Войти
Закрыть

Комуністичні режими

11 Клас

У 1964 р., коли було усунуто від влади Микиту Хрущова, зміну вищого керівництва в СРСР уже не сприймали так драматично, як після смерті Сталіна. Хрущовські реформи, не завжди послідовні й продумані, втомили багатьох. На початку Леонід Брежнєв, який опинився на вершині влади, багато кому подобався. Іззовні він здавався добродушним, умів викликати симпатії співрозмовників. Щоправда, й умів домагатися свого - доволі брутально відсунув від влади конкурентів. Одним з перших його публічних посилів до суспільства стала згадка про Сталіна як переможця у Другій світовій війні. Політбюро ЦК КПРС кілька разів обговорювало питання, яку позицію зайняти щодо пам'яті про Сталіна. Засудити рішення ХХ з'їзду тоді не наважилися, однак «перегини» хрущовської десталінізації Брежнєв таки вирішив усунути - так було спокійніше. Леонід Брежнєв (1906-1982) - генеральний секретар ЦК КПРС у 1964-1982 рр. Народився в м. Кам'янське на Дніпровщині в сім'ї робітника-металурга. Працював землевпорядником, брав участь у створенні колгоспів і розкуркуленні селянства на Уралі. Закінчив Кам'янський металургійний інститут. Другу світову війну завершив у званні генерал-майора. У 1945-1946 рр. - начальник політуправління Прикарпатського військового округу, брав участь у боротьбі проти УПА. Працював першим секретарем Запорізького й Дніпропетровського обкомів КПРС. Прийшов до влади внаслідок заколоту проти Микити Хрущова. Ухвалював рішення про вторгнення радянських військ у Чехословаччину, а згодом в Афганістан. За його правління виразно проявилися симптоми соціального занепаду. Мав безліч орденів і медалей, якими фактично сам себе нагороджував....
0 Переглянути

Урбанізація і зростання освіченості населення

11 Клас

У другій половині ХХ ст. зростання кількості населення у світі набуло «вибухоподібного» характеру. Якщо європейські держави пережили стрімкі демографічні зрушення ще в XIX ст. разом з індустріалізацією, то країни «третього світу» вступили в цю фазу лише в 1950-1960-х роках. Оскільки на ці країни припадало 9/10 загального приросту населення Землі, це спричинило глобальний демографічний вибух. Відомо, що швидкість приросту населення почала стрімко збільшуватися з 1820 р., коли населення планети зросло за мільярд. Кожен наступний мільярд додавався відповідно через 107, 32, 15, 13, 12 і знову 12 років. У 2011 р. населення планети перевищило 7 млрд. Стрімке зростання людності в ХХ ст. було зумовлене зменшенням смертності в багатьох країнах, що пояснювалося, своєю чергою, прогресом медицини, збільшенням продуктивності сільського господарства (цьому сприяла «зелена революція»), покращенням санітарних умов, а відтак скороченням інфекційних хвороб. Населення планети швидко урбанізувалося. У 1950-х роках найбільш урбанізованим континентом була Північна Америка, але вже на початку 1990-х років її наздогнали Європа, Австралія й Океанія, Латинська Америка. Хоча в країнах, що розвиваються (як-от азійських і африканських), урбанізація почалася пізніше, там її темпи вищі. У 1990 р. в містах мешкало близько 45 % населення світу (у наші дні рівень урбанізованості планети становить уже близько 55 %). Наприкінці 1980-х років у світі було 2,5 тис. великих міст, а частка їх у світовому населенні перевищувала 1/3. Більше 200 з них мали населення понад 1 млн осіб. Формувалися мегаполіси. У 1950 р. було лише два міста - Нью-Йорк і Лондон - з населенням понад 10 млн. У 1960-х роках до них додалися Токіо й Шанхай. Відбувався перехід від компактного міста до міських агломерацій - територіальних угруповань міських і сільських поселень. Ядрами найбільших міських агломерацій найчастіше ставали столиці, найважливіші промислові й портові центри. Найбільші міські агломерації склалися навколо Мехіко, Токіо, Сан-Пауло й Нью-Йорка, з чисельністю населення по 16-20 млн осіб. У наші дні темпи урбанізації в розвинутих країнах, особливо європейських, сповільнилися....
0 Переглянути

Економічні та соціальні зміни у світі в 1960-1980-х роках

11 Клас

Енергетична криза 1973 р., відома як нафтова криза чи нафтове ембарго, мала політичні причини й підтексти. Вона безпосередньо випливала з чергового загострення арабо-ізраїльського протистояння. У розпалі війни Судного дня 17 жовтня 1973 р. арабські країни-експортери нафти (об'єднані в групу ОАПЕК) повідомили про намір скоротити, а в перспективі припинити постачання нафти до країн, які підтримували Ізраїль. До ОАПЕК входили десять арабських країн: Абу-Дабі, Алжир, Бахрейн, Єгипет, Ірак, Катар, Кувейт, Лівія, Саудівська Аравія, Сирія. До списку «недружніх країн» зараховано США, країни Західної Європи, Японію. Від них вимагали змінити позицію й висловити підтримку «арабській справі». Це був перший випадок, коли економічні важелі так широко використано як засіб політичного тиску. Ці дії показали рівень залежності розвинутих економік від експорту нафти, спровокували економічний спад у світі. На практиці арабські країни тільки призупинили обсяги зростання нафтових поставок, однак цього було досить, щоби ціни на нафту різко зросли - з 2-3 доларів за барель* у 1972 р. до 13-14 доларів у 1974 р. Президент США Річард Ніксон закликав американців економити ресурси, обмежити використання автомобілів. Після кризи було створено Стратегічний нафтовий резерв США, цей приклад наслідували й інші країни, що згодом дало змогу мінімізувати подібні загрози. Залежність від закордонних експортерів зменшилася й унаслідок відкриття покладів нафти й газу в Північному морі біля узбережжя Шотландії та Норвегії. * Барель - одиниця виміру об'єму нафти, що дорівнює 158,987 літра. Від енергетичної кризи 1973 р. суттєво виграв Радянський Союз, який збільшив обсяги видобутку нафти для експорту. Це забезпечило країні надходження валюти й відносну економічну стабільність у період брежнєвського «застою». Головним наслідком нафтової кризи для розвинутих країн став значний поштовх для відмови від старої енергоємної системи промислового виробництва, на яку в основному спиралося повоєнне економічне піднесення. Країни Заходу почали структурні економічні перетворення, збільшили фінансування для розробки передових технологій, працювали над енергозбереженням. Набула розвитку ядерна енергетика....
0 Переглянути

