Войти
Закрыть

Західноукраїнська Народна Республіка

10 Клас

Велика війна завершилася поразкою Центральних держав. 16 жовтня 1918 р. імператор Карл І (правив у 1916-1918 рр.), заради порятунку Австро-Угорщини від поділу після перемоги Антанти, заявив про перетворення імперії на «вільну федерацію» народів. За цих обставин рішучих заходів щодо відродження національної державності почало вживати й українське населення Східної Галичини. Ще наприкінці вересня 1918 р. у Львові сформовано Український генеральний військовий комісаріат (УГВК) на чолі зі сотником Легіону Українських січових стрільців Дмитром Вітовським, який розпочав підготовку збройного виступу. 18 жовтня 1918 р. на конституанті (державоутворюючому зібранні) українські депутати австрійського парламенту, галицького й буковинського крайових сеймів, представники національних політичних партій Галичини і Буковини, духовенства та студентства (близько 500 осіб) сформували у Львові Українську Національну Раду (УНРаду). Вона стала політичним представницьким органом українського населення Австро-Угорщини. 19 жовтня 1918 р„ згідно із правом народів на самовизначення, задекларованим у тогочасних міжнародних відносинах, УНРада проголосила Українську державу в складі Австро-Угорщини на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпатської України....

Директорія УНР

10 Клас

Рада Народних Міністрів на чолі з Володимиром Чехівським. Директорія представляла в українському політикумі прихильників соціалістичного спрямування, котрі опиралися насамперед на селянство. Важливу роль у формуванні її програми відігравав В. Винниченко, який належав до лівого крила УСДРП. Такої ж орієнтації дотримувався й очільник уряду В. Чехівський. С. Петлюра, будучи одним із впливових членів Директорії, зосередився головно на формуванні армії і суттєво не впливав на вироблення політичного курсу. Для усталення влади Директорія ініціювала скликання 23 січня 1919 р. Трудового конгресу за участю 400 делегатів, зокрема 36 із Західної України. Трудовий конгрес, який обирали без «поміщиків і капіталістів», було проголошено вищим законодавчим органом влади. На місцях влада мала належати трудовим радам селян, робітників і трудової інтелігенції. Прагнучи позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав, Директорія намагалася встановити в Україні національний варіант радянської влади, тим самим протидіяти спробам більшовиків відновити владу рад робітничих і солдатських депутатів. Проте такий політичний курс Директорії не враховував інтересів різних соціальних груп, що надалі посилило напругу і дестабілізацію ситуації у суспільстві....

Формування антигетьманської опозиції

10 Клас

Українській Державі під орудою Павла Скоропадського вдалося забезпечити стабілізацію економічного життя, сформувати дієздатний чиновницький апарат, досягти певних успіхів у зовнішній політиці. Однак порівняно вузька соціальна база Гетьманату, тобто однобічна орієнтація на заможні верстви населення, відштовхнула від нього селянство, національну інтелігенцію, робітників. Окрім того, опора на німецьку військову адміністрацію не виправдала сподівань П. Скоропадського, бо Німеччина програвала війну, й на її території зріла революція. Особливе незадоволення проявляло селянство, котре підтримувало лозунг «Земля — селянам!», який поширювали і лідери УЦР, і більшовики, і вже встигло частково реалізувати його за перебування при владі цих політичних режимів. Як наслідок, виник повстанський рух. Селяни воювали за свої інтереси, землю, проти будь-якої влади, яка приходила у село і намагалася повернути податки і централізоване управління. Одночасно вони боролись із німецько-австрійськими військами, котрі, намагаючись забезпечити поставки продовольства до своїх країн, вилучали його у селах. Повстанський рух був переважно стихійним. Його ідеологія і мета зазвичай відображались у заявах, наказах, зверненнях керівників-отаманів до жителів України, окремих повітів чи округ. Основною організаційною формою руху були місцеві групи, загони, які здебільшого охороняли свій населений пункт або найближчі околиці, спираючись на прихильне до них населення....

