Процесуальний правовий статус органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

Передумовою участі органів та осіб, передбачених ст. 45 ЦПК, в цивільному процесі в будь-якій із трьох форм є набуття ними цивільного процесуального правового статусу органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, та наявність цивільної процесуальної правосуб'єктності, яка передбачає цивільну процесуальну правоздатність та цивільну процесуальну дієздатність.

На відміну від осіб, які беруть участь у справі (позивач, відповідач, третя особа, представник), відповідні органи та особи повинні бути наділені спеціальною цивільною процесуальною правоздатністю, тобто здатністю мати цивільні процесуальні права та обов'язки органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб. Така цивільна процесуальна правоздатність настає з моменту виникнення у цих осіб відповідної компетенції або передбачених законом повноважень. Необхідною умовою такої участі є норми матеріального права, що передбачають випадки такої участі, тобто особи, перелічені ст. 45 ЦПК, можуть звернутися до суду із позовною заявою або беруть участь в процесі лише у випадках, чітко встановлених законом.

Так, в Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини спеціальна цивільна процесуальна правоздатність виникає з моменту призначення цієї особи на посаду Уповноваженого. Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб, виникає у Уповноваженого Верховною Ради України з прав людини тільки у визначених законом випадках, а саме - з моменту звернення до суду із позовною заявою на захист інтересів інших осіб.

Як зазначено в ст. 16 Закону України "Про Уповноваженого Верховною Ради України з прав людини" дізнатися про порушення прав і свобод людини та громадянина Уповноважений Верховною Ради України може:

• 1) від громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників;
• 2) від народних депутатів України;
• 3) за власною ініціативою.

Спеціальна цивільна процесуальна правоздатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, притаманна також і прокурору і виникає вона з моменту призначення особи на посаду та за умови, що прокурор за власною ініціативою звертається із заявою в інтересах інших осіб або бере участь у цивільній справі, якщо це передбачено законом. Розрізняють загальні та спеціальні (конкретні) підстави участі прокурора в цивільному процесі.

Загальні підстави участі прокурора в суді визначені п.6 ч.2 ст. 20; ч.3 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру", згідно з якими прокурор має право звернутися до суду із позовною заявою про захист прав і законних інтересів особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, державних чи суспільних інтересів.

Спеціальні (конкретні) підстави участі прокурора у цивільному процесі містяться в нормах матеріального права. Так, прокурор може звернутися до суду з вимогою про: визнання шлюбу недійсним (ст. 42 СК України) або неукладеним (ст. 48 СК України); позбавлення батьківських прав або відібрання дитини без позбавлення батьків батьківських прав (ст. 165 СК України, ч.2 ст. 170 СК України); скасування усиновлення або визнання його недійсним (ст. 240 СК України) відшкодування шкоди, завданої в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього середовища і припинення екологічно небезпечної діяльності (ч.2 ст. 37 Закону України "Про охорону навколишнього середовища"), відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно або тимчасово зайнятих лісових ділянок, строк користування якими закінчився (п. 14 ч. 1 ст. 91 Лісового кодексу України).

Однак наявність перелічених вище норм закону як підстави ініціювання прокурором провадження у цивільній справі носить імперативний характер. На участь у процесі впливає волевиявлення прокурора, тобто його бажання брати участь у розгляді цивільної справи, що порушується за його позовом. При цьому ініціатива прокурора не може бути будь-ким обмежена, тому слід погодитися із думкою науковців, які вважають, що прийняття прокурором рішення щодо необхідності ініціювання відкриття провадження у справі у кожному конкретному випадку є виключно його правом.

Звертаючись до суду з позовною заявою прокурор не може бути позивачем у справі, тобто процесуальна правосуб'єктність прокурора не може зводитись до сторони позивача, оскільки стороною в процесі може бути лише особа, яка має у справі матеріально-правовий інтерес і щодо якої судове рішення може встановити наявність чи відсутність прав та обов'язків. На відміну від сторони прокурор у справі не має особистої матеріально-правової заінтересованості. Його інтерес носить державний (службовий), процесуальний характер окрім цього, на відміну від позивача, на якого покладається обов'язок по сплаті судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи, органи прокуратури звільняються від сплати таких витрат. Прокурора не можна вважати позивачем у процесі, оскільки у такому випадку, особи, які беруть участь у справі або інші учасники процесу, не змогли б заявити прокурору відвід, або до нього міг би бути пред'явлений зустрічний позов.

Окрім Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та прокурора набути цивільного процесуального правового статусу органу та особи, яким законом надано право захищати, свободи чи інтереси інших осіб, можуть також визначені ч. 1 ст. 45 ЦПК органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Для виконання свого обов'язку їм теж слід мати спеціальну цивільну процесуальну правоздатність. Така спеціальна цивільна процесуальна правоздатність виникає у органів державної влади та органів місцевого самоврядування з моменту їх створення, що визначає їх компетенцію. На відміну від прокурора, який самостійно визначає підстави для представництва, органи державної влади, органи місцевого самоврядування уповноважені порушувати цивільні справи на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб тільки у випадках, передбачених законом.

Так, згідно ст. 21 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" громадські природоохоронні об'єднання мають право подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про рекламу" з метою захисту інтересів суспільства, держави, споживачів реклами і учасників рекламного ринку органи державної влади, зазначені у ст. 26 цього Закону, можуть звертатися до суду з позовами про заборону відповідної реклами та її публічне спростування цими органами є: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів; Антимонопольний комітет України - щодо дотримання законодавства про захист економічної конкуренції; Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення - щодо телерадіоорганізацій цих форм власності; Міністерство фінансів України - щодо реклами державних цінних паперів; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку - щодо реклами та фондового ринку. Структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, що створені органами місцевого самоврядування, мають право подавати до суду позовні заяви щодо захисту прав споживачів (п.6 ч.1 ст. 28 Закону України "Про захист прав споживачів").

Участь у справі органів опіки та піклування передбачена п.п. 1.3, 1.4 "Правил опіки і піклування". Так, безпосереднє ведення справ з опіки та піклування у виконкомах районних (міських) рад покладено: відносно неповнолітніх - на відділ освіти; відносно осіб визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, - на відділ охорони здоров'я; відносно дорослих дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров'я, - на органи соціального захисту населення. У сільській місцевості і селищах ведення справ з опіки і піклування покладається на виконавчі комітети сільських і селищних рад.

Участь органу опіки та піклування визнана законом обов'язковою незалежно від того, хто був ініціатором відкриття провадження у справі при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місце проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним (ч.1 ст. 15 СК України).

Обов'язкова участь органу опіки і піклування передбачена також цивільним процесуальним законодавством у певних категоріях справ окремого провадження. Така участь є обов'язковою при розгляді справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 244 ЦПК); у справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 240 ЦПК), наявність висновку органів опіки і піклування вимагається у справах про усиновлення (ч.2 ст. 253 ЦПК).

Правом на звернення до суду в інтересах інших осіб наділені також фізичні та юридичні особи.

Так, правом звернутися до суду з вимогою про визнання батьківства наділена особа, яка утримує та виховує дитину (ч.3 ст. 128 СК України). Особа, яка утримує та виховує дитину, може звернутися також у справі про встановлення факту материнства (ч.2 ст. 132 СК України). Особа, в сім'ї якої проживає дитина, має право на звернення до суду з вимогою про позбавлення батьківських прав (ст. 165 СК України). Відповідно до ч.3 ст. 154 СК України, батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли згідно із законом діти самостійно можуть звернутися до суду за захистом.

Фізичні особи, які пред'являють позовні заяви на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб, набувають спеціальної цивільної процесуальної правоздатності з моменту набуття ними правового статусу особи, яка утримує та виховує дитину, або "особи, в сім'ї якої проживає дитина".

Визначені законом юридичні особи теж наділені спеціальною цивільною процесуальною правоздатністю як однією з передумов набуття цивільного процесуального правового статусу органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб. Така правоздатність виникає у юридичних осіб з моменту їх державної реєстрації та за умови їх звернення до суду із позовною заявою у визначених законом випадках.

Згідно ст. 165 СК України правом на пред'явлення позовної заяви до суду у справах про позбавлення батьківських прав можуть заклади охорони здоров'я, навчальні або інші дитячі заклади, в якому перебуває дитина. У випадках передбачених ст. 29 Закону України "Про рекламу", об'єднання громадян та об'єднання підприємств у галузі реклами мають право пред'явити позов до суду в інтересах рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами у разі порушення їх прав передбачених законодавством.

Окрім зазначеної цивільної процесуальної правоздатності органи та особи для набуття цивільного процесуального правового органу та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, повинні ще мати цивільну процесуальну дієздатність, яка повинна бути повною, а за процесуальною формою як безпосередньою, так і опосередкованою.

Повна безпосередня цивільна процесуальна здатність особисто здійснювати у суді цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Відповідно повна опосередкована цивільна процесуальна дієздатність та здатність здійснювати у судді цивільні процесуальні права і виконувати цивільні процесуальні обов'язки через представника.

Таким чином, для того щоб набути цивільного процесуального правового статусу органу та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, встановлені законом органи та особи, які звертаються до суду із позовними заявами та беруть участь у цих справах, повинні мати цивільну процесуальну правоздатність, а також повної безпосередньої або опосередкованої цивільної процесуальної дієздатності.