Науково-технічна революція

11 Клас

Вираз «науково-технічна революція» (НТР) почали широко використовувати з середини 1960-х років. Йшлося про стрімкий розвиток продуктивних сил завдяки докорінним зрушенням у науці, які ставали провідним чинником розвитку суспільства. Важливою рисою НТР стало якнайшвидше впровадження наукових досягнень у серійне виробництво. До прикладу, якщо в ХІХ і першій половині ХХ ст. шлях фотографії від винайдення до масового використання тривав більше ста років, а електрики - близько вісімдесяти, то в другій половині ХХ ст. для телебачення було достатньо дванадцяти років, а транзисторів - п'яти. Результатом цього було перетворення індустріального суспільства на постіндустріальне (інформаційне). НТР мала всеосяжний характер, докорінно змінила роль людини на виробництві, істотно вплинула не тільки на економіку, а й політику, ідеологію, побут, духовну культуру та світогляд людей. НТР була багатою на технічні новинки. Так, у 1947 р. група американських фізиків під керівництвом Вільяма Шоклі винайшла транзистор (за цей винахід у 1956 р. вони отримали Нобелівську премію з фізики). У СРСР у 1946 р. під керівництвом Ігоря Курчатова споруджено перший у Європі атомний реактор, а в 1954 р. почала діяти перша у світі атомна електростанція в Обнинську. У 1956 р. з'явилися відеокасетний магнітофон і цифровий годинник. Інший американський фізик за освітою, адвокат за професією і винахідник за покликанням Честер Карлсон розробив апарат для копіювання документів Xerox, який у 1960-х роках з'явився в бюро і канцеляріях. Розвивалися космонавтика, хімічна й атомна промисловості. Зокрема, у 1957 р. в СРСР запустили перший штучний супутник, у 1961 р. космонавт Юрій Гагарін здійснив перший політ навколо Землі, а через чотири роки Олексій Леонов уперше в космонавтиці вийшов у відкритий космос. Першим українцем у космосі став Павло Попович (1962 р.). У 1969 р. американські астронавти Ніл Армстронґ, Майкл Коллінз і Едвін Олдрін здійснили політ на Місяць. В останній третині ХХ ст. з'явилися кишенькові калькулятори (1971 р.), цифрові камери (1975 р.), компакт-диски (1980 р.). НТР зумовлювала й негативні явища, які посилювали соціальну напругу. У сфері зайнятості зростало безробіття....
0 Переглянути

Етносоціальна структура населення і повсякденне життя

11 Клас

Політичною нацією називають спільноту, яка об'єднує всіх громадян держави незалежно від етнічного, соціального походження, культурно-мовних та інших особливостей. Попри те що Українська РСР суверенною державою не була, завдяки громадянській активності від 1950-х років у ній формувалися контури української політичної нації. Така нація мала виступати як своєрідне співгромадянство. Для політичної нації, крім спільності території, мови, культури, економічних зв'язків, психологічних особливостей, самоідентифікаційних характеристик, велике значення мають такі фактори, як суверенізація й політична воля до спільної діяльності впродовж тривалого часу. Це - одні з основних атрибутів сучасної держави. Тому-то імперські тоталітарні, недемократичні режими будь-якими способами протистоять консолідації національних спільнот на територіальній основі. Політична нація - це сукупність громадян країни, які незалежно від соціального статусу, мови, віросповідання, походження та інших соціально-групових відмінностей мають рівні права і на основі демократичних інститутів політичної влади та форм політичної участі, законодавчо встановлених норм і процедур здійснюють державне самоврядування, мають політичний і юридичний суверенітет, поєднані почуттями солідарності та ідеологією патріотизму. Комуністичний режим у СРСР чинив перепони для формування української політичної нації, вдаючись до переслідування інакодумців і політики переміщення населення. У прагненні підірвати соціальну базу для національних рухів влада штучно формувала багатонаціональність республік. Найголовнішими важелями, за допомогою яких центральний уряд впливав на національний склад населення, були промислове будівництво та розміщення військових частин. Загалом національний склад населення України змінювався внаслідок таких основних чинників: внутрішньосоюзних міграційних процесів; відтоку єврейського населення за кордон; асиміляційних процесів усередині окремих етнічних спільнот; різниці в народжуваності, яка пояснювалася національними традиціями і ступенем урбанізації кожної спільноти....
0 Переглянути

