Войти
Закрыть

Мистецтво

9 Клас

Живопис. Визначне місце в українському мистецтві належало живопису. Розвиток побутового жанрового мистецтва пов’язаний з творчістю послідовників Т. Шевченка - Лева Жемчужникова (1828-1912), Івана Соколова (1823-1910), Костянтина Трутовського (1826-1893). Одним з найяскравіших майстрів побутового жанру був Микола Пимоненко (1862-1912). У своїй творчості він майже не відходив від тем сільського життя. М. Пимоненко досяг високої майстерності у відтворенні сонячних барв природи України і народного побуту («Святочне ворожіння», «Весілля в Київській губернії»). Деякі картини М. Пимоненка мають гострі соціальні мотиви, показують драматичні ситуації з життя села. Чималий внесок у розвиток побутового жанру зробив Киріяк Костанді (1852-1921). Вихованець Одеської малярської ніколи, а потім Петербурзької академії мистецтв, Костанді в 1907 р. здобув звання академіка. Його картини «В люди», «Старенькі», «З пташиного польоту» написані з великою майстерністю. Його полотна «У хворого товариша», «Гуси», «Рання весна», «В люди» стали окрасою національної культури. З 1902 р. Костанді очолював «Товариство південноросійських художників», яке в 1905 р. розпочало видавати в Одесі свій журнал. Загальновизнаним майстром пензля був Микола Ярошенко (1846-1898). Розвивався пейзажний живопис. Визначним майстром у змалюванні українського краєвиду («Чумацький шлях», «Ранок на Дніпрі», «Українська ніч», «Вечір на Україні», «Степ», «Місячна ніч на Дніпрі») був Архип Куїнджі (1842-1910). Але вершиною пейзажного живопису стала творчість Сергія Васильківського (1854-1917). Близько 3,5 тис. його полотен - це своєрідний гімн українській природі. Серед них почесне місце посідають «Ранок», «Отара в степу», «Степ на Україні», «На Харківщині»....
0 Переглянути

Література, театр і музика

9 Клас

Особливості розвитку культурного життя. Культурне життя в Україні перебувало під впливом модернізаційних процесів. Але умови розвитку української культури і мистецтва залишалися несприятливими. Не маючи захисту власної держави, їх діячі мусили протистояти тиску великодержавного російського, польського, угорського, австрійського та румунського шовінізму. їм довелося переборювати різноманітні адміністративні обмеження та заборони. Нарешті, у своєму прагненні дійти до українського читача, глядача чи слухача українські письменники й митці повинні були долати також опір російської, польської, австрійської, угорської та румунської культур. Поширення цих культур в Україні мало суперечливі наслідки. Українці із вдячністю сприймали загальнолюдські, гуманістичні засади, які лежать в основі кожної культури, у тому числі перерахованих вище. Але вони були проти використання цих культур як знаряддя денаціоналізації, асиміляції, боротьби з їхньою рідною культурою. Відомий єврейський публіцист і мислитель кінця XIX - початку XX ст. Володимир Жаботинський, який довгий час жив в Україні і ґрунтовно вивчав українсько-російські культурні відносини, писав: «Всюди на периферії держави російська культура з’являється лише після того, як земський ярига жандарм прокладав їй дорогу, витоптавши чоботиськом усіх її конкурентів». Але українська культура і мистецтво мали переваги, відсутні в їхніх конкурентів, за спиною яких стояли могутні держави з їх асиміляторською політикою. Українська національна література й мистецтво - від усної народної творчості до красного письменства - говорили зрозумілою народу мовою, оповідали про добре відоме йому, ставали порадниками, втішали у біді, були разом з ним у радощах....
0 Переглянути

