Форми участі в процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Аналіз норми ст. 45 ЦПК вказує на наявність трьох форм участі у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Такими формами є:

• 1) звернення до суду із заявою про захист прав, свобод чи інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та участь у цивільних справах (так зване ініціювання процесу);
• 2) представництво інтересів громадян чи держави на будь-якій стадії цивільного процесу;
• 3) участь у справі з метою подання висновків на виконання своїх повноважень.

Розглянемо окремо кожну форму участі органів та осіб у цивільному процесі.

Звернутися до суду із позовною заявою на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів, а також брати участь у цивільних справах у встановлених законом випадках можуть: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Так; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини може порушити справу в суді, брати участь у розгляді цієї справи самостійно або через свого представника (ст. 11,13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"; може також оскаржувати постановлені у справі за його зверненням рішення чи ухвали (ст. ст. 292, 324, 354 ЦПК), а також подати заяву про перегляд рішення чи ухвали, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, чи судового наказу, які ухвалені за його зверненням у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 361 ЦПК). Окрім цього права ст. 45 ЦПК надає Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини право звернутися до суду із заявою про захист прав, свобод чи інтересів не тільки фізичних та юридичних осіб, а й державних чи суспільних інтересів, що значно розширює можливості

Уповноваженого у порівнянні з п. 10 ч.1 ст. 13 Закону "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", згідно з яким Уповноважений наділяється правом звернутися до суду із заявою лише на захист прав і свобод людини і громадянина.

Прокурор наділений законом правом на порушення цивільної справи в суді з метою захисту інтересів держави або громадянина, що передбачено ст. 33 Закону України "Про прокуратуру". Підставою такого звернення стосовно фізичних осіб є їх стан здоров'я та інші поважні причини. Цивільний процесуальний кодекс в ст. 45 не встановлює підстав такого звернення, а надає право прокурору визначати їх у кожному конкретному випадку самостійно, що підтверджує право прокурора на звернення до суду на власний розсуд.

Згідно із ч.4 ст. 46 ЦПК прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення Верховним Судом України, заяви про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді. Ця норма носить імперативний характер.

Іншою процесуальною формою, в якій може виступати прокурор у цивільному процесі - це представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК та іншими законами. Таке представництво прокурор може здійснювати на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст. 45 ЦПК). В цивільній процесуальній літературі існує думка, що представництво прокурора поєднує в собі можливість звернення до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів та участь у цих справах, як це передбачено ч. 1 ст. 45 ЦПК. На думку інших процесуалістів, це дві самостійні форми участі прокурора в цивільному процесі, а саме: ініціювання процесу шляхом пред'явлення позовної заяви в інтересах інших осіб та безпосередньо представництво інтересів інших осіб, тобто у випадках, коли участь прокурора визнається обов'язковою як за Його зверненням, так і за зверненням до суду інших осіб.

Нормою ст. 281 ЦПК передбачено, що справа про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку чи про припинення надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку, розглядається з обов'язковою участю прокурора та інших заінтересованих осіб, що подали заяву. Враховуючи перелік осіб, які поряд із прокурором беруть участь у процесі, та їх функції у процесі можна припустити про наявність ще однієї форми участі прокурора в цивільному процесі, а саме - вступ прокурора в цивільний процес для дачі висновку в справі (ст. 35 Закону України "Про прокуратуру"), хоча така форма участі прокурора в цивільному процесі не передбачена статтями 45,46 ЦПК. Такий виняток можливий лише щодо однієї категорій справ.

Представництво прокурора в цивільній справі як і представництво, що передбачене ст. 38 ЦПК, досить схожі між собою і за своєю природою є цивільним процесуальним представництвом, яке переслідує єдину мету - захист порушених прав, свобод та інтересів громадян, державних чи суспільних інтересів. Разом із тим представництво прокурора суттєво відрізняється від інституту представництва в суді, що здійснюється іншими особами.

Основними відмінностями між цими двома процесуальними інститутами є:

• 1. Відсутність матеріально-правового зв'язку між прокурором та особою, яку він представляє. Прокурор у справі має виключно службовий інтерес. Представник особи теж не є суб'єктом спірних матеріально-правових відносин, але у справі має інтерес тієї особи, на боці якої він виступає.
• 2. Представник виступає від імені довірителя; Прокурор здійснює представництво інтересів громадян, держави від свого імені, а тому і не потребує довіреності від особи на ведення справи в суді. Судовий представник, як правило, підтверджує свої повноваження в суді довіреністю фізичної чи юридичної особи, яка підлягає нотаріальному посвідченню.
• 3. Прокурор здійснює представництво в суді лише за наявності підстав, передбачених в законі. Судовий представник особи діє в процесі за її власною ініціативою та на підставі ст. 38 ЦПК.
• 4. Прокурор у процесі наділений усіма процесуальними правами та обов'язками особи, в інтересах якої він виступає, за винятком права укладати мирову угоду. Судовий представник теж наділений усіма процесуальними правами та обов'язками особи, яку він представляє (навіть правом на укладення мирової угоди), без жодних застережень, якщо інше не передбачено довіреністю.

На відміну від прокурора, який на власний розсуд визначає підстави для здійснення представництва в цивільних справах, а також форму здійснення такого представництва, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах за своєю ініціативою або можуть бути залучені судом для надання висновків на виконання своїх повноважень (ч.1,3 ст. 45 ЦПК). Такі випадки участі органів державної влади, органів місцевого самоврядування в цивільному процесі передбачені законом і містяться в нормах матеріального та процесуального права. Підставами для участі в цивільному процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування є норми матеріального права, а також особиста ініціатива цих органів.

Участь у цивільному процесі зазначених осіб подібна до участі у справі судового представника, але така участь теж має певні відмінності від представництва. Так, судове представництво відрізняється від участі в справі органів державної влади, органів місцевого самоврядування підставами участі, формами участі, колом осіб, які можуть бути представниками, а також обсягом і порядком оформлення своїх повноважень.

Щодо іншої форми участі органів державної влади та органів місцевого самоврядування в цивільному процесі - надання висновку в справі з метою здійснення покладених на них обов'язків - то чинне цивільне процесуальне законодавство не містить чітких вказівок щодо обов'язковості участі цих органів у певних категоріях справ для надання висновку у справі. Норма ч.3 ст. 45 ЦПК носить відсильний характер. Така форма участі досить схожа з участю у справі експерта, але має певні відмінності.

Як свідчить судова практика, в цивільному процесі при розгляді цивільних справ найчастіше беруть участь органи опіки та піклування. Така участь, як правило, є обов'язковою та передбачена для певних категорій справ окремого провадження. Так, участь представника органу опіки та піклування є обов'язковою при розгляді справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК); у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 240 ЦПК); наявність висновку органів опіки та піклування вимагається у справах про усиновлення (ч.2 ст. 253 ЦПК). Щодо інших категорій справ участь у процесі органів державної влади, органів місцевого самоврядування для надання висновку в справі передбачена нормами матеріального права.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які беруть участь в цивільному процесі за власною ініціативою або залучені судом для надання висновку в справі; користуються процесуальними правами осіб, які беруть участь у справі на підставі ст. 27 ЦПК.

Участь у цивільному процесі інших суб'єктів цивільних процесуальних відносин, а саме: фізичних та юридичних осіб, тобто профспілок, підприємств, установ чи організацій, можлива лише в одній формі - у випадках, встановлених законом, вони можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.