3. Посилення відцентрових тенденцій в Югославії. Виникнення «Солідарності» та запровадження воєнного стану в Польщі

До кінця 1970-х років в Югославії нагромадилися суперечності, зумовлені вадами моделі самоврядного соціалізму. Цю модель так і не вдалося вмонтувати в однопартійну політичну систему. Кризові явища проявилися відразу після смерті президента Йосипа Броз Тіто в 1980 р. На тлі економічних негараздів стали очевидними вади югославського федералізму: слабнули економічні зв'язки між республіками, загострювалися міжетнічні відносини. Найнеспокійніше було в автономному краї Косово, де відбувалися мітинги албанців під гаслом «Косово - Республіка!» Навесні 1981 р. тут запроваджено надзвичайний стан. Автономістським виступам у Косово активно протидіяв лідер сербських комуністів Слободан Мілошевич. Натомість у Словенії й Хорватії критикували дії сербських політиків. Єдність федерації було розхитано. Рішення центральних органів влади - зміцнити управління, розпочати ринкові реформи - не розв'язували основної проблеми. У 1990 р. ситуація в Косово знову загострилася. Сербське керівництво розпустило крайовий парламент - Скупщину, а у відповідь його депутати проголосили Косово республікою.

У Польщі, де основною формою опозиційної діяльності були робітничі страйки та акції протестів, у 1976 р. кілька десятків раніше розрізнених інтелектуалів об'єдналися в Комітет захисту робітників. Протягом кількох наступних років у країні тривало активне створення опозиційних об'єднань, які відновлювали інститути громадянського суспільства. Особливого ентузіазму полякам додало обрання Папою Римським у 1978 р. краківського архієпископа Кароля Войтилу, який взяв ім'я Івана Павла ІІ. Уже наступного року він відвідав керовану комуністами Польщу, де його вітали мільйони вірян. Польське суспільство повірило у свої сили. На середину 1980 р. до організованої опозиції входило вже близько 15 тис. осіб. Поштовхом до початку активних протестів стало рішення уряду в 1980 р. підвищити ціни на м'ясні продукти. У серпні страйкували близько 750 тис. Вимоги спершу були економічні: покращення постачання і побутових умов, підвищення зарплат тощо. Страйк на суднобудівному заводі у Гданську, який поширився на міста Балтійського узбережжя, очолив електрик Лех Валенса. Представники клубів католицької інтелігенції - Яцек Куронь, Броніслав Ґеремек, Тадеуш Мазовецький та інші - надали акції політичного характеру.

Виступ Леха Валенси під час страйку в гданській корабельні. Серпень 1980 р.

Польське суспільство в цей час виступило одностайно - як ніколи доти в ПНР. Робітників підтримували численні митці, письменники, актори, науковці й журналісти, які не хотіли далі жити у брехні. Комуністична влада намагалася деякими змінами у верхівці зменшити напругу. Під тиском страйкового руху відбулися перестановки в керівництві ПНР. Першим секретарем ЦК ПОРП замість Едварда Герека став Станіслав Каня, а прем'єр-міністром - генерал Войцех Ярузельський, який зберіг також посаду міністра оборони. У вересні 1980 р. в Гданську представники заводських страйкових комітетів ухвалили створити загальнопольську самоврядну, тобто незалежну від партійно-державної влади, профспілку «Солідарність» на чолі з Валенсою. Уже через рік вона мала більше 9 млн членів. Поява «Солідарності» ознаменувала початок кінця системи. Ця профспілка вимагала усунути командно-адміністративну практику в економіці, дозволити політичний плюралізм, провадила боротьбу за історичну пам'ять.

Тим часом розмах антикомуністичного руху в Польщі викликав неабияке стурбування в керівництва СРСР. Над Польщею нависла загроза радянської військової інтервенції. Для приборкання опозиційних настроїв на території Польщі й Білорусі поспіхом організували військові навчання «Союз-81» і «Захід». Радянське керівництво вдалося до економічного шантажу й повідомило, що поставки нафти й сировини до Польщі відбудуться на рівні третини (а то й чверті) від запланованого. Погрожуючи військовим вторгненням, Кремль підштовхував Ярузельського до рішучих дій. Водночас керівництво «Солідарності» вирішило домагатися зміни влади й розпочати підготовку до всенародного референдуму. У відповідь у ніч з 12 на 13 грудня 1981 р. на території Польщі було запроваджено воєнний стан. Владу перебрала на себе Військова рада національного порятунку на чолі з Ярузельським. Частину опозиціонерів заарештували, інші перейшли на нелегальне становище; обмежено громадянські свободи (зокрема, таємницю листування чи недоторканність житла). Досі в польському суспільстві немає єдиної думки щодо доцільності тодішнього запровадження воєнного стану: одні акцентують на пов'язаних із ним обмеженнях, інші вважають, що це рішення запобігло вторгненню радянських військ.

• Схарактеризуйте політичну та економічну ситуацію в Югославії та Польщі на зламі 1970-1980-х років. Зберіть додатковий матеріал про діяльність Леха Валенси як засновника «Солідарності».