Войти
Закрыть

Церква й освіта в Україні в першій половині XVII ст.

8 Клас

Історична постать Петра Могили пов'язана з виходом української православної церкви з кризи, з розвитком української освіти. Роки його керівництва Київською митрополією (1632—1647) є часом незнаного доти піднесення православ'я в Україні. Петро Могила (1596—1647) був сином волоського й молдовського господаря Симеона Могили. Після смерті батька та втрати престолу сім’я Могил у 1607 р. переїхала до Речі Посполитої. Вона підтримувала тісні контакти з Львівським братством, тому освіту юний Петро здобував у Львівській братській школі, а потім у освітній подорожі Європою. Повернувшись з Європи, він поступив на державну службу. Брав участь у Цецорській битві та Хотинській війні. Але з роками його все більше приваблювало духовне життя. 1627 р. Петро Могила обійняв посаду архімандрита Києво-Печерської лаври. 1632 р. його було обрано київським і галицьким митрополитом. Ця подія надихнула багатьох сучасників П. Могили. Вони сподівалися, що «після рік сліз», «після смутних плачів» у «кордони Роксоланії» повертається «весілля». Немов біблійне забороло, новий митрополит «оборонить руські права» і Русь заживе в спокої, бо він усе «добре справить, добре направить». І дійсно, усю енергію, розум, вплив в урядових колах та аристократичних родинах П. Могила використовував для зміцнення авторитету православної церкви, розвитку української освіти. Ще перебуваючи в чині архімандрита, він добився повернення Києво-Печерській лаврі відібраних раніше маєтностей. Будучи митрополитом, домігся повернення православним Софійського собору та багатьох церков і монастирів. Водночас турбувався будівництвом нових і відновленням старих і поруйнованих храмів....

Національно-визвольні повстання 20—30-х років XVII ст.

8 Клас

Сусідство із Запорожжям Східного Поділля, Центральної і Південної Київщини та півдня Лівобережжя надихало їх мешканців не коритися польським власникам та урядовцям. Селяни й міщани оголошували себе козаками, жили та господарювали як вільні люди. Вони відмовлялися визнавати польських старост, обирали своїх отаманів, запроваджували суд за козацькими звичаями. Не маючи сил перешкодити покозаченню, польські урядовці східних староств Речі Посполитої лише скрушно зітхали: «Усе до останнього покозачилося, тут як хлоп, то й козак», а варшавські політики все частіше заводили мову про створення козаками власної держави з республіканським устроєм. Історичне джерело 1616 р. польські політики під час сейму заявляли, що козаки не визнають «ні магістратів у містах, ні старост, ні гетьманів (польських. — Авт.); вони самі встановлюють собі право, самі обирають урядників і ватажків й наче створюють у великій Речі Посполитій іншу Республіку». Той факт, що козацтво вибудовує власну державу 1625 р. визнав і король: «...Козаки вважають себе окремою Річчю Посполитою... Україна вся в послушності їм. Шляхтич у домі своїм не вільний. По містах і містечках королівських уся управа, уся влада в козаків: привласнюють собі юрисдикцію, закони встановлюють». Власна держава розпочинається з власних законів і власних урядовців. Чи праві були польські урядовці, стверджуючи, що козаки творять власну державу?...

Українське козацтво в першій чверті XVII ст. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

8 Клас

Від нападів турків потерпали не лише українці. Уся Європа XVI—XVII ст. тремтіла від однієї думки про наступ Османської імперії. Тому кожний, хто насмілювався кинути їй виклик, обов’язково завойовував прихильність земляків і славу за кордоном. Українські козаки організовували походи проти Туреччини та Криму не лише суходолом, а й морем. Найбільшого розмаху безприкладні за героїзмом морські походи набули протягом двох пертих десятиліть XVII ст. У морс козаки виходили на чайках довгих, вузьких і неглибоких човнах, у яких могли розміститися щонайбільше 50—70 добре озброєних запорожців і 4—6 невеликих морських гармат. У морському бою не було місця для слабкодухих. Турецькі ядра, жорстокий абордажний бій скорочували козацькі екіпажі на дві третини, а то й більше. Козацьку чайку перед походом будував її майбутній екіпаж за кілька тижнів. Судно перетинало Чорне море за 36—40 годин. Турецький Історик XVII ст. Найма писав: «Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя й менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, у морських боях не мають собі рівних у всьому світі». Прослизнувши повз турецькі форти в гирлі Дніпра, козаки героїчно атакували прибережні укріплення та міста. Жодне турецьке місто Чорноморського узбережжя не було убезпечене від козацького штурму. Серед найславетніших перемог доби морських походів: спустошення найміцнішої морської фортеці турків — Варни (1606), узяття неприступного кримського Перекопу (1608), розгром Килії, Ізмаїлу й Акерману (1609), штурм Трапезунда й Синопа, що на Малоазійському узбережжі (1614). Водночас козаки нищили гарнізони, залоги фортець, турецькі кораблі — катарги, галери й галіони, які в десятки й сотні разів перевищували розміри чайок. 1615 р. затремтіла столиця османів. 80 чайок на очах у султана і 30 тисяч яничарів увірвалися у константинопольську гавань і спалили її. Біля гирла Дунаю вони розгромили ескадру, що їх переслідувала, і взяли в полон адмірала турецького флоту. 1620 р. морський похід на столицю грізної імперії було повторено....

Вплив Берестейської унії на церковне життя в першій половині XVII ст.

8 Клас

У першій половині XVII ст. польська католицька церква була східним форпостом — «передмур’ям» католицької віри. Своє завдання вона вбачала в подоланні «антихристиянського варварства» як православного, так і уніатського. Католики ніби навмисно не помічали християнських чеснот, століттями формованих в Україні. Опираючись на польську католицьку та покатоличену й сполонізовану українську шляхту й магнатерію, польська католицька церква все дужче тиснула на релігію та культуру українців. У православних відбирали церкви й монастирі, їх позбавляли маєтностей, знущалися над священиками й мирянами, глумилися над їхніми релігійними почуттями, усіляко перешкоджали українській православній церкві опікуватися питаннями освіти свого народу. Водночас держава створювала найсприятливіші умови для розширення діяльності різних католицьких орденів, особливо єзуїтського. 2. Становище греко-католицької церкви Після Берестейської унії греко-католики пережили глибоке розчарування. Уже в королівському універсалі від 15 грудня 1596 р. не згадувалося про право уніатських єпископів засідати в сенаті. У цьому питанні не допомогло навіть нагадування Папи Римського. Усупереч сподіванням єпископів, унія не врятувала українських і білоруських мирян від наступу католицизму. Католицькі ієрархи навіть не допускали думки про рівність з уніатськими. Уніатська церква так і не отримала від королівського уряду зрівняння в правах із католицькою....

Господарські та соціальні відносини в Україні в першій половині XVII ст.

8 Клас

Після укладення Люблінської унії в Україні почало швидко зростати феодальне землеволодіння. Маєтки шляхтичів і магнатів розросталися за рахунок привласнення земель Східного Поділля, Наддніпрянщини та Задніпрянщини. Цей процес значно пришвидшився після 1590 р., коли сейм Речі Посполитої дав змогу королю роздавати «пустині, що лежали за Білою Церквою». Насправді ж землі покордоння були вже заселені й загосподарені козаками й селянами. Тепер ці землі разом із селянськими й козацькими господарствами включали у величезні феодальні володіння. Так, наприклад, у Брацлавському воєводстві із 65 тис. селянських дворів 60 тис. стали власністю жменьки магнатів. Загалом, на початку XVII ст. в Україні налічувалося майже 1 тис. шляхетських і 250 магнатських маєтків. Магнати поводились як незалежні володарі. Будували палаци, утримували багаті двори, муштрували добре озброєні й численні війська. Чим швидше вони багатіли, тим менше рахувалися з владою короля, не визнавати жодних законів і судів. Чинячи свавілля, вони тішилися повною безкарністю й пихато заявляли: «Польща непорядком тримається». У 30-х роках XVII ст. у володіннях наймогутнішого магната Яреми Вишневецького на Лубенщині налічувалося 50 міст і містечок, 40 тис. селянських дворів, майже 230 тис. селян. Володіння Вишневецького були найбільшими в Європі. 2. Поширення фільварків Європу XVI ст. охопила «революція цін». Притік золота й срібла з Нового Світу й розвиток виробництва привів до швидкого зростання міст, які потребували великої кількості товарів. Унаслідок цього небачено швидко почали зростати ціпи на сільськогосподарські товари й продукти харчування. Протягом XVI ст. вони подорожчали в 4—5, а подекуди навіть у 8—10 разів....

Узагальнення до теми 1 «Українські землі в XVI ст.»

8 Клас

Українське суспільство XVI ст. було подібним до європейських, поділених на тих, що воюють, моляться й працюють. Провідну роль у суспільстві відігравала шляхта. Завдяки високим урядовим посадам, які займали українські князі й пани у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтійському, українське суспільство зберігало культурні, державні й духовні традиції пасів Київської держави, продовжувало свій поступальний розвиток як складова центральноєвропейської цивілізації. На житті українських станів позначився перехід від натурального до товарного виробництва. Biн спричинив запровадження фільваркової системи, розвиток зернового, лісового господарства та тваринництва. Це, зрештою, призвело до повного закріпачення селян, насамперед на західноукраїнських землях і в центральних районах Правобережжя. Проходження через українські землі Великого Кордону між християнським і мусульманським світами, життєва потреба захиститися від південних нападників і прагнення українців освоїти природні багатства південних степів зумовили виникнення нехарактерного для Європи стану — козацтва....

Українські міста та розвиток мистецтва XVI ст.

