Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є учасниками процесу, які вступають у розпочатий процес між сторонами, пред'явивши позов на предмет спору до однієї чи обох сторін з метою захисту власних прав, свобод та інтересів.

Питання процесуальної участі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, присвячена стаття 34 ЦПК, в якій закріплено загальні риси цих суб'єктів процесу. Так, у ч.1 цієї статті зазначено, що для них є характерними:

• - наявність самостійних вимог щодо предмета спору;
• - можливість вступити у справу до закінчення судового розгляду (ст. 193 ЦПК уточнює - до початку судових дебатів);
• - вступають у справу шляхом пред'явлення позовної заяви;
• - позовні вимоги можуть бути пред'явлені до однієї чи обох сторін;
• - вони користуються всіма правами та обов'язками позивача.

Отже, треті особи з самостійними вимогами повинні мати заінтересованість у вирішенні справи, пов'язану з захистом власних прав, свобод чи інтересів. Вони вважають, що права, свободи чи інтереси, які є предметом спору між позивачем і відповідачем, належать саме їм на законних підставах. Формування власних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ґрунтується на необхідності усунення в судовому порядку існуючої невизначеності у правовому становивши предмета спору і визначення суб'єктів, які на нього претендують. Оспорюючи претензії сторін, третя особа пред'являє власні, тобто самостійні вимоги, які повністю або частково виключають задоволення вимог позивача (або) відповідача. Тому вступ у справу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, не тягне за собою процесуальної співучасті. Самостійність вимог третьої особи, яка заявляє свої вимоги на предмет спору, характеризуються матеріально-правовою індивідуальністю і взаємовиключним змістом щодо вимог сторін. Вимоги повинні ґрунтуватися на спірних матеріальних правовідносинах, інтереси третьої особи та сторін повинні бути протилежними, а вимоги виключати задоволення вимог позивача. Це забезпечує автономне процесуальне становище третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги в цивільному процесі поряд з сторонами, іншими третіми особами.

Наявність самостійних вимог у третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, не є достатньою умовою для допуску її до участі в процесі. Такі позовні вимоги повинні стосуватися предмета спору, на що прямо вказується у ч. 1 ст. 34 ЦПК. Визначення поняття предмета спору законодавець не дає, що є суттєвим недоліком, оскільки в практичній діяльності суддів він може бути розтлумачений по-різному, що у свою чергу призводить до помилок при вирішенні питання про допуск чи недопуск до участі в процесі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги.

У теорії з цивільного процесуального права це питання вирішується неоднозначно. Можна виділити наступні підходи щодо визначення предмета спору: це матеріальний об'єкт; матеріальні правовідносини; права, обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин. Найбільш обґрунтованою точкою зору є погляд, що предмет спору становлять спірні матеріальні правовідносини, а права, свободи, інтереси та обов'язки становлять об'єкт спору. Такий підхід ґрунтується на положеннях ст. 15 ЦПК, відповідно до якої суд розглядає справи щодо захисту прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, сімейних, трудових, житлових і земельних відносин.

Предмет спору дає можливість вирішити питання про належність чи неналежність третьої сторони, яка заявляє самостійні вимоги до спірного матеріального правовідношення, та визначити зміст вимог.

Отже, особливістю та одночасно підставою участі осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, є: наявність самостійних вимог щодо предмета спору; взаємовиключний характер їх юридичної заінтересованості з позивачем і відповідачем.

Вступити у справу третя особа із самостійними вимогами може лише за власною ініціативою. Змусити її до таких дій не вправі ані судця, ані інші учасники процесу.

Але суддя за власною ініціативою або за клопотанням однієї зі сторін у порядку п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК може повідомити заінтересовану в наслідках вирішення справи особу про можливість вступу її у розпочатий процес у якості третьої особи з самостійними вимогами.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ЦПК, після вступу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням третьої особи розглядається спочатку.

Своє бажання реалізувати право на участь в процесі третя особа, яка заявляє самостійні вимоги вправі після відкриття провадження у цивільній справі до закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 34 ЦПК). Але кінцевий момент звернення такої особи уточнюється у п. 9 ст. 193 ЦПК, тобто до початку судових дебатів.

Вступ або відмова у допуску третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, оформляється ухвалою суду. Ухвала про допуск до участі в справі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, оскарженню не підлягає, а про відмову в допуску - може бути подано апеляційну скаргу.

Особа, яка бажає взяти участь в розпочатому процесі між сторонами, як третя особа з самостійними вимогами, повинна подати до суду позовну заяву з дотриманням вимог щодо її форми та змісту (ст. 119 ЦПК), а також виконати вимоги статті 120 ЦПК стосовно копій документів, які подаються разом з позовною заявою. Також, у позовній заяві третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, повинна викласти обставини, що обґрунтовують її вимоги на предмет спору між сторонами. Цим підтверджується належність третіх осіб до процесу між сторонами. Недотримання вимог щодо процесуального порядку оформлення й подання позовної заяви тягне процесуальні наслідки: залишення позовної заяви без руху (ст. 121 ЦПК), відмова в прийнятті позовної заяви (ст. 122 ЦПК).

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, за своїм процесуальним становищем тотожна процесуальному становищу позивача. Але не зважаючи на це, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, перебуває у своєму процесуальному статусі до закінчення процесу у справі.

Участь третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, в цивільному процесі між сторонами гарантує не лише своєчасне, а й правильне вирішення справи, тому що суд розглядає не лише доводи сторін, а й третьої особи. Це дозволяє запобігти ухваленню суперечливих судових рішень в одній і тій же справі, оскільки заінтересована особа може і не брати участь у процесі як третя особа, а пред'явити після ухвалення судового рішення позовну заяву й взяти участь в ній вже як позивач. Але це не сприяє економії часу, не забезпечує повноти та об'єктивності розгляду й вирішення справи, не гарантує реального захисту прав, свобод та інтересів інших заінтересованих у справі осіб. А отже, на практиці судді не повинні безпідставно відмовляти в допуску до участі такої третьої особи.

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, може пред'явити позов: до позивача чи відповідача або ж до позивача чи відповідача одночасно. Найчастіше позовні вимоги пред'являються до позивача або двох сторін одночасно. У позовній заяві, яка подається до суду третьою особою, що пред'являє самостійні вимоги до предмета спору, повинно бути обов'язково зазначено відповідача за їх правовою вимогою.

Будучи учасниками цивільної справи, третя особа, яка заявляє самостійну вимогу, користується всіма процесуальними правами та обов'язками позивача (ч. 2 ст. 34 ЦПК) без будь-яких обмежень. Вони вправі брати активну участь у розгляді й вирішенні справи судом і таким чином виконують свою основну процесуальну функцію - захищають свої права, свободи та інтереси в процесі між сторонами.