Войти
Закрыть

Предмет шкільної істсорії

5 Клас

Сучасний шкільний урок має далеких попередників. Такими, приміром, були уроки в українських школах, закладених мешканцями міст при православних церквах. Ці школи називають братськими. Перший такий заклад з’явився у Львові 1586 р. У братських школах дітей навчали рідною мовою. Крім початкової грамоти, опановували в них арифметику, іноземні мови. У цих школах навчалися діти і з заможних родин, і з бідних. Року 1632, успадкувавши досвід Острозької академії, яка була першим вищим навчальним закладом у Східній Європі, почала діяти Київська колегія. Тривалий час вона була провідним навчальним закладом не лише в Україні, а й за її межами. Життя їй дали дві київські школи - школа Київського братства, яка діяла на Подолі від 1615 р., та Лаврська школа, заснована 1631 р. тодішнім настоятелем Києво-Печерської лаври Петром Могилою. Власне, Петро Могила ініціював злиття двох шкіл в одну та створення на цьому підмурку школи вищого типу. Невдовзі Київську колегію стали називати академією, бо вона надавала вищу освіту подібно до європейських університетів. А ще до її назви долучилося прізвище Петра Могили. Текст 2 Зі статуту братських шкіл: «Сідати кожен має на своєму певному місці, визначеному за його успіхи: котрий більше знає, сидіти буде на першому місці, хай би і найубогішим був; котрий менше знати буде, має сидіти на гіршому місці. Багатий над убогим у школі нічим не має бути вищий, тільки самою наукою......

Подорож триває, або пригадаймо найважливіше

5 Клас

Оберіть 6 спостерігачів — чергових на станціях, на яких ви зупинятиметеся під час подорожі. Обов’язок чергових — оцінювати виконання завдань командами мандрівників та спостерігати за часом перебування команд на станції. Для кожної станції підготуйте табличку з номером і назвою станції, аркуші з завданням за кількістю груп, що подорожують, а також аркуші чистого паперу, на яких групи виконуватимуть завдання. Для кожної команди мандрівників приготуйте маршрутний листок для оцінок із назвами станцій та кількістю балів (за зразком). Маршрутний листок передбачає послідовність відвідування станцій командами. Об’єднайтеся в 5—7 команд мандрівників. Кожна команда має отримати свій маршрутний листок. Почніть пересуватися класом, зупиняючись на станціях у визначеній послідовності. Час перебування на кожній станції — не більше 5 хвилин. Після завершення подорожі здайте маршрутні листки вчителеві для обрахунку балів та визначення команди-переможця. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ПОДОРОЖІ Станція 1. Історія та карта Роздивіться карту на с. 202. Скориставшись картою як джерелом інформації, визначте місце розташування та час створення відомих пам’яток культури України (обирайте по одній пам’ятці кожної групи). Заповніть таблицю....

Світло науки та знання, або якою впродовж історії була освіта і як наукові знання впливали на буденність

5 Клас

Мало хто знає, що сучасний шкільний урок має далеких попередників — уроки в школах, закладених громадами українських міщан при православних церквах. Ці школи називали братськими. Перший такий заклад з’явився у Львові 1586 р., згодом їх в Україні було близько тридцяти. У братських школах дітей навчали рідною мовою. Крім початкової грамоти, вони опановували арифметику, іноземні мови. Збереглися документи — статути братських шкіл, із яких довідуємося, як у них було організоване навчання: «Сідати кожен має на своєму певному місці, визначеному за його успіхи: котрий більше знає, сидіти буде на першому місці, хай би і найубогішим був; котрий менше знати буде, має сидіти на гіршому місці; сказано бо: імущому всюди дано буде. Багатий над убогим в школі нічим не має бути вищий, тільки самою наукою... Дидаскал (учитель) повинен вчити і любити всіх дітей однаково, як синів багатих, так і сиріт убогих, і які ходять по вулиці, милостиню просячи, кожен по своїй силі навчатися може, тільки не пильніше одного, ніж іншого вчити треба». Мережа братських шкіл зробила освіту досяжною для багатьох українців, адже двері до них були відчиненими як для дітей із заможних родин, так і для бідних. Ця обставина не залишилася не поміченою мандрівниками. Зокрема, відомий церковний діяч Павло Алеппський (із міста Халепі (Алеппо) в Сирії), який 1654 р. подорожував Україною, записав у щоденнику: «...По всій козацькій землі ми помітили прекрасну рису, що нас дуже здивувала: всі вони (мешканці), крім небагатьох, навіть більшість їхніх жінок і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб та церковні співи; крім того, священики навчають сиріт та не дозволяють, щоб вони тинялися неуками по вулицях. Кожне місто має, може, близько 40, 50 і більше тисяч душ; але дітей більше, ніж трави, і всі вміють читати, навіть сироти»....

