Процесуальні наслідки порушення правил підсудності

Процесуальні наслідки порушення правил підсудності залежать від низки чинників. Ними, зокрема, є (1) суб'єкт, який допустив таке порушення, (2) стадія процесу, на якій виявлено порушення, а також (3) дії відповідача у разі виявлення порушення правил підсудності. В залежності від цих чинників процесуальні наслідки порушення правил підсудності будуть різними.

Так, у разі подання особою заяви, яка не підсудна суду, вона відповідно до ст. 115, п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК ухвалою суду разом із усіма додатками повертається особі для подання до належного суду.

Якщо ж суд помилково прийняв непідсудну йому справу, відкривши провадження у справі, то у такому випадку можливо декілька варіантів розвитку подій. Перший, порушення правил підсудності помітив відповідач, отримавши ухвалу про відкриття провадження у справі. У цьому випадку він відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 293 ЦПК протягом п'яти днів з дня отримання копії цієї ухвали може подати на неї апеляційну скаргу. Наслідком такого оскарження може бути скасування апеляційним судом ухвали суду першої інстанції з направленням справи ДО суду першої інстанції для повторного вирішення питання про відкриття провадження у справі. Другий, порушення правил підсудності виявлено судом, який розглядає справу (самостійно або із заперечень відповідача), до початку розгляду справи по суті, тобто до початку доповіді головуючого про зміст заявлених вимог (ч. 1 ст. 173 ЦПК). У такому випадку суд повинен застосувати п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦПК, відповідно до якої суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо після відкриття провадження у справі і до початку судового розгляду виявилося, що заяву було прийнято з порушенням правил підсудності. При чому передача справи на розгляд іншому суду здійснюється не раніше ніж після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 116 ЦПК). Третій, порушення правил підсудності виявлено судом, який розглядає справу (самостійно або із заперечень відповідача зроблених, як правило, у судовому засіданні), після початку розгляду справи по суті. У такому випадку суд незалежно від клопотань осіб, які беруть участь у справі, і виду підсудності, порушення якого виявлено, має продовжувати розгляд справи навіть із порушенням правил підсудності, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 116 ЦПК забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом, за винятком випадків, встановлених цим Кодексом. Цими винятками є випадки, коли (1) після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи і (2) ліквідовано суд, який розглядав справу (п. З, 4 ч. 1 ст. 116 ЦПК). Інших випадків, коли виявилось, що справа, яку суд почав розглядати по суті, прийнята із порушенням правил підсудності, в тому числі правил виключної підсудності (ст. 114 ЦПК), чинний Кодекс не передбачає. Крім того, розгляд судом справи із порушенням правил підсудності, в тому числі виключної, саме по собі за чинним ЦПК не може бути підставою для скасування судового рішення, що можна проілюструвати наступним прикладом.

У серпні 2006 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ЗАТ "Кримський титан". Просила стягнути з відповідача орендну плату за користування земельною ділянкою у 2003-2009 роках за договором оренди земельної ділянки та неустойку. Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 01.12.2010 р. позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 16.03.2011р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Розглянувши касаційну скаргу заявника, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшов висновку, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що справа була вирішена з порушенням правил виключної підсудності, оскільки спір між сторонами виник з приводу договору оренди, об'єктом якого є земельна ділянка, яка знаходиться на території Верхньодніпровського району Дніпропетровської області. В силу вимог ч. 1 ст. 114 ЦПК спір повинен розглядатись за місцем знаходження нерухомого майна. Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна. Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Тобто, скасування рішення суду з підстав порушення процесуального законодавства може мати місце тільки тоді, коли це призвело до неправильного вирішення справи. Проте всупереч вимогам ч. 1 ст. 303 ЦПК під час розгляду справи суд апеляційної інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що порушення правил виключної підсудності саме по собі є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

У цьому контексті слід згадати, що до внесення до ЦПК змін Законом України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. виявлення судом першої інстанції порушення правил виключної підсудності було підставою для передачі справи за підсудністю іншому суду на будь-якій стадії процесу, оскільки однією із підстав безумовного скасування рішення суду із направленням справи на новий розгляд судом апеляційної і касаційної інстанції був розгляд справи із порушенням правил виключної підсудності (п. 6 ч. 1 ст. 311 і п. 6 ч. 1 ст. 338 ЦПК в редакції від 29.12.2006 р.). Однак на цей час ЦПК таких положень не містить, а тому розгляд судом справи із порушенням будь-якого виду підсудності, як правило, не може саме по собі бути підставою для скасування судового рішення. Як зазначено у ч. 2 ст. 308 і ч. 2 ст. 337 ЦПК, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Не застосовується при порушенні судом першої інстанції правил підсудності також положення п. 4 ч. 1 ст. 309 чинного ЦПК, відповідно до якого підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є розгляд і вирішення справи неповноважним судом. Разом з тим зазначене порушення може бути підставою для постановления щодо судді окремої ухвали, в якій відповідно до ст. 320 ЦПК апеляційний суд може зазначити порушення норм права і помилки, допущенні ним, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції.