Поняття окремого провадження та його суб'єкти

Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відчутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи підсудності не оспорюваних прав.

Таким чином окреме провадження є непозовним видом провадження, яке має самостійний предмет захисту. Таким предметом є інтерес особи, яка звертається із заявою до суду. Разом з тим не кожен інтерес особи буде предметом судового захисту в порядку окремого провадження, оскільки інтерес особи, який охороняється законом, визначається до певних юридичних фактів які можуть бути встановлені судом. Перелік таких фактів передбачено процесуальним законодавством. Якщо такій факти не будуть встановлені, вони вважатимуться відсутніми і така ситуація не дає можливостей для виникнення змін чи припинення прав особи чи можливої зміни її правового статусу. В порядку окремого провадження можуть розглядатися справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визначення фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

• 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;
• 3) визначення фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
• 4) усиновлення;
• 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;
• 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі;
• 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;
• 8) визначення спадщини від умерлого;
• 9) надання особи психологічної допомоги в примусовому порядку;
• 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;
• 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб (ч. 2 ст. 234 ЦПК України).

Крім того, в порядку окремого провадження можуть бути розглянуті справи про:

• а) надання права на шлюб;
• б) розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей;
• в) за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі;
• г) встановлення режиму окремого провадження за заявою подружжя;
• д) інші справи у випадках, встановлених законом (ч. 3 ст. 234 ЦПК України).

Отже, окреме провадження характеризується своїми особливостями, які притаманні лише даному провадженню. Такими особливостями є: а) окреме провадження розпочинаються поданням заяви до суду; б) наявністю заявника та заінтересованої особи, оскільки в такому провадженні сторони відсутні; в) предметом судової діяльності; г) обособленою деталізацією внутрішніх процесуальних правовідносин, в яких є відсутність змагальності та меж судового розгляду.

Таким чином, кожна справа окремого провадження, з процесуальної точки зору, характеризується своєю обособленою самостійністю.

В ході її розгляду досліджуються докази, які допомагають суду встановити певні факти, які мають юридичне значення. Коли ж рішення суду набере законної сили, то встановлені судом юридичні факти стають підставами для виникнення змін або припинення прав особи, або можливої зміни її правового статусу. Таким чином, в справах окремого провадження відсутній спір про суб'єктивне.

Правове положення суб'єктів в окремому провадженні, характеризується певними ознаками і цим різняться між собою. З урахуванням даних обставин можливо провести групування суб'єктів окремого провадження за спрямуванням їх волевиявлення щодо об'єкту захисту.

Так, до першої групи суб'єктів, які особисто звертаються до суду за захистом своїх інтересів, необхідно віднести осіб у справах про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 242 ЦПК України); відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та векселі (ч. 1 ст. 260 ЦПК України); розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю щодо юридичних та фізичних осіб (ч. 1 ст. 289 ЦПК України); усиновлення (ч. 1 ст. 254 ЦПК України); про надання права на шлюб (ч. 3 ст. 234 ЦПК України); про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має неповнолітніх дітей (ч. 3 ст. 234 ЦПК України); про встановлення режиму окремого проживання подружжя (ч. 3 ст. 234 ЦПК України).

До другої групи суб'єктів у справах окремого провадження належать суб'єкти, які звертаються до суду з метою захисту своїх інтересів поєднуючи їх із захистом інтересів інших фізичних осіб: справи визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою (ст. 249 ЦПК України); обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 237 ЦПК України).

До третьої групи суб'єктів у справах окремого провадження належать суб'єкти, які звертаються до суду з метою захисту інтересів невизначеного кола осіб: у справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність (ст. 272 ЦПК України); визнання спадщини відумерлою (ст. 277 ЦПК України).

До четвертої групи суб'єктів належать суб'єкти, які звертаються до суду, поєднуючи свій службовий інтерес із інтересом особи, в інтересах якої вони звертаються до суду у справах про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу (ч. 2 ст. 281 ЦПК України); надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку (ч. 2 ст. 281 ЦПК України).