Усе має минуле, або як винаходи змінюють буденне життя

5 Клас

У другій половині 19 — на початку 20 ст. в Україні відбувалися важливі зміни в буденному житті людей, пов’язані насамперед з появою нового, швидкого й комфортного транспорту та новими способами передавання інформації на далеку відстань. Саме тоді збудовано перші залізниці: «Перемишль — Львів» (1861) на заході й «Одеса — Балта» (1865) на півдні. Тих років сягає й історія громадського транспорту: на межі століть, окрім конки (запряженого кіньми вагона), почали використовувати електричний трамвай. Перший в Україні такий трамвай рушив у Києві 1892 р. Олександрівською вулицею (нині вулиця Сагайдачного та Володимирський узвіз). За кілька років електротрамвай з’явився у Львові та Катеринославі (нині — Дніпро). У 1905 р. в Києві почав діяти Михайлівський електричний канатний підйом — фунікулер. Улітку 1891 р. бруківкою центральної одеської вулиці — Дерибасівської — прогримів не бачений досі екіпаж — без коня! Це був перший у нашій країні автомобіль марки «Панар-Левассор». Власник автомобіля привіз його в Одесу з Франції. Через якихось два десятиліття з «іграшок» автомобілі перетворилися на надійний засіб пересування. Цікаво, що виробництво власних легкових автомобілів в Україні започатковано 1960 р., коли в Запоріжжі зійшов з конвеєра «Запорожець». Одеса була містом, де вперше в Україні встановлено телефонний зв’язок. Це сталося 1882 р. Наступного року перші телефонні апарати з’явилися в Києві — у ресторані швейцарського підприємця на Хрещатику. Зв’язок з’єднав обідній зал з кухнею, щоб відвідувачі могли робити замовлення телефоном....

За міськими брамами, або як упродовж історії змінилося життя в містах

5 Клас

Наші землі в 9—10 ст. чужинці називали «країною градів». «Гради», або «городи», — це фортеці, споруджені з дерева, своєрідні загороди, звідки й походить назва. Укріплені поселення-гради поступово перетворювалися на міста. Великі міста складалися з трьох частин. Одна з них — дитинець. Це найстаріша частина міста, розташована найчастіше на узвишші, горі. Зміцнена стінами, валами та ровами, ця частина давнього міста й була фортецею. На дитинці будували князівські та боярські двори. Від часів хрещення Русі саме тут розташовувалися найважливіші церкви й собори. Нижче дитинця простягався поділ. Тут мешкали ремісники та купці, тут було розташовано торговий майдан, численні церкви й монастирі. До міських укріплень прилягали передмістя. їх заселяли ремісники певної спеціальності: кожум’яки селилися біля води, гончарі — біля виходу глин тощо. Будівлі в давніх містах розташовували рядами, між якими лишали проїзд — вулицю. Напрямок вулиць часто залежав від рельєфу місцевості. Центральна вулиця пролягала здебільшого від головної брами передмістя до дитинця. Вулиці вимощували дерев’яними настилами. Міста заселяли переважно ремісники. Чимало мешканців жило з торгівлі. У великих містах мешкали князівська родина, бояри, дружинники, духівництво. Під садиби простолюду відводили невеликі ділянки землі. Свої хати городяни розташовували в глибині двору. Це були здебільшого однокімнатні, з глиняною долівкою, заглибленою на 20—70 см у землю, будівлі, площею не більше ніж 18—20 м2. Споруджували також господарські приміщення: навіси, клуні, хліви....

