території нашої країни в попередній історичний період - ранній Новий час, який ще називається козацькою добою. Вам відомо, що в Середні віки на території України існувала давньоукраїнська держава - Київська Русь. У XIII ст. під ударами Монгольської імперії вона втратила незалежність, а в XIV ст. потрапила в залежність від Польщі і Литви. Наприкінці XV - на початку XVI ст., коли Середні віки закінчувалися і настав ранній Новий час (ранньомодерна епоха), в Україні почалася - козацька доба, яка продовжувалася до кінця XVIII ст. Символічно, що поява козацтва збіглася з початком раннього Нового часу всесвітньої історії. Саме 1489 р., за три роки до відкриття європейцями Америки, яку назвали Новим Світом, з’явилася перша письмова згадка про козаків. Це була одна з тих подій, від яких іде відлік Нової епохи всесвітньої історії, характерною особливістю якої було прагнення людей до економічної, політичної і духовної свободи. Разом з тим почалася ера колоніальних воєн, яка характеризувалася відродженням найжорстокіших форм рабства. Про відкриття Америки в Україні мало хто знав. А козацтво з його відразою до рабства і прагненням до вільного життя увійшло у свідомість українців, заполонило його душу, почуття, пісні, легенди, вкарбовувалося в історичну пам’ять. Неможливо знайти в історії України якесь інше явище, яке б так глибоко і різнобічно вплинуло на історичну долю її народу. У козацтві переважали українці, але до його складу входили представники різних етнічних груп - усі, хто цінував свободу і гідність....

Термінологічний словник 9 клас Сорочинська, Гісем (нова програма)

9 Клас

Автономія — самоврядування певної частини держави (населення), що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавними законами. Асиміляція — процес втрати раніше самостійним етносом (народом) чи якоюсь його часткою своєї культури, мови, традицій тощо внаслідок поглинення іншим, зазвичай численнішим, етносом (народом). Дворянство — привілейована верства суспільства, землевласники. Демографічний вибух — швидке зростання чисельності населення за відносно невеликий відтинок часу. Діаспора — сукупність вихідців з якоїсь країни та їхніх нащадків, які проживають за кордоном. Експорт — вивезення за межі країни товарів, цінних паперів, капіталів. Етнос — спільнота людей, об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями; має власну самосвідомість і назву. Ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей, поглядів на політичне життя, яка відображає інтереси, світогляд, ідеали, умонастрої окремих людей, соціальних верств, націй, суспільства, політичних партій та інших суб’єктів політичного життя....

Практичне заняття №8. Традиції та побут української сім'ї. Наш край на початку XX ст.

9 Клас

На початок XX ст. у побуті населення українських земель відбулися суттєві зміни. Вони були викликані стрімкою технологізацією виробництва та модернізаційними процесами, що охопили суспільство, насамперед урбанізацією, зміною ролі жінки, зростанням освіченості тощо. Зміни у побуті обумовили певні зрушення і в звичаях та традиціях українського населення. Такі процеси були характерні й для інших країн та народів за доби індустріалізації. Проте в Україні вони мали свої особливості (збереження патріархальності у сімейних відносинах, прив’язаність до землі значної частини міщан та ін.). Спосіб життя окремих людей визначався їхніми матеріальними можливостями, рівнем освіти, культури, духовними потребами. 2) Взаємини між членами селянської родини. Головою сім’ї та розпорядником усіх господарських робіт в сім’ї був батько. Розпорядок дня залежав від господарського стану сім’ї, від розміру господарства, наявності працездатних в сім’ї і, зрозуміло, від пори року. Спадкоємцями майна після батька, як правило, були сини, що одержували рівні частки, за винятком молодшого. Він отримував більше, якщо з ним залишалися жити старики-батьки після розділу. Жінці належало тільки майно, що входило в придане. Воно становило її особисту власність (іноді навіть із земельним наділом) і називалося материзною. Материзна ніколи не включалася в загальносімейне майно, не ділилася між членами сім’ї, а передавалася у спадщину по жіночій лінії. Відсторонення жінок од права спадкування загальносімейним майном свідчило про її нерівність і залежне становище в сім’ї. Дочки в родині займали підлегле становище; після заміжжя вони переходили в чужий рід, в чужу сім’ю і тому їм не належало частки у загальносімейному майні. У малій сім’ї, що часто складалася з батьків, неодружених дітей і одного одруженого сина, ще доволі сильною була залежність і підпорядкування її членів сім’ї їхнім чоловікам. У побуті зберігалося чимало патріархальних пережитків, а взаємини нагадували взаємини в великій або нерозділеній сім’ях. У заможних селянських родинах патріархальна влада голови сім’ї була найбільш деспотичною. Воля і розпорядження його були законом для всіх членів сім’ї....

Українське образотворче мистецтво та архітектура у другій половині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Вагомі зрушення в суспільно-політичному та економічному житті другої половини XIX ст. сприяли утвердженню в образотворчому мистецтві тенденції до реалістичного відображення світу. Під впливом ідей народників художники-реалісти створили Товариство пересувних художніх виставок, яке ставило собі за мету поширення мистецтва в маси. Ідейною підвалиною художників-передвижників був критичний реалізм, тобто реалістичне відображення недоліків суспільно-політичного життя. Серед художників-передвижників і прихильників інших мистецьких течій було чимало українців, які були зачаровані Україною й у своїй творчості прагнули відтворити краєвиди, побут, національний характер українців. Одним із найяскравіших митців був українець за походженням Ілля Рєпін (1844-1930), автор відомих полотен на українську тематику: «Запорожці пишуть листа турецькому султану», «Вечорниці» та ін. Любов до України та її народу простежується у творчості В. Маковського («Ярмарок у Полтаві», «Святковий день на Україні»), уславленого мариніста І. Айвазовського («Чумацький шлях», «Весілля на Україні»), М. Ге та інших. Зрештою, у колі російських художників поступово склалася група митців, яка започаткувала самостійний розвиток українського мистецтва. Серед них — С. Васильківський (1854-1917), М. Пимоненко (1862-1912), М. Самокиш (1860-1944), К. Трутовський (1826-1893), О. Сластіон (1855-1933), І. Їжакевич (1864-1962) та інші. У 1887 р. українські митці створили Київське товариство художніх виставок (організаційно оформилося у 1893 р.), а 1890 р. в Одесі — Товариство південноросійських художників. Також сформувалися українські мистецькі центри — Харківський, заснований першою професійною жінкою-маляркою Марією Раєвською-Івановою, Одеський на чолі з Кир’яном Костанді та Київський — з малярської школи М. Мурашка....

Навігація