Опозиційний рух: шістдесятники і дисиденти

11 Клас

Поширення опозиційних настроїв в українському суспільстві в період хрущовської «відлиги» спиралося на тривалу традицію національно-визвольного руху. Ідейне визрівання покоління шістдесятників починалося з культурництва. Прагнення молодих митців позбутися тоталітарного диктату в творчому процесі переросло в культурно-просвітні акції, появу неофіційних об'єднань - клуби творчої молоді. Діяльність таких клубів полягала в проведенні мистецьких заходів (літературних вечорів, художніх виставок, показів замовчуваних театральних п'єс, вечорів пам'яті репресованих митців), спрямованих на пропаганду культурної спадщини і пробудження національної самосвідомості. До цього заохочувала й загальна культурна атмосфера, зокрема публікації українською раніше недоступних у СРСР творів тогочасної західної літератури (Альбера Камю, Франца Кафки, Еріха Марії Ремарка, Ернеста Хемінгуея). Першим об'єднанням молодих митців-шістдесятників став клуб творчої молоді «Сучасник», який виник у Києві наприкінці 1959 р. Багато зусиль для його організації й діяльності доклали режисер Лесь Танюк, літератори Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Василь Симоненко, художниця Алла Горська. Ідея клубу виникла з ініціативи студентів організувати театралізовані групи колядників. Спочатку це викликало переляк у міськкомі партії, але коли за молодих людей заступився Олексій Аджубей, редактор московської газети «Известия» і зять Хрущова, київська комсомольська організація отримала вказівку очолити ініціативу. При клубі діяли секції: письменницька, художня, музична, кіно й театральна. Члени клубу організовували лекції з історії України, етнографічні свята, літературно-художні вечори, влаштовували краєзнавчі експедиції (як-от до місць захоронення жертв масових репресій у Биківні)....
1 Переглянути

Спроби реформування економіки

11 Клас

Повоєнна відбудова радянської економіки відбувалася на старій або застарілій технічній основі. У середині 1950-х років керівництво СРСР усвідомило проблему науково-технічної революції (НТР) як ключове політичне завдання. Радянська командна економіка не мала внутрішніх стимулів для підвищення технічного рівня виробництва й, тим більше, для перетворення науки на безпосередню продуктивну силу. Однак вона відрізнялася від ринкової економіки величезними мобілізаційними можливостями, які можна було приводити в рух адміністративними рішеннями. Україна для нового радянського керівництва на чолі з Микитою Хрущовим уявлялася не тільки політичною, а й економічною опорою. Вона вкотре мала слугувати майданчиком для поспішного сільськогосподарського експериментаторства. Розв'язуючи проблему прискорення науково-технічного прогресу, Хрущов ухвалив кілька принципових рішень, які визначили характер розвитку радянської економіки на весь подальший період існування СРСР: а) забезпечити фінансовими ресурсами активну соціальну політику; б) в оборонній сфері спрямувати більше ресурсів на виробництво стратегічної ракетно-ядерної зброї та на пов'язану з нею космічну програму; в) імпортувати сучасне устаткування й технології з Заходу. Однак, як показав наступний досвід, цього було замало для переходу до постіндустріального суспільства, як це чинили західні держави. Згодом постіндустріальним почали називати таке суспільство, у якому переважала індустрія наукових знань, а велика частина населення була зайнята у сфері послуг (а не в промисловому чи сільськогосподарському виробництві)....
0 Переглянути

Десталінізація в Українській РСР

11 Клас

Однією з хрущовських ініціатив у плані боротьби з «культом особи» (про яку було оголошено в 1956 р. на ХХ з'їзді КПРС) була реабілітація частини політичних в'язнів та повернення багатьох репресованих з таборів і заслання. У випадку українців це не стосувалося засуджених на значні терміни ув'язнення за «український буржуазний націоналізм» - політичних діячів і учасників підпілля УПА та багатьох церковних діячів. Утім в Україні, як і в СРСР загалом, припинили масові репресії й стали переглядати справи «ворогів народу». Визнання того, що багатьох жертв сталінського терору репресували незаконно й безпідставно, провадило до вимог їх реабілітувати. Із результатів роботи спеціальної комісії М. Хрущову було відомо, що з 1 966 делегатів XVII з'їзду ВКП(б), який відбувся в 1934 р., було заарештовано 1 108, з них розстріляно 848 осіб. Після ХХ з'їзду в умах рядових партійців почалася паніка, часом і відкрита критика керівництва КПРС. В Україні зростали вимоги реабілітувати насамперед репресованих під час партійних «чисток» націонал-комуністів. Символічними постатями тут були Микола Скрипник і Микола Хвильовий. Незабаром уже пропонували реабілітувати чи навіть просто повернути до історичної пам'яті такі ключові постаті культури, як драматург Микола Куліш, театральний режисер Лесь Курбас, кінорежисер Олександр Довженко і навіть мислитель з дев'ятнадцятого століття Михайло Драгоманов. Кожен з них по-своєму намагався піднести українську культуру над провінційністю. Позаяк ці вимоги зачіпали питання національної самобутності України, органи влади реагували на них стримано. Майже не відбувалася реабілітація колишніх членів ОУН і бійців УПА. З іншого боку, сама наявність таких вимог свідчила про притягальну силу в українському суспільстві, і навіть серед деяких представників радянсько-партійної номенклатури, поглядів репресованих діячів. І це турбувало центральну владу....
0 Переглянути

