Поняття процесуального представництва, його завдання та види

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. Відповідно до ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом. Основні положення щодо представництва у цивільному процесі містяться у § 1 Глави 4 Розділу І ЦПК України та ст.ст. 38-44 ЦПК України. Разом із тим, інститут представництва знаходиться у нерозривному зв'язку із іншими інститутами цивільного процесу, тому складно перелічити виключно всі норми, які мають відношення до інституту представництва навіть в рамках ЦПК України. Крім того, існують також інші законодавчі нормативні акти, які мають безпосереднє відношення до інституту цивільного процесуального представництва, наприклад Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-ІУ (далі - ЦК України), Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ (далі - СК України) тощо.

На сьогоднішній день у науці цивільного процесуального права склалося два основні підходи до розуміння процесуального представництва. За одним з них процесуальне представництво - це сукупність дій, що вчиняються однією особою від імені іншої особи в суді. Друга точка зору базується на тому, що представництво - це правовідношення, на підставі якого одна особа вчиняє в суді процесуальні дії від імені іншої особи. Слушною уявляється саме друга точка зору.

Процесуальне представництво - це правовідношення, на підставі якого одна особа сприяє захисту прав, свобод та інтересів іншої особи та (або) здійснює від її імені процесуальні дії в межах наданих повноважень.

Існування інституту процесуального представництва обумовлено різними обставинами: необхідність надання юридичної допомоги громадянам та організаціям при розгляді і вирішенні цивільних справ у суді; необхідність надання допомоги суду у установленні дійсних прав та обов'язків сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; необхідністю забезпечення засад змагальності судочинства при розгляді цивільних справ, у яких беруть участь особи, які не мають повної цивільної дієздатності, визнані недієздатними або дієздатність яких обмежена тощо.

У юридичній літературі висловлювались різні думки щодо правової природи представництва в цивільному процесі. Найбільш обґрунтованим на сьогодні є визначення представництва в цивільному процесі як самостійного процесуального інституту, а не різновиду цивільного представництва.

Хоча у наведеному вище визначенні процесуального представництва йдеться про сприяння однією особою захисту прав, свобод та інтересів іншої особи, слід відрізняти процесуального представника від особи, яка надає правову допомогу (ст. 56 ЦПК України).

Також слід пам'ятати, що цивільне процесуальне представництво - це правовідношення між представником та судом. Особа, інтереси якої представляють у суді не суб'єктом процесуального представництва, оскільки її правовідносини із представником регламентуються цивільно-правовим правочином (договір доручення) або трудовим договором або грунтуються на відповідному рішенні (наприклад, про усиновлення, про призначення опікуном або піклувальником) тощо, тобто мають матеріальну (цивільну, трудову тощо) природу, а не процесуальну.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника (ч. 2 ст. 38 ЦПК України). З іншого боку, участь у справі представника не перешкоджає особі, яку представляють, особисто брати участь у цій справі разом із своїм представником.

Важливе значення для вивчення процесуального представництва має його класифікація. У процесуальній літературі класифікація процесуального представництва на види провадиться за різними критеріями. Найбільшої уваги заслуговують три з них:

• 1) за суб'єктним критерієм;
• 2) за ступенем необхідності участі представника в процесі;
• 3) за підставами виникнення.

За суб'єктним критерієм виділяють представництво:

• 1) фізичних осіб
• 2) юридичних осіб
• 3) держави.

За ступенем необхідності участі представника в процесі виділяють:

• 1) обов'язкове представництво (участь законних представників, інші випадки коли участь представника є обов'язковою)
• 2) факультативне представництво (участь представника у справі залежить від розсуду та волевиявлення особи, яку мають представляти).

За підставами виникнення виділяють:

• 1) добровільне (договірне) - виникає на підставі волевиявлення представника і особи, яку він має представляти, тобто на підставі договору доручення, договору про надання правової допомоги тощо.
• 2) законне - виникає на підставі закону, адміністративного акту чи рішення суду.