Вплив модернізації на культурне життя українців

9 Клас

Модернізація системи освіти. Господарське, суспільно-політичне і духовне життя людства в другій половині XIX - на початку XX ст. значно ускладнилося. Модернізаційні процеси, які охопили розвинуті країни світу, викликали різке збільшення попиту на освічених людей. Без них був неможливий ні технічний, ні соціально-економічний прогрес. Лише ті народи світу, які зуміли істотно підняти свій освітній рівень, домогтися масової освіти, здатні були належним чином відповісти на модернізаційні виклики епохи. Після реформи 1861 р. мережа закладів початкової освіти в Наддніпрянській Україні стала реорганізовуватися відповідно до вимог часу. В 1864 р. уряд прийняв «Положення про початкові народні училища», згідно з яким усі типи початкових шкіл, у тому числі й церковнопарафіяльні, було перетворено на початкові народні училища, які працювали за єдиним навчальним планом і програмою. У 1872 р. зроблено новий крок у напрямі модернізації освіти: більшість початкових училищ було перетворено на 6-річні міські, які давали знання і навички, необхідні для роботи в промисловості, на транспорті, у державних установах. У 1870-х роках освітньою діяльністю почали займатися земства, які вже наприкінці століття мали близько 3200 шкіл. Ці школи краще фінансувалися, а отже, мали кращі приміщення, кращих учителів та багатші бібліотеки. Усього у Наддніпрянській Україні в 1897 р. налічувалося майже 17 тис. початкових шкіл, які утримувалися державою, громадянами, земствами, церквою, приватними особами. Однак цієї кількості шкіл не вистачало для навчання всіх дітей. Лише 20 % населення України віком старше 10 років у 1897 р. уміли читати. Серед власне українців таких було 13%. І це у той час, коли у росіян в Україні цей показник був удвічі (26 % ), а серед євреїв - утричі (майже 40%) вищий. У передвоєнні десятиліття відбувалося значне розширення шкільної мережі. У деяких повітах Наддніпрянської України земства розглядали питання про введення загальної початкової школи. Реалізації цього питання завадила Перша світова війна....
0 Переглянути

Узагальнення до теми Украінські землі на початку XX ст.

9 Клас

Становище України на початку XX ст. На початку XX ст. Західна Європа переживала період бурхливої модернізації, яка охопила всі сфери життя. У царській Росії, переобтяженій пережитками минулого, модернізація відбувалася повільніше і мала наздоганяючий (щодо розвинутих країн Заходу) характер. Це позначилося й на становищі Наддніпрянської України, яка входила до складу Російської імперії. Корінне населення - українці - не займали провідних позицій у тих сферах життя, які визначали прогрес. Так, на початку XX ст. лише 3,6 % українців були зайняті в промисловості, а майже 90 % - у хліборобстві. Лише 5,5 % українців мали джерелом існування військову і державну службу, інтелігентські професії. Як і сотні років тому, українці вирощували хліб і худобу, а промислами, торгівлею, адмініструванням займалися представники інших етносів, головним чином росіяни, євреї, поляки. Це був прямий наслідок залежного, бездержавного становища, у якому перебувала Україна. Як і раніше, імперський центр сприяв розвитку головним чином сировинних галузей народного господарства і цілком свідомо гальмував розвиток інших. Робилося це на користь промисловості російського центру. У результаті багато галузей промисловості, життєво важливих для суспільства, було занедбано, а жителі України мусили купувати російські чи зарубіжні товари. Наслідком цього був постійний відплив коштів за межі України. На економічній і соціально-політичній ситуації в Україні початку XX ст. позначилася економічна криза 1900-1903 рр. і тривалий застій після неї. Криза дала поштовх утворенню монополій, які найбільше охопили кам’яновугільну, металургійну і цукрову промисловість....
0 Переглянути

Практичне заняття Украінські землі на початку XX ст.

9 Клас

УГКЦ зробилася головним оборонцем української народності проти полонізації. Це вона врятувала Галичину від національної смерті. Вона зробилася батьківською вірою, і народ кріпко до неї прив’язався... З кругів греко-католицького духовенства вийшло національне відродження Галицької України... Церква стала тут за останні часи справжньою національною церквою західного українства. Вона виявила національну творчість, більшу ніж на цій самій території виявила Православна церква. Джерело: Енциклопедія українознавства. Загальна частина: У 3 т. - Львів; Станіслав; Коломия, 1934. -Т. 2,- С. 629. 2. Про патріотичну діяльність митрополита Андрея Шептицького ...У січні 1906 р. Шєптицький очолив делегацію до імператора Франца-Йосифа І, яка порушила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії. Шєптицький підтримував розвиток культурно-освітнього життя на західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості українського населення. 1901 р. підтримав Сецесію українських студентів Львівського університету. 1902 р. митрополит поставив питання про необхідність відкриття української гімназії у Станіславі (тепер Івано-Франківськ), а в 1910 р. на засіданні палати панів вимагав створення українського університету у Львові. Дбав про організацію фахової підготовки молоді. Із цією метою сприяв становленню і розвитку хліборобської школи у с. Коршів та садівничої школи у с. Маловищі. Шептицький сприяв і розвитку української культури. 1905 р. заснував церковний музей (згодом перейменований у Національний музей ім. митрополита Андрея Шептицького)... На кошти митрополита придбано будівлю, у якій розмістилася художня школа О. Новаківського, а також майстерні М. Сосенка та О. Криласа. Шептицький надавав стипендії молодим українським митцям для здобуття художньої освіти у найкращих закладах Європи. 1903 р. заснував Народну лікарню... Шептицький був ініціатором і засновником Земельного банку у Львові (1910), підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар»......
0 Переглянути

Наростання національного руху в Західній Україні в 1900-1913 рр.

9 Клас

Національне піднесення. Національним рухом у другій половині XIX ст. було охоплено всі українські землі - наддніпрянські й західноукраїнські. Але розвивався він у Наддніпрянській і Західній Україні з різною інтенсивністю. Останні десятиліття XIX ст. відзначені розширенням масштабів і прискоренням визрівання національно-визвольного руху західних українців (головним чином, галичан) і відносно повільним наростанням такого руху в Наддніпрянській Україні. І справа тут не в самих українцях. Справа в різних політичних режимах Російської і Австро-Угорської імперій. У порівнянні з російською частиною України, умови для національного згуртування західних українців були більш сприятливими. Австро-Угорщина була європейською країною, у ній діяли, хоча й із суттєвими обмеженнями, демократичні принципи організації суспільного життя. Західноукраїнці цими перевагами зуміли скористатися. Приблизно на десять років раніше, ніж у Наддніпрянській Україні, у Галичині почали діяти національні політичні партії. Саме тоді національний рух став переходити в нову фазу - політичну, коли головною метою було відродження української державності. У другій половині XIX ст. центр українського національного руху переноситься на західноукраїнські землі, який досяг тут відчутних результатів. Один з польських публіцистів назвав такий розвиток подій «українським завоюванням». Ішлося, звичайно, не про військові операції, а про зростання національної свідомості українського населення Галичини й активізацію його громадсько-політичної активності. На місці безправної та інертної селянської маси виростала свідома своїх економічних, культурних і політичних інтересів модерна національна спільнота. Відчувалося, що змінюється на користь української більшості загальний баланс сил двох головних національностей - українців і поляків. Українську Галичину всерйоз порівнювали з італійським П’ємонтом, який був центром національно-визвольного руху Італії....
0 Переглянути

Наддніпрянська Україна в 1907-1914 рр.

9 Клас

Столипінська аграрна реформа та її вплив на Україну. Після поразки революції в імперії запанувала реакція. Разом з тим російський уряд намагався здійснити заходи, спрямовані на послаблення протистояння різних верств суспільства, на відвернення нової революції. Головна увага зверталася на село, де розгорталася аграрна реформа, покликана зняти соціальну напругу й запобігти новому революційному вибуху. Ці заходи проводилися в умовах сприятливої економічної кон’юнктури: економічна криза початку XX ст. після періоду депресії перейшла у смугу піднесення, яке відкрило можливості для досить помітного кроку вперед на шляху дальшої модернізації суспільства. Головним провідником реформи був голова Ради Міністрів Петро Столипін (1862-1911). Проводячи реформу, він намагався зберегти інтереси поміщиків. Головне гальмо в розвитку сільського господарства Столипін убачав не в поміщицькому землеволодінні, а в сільській общині. Селянину важко було залишити общину: він не міг продати землю, якою користувався, оскільки вона була общинна. Община здійснювала періодичний перерозподіл земельних ділянок між своїми членами. Одного разу селянин одержував землю в одному кутку села, наступного - в іншому. Тому він не був зацікавлений у застосуванні сучасних засобів виробництва, сільськогосподарських машин, добрив, упровадженні кращих сівозмін. Такий стан речей сприяв збідненню села й посилював його революційність. Столипін поставив собі за мету зруйнувати общину, створити на селі прошарок міцного, заможного селянства, яке стало б опорою існуючої влади....
0 Переглянути

Революція 1905-1907 рр. в Україні та її наслідки

9 Клас

Передумови революції. У 1905-1907 рр. Російська імперія стала ареною демократичної революції. Не погоджуючись на проведення вкрай необхідних соціально-економічних і політичних реформ, царський режим зробив цю революцію неминучою. При цьому майже все, що піднімало на революцію населення Росії, підштовхувало на виступ проти влади й українців. Як і в Росії, в українських губерніях економічний розвиток не супроводжувався поліпшенням життя більшості населення. Малоземелля і безземелля, необхідність працювати на кабальних умовах на поміщиків збурювали проти влади селянство чорноземних українських губерній навіть більше, ніж малородючих губерній Росії. Низька заробітна плата, недосконале фабрично-заводське законодавство, яке не захищало робітників від свавілля капіталістів, спричинили гостре їх незадоволення в усіх регіонах імперії. Зростав вплив західноєвропейського робітничого руху....
0 Переглянути

Суспільно-політичне життя на Наддніпрянщині XIX-XX ст.

9 Клас

Ринкові відносини посилювали соціальне розмежування в суспільстві. Як наслідок, загострювалися суперечності між капіталістами та робітниками. Не зникали також антагонізми між селянами і поміщиками. Самодержавний устрій Російської імперії сприймався в освічених верствах населення, які були обізнані зі становищем у передових країнах Західної Європи і СІНА, як ганебна відсталість. Загальне незадоволення в країні наростало. Економічне становище селян значно погіршилося 1902 р., коли Наддніпрянщина зазнала неврожаю. Більшість селян залишалася без продовольства, а їхня худоба - без фуражу. Наслідком стали великі заворушення на Полтавщині та Харківщині. Розгнівані селяни спалили багато поміщицьких садиб, цукроварень, інших поміщицьких підприємств. В умовах економічної кризи став швидко знижуватися життєвий рівень фабрично-заводських робітників. Рівень безробіття зріс. У Росії не було досконалого фабричного законодавства, що відкривало простір для безкарних зловживань з боку фабрикантів і заводчиків. З іншого боку, відбувалися зміни у свідомості робітників, зростало їх прагнення до самоорганізації з метою захисту своїх інтересів. Велике враження на місцеве робітництво справляла страйкова боротьба в Західній Європі. Як наслідок, починаючи з 1900 р. щорічно збільшувалася кількість робітничих страйків та число осіб, які брали в них участь....
0 Переглянути

Господарство і соціально-економічне становище населення Західної України на початку ХХ ст.

9 Клас

Становище Західної України на початку XX ст. У 1900-1913 рр. принципових змін у соціально-економічному і політичному становищі західноукраїнських земель не сталося. Ці землі, як і в попередні десятиліття, залишалися відсталим аграрним краєм Австро-Угорської імперії. Як і раніше, Галичина і Буковина управлялися Австрією, а Закарпаття - Угорщиною. Ці землі були сировинними придатками індустріально розвинутих провінцій імперії і ринком збуту готової продукції. У 1900 р. на території Західної України, Північної Буковини і Закарпаття проживало 5,7 млн осіб, з них близько 3 млн - у Східній Галичині, 270 тис. - у Північній Буковині і 343 тис. - на Закарпатті. На всіх цих територіях українці становили більшість - понад 3,6 млн, або 63 %. Але їх відсоток у населенні краю поступово зменшувався. Хоча протягом 1900-1910 рр. чисельність українців у Західній Україні збільшилася до 4,1 млн, його частка у всьому населенні зменшилася до 61,8 %. Причиною цього була масова трудова міграція, важке соціально-економічне становище і пов’язана з ним висока смертність, а також колонізація краю представниками інших етнічних груп. Австро-Угорська імперія в XIX ст. пройшла певний етап політичної модернізації та її державний устрій передбачав деякі демократичні норми. Вона була конституційною монархією із центральним і крайовими парламентами. Основний закон проголошував рівність усіх народів у державі та їхнє право на збереження своєї національності й мови. Декларувалася свобода віри і сумління. Громадяни мали право на національні об’єднання, у тому числі й партії. Вони мали виборчі права. Дозволялося видавати рідною мовою книжки, газети, виступати в парламенті, сеймі, органах місцевого самоврядування, судах тощо. Усе це дуже контрастувало зі становищем українців у Наддніпрянській Україні. Якщо в Галичині в 1913 р. на державному утриманні діяло близько З тис. українських народних шкіл, то в Росії - жодної....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 267 268 269 270 271 272 273 274 275 ... 370
Назад

Навігація