Садок вишневий коло хати, або що визначало впродовж історії заняття мешканців українських сіл

5 Клас

За часів Київської Русі більшість населення мешкала в неукріплених поселеннях, які називали так, як і сьогодні, — селами. У давньому селі було півтора-два десятки жител, споруджених з дерева. Житла наші предки заглиблювали в землю на 30—80 см, іноді й більше, тому їх називають напівземлянками. У таких спорудах було затишно, вони швидше нагрівалися й довше тримали взимку тепло, а влітку — зберігали прохолоду. У хаті в кутку була піч з глини або каменю, яку топили «по-чорному», тобто так, що дим виходив крізь двері, чи невелике вікно, чи просто крізь солом’яний дах. Основним заняттям селян було землеробство та тваринництво. Селяни вирощували ячмінь, овес, згодом — жито та пшеницю. З городини знали ріпу, капусту, редьку, огірки, буряк, моркву, горох, цибулю й часник. У садках росли вишні, сливи, яблуні. З тварин розводили велику й дрібну рогату худобу, свиней, овець. Помічниками в господарствах були воли та коні. Живучи поміж лісів, у краю річок та озер, давні українці не нехтували тисячолітнім мисливським і рибальським досвідом. Знали бджільництво. Полювання та бджільництво давало змогу отримувати не лише додаткові харчі, а й хутро, мед і віск — чи не найцінніші товари, які русичі збували сусіднім народам. Усі продукти праці за тих часів виробляли задля задоволення потреб самих виробників у харчах, одязі, знаряддях праці, предметах побуту, а не для продажу. Таке господарство називають натуральним. Поступово натуральне господарство витіснило ринкове, тобто господарство, що виробляє продукцію на продаж....

І словом, і пензлем, або чим відрізняється наукове й мистецьке осмислення минулого

5 Клас

Леся Українка — творче ім’я видатної української письменниці Лариси Петрівни Косач (1871—1913). До літературної творчості Леся взялася, не досягши й десятирічного віку. Чудово грала на фортепіано й мріяла про артистичну кар’єру. Проте через хворобу мусила відмовитися від багатьох улюблених занять. Натомість наполегливо вчилася. Вільно володіла багатьма мовами. Поеми та драми Лесі Українки належать до найдосконаліших творів світової літератури. Та мистецтво слова — не єдина царина, до якої докладала праці Леся Українка. З надзвичайним завзяттям бралася вона до справ громадського життя тогочасної України. І завжди — чи то співпрацюючи з українськими газетами й журналами, чи то клопочучись про створення бібліотек для народного читання — виявляла твердість характеру й несхитну волю до чину. «Я вірю в нашу справу, що вона буде жити й рости, бо в ній є велике зерно життя», — писала Леся Українка про українське відродження. Тією вірою сповнено чимало її віршів: Пригадайте правила опрацювання історичного оповідання, дайте відповіді на запитання. 1. Які деталі в оповіданні є справжнім історичним фактом, а які — вимислом авторки? 2. На основі оповідання наведіть 5—6 історичних фактів, які стосуються Лесі Українки. 3. Як вигадані деталі оповідання допомагають глибше зрозуміти подробиці життя Лесі Українки? 4. На основі оповідання підготуйте відповідь на запитання, винесене в назву пункту, — Що було для Лесі Українки джерелом наснаги й творчості?...

