Поняття доказів та засобів доказування в цивільному процесуальному праві

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 3 ЦПК України). Разом з тим, право на звернення до суду ще не гарантує особі позитивного для неї результату по закінченню справи, оскільки важливим в цьому питанні є наявність доказів. Таким чином, якщо особа вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено, то необхідно в першу чергу з'ясувати якими доказами це підтверджується? Є вони в наявності чи їх потрібно зібрати? Відносно яких доказів необхідно заявити клопотання суду для їх витребування? Які факти не потребують доказування?

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України "Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, які мають значення для вирішення справи". Отже, докази - це будь-які фактичні дані. Разом з тим, це є загальним визначенням поняття доказів як процесуального інститут. В практичній площині справи такий підхід не є основою для ухвалення рішення суду, оскільки як сторони, так і суд повинні оперувати конкретними доказами. Таким чином, ми від загального поняття повинні крокувати до більш конкретизованих понять. І в цьому плані необхідно визначитися за рахунок яких фактичних даних сторони мають право переконувати суд у своїй правоті. Такими даними є: пояснення сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, покази свідків, письмові та речові докази, звуко- і відеозаписи, висновки експертів (ч. 2 ст. 57 ЦПК України). Разом з тим, самі по собі свідки, письмові чи речові докази, звуко- і відеозаписи чи висновки експертів ще не є доказами, це є лише процесуальна форма, яка передбачена процесуальним законодавством.

Зміст кожної такої процесуальної форми пов'язується із наявною інформацією, яка б підтверджувала чи спростовувала певні факти, дії чи події. Таким чином, кожен доказ містить в собі певний інформаційний зміст, який сторони, треті особи та їх представники намагаються розкрити та донести до суду на підтвердження як своїх вимог, так і заперечень. Разом з тим, отримання, дослідження та оцінка кожного доказу повинна ґрунтуватися лише на підставі процесуального законодавства, оскільки докази отримані в порушення встановленого процесуального порядку не можуть бути використані при ухваленні судового рішення. В той же час суду повну вичерпність інформації по кожному юридично значимому факту неможливо, оскільки судовий процес - це завжди реконструкція певних історичний подій, які мали місце в минулому учасниками чи спостерігачами яких була та чи інша особа, і яка в тій чи іншій формі пізнала таку інформацію. Інформація яка не попала в поле зору особи і не відтворена в судовому засіданні є латентною.

Таким чином така інформація не набуде статусу доказів. Ось чому суб'єкти доказового процесу кожного разу намагаються довести таку латентність до мінімуму. Таким чином, кожен доказ - це обособлених носій інформації, з існуванням якого, особа пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Разом з тим, один доказ,, навіть найважливіший, не розкриває всієї суті справи. Ось чому сторони, треті особи, їх представники завжди намагаються надати суду якомога більше доказів, оскільки доказування завжди пов'язане не просто із розкриттям змісту конкретного доказу, а із наявністю цілої групи доказів, які становлять певну систему. В зв'язку з чим визначення, яке дається в ЦПК щодо поняття доказів, не містить у собі якихось обмежень, оскільки під поняттям "будь-які фактичні дані" законодавець закріпив ознаку безмежності доказового матеріалу. Отже, доказами є передбачена процесуальним законом їх конкретна процесуальна форма, змістом якої є відносна доказова інформація на основі якої суд в передбаченому законом порядку встановлює наявність чи відсутність юридично значимих фактів для ухвалення законного та обгрунтованого судового рішення.

Як уже було зазначено фактичні дані в судовому засіданні встановлюються на підставі засобів доказування (ч. 2 ст. 57 ЦПК України). Такий перелік засобів доказування є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Тому ми не можемо сприймати пояснення спеціалісти) чи заінтересованих осіб як доказ, оскільки законом не передбачено таких засобів доказування. Таким чином такі пояснення сприймаються судом як інформаційні повідомлення, які дають суду більш точно зрозуміти суть тих чи інших обставин.

Разом з тим, всі без виключно предмети навколишнього світу, письмові повідомлення різного характеру об'єктивно можуть бути доказами по справі. Разом з тим не всі з них містять інформацію, яка належить до предмету доказування. Ось чому, строки повинні обґрунтувати належність попереднього доказу до предмету доказування, на підтвердження як своїх вимог так і заперечень. Суд же в свою чергу не бере до розгляду ті докази, які не стосуються предмету доказування.

Разом з тим, суд не бере до уваги і докази які одержані з порушенням порядку встановленого законом, а обставинам справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Наприклад: грошові зобов'язання можуть бути підтвердженні лише письмовими доказами, а не показами свідків.