Нові кордони

11 Клас

Крим вступив у Другу світову війну як багатонаціональний регіон. Найбільшими етнічними групами напередодні війни були росіяни, кримські татари, українці, німці, євреї. Від 1921 р. півострів існував у статусі Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки (Кримська АСРР). Республіка підлягала юрисдикції не територіально прилеглої радянської України, а Росії. Утворення Кримської АСРР узгоджувалося з радянською практикою створення територіально-адміністративних утворень на національній основі. Татарське населення тоді складало більше чверті. І справді, кримські татари на початку стали домінуючою політичною та соціально-економічною силою Кримської АСРР. Але згодом питання щодо того, наскільки нова республіка буде татарською - і чи взагалі буде - за своєю природою набуло неоднозначності. Частка кримських татар у населенні республіки зменшувалася. Після німецької окупації радянська влада повернулася до Криму навесні 1944 р. Уже наступного дня після вигнання німецьких військ з Севастополя, 11 травня, Державний комітет оборони (ДКО) ухвалив постанову «Про кримських татар», згідно з якою всі особи цієї національності «з огляду на зрадницькі дії проти радянського народу» підлягали депортації в Узбекистан, Казахстан та інші віддалені регіони без права пересування. На світанку 18 травня кримським татарам оголосили, що вони за зраду батьківщини караються виселенням. За три дні з Криму вивезли 180 тис. осіб татарської національності й іще 11 тис. мобілізували військкомати на трудовий фронт. Фактично на півострові відбулася етнічна чистка....
0 Переглянути

Деколонізація і виникнення «третього світу». Близькосхідна проблема

11 Клас

Розпад європейських імперій (Британської, Голландської, Французької, Бельгійської, Португальської) і деколонізація становили один з найголовніших компонентів повоєнних політичних змін у світі. Усупереч першим повоєнним ілюзіям, що імперії вдасться зберегти або перебудувати, з плином часу ставало очевидним, що управляти колоніями не тільки надто складно, а й невигідно. Зрештою, деколонізація була доконечною умовою європейської інтеграції. Звільнившись з-під прямої колоніальної залежності, ставши формально суверенними державами, колишні колонії зберігали чимало форм і виявів економічного та культурного впливу (неоколоніалізм). Це давало змогу розвиненим західним державам надалі економічно використовувати колишні колонії. Від 1950-х років для окреслення економічно слаборозвинених (постколоніальних) країн Азії, Африки, Латинської Америки та Океанії почали використовувати термін «третій світ». Супутниками деколонізації були не тільки соціально-економічні труднощі, а й збройні конфлікти, які виснажували людські й матеріальні ресурси. На одну з найскладніших міжнародних проблем перетворився арабо-ізраїльський конфлікт на Близькому Сході. Країни, які намагалися залишитись осторонь жорсткого протистояння між західними демократіями і комуністичним блоком, організувалися в Рух неприєднання. Однак все одно не змогли повністю уникнути впливу «холодної війни», а серед правителів, які претендували на лідерство в цьому русі, не бракувало й відвертих диктаторів....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 360 361 362 363 364 365 366 367 368 ... 370
Назад

Навігація