Українська Держава. Гетьман Павло Скоропадський

10 Клас

Державний переворот у Києві відбувся за підтримки німецького військового командування. Під контроль Гетьманату перейшли усі найважливіші інституції. 29 квітня 1918 р. П. Скоропадський опублікував «Грамоту до всього українського народу», в якій гетьман так визначив своє політичне завдання: «Створити здібний до державної праці сильний уряд; відбудувати армію і адміністративний апарат... і за їх поміччю відбудувати порядок, опертий на праві». Цю програму позитивно сприйняли великі землевласники, промисловці, чиновництво, міський вищий і середній клас, які стали соціальною опорою нової влади. Зміни розпочалися зі становлення нового апарату управління, який формувався головно з дореволюційного чиновництва. УЦР і її органи влади на місцях розпустили, Україну перейменували на Українську Державу, замість Української Народної Республіки, а питання про її устрій мав вирішити Український Сейм. До його скликання діяли «Закони про тимчасовий державний устрій України». Згідно із ними, гетьман зосереджував законодавчу владу, затверджував склад уряду, був верховним головнокомандувачем, мав право оголошувати амністію, військовий або надзвичайний стан. Новий уряд — Рада Міністрів — складався з помірковано-консервативних чиновників, військових і громадських діячів. Гетьмана підтримали монархічні і деякі чорносотенні організації. Українські соціалістичні партії відмовилися від співпраці з Гетьманатом. Очолив уряд відомий земський діяч, нащадок давнього козацько-старшинського роду Федір Лизогуб. Функції поліції і служби безпеки виконувала Державна варта. Запрацювала судова система. Водночас запровадили цензуру, заборонили проведення зборів, мітингів, маніфестацій, обмежили демократичні свободи. Отже, П. Скоропадський прагнув сформувати нову консервативну модель державної влади, що ґрунтувалася б на приватній власності, дотриманні правових норм і була спроможна зупинити радикалізацію, дезорганізацію та деградацію суспільства....

Узагальнення за розділом: Початок Української революції

10 Клас

Народився у с. Геджев на Хотинщині, яка входила до Бесарабської губернії (нині с. Ярівка Чернівецької області). Закінчив Чугуєвське піхотне юнкерське училище. Став одним із творців українського війська. Долучився до створення 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. Сформував 1-й Український Республіканський полк й очолив його. Під час визволення України від більшовиків 2-й Запорізький курінь, яким він керував першим увійшов до Києва, випередивши німецькі війська. 12 березня 1918 р. очолив 2-й Запорізький піший полк, який став найкращим і найбільшим у Запорізькій дивізії. На прапорі полку був напис: «З вірою твердою в конечну перемогу, вперед за Україну». Очолював Кримську групу армії УHP під час визволення Криму від більшовиків. За гетьмана П. Скоропадського служив на російсько-українському кордоні. Командував Лівобережним фронтом під час другої війни з Росією. В січні 1919 р., за наказом С. Петлюри, заарештований за узурпацію влади. А в червні того ж року розстріляний. Народився у селі Пальчик Звенигородського повіту Київської губернії. Закінчив юридичний факультет Київського університету. Став професійним публіцистом. Створив понад три тисячі праць. У роки Української революції був заступником Голови УЦР. У першому українському уряді займав посаду генерального секретаря міжнаціональних справ. Запропонував назву Українська Народна Республіка. З вересня 1917 р. очолював Українську партію соціалістів-федералістів. За УСРР — академік Всеукраїнської Академії наук (з 1919 р.), віце-президент ВУАН, із 1923 р. завідував історико-філологічним відділом академії, очолював Комісію для складання біографічного словника діячів України, Раду Історико-літературного товариства. У 1929 р. заарештований, звинувачений в організації націоналістичної спілки СВУ (Спілка Визволення України). В 1930 р. засуджений на 10 років позбавлення волі. Помер у 1939 р. у Володимирській тюрмі в Росії....

Відновлення влади УЦР. Внутрішня і зовнішня політика УНР

10 Клас

За нових умов, що склалися після поразки УНР від більшовицької Росії, ставало очевидним, що доля УНР залежить від зовнішньополітичних чинників. УЦР, розуміючи неможливість подолання більшовицької агресії власними силами, вирішила звернутися по допомогу до Німеччини й Австро-Угорщини, з якими в цей час вела мирні переговори. Вони розпочались у Брест-Литовську після укладеного між більшовицькою Росією та Німеччиною перемир’я. Розуміючи, що країни Четверного союзу програють війну, лідери УЦР усе ж таки змушені були їх вести, позаяк країни Антанти, хоч і визнали УНР, реально не допомогли їй. Для участі у переговорах було сформовано делегацію УНР, статус якої визнали учасники переговорного процесу: делегації Центральних держав та більшовицької Росії. Проте Раднарком затягував підписання договору: з одного боку, через важкі умови миру, що запропонували Центральні держави, з іншого — бажав виграти час, щоб захопити столицю Київ і замінити делегацію УЦР делегацією проголошеної у грудні 1917 р. УНР Рад. Однак ці спроби виявилися марними. Голова делегації УНР О. Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР і зажадав визнання УНР самостійною державою, яка може укладати міжнародні, договори....

Перша війна більшовицької Росії з УHP

10 Клас

УНР узяла курс на розвиток демократичної державності. Відтак право на легальну діяльність мали усі політичні сили, зокрема більшовики. Однак вони не облишали спроб підірвати позиції УЦР, вважаючи основним своїм завданням захоплення влади в Україні. До цього їх підштовхувала також непослідовна внутрішня політика УЦР, яка викликала незадоволення серед частини населення. Водночас на перебіг подій в Україні дедалі більше впливали зовнішньополітичні чинники, насамперед зміцнення більшовицької влади в Росії. Натомість УЦР недооцінювала можливостей більшовиків, вважаючи, що вони приречені на швидку поразку. її лідери звернулися до крайових урядів Кубані, Дону, Сибіру, Криму, Молдови із закликом утворити федерацію і сформувати новий уряд федеративної Росії. Однак цим надіям не судилося збутися. Водночас більшовики готували повстання у Києві, однак УЦР зуміла роззброїти збільшовизовані підрозділи та відправити їх до Росії. Частину більшовицьких військ, які рухалися на Київ, перехопив поблизу Вінниці 1-й Український корпус П. Скоропадського, врятувавши тим самим українську столицю від більшовицького погрому. 4 (17) грудня 1917 р. Раднарком надіслав до Києва «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради». У цьому документі за підписами В. Леніна та Л. Троцького було демагогічно заявлено про визнання УНР. Проте, як з’ясувалося далі, — не реально існуючої, якою керувала УЦР, бо власне УЦР більшовицький уряд відмовився визнати. Більше того, він в ультимативній формі сформулював свої вимоги до Центральної Ради. Серед них — відмовитися від спроб перетворити Південно-Західний фронт в Український із підпорядкуванням його Центральній Раді; пропустити більшовицькі війська через Україну на Південний фронт; припинити роззброєння червоногвардійців; заборонити козачим формуванням перейти із фронту на Дон. На роздуми Раднарком відвів 48 годин, а у разі відхилення цих вимог погрожував почати війну проти УНР. Генеральний секретаріат від імені УЦР кваліфікував ультиматум як втручання у внутрішні справи України. Ставало очевидним, що більшовицький уряд шукає приводу для війни з УНР....

Утворення Української Народної Республіки

10 Клас

До осені 1917 р. ситуація у Росії загострилася. Країна опинилася на межі, за якою був хаос. Вплив Тимчасового уряду зменшився, виявилася його нездатність розв’язувати нагальні проблеми життя суспільства. 8—15 (21—28) вересня з ініціативи УЦР у Києві був скликаний з’їзд поневолених народів Росії. У ньому брали участь 85 делегатів від дванадцяти народів колишньої імперії. Російської делегації на з’їзді не було, а російську владу репрезентував постійний представник УЦР при Тимчасовому уряді Максим Славинський. З’їзд окреслив перспективи розвитку держави на засадах федеративного демократичного устрою, висловився за надання народам національно-персональної автономії і утворив постійно діючий орган — Раду народів на чолі з М. Грушевським, який назвав цей з’їзд «золотим сном народів». Погіршенням ситуації у державі вміло скористалися більшовики. Пропагуючи популістські гасла «Фабрики — робітникам», «Земля — селянам», їм вдалося залучити на свій бік частину населення. Інші політичні партії не змогли об’єднатись і стати для них перешкодою. 25 жовтня (7 листопада) підконтрольні більшовикам загони Червоної гвардії захопили стратегічно важливі центри столиці країни — Петрограда (нині Санкт-Петербург). Тимчасовий уряд був усунений від влади. II Всеросійський з’їзд рад проголосив Росію Республікою рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Перший більшовицький уряд Росії став називатися Радою Народних Комісарів (Раднарком). Його очолив В. Ленін. Прагнучи заручитися підтримкою населення, більшовики ухвалили на цьому ж з’їзді декрети про мир і про землю. В основу Декрету про землю було покладено принцип зрівняльного землекористування. Без жодного викупу скасовувалася приватна власність на землю, яка оголошувалася всенародним надбанням, що фактично означало її націоналізацію. Заборонявся продаж, оренда і застава землі, яка розподілялася між селянами, однак вони не ставали її власниками. Декрет про мир пропонував усім воюючим державам негайно розпочати переговори про мир без анексій і контрибуцій, а на період переговорів увести перемир’я на три місяці. Для більшовиків вихід із війни був головним засобом боротьби за владу....

Події Української революції весни-літа 1917 р.

10 Клас

Стосунки між Українською Центральною Радою (УЦР) та Тимчасовим урядом були неоднозначними. На початку березня 1917 р. російські полі тичні сили ставилися до УЦР, як і загалом до українського національного руху, без особливого зацікавлення. Однак перед Всеукраїнським національним конгресом і особливо після його проведення не пропускали нагоди вдатися до випаду проти них. Прохолодне ставлення Тимчасового уряду й активізація російського націоналізму в Україні, передусім чорносотенців, не створювали умов для переговорного процесу. Відтак до І Всеукраїнського військового з’їзду УЦР залишалася нерішучою в її стосунках із Тимчасовим урядом. Натомість у рішеннях з’їзду йшлося про негайну вимогу проголосити національно-територіальну автономію України. 16 травня для переговорів із Тимчасовим урядом щодо визначення статусу України у Петроград прибула делегація УЦР на чолі з В. Винниченком та С. Єфремовим. Делегація домагалась українізації війська, адміністрації, шкільництва. Проте головним її завданням було добитися визнання автономії України. Не порозумівшись із Тимчасовим урядом і Петроградською радою робітничих депутатів, українська делегація наприкінці травня повернулася до Києва. Унаслідок невдалих переговорів у Петрограді в Україні пожвавився національний рух, основною вимогою якого стало проголошення автономії. Особливо активно її підтримав II Всеукраїнський військовий з’їзд, делегати якого вимагали проголошення автономії без згоди Тимчасового уряду. 10 (23) червня 1917 р. УЦР оприлюднила Універсал «До українського народу на Україні і поза Україною сущого», названий згодом Першим Універсалом. Його зачитав на II Всеукраїнському військовому з’їзді В. Винниченко. Універсал проголошував автономію України у складі Російської держави. Задекларовано, що УЦР буде «творити новий лад вільної автономної України». їй надали функції вищого органу влади до скликання Всенародних українських зборів. Передбачалося формування підпорядкованих УЦР осередків на місцях. Ішлося також про створення української скарбниці та розроблення закону про землю, за яким право порядкувати землею належало б тільки народові України. Універсал УЦР став провісником неминучої децентралізації Росії....

Початок Української революції. Українська Центральна Рада

10 Клас

Після скасування Тимчасовим урядом обмеження на громадсько-політичну діяльність, розпочали легально працювати українські політичні партії, що представляли інтереси різних прошарків суспільства. Наймасовішою була Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР), членів якої називали українськими есерами. Її очолювали Всеволод Голубович, Микола Ковалевський, Олександр Севрюк, ідейним лідером був Михайло Грушевський. Партія виступала за вирішення аграрного питання в інтересах селян та ліквідацію великого землеволодіння. Численною і впливовою залишалась Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) на чолі з Симоном Петлюрою, Володимиром Винниченком та Ісааком Мазепою, яка задекларувала у програмі захист інтересів робітників. Обидві політичні сили відстоювали автономію України у складі федеративної Росії та демократичний розвиток України із соціалістичною перспективою. Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ) складалася головно з членів Товариства українських поступовців, виступала за економічні перетворення при збереженні приватної власності та усталення відносин між Україною і Росією на федеративних засадах. УПСФ мала найкращі з політичних партій фахові кадри. Очолював її Сергій Єфремов, до керівництва належали Андрій Ніковський, Ілля Шраг та Олександр Лотоцький....

Навігація