Виникнення, зміна і припинення цивільних процесуальних правовідносин

Дискусії, які ведуться навколо визначення підстав виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин в першу чергу, стосуються самої їх назви. Науковцями вживаються різні поняття для позначення факторів, які впливають на рух цивільних процесуальних правовідносин: передумови, підстави, умови, привід тощо.

Серед вчених - процесуалістів немає одностайності не тільки щодо термінології, але й щодо змісту зазначених понять. Одні вважають, що передумовами виникнення зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин є норми цивільного процесуального права, правоздатність учасників, юридичні факти. Інші вважають, що для виникнення цивільних процесуальних правовідносин необхідним є наявність підстави, приводу і процесуальних передумов. Підставами виникнення цивільних процесуальних правовідносин називали факти, з настанням і завдяки настанню яких, виникає цивільний процес: пред'явлення позовної заяви в справах позовного провадження; заяви у справах окремого провадження. Приводом є необхідність захисту порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу в справах позовного провадження. У справах окремого провадження - необхідності встановлення певних обставин - юридичних фактів, зміни юридичного становища громадянина чи його майна, з наявністю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну припинення суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав. Передумови - це обставини процесуально-правового характеру (юридичні факти), наявність (відсутність) яких є необхідною для реалізації права на звернення до суду за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного матеріального права чи охоронюваного законом інтересу.

Виділення норми цивільного процесуального права у якості підстави виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин, зумовлюється самою сутністю цих відносин, які мають правову форму вираження і виникають тільки на підставі норм права. Зв'язок між нормами цивільного процесуального права і цивільними процесуальними правовідносинами полягає у тому, що норми не тільки визначають права і обов'язки суб'єктів, характер їх поведінки, але й вказують на шляхи і засоби швидкого і правильного розгляду і вирішення цивільних справ. Саме норми закріплюють можливість і умови, за якими особа може набути процесуального становища того чи іншого суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин. Наприклад, обставини, які необхідні для того, щоб стати стороною у справі зазначені в ст.ст. 28-30 ЦПК України.

Норми цивільного процесуального права визначають і інші фактори, які впливають на виникнення, зміну і припинення цивільних процесуальних правовідносин, при настанні яких, можливість участі у правовідносинах з абстрактної площини переходить у фактичну. Зокрема, ці норми визначають наявність або відсутність яких юридичних фактів необхідна для виникнення, зміни або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Приміром, ч. 8 ст. 130 ЦПК встановлює, що за заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду, проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними.

Норми цивільного процесуального права є загальною підставою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин. Більш конкретний характер носить інша їх підстава-цивільна процесуальна правоздатність.

Сьогодні у цивільній процесуальній науці існують різні погляди стосовно того чи цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність є самостійними категоріями, чи вони витікають з цивільної право -і дієздатності і визначаються нею. Немало суперечок серед вчених - процесуалістів викликала і спроба виділити в якості підстави виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин поняття "цивільна процесуальна правосуб'єктність".

Цивільна процесуальна правоздатність є самостійною категорією цивільного процесуального права, і дещо обмеженим є її визначення за допомогою поняття цивільної правоздатності і ототожнення з нею. Цивільна процесуальна правоздатність може визначатись і залежить від цивільної правоздатності тільки у справах, які виникають з цивільних спорів. ЦПК України відзначає, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. 15). У цивільних процесуальних правовідносинах можуть брати участь особи, які не є суб'єктами матеріально - правових відносин. Приміром, спеціаліст, перекладач, особа, яка надає правову допомогу тощо.

У науковій літературі з цивільного процесуального права вирішення суперечок з приводу визначення підстав виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин пропонувалось шляхом введення нового поняття - "цивільна процесуальна правосуб'єктність". В. В. Комаров зазначає, що цивільна процесуальна правосуб'єктність має свій зміст, який є структурованим і складається з двох елементів: 1) можливість мати процесуальні права і нести обов'язки (правоздатність); 2) можливість до самостійного здійснення прав і обов'язків (дієздатність). Таким чином, цивільна процесуальна правоздатність і дієздатність розглядаються як окремі, самостійні підстави виникнення, зміни та припинення цивільних процесуальних правовідносин, які в своїй сукупності є складовими елементами цивільної процесуальної правосуб'єктності.

Ще більше неузгодженостей у розумінні цивільної процесуальної правоздатності зумовило законодавче визначення даного поняття. Цивільна процесуальна правоздатність визнається як здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи, яку мають усі фізичні і юридичні особи (ст. 28 ЦПК України). Відповідно, цивільною процесуальною правоздатністю наділено вичерпне коло суб'єктів цивільного процесу: сторони, треті особи, заявник, заінтересовані особи. Але, коло учасників цивільних процесуальних правовідносин набагато ширше (це і суд, і представники, і свідки, експерти, перекладачі тощо).

Отже, цивільна процесуальна правоздатність - це здатність фізичних і юридичних осіб, за наявності вимог передбачених нормами цивільного процесуального законодавства, мати цивільні процесуальні права та обов'язки учасника цивільного процесу.

Норми цивільного процесуального права та цивільна процесуальна правоздатність як підстави виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин, реалізуються за допомогою третьої підстави - юридичних фактів. На відміну від норм цивільного процесуального права та цивільної процесуальної правоздатності, які є загальними підставами виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин, юридичні факти мають конкретний характер. Для кожного елементарного цивільного процесуального правовідношення, а також їх системи, вони індивідуальні, і є проявом норми цивільного процесуального права і цивільної процесуальної правоздатності стосовно конкретної, чітко визначеної життєвої ситуації.

У науковій літературі зазначається, що цивільному процесуальному праву властивим є особливий вид юридичних фактів - процесуальні дії суду і осіб, які беруть участь у справі, звершені у визначеній послідовності, передбаченій цивільним процесуальним законодавством. Для виникнення, зміни чи припинення цивільних процесуальних правовідносин законодавець передбачає сукупність юридичних фактів, завершальним з яких є дія суду. Приміром, особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні. Така можливість передбачена ст. 6 ЦПК України. Однак, справа буде розглядатись у закритому судовому засіданні тільки після постановлення ухвали суду про розгляд справи у закритому судовому засіданні. ЦПК України чітко вказує, що про розгляд справи у закритому судовому засідання суд зобов'язаний постановити мотивовану ухвалу в нарадчій кімнаті, яка оголошується негайно (ч. 7 ст. 6). Інший приклад: ч. 3 ст. 31 ЦПК України відзначає, що сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу. У разі укладання сторонами мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд, за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (ч. 4, 5 ст. 175 ЦПК України).

При дослідженні юридичних фактів у цивільному процесі, науковцями ведуться дискусії з приводу того, чи може бути юридичним фактом бездіяльність суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин. Вирішення даного спору, криється у розумінні поняття "бездіяльність" та самої структури процесуальної діяльності суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин. Цивільна процесуальна бездіяльність - це невиконання процесуальних прав і обов'язків суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин. Вона є різновидом поведінки і у передбачених процесуальним законом випадках, зумовлює певні правові наслідки. Приміром того, що бездіяльність учасників процесу може зумовлювати виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин є наступні приклади. ЦПК України закріплює положення про те, що у разі неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання, суд може постановити ухвалу про тимчасове вилучення цих доказів для дослідження судом (ч. 1 ст. 93). Належно викликаний свідок, який без поважних причин не з'явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, може бути підданий приводу через органи внутрішніх справа відшкодуванням у дохід держави витрат на його здійснення (ч. 1 ст. 94 ЦПК України). У обох наведених прикладах бездіяльність суб'єкта (неподання доказів, неявка до суду свідка) буяй приводом відповідних дій суду - постановлення ухвал, що зумовили виникнення цивільних процесуальних правовідносин з приводу вилучення доказів для дослідження судом та приводу свідка. Відповідно, бездіяльність суб'єктів цивільного процесу, входить до змісту процесуальної діяльності, яку вони здійснюють під час розгляду і вирішення цивільної справи. Вона є підставою виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин та виконує роль цивільних процесуальних юридичних фактів.

При розгляді юридичних фактів, які є підставами виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин також існує суперечка чи входять до їх складу події. Виходячи з положень ЦПК України, аналізу теоретичних концепцій, факти - події безпосередньо не можуть породжувати виникнення, зміну або припинення цивільних процесуальних правовідносин. Наприклад, факт смерті позивача сам по собі не приводить до процесуального правонаступництва. Ч. 1 ст. 37 ЦПК України передбачає, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. У випадку, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі в силу ч. 6 ст. 205 ЦПК України.

Аналогічну роль у якості підстав виникнення, зміни і припинення цивільних процесуальних правовідносин виконують процесуальні строки. Факти - строки безпосередньо не зумовлюють виникнення цих відносин, але їх порушення чи недотримання перешкоджає виникненню або нормальному розвитку цивільних процесуальних правовідносин.

Таким чином, у цивільному процесі події, строки, стани, обставини, презумпції виконують двояку роль. З одного боку вони є необхідним і обов'язковим елементом юридичного складу, а з іншого - вони не мають ролі самостійних юридичних фактів, оскільки самостійно не впливають на виникнення, зміну і припинення цивільних процесуальних правовідносин. Вони є приводом для здійснення процесуальних дій, будучи необхідним елементом юридичного складу. Приміром, така обставина як наявність порушеного права, сама по собі не може викликати виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Для порушення провадження у справі особа повинна звернутись до суду, який за наявності достатніх підстав, постановляє ухвалу про відкриття провадження у справі. Разом з тим, відсутність такої обставини, як наявність порушеного права, навіть якщо є звернення до суду не зумовлює виникнення процесу у справі.