До п'ятої групи належать суб'єкти, які звертаються до суду з метою відновлення правовідносин. До таких справ відносять справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (ст. 256 ЦПК України).

Такий поділ суб'єктів окремого провадження на групи за спрямованістю їх волевиявлення дає не лише повне уявлення про суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин в окремому провадженні, а і характеризує та надає їм рис спеціалізованого суб'єкта, оскільки законодавець в усіх справах окремого провадження, з одного боку, персоніфікує всіх суб'єктів судового процесу, а з іншого - конкретизує об'єкт їх захисту, і цим процесуальне положення суб'єктів окремого провадження відрізняється від суб'єктів позовного провадження, адміністративного чи господарського судочинства. Таке процесуальне положення суб'єктів впливає і на утворення й функціонування окремого провадження як самостійно-відособленого судочинства. Окремою групою в окремому провадженні виступають заінтересовані особи.

Процесуальний статус заінтересованої особи можна порівняти з контролером, який стежить за тим, щоб у ході судового розгляду заяви не було порушено її особистих прав чи інтересів, оскільки заявники шляхом установлення певного юридичного факту, можуть втручатись в уже сформоване коло інтересів заінтересованих осіб.

Разом з тим інтерес заявника може як збігатися, так і не збігатися з інтересом заінтересованої особи. Якщо інтереси даних суб'єктів збігаються, то проблема вирішується фактично одним судовим засіданням. Така ситуація дуже часто зустрічається в судовій практиці. У разі, коли інтереси заявника та заінтересованої особи не збігаються, виникає конфлікт інтересів. Наприклад, у справах про встановлення факту родинних відносин (п. 1 ч. 1 ст. 256 ЦПК України), де заінтересованими особами можуть виступати брати та сестри померлої особи, оскільки вони претендують на її спадщину (ст. 1262 ЦК України). В такому разі вони можуть підтвердити або спростувати факт родинних стосунків заявника з померлою особою, виходячи зі свого інтересу. Таким чином, у середині окремого провадження виникає, по суті "змагальний процес" між заявником та заінтересованими особами, незважаючи на те, що вони і не є сторонами в цьому процесі.

Як бачимо, усередині справ окремого провадження може спостерігатися певна змагальна процедура, незважаючи на те, що, справи окремого провадження вважаються безспірними.

Яким же чином визначається коло заінтересованих осіб? При визначенні кола заінтересованих осіб слід враховувати їх юридичний інтерес не тільки особистого і майнового характеру, а й той, що в окремих випадках має державний і правовий характер.

Така позиція заслуговує на увагу. Разом з тим коло заінтересованих осіб визначається не лише інтересом співвідношенням їх інтересу до інтересу заявника. В судовому засіданні заінтересовані особи переслідують лише одну мету, яка спрямована на те, щоб інтерес заявника ніяким чином не притісняв чи не порушував майбутніх чи наявних прав, свобод та інтересів заінтересованої особи. Коли ж майнові інтереси заінтересованої особи порушуються, виникає спір про право, відтак окреме провадження може переходити у сферу позовного провадження шляхом залишення заяви без розгляду і роз'ясненням заінтересованим особам, що вони мають право подати позов до суду на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК України).

Таким чином, участь заінтересованих осіб у справах окремого провадження, носить практичну направленість, хоч пояснення заінтересованих осіб і не є доказами у справі, вони сприяють розширеному розумінню судом фактичних обставин справи, усуваючи таким непорозуміння між ними і заявниками.

Отже, заінтересовані особи мають у справах окремого провадження свій приватний інтерес. Яким же чином заінтересовані особи здійснюють захист свого приватного інтересу в справах окремого провадження?

Процесуальне положення заінтересованих осіб навіть за їх активної процесуальної позиції не дає їм реальної можливості здійснювати безпосередньо свій захист у судовому засіданні, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України пояснення заінтересованих осіб не включені до переліