Войти
Закрыть

Соціально-економічний розвиток Наддніпрянської України

9 Клас

Сільське господарство та аграрні відносини в Наддніпрянській Україні. У першій половині XIX ст. економіка Наддніпрянської України зберігала аграрний характер. У сільському господарстві Наддніпрянщини на початку століття працювало близько 95 % населення, а в середині століття — 89 %. Близько 75 % усієї оброблюваної землі перебувало в приватній власності поміщиків. Головними виробниками сільськогосподарської продукції були селяни, які за своїм правовим становищем поділялися на дві основні групи: поміщицькі селяни, або кріпаки (перебували в особистій залежності від поміщиків та були прикріплені до їхніх маєтків. Поміщицькі селяни кількісно переважали на Правобережжі); державні селяни (належали державній скарбниці й офіційно називалися «вільними сільськими обивателями». Вони були особисто вільними й вели власне господарство. Державні селяни переважали на Півдні та Лівобережжі). Основною формою експлуатації поміщицьких селян була панщина, або відробіткова рента. Державні селяни сплачували грошову ренту, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі. Російський уряд у 1797 р. офіційно обмежив панщину трьома днями на тиждень. Проте поміщики обходили закон за допомогою урочної системи, коли на один день панщини давалося таке завдання («урок»), яке можна було виконати лише за два-три дні. Землевласники також запроваджували «місячину», і селяни за постійну панщину отримували місячне утримання натурою (тобто продуктами)....

Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин цієї доби

9 Клас

Українські землі під час російсько-турецької війни 1806—1812 рр. Перебуваючи під імперською владою, українці були змушені брати участь у реалізації далекосяжних зовнішньополітичних планів російського уряду. На Наддніпрянщину припадав важкий тягар використання її людського й господарського потенціалу. На початку XIX ст. між Російською та Османською імперіями запанував період нетривалого миру. Проте російський уряд порушив свої союзницькі зобов’язання й надав підтримку учасникам антитурецького національно-визвольного повстання, що охопило Сербію в 1804 р. У грудні 1806 р. Туреччина оголосила війну Росії. Наддніпрянщина повною мірою відчула тягар нової російсько-турецької війни. У Чернігівській, Полтавській, Слобідсько-Українській, Київській, Катеринославській та Херсонській губерніях було оголошено набір до ополчення. Із Лівобережжя на потреби армії реквізували понад 14 тис. волів, 6 тис. возів та 1 тис. коней у супроводі 4 тис. селян-погоничів. Трагічним для наддніпрянських українців стало те, що до складу турецької армії входили підрозділи задунайських козаків. Унаслідок цього вони змушені були йти брат на брата, вбивати єдиновірців задля чужої війни. Війна тривала довго. Бухарестський мирний договір між Російською та Османською імперіями було підписано 16 травня 1812 р. Росія здобула право судноплавства Дунаєм і приєднала Бессарабію. Більшість її населення становили молдавани, але в Хотинському, Акерманському та Ізмаїльському повітах проживало чимало українців....

Наддніпрянська Україна у складі Російської імперії

9 Клас

Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії. Наприкінці XVIII ст. Російська імперія володіла Слобожанщиною, Лівобережжям, Правобережжям та Півднем, що становило близько 85 % земель, заселених українцями. Підвладні Росії території називали Наддніпрянською Україною, або Наддніпрянщиною. На українські землі було поширено загальноімперський адміністративно-територіальний устрій. Було запроваджено поділ на губернії, які, у свою чергу, поділялися на повіти. Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. імперський уряд став запроваджувати нові адміністративно-територіальні одиниці — генерал-губернаторства. Влада генерал-губернатора, особливо на підкорених імперією землях, мала характер військової диктатури. Він був наділений практично необмеженими повноваженнями, зосереджуючи військову, адміністративну, судову та фінансову владу. На посади губернатора і генерал-губернатора імператор призначав представників дворянства....

Вступ до історії України кінця XVIII

9 Клас

«Українське XIX століття». У 9 класі ви продовжите вивчення курсу історії України, розпочатого в попередні роки. Вивчаючи Нову історію України, ви дізнаєтесь, які події розгорталися на наших землях наприкінці XVIII — на початку XX ст., що в усій Європі стали добою модернізації всіх сфер життя суспільства. Помітні зміни відбувалися в цей час і на українських землях. Досить поширеною є точка зору, що одним із явищ, характерних для нової епохи, стала поява модерних націй. Важлива роль у цьому процесі, як вважають прихильники такого підходу, належить Великій французькій революції кінця XVIII ст. На їхню думку, саме революція, замінивши звичний раніше заклик «Хай живе король!» на новий — «Хай живе нація!», завершила донаціональну еру і започаткувала нову — еру національного існування. Для того щоб зрозуміти роль націй як учасниць історичного процесу, необхідно зрозуміти, що ж таке нація. У XIX ст. над цим розмірковували чимало європейських дослідників. Усі вони звертали увагу на те, що поступово нації починають посідати важливе місце в історії. Саме тому XIX століття вони назвали епохою націоналізму....

Історія України 9 клас Гісем, Мартинюк

9 Клас

Запорукою успішної роботи на уроках і вдома є вміння працювати з підручником. Тож ознайомимося з його структурою. Матеріал поділено на вісім розділів, що містять кілька параграфів, які, у свою чергу, складаються з пунктів. Дати основних подій, поняття і терміни, імена історичних діячів, на які слід звернути увагу та запам’ятати, виділені в тексті чорним шрифтом. Окремими врізками подаються тлумачення найважливіших понять. На початку параграфа подані запитання, які допоможуть вам пригадати раніше вивчений матеріал і підготуватися до сприйняття нового. Важливе значення для засвоєння матеріалу мають історичні документи, ілюстрації, карти й схеми. Працюючи з параграфом, необхідно обов’язково прочитати вміщені до нього документи і відповісти на запитання до них. Розглядаючи ілюстрації, звертайте увагу на підписи, що пояснюють зміст зображеного. Робота з історичною картою сприятиме формуванню уявлень про те, де відбувалися події і які зміни вони спричинили. Наведені в параграфах схеми розкривають зв’язки між складовими історичних явищ, пояснюють їх особливості тощо. Параграфи завершуються висновками, які допоможуть вам визначити розглянуті в них провідні ідеї. Перевірити свої знання вам дозволять запитання і завдання, наведені після кожного параграфа. Підсумувати матеріал розділу ви зможете за допомогою узагальнюючих запитань і завдань....

Підсумки розвитку України в ХІХ – на початку ХХ ст.

9 Клас

Видатний німецький філософ Готфрід Гердер (1744-1803), який передбачив національне відродження залежних народів Центральної і Східної Європи, зробив такий запис у своєму щоденнику: «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля та ін. колись прокинуться: так із багатьох диких народів, якими також були колись греки, постане культурна нація і її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти на весь світ». У XIX - на початку XX ст. цього не сталося. Україна залишалася залежною країною, роз’єднаною між Російською і Австрійською (Австро-Угорською) імперіями. Але, пристосовуючись до вимог часу, вона переживала складний процес внутрішньої еволюції. В українському суспільстві відбувалися глибинні соціально-економічні й політичні зміни. Хоча й повільніше, ніж у західноєвропейських країнах, в обох частинах України - підросійській і підавстрійській - відбувся промисловий переворот, впроваджувалася ринкова економіка, формувалися нові соціальні верстви, розвивалася культура. Українське населення вперше стикнулося з ринковими відносинами і відчуло їх благотворний вплив. Ринок робив людей більш ініціативними, динамічними, породжував нові інтереси, пробуджував почуття людської і національної гідності, штовхав на боротьбу за краще життя. Забите, неосвічене населення поступово перетворювалося на українську націю зі всіма тими ознаками, які були характерні для інших європейських національних спільнот. І це відбувалося всупереч прагненням Російської і Австрійської імперій, які змушували українців забути своє славне минуле, витравити з їх свідомості почуття окремішності, власного історичного шляху. Але даремно. Не випадково саме на початку 1860-х років народилися слова українського національно гімну: «Ще не вмерла України ні слава, ні воля, ще нам, браття молодії, усміхнеться доля...»....

Узагальнення до теми Повсякденне життя та культура України в середині XIX - на початку XX ст.

9 Клас

Модернізація і розвиток освіти. Модернізаційні процеси, які відбувалися в Україні в другій половині XIX - на початку XX ст., справили значний вплив на розвиток усіх сфер культури, зокрема на стан народної освіти. Перш за все, відбулося помітне розширення шкільної мережі, хоча цей процес не встигав за потребами часу й охоплював не всі соціальні й національні групи населення України. Лише 13 % українського населення Наддніпрянщини станом на 1897 р. уміли читати й писати. Ні російські, ні австрійські можновладці належним чином не піклувалися про розвиток освіти на українських землях, віддаючи перевагу ліквідації неписьменності на корінних імперських територіях. Початкових і середніх шкіл в Україні не вистачало навіть для тих дітей, батьки яких мали для їх навчання матеріальні можливості. У Наддніпрянщині не могли навчатися понад дві третини дітей. До того ж Валуївський циркуляр 1863 р. та Емський указ 1876 р. поставили заслін на шляху використання у навчанні української мови як у загальноосвітніх школах, так і у вищих навчальних закладах. Після революції 1905-1907 рр. ситуація стала змінюватися. З’явилася легальна українська преса, національно-культурні товариства, зокрема «Просвіти», які поширювали свій вплив на всі губернії Наддніпрянщини. Але після її поразки почалася реакція, яка негативно відбилася на культурно-освітній сфері. Модернізація суспільства сприяла розвитку наук - як природничих, так і гуманітарних. Деякі з учених-природознавців, які працювали в Україні (Володимир Вернадський, Данило Заболотний, Іван Пулюй, Ілля Мечников та ін.), вийшли на передні рубежі світової науки. Вчені-гуманітарії, зокрема історики, етнографи, мовознавці, вивчали минуле і сучасне народу, його історичні корені, на численних фактах підтверджували його самостійний історичний розвиток і вказували на перспективу національно-державного відродження. У Західній Україні, яка входила до складу конституційної Австро-Угорської монархії, ситуація була краща. Тут працювали українські ніколи, цілком легально видавалися українські газети і часописи. У Львівському університеті діяла кафедра української історії і літератури, а в Чернівецькому університеті - кафедра української мови й літератури....

Наш край на початку ХХ ст. Практичне заняття

9 Клас

Бурхливі події початку XX ст. суттєво змінили життя значної частини українців. Чи відомо вам про те, як позначалися ці події на житті ваших предків? На початку XX ст. відбувалися помітні зрушення у способі життя, пов’язані з використанням у побуті технічних досягнень і винаходів. Це особливо стосувалося міських жителів. Знайдіть дані з історії вашого міста, які засвідчують ці зрушення. Складіть розповідь про архітектурні будівлі (використовуйте інформацію за посиланням http://wikilovesmonuments.org.ua/lists/), що з’явилися тоді у вашому населеному пункті, про знаряддя праці, житло, одяг і господарські споруди, які використовувалися на початку XX ст. Спробуйте узагальнити все відоме вам про найважливіші події та зміни в житті вашої області, району, міста, села протягом XIX — початку XX ст. У цьому вам допоможуть і експозиції краєзнавчого музею....

Повсякдення української сім’ї. Практичне заняття

9 Клас

Як створювалася сім’я. Найголовнішою функцією сім’ї є відтворення людського роду та виховання дітей. Разом з тим сімейне життя — шлюб — поєднує матеріальне й духовне, громадське та особисте. В Україні традиційно був поширений моногамний шлюб. Моногамія (від грецьких слів monos - один і gamos - шлюб) - це форма шлюбу, при якій чоловік одружується лише з однією жінкою, а жінка — лише з одним чоловіком. Українці підготовку до шлюбу ніколи не сприймали лише як особисту справу тих, хто укладав шлюб, або їхніх батьків та родичів; це було й справою громадськості. Вплив останньої на практику добору шлюбних пар та утворення сім’ї здійснювався через мережу добре організованих інституцій: сільську громаду, молодіжні об’єднання (парубоцькі та дівочі громади). Укладанню шлюбу завжди надавалося великого значення. За звичаєвим правом (неписаними законами, які регулювали життя в громаді та сім’ї) в Україні людину вважали за самостійну тільки після одруження: неодружений чоловік, хоч якого б віку він був, вважався парубком. Одружена людина завжди мала більший авторитет у громаді, ніж неодружена. Громада ставилася несхвально до людей, які вчасно не створили сім’ю. У XIX - на початку XX ст. в Україні парубки найчастіше одружувалися після служби у війську. Дівчата виходили заміж переважно в 16-18 років. Народ схвалював ранні шлюби. Про це свідчать прислів’я: «Хто рано встає і рано жениться - ніколи не розкається», «Рано встане - діло зробить, рано жениться - дітей до розуму доведе». Вікова різниця між нареченими, за народними уявленнями, мала бути невеликою. Шлюби між молодою і літнім не схвалювалися....

Навігація