8 Клас

XVI ст. яскраво позначилося на міській забудові й розвитку архітектури найвеличніших споруд українських міст. Розвиток архітектури й містобудування пов'язують насамперед із діяльністю європейських будівничих. Вони надавали мурованій архітектурі яскраво виражених ознак пізнього Ренесансу, здебільшого в його північноіталійському варіанті. З другої половини XVI ст. з'являються перші споруди нового, барокового, стилю. На відміну від ренесансного стилю, який ідеалізує людину, а світ бачить упорядкованим і гармонійним, митці епохи бароко дивилися на людину та світ як на постійно мінливі, динамічні, не до кінця зрозумілі, загадкові, суперечливі, здатні й до самопожертви заради високих ідеалів, і до вміння насолоджуватися життям, мистецтвом, природою. Твори бароко вражають пишною декоративністю, перебільшенням, надмірністю, прагненням захопити людину виром емоцій, потрясти її уяву. Для барокового стилю характерні урочистість, пишність, динамічність, просторовий розмах, контрастність. Першим будівничим італійського походження в Україні був майстер Петро з м. Риму. У 1543 р. він працював над спорудженням замку в м. Меджибожі та костьолу в м. Бистриці....

Українська культура XVI ст.

8 Клас

Надбання вітчизняної культури XVI ст. важко переоцінити. Вони стали гідною відповіддю на виклики, які постали в той час перед Україною. Культура стала прапором, навколо якого стани українського суспільства згуртувалися в силу, здатну відверто протистояти ворожому натискові. Українська культура вийшла з цього протистояння якісно оновленою й багатшою. Вона стала надійною зброєю народу в його боротьбі за власні історичні права, свободу та гідність. Культура XVI ст. продовжила свій розвиток завдяки трьом визначальним чинникам. Насамперед її живили традиції, започатковані ще в Київській державі. Вагомим чинником розвитку стали нові козацькі традиції, які стрімко ввірвалися в життя українського народу. Нарешті, культурному поступу сприяло й успішне запозичення західноєвропейських здобутків Відродження та Реформації. Гармонійне поєднання власних надбань з кращими проявами інших культур потрібно розглядати як українську традицію, зумовлену географічним положенням України. Перебуваючи в контактах з представниками трьох цивілізацій: західної та східної, християнських, а також мусульманської, українці мали можливість наочно побачити свою відмінність від інших, а тому берегли свою культуру. З іншого боку, вони навчилися запозичувати все краще в інших народів, з якими контактували, представники яких проживали в Україні: у поляків, німців, євреїв, вірменів, угорців, греків, італійців. У XV ст., коли під ударами Туреччини занепали італійські колонії в Криму, частина генуезьких купців переселилася до Львова та Києва. Водночас діти українських вельмож навчалися в університетах Польщі, Німеччини, Чехії та Італії, запозичуючи здобутки європейської культури....

Козацтво другої половини XVI ст. Початок збройного національно-визвольного руху

8 Клас

Військове мистецтво козаків пов’язане з тими жорсткими умовами, у яких знаходилося Військо Запорозьке. З одного боку, козаки жили в стані постійної бойової готовності до відсічі нападу кочівників, з іншого — не могли сподіватися на підтримку держави. Особливості козацького війська. Українське козацтво не ділилося на окремі роди військ. Козак був різностороннім вояком. Він, зазвичай, володів усіма способами ведення бою, вогнепальною та холодною зброєю. Запорозька Січ виникла й розвивалася на теренах, де в бойових діях брали участь переважно озброєні вершники. Однак козацтво не мало достатньо коштів для утримання чисельної кінноти. Тому козаки виробляли власні бойові прийоми, щоб урівноважити свої можливості з ворожими. Ударну силу козацького війська становила піхота. Бойового успіху вона досягала або за рахунок раптової атаки, або веденням щільного рушнично-гарматного вогню. Тоді козаки шикувалися в три шеренги. Стріляла прицільно тільки перша шеренга, друга передавала зброю, заряджену третьою шеренгою....

Заснування Запорозької Січі

8 Клас

Початки Запорозької Січі слід шукати в сторожових постах: січах і засіках, острогах і острожках, городках і городцях, які споруджували мешканці прикордонної смуги в «нічийних степах» Великого Кордону. Їх споруджували насамперед ватаги козаків-уходників, щоб захистити себе від татарських чамбулів, які снували степами в пошуках здобичі. Узимку в укріпленнях зберігали човни, сіті — усіляке знаряддя для рибного, мисливського й інших промислів. Там же на зиму «для сторожі» залишалося кілька сотень козаків, озброєних навіть гарматами. Так для значної частини уходників козакування перетворювалося на постійну справу. Роль постійної сторожі найчастіше відігравали бояри, котрі не отримали документи на шляхетство, слуги військові, драби (наймані воїни-піхотинці) — усі ті військові, які не бажали коритися свавільним прикордонним старостам і відступили за Дніпрові пороги (скелі, які виступали з води й перешкоджали судноплавству). Козаків, що постійно мешкали за порогами, «на низу», назвали низовими козаками. Використовуючи перші засіки, козаки розширювали й військовий промисел — добичництво. Вони часто здійснювали походи за здобиччю на татарські улуси, водночас рятуючи з неволі співвітчизників. Своїми сміливими діями козаки стримували турецько-татарський наступ на Україну....

Навігація