Сторіччя ідей, або хто заклав підвалини української історичної науки

5 Клас

Найавторитетнішим серед дослідників українського минулого справедливо вважають Михайла Грушевського. Йому належить близько 2000 праць з історії України, серед яких і 10-томна «Історія України-Руси». Михайло Грушевський (1866—1934) був людиною різнобічних талантів. Як науковець він виявив себе в історії, літературознавстві, досліджував усну народну творчість. А ще писав оповідання, п’єси, вірші. Тож учительська сім’я, у якій народився Михайло, прищепила йому жагу до знань та смак до слова. Та основне, чого навчили майбутнього вченого його батьки, — любові до рідної землі. Власне, тому, зростаючи далеко від України (спершу в Ставрополі, а потім у Владикавказі (Росія)), він цікавився всім українським. Згодом Михайло Грушевський згадував, що під впливом розповідей батька рано усвідомив себе українцем. Під час навчання в Тифліській гімназії (тепер Тбілісі, Грузія) він захопився минулим України. Бажання глибше осягнути історію рідного народу привело Грушевського до Київського університету. Відтоді свою долю він пов’язав з історією України фахово, ставши вченим-істориком. Що нового довідалися про М. Грушевського з матеріалів уроку? Яку роль, за свідченням М. Грушевського, у формуванні його світогляду відігравали батьки?...

Щоб козацька слава повік не пропала, або як історики досліджують козацьку добу

5 Клас

За козацьких часів на українських землях, як і за княжої доби, створювали літописи. Слави найвидатнішого козацького літописця зажив Самійло Величко. У своєму ґрунтовному літописі він оповів про найважливіші події від 1648 р. до 1700 р. з історії Національно-визвольної війни й Української козацької держави, навів чимало документів тих літ, свідчення очевидців, життєписи гетьманів проілюстрував портретами. Праця над літописом була копіткою й довготривалою. Боячись припуститися помилки, Самійло Величко перевіряв кожен із документів, користувався багатьма писемними джерелами, зокрема й чужоземними. Останні частини літопису зі слів автора дописували його учні, бо літописець утратив зір, роками працюючи над книгою. Тривалий час праця Величка залишалася в рукописі. Видруковано її було в 19 ст. — без закінчення та з прогалинами. Одначе й пошкоджений літопис є безцінним джерелом із вивчення української історії. Назва літопису починається словами: «Сказання про війну козацьку з поляками...». А далі визначено основну тему (Національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького), вказано ім’я автора (Самійло Величко), згадано його колишню посаду — «канцелярист Війська Запорізького», місце і час написання твору (село Жуки уїзду Полтавського року 1720 р.). Прочитайте уривок з літопису Самійла Величка і дайте відповіді на запитання: 1. Про яку історичну подію йдеться в уривку? Коли вона відбулася? 2. Які деталі в розповіді літописця видалися вам найцікавішими? 3. Які історичні факти, наведені літописцем, найбільше могли зацікавити художника С. Васильківського? Чому?...

За літописним рядком, або як історики досліджують княжу добу

5 Клас

Щоб створити картину, з приводу якої ви обмінювалися враженнями, художник мав знати багато історичних фактів. Фактом (від лат. «зроблене») називають справжню, а не вигадану подію, те, що відбувалося насправді. Факт — це реальність, дійсність. Історичними фактами є, зокрема, події, кожна з яких унікальна, бо трапляється в певний час у якомусь місці і в ній бере участь певне коло осіб. Наприклад, фактом-подією є зустріч княгині Ольги з візантійським імператором 957 р. або коронація Данила Романовича 1253 р. Ви вже знаєте, що завдання істориків — з’ясувати на підставі свідчень історичних джерел (речових, писемних, усних) якомога більше фактів минулого, аби вповні відновити картину життя. Що давніші часи досліджують історики, то складнішим (проте й набагато цікавішим!) виявляється завдання. Недарма найдавніші сторінки історії мають часто не одну, а кілька версій подій. Для дослідження історії княжих часів особливе значення мають, як ви вже знаєте, літописи. Першим літописом, що дійшов до нас, є «Повість минулих літ». Літопис починається словами «Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала». Створено його було на початку 12 ст., а розповідає він про події від 860 до 1111 р., тож зрозуміло, що його автор використовував праці своїх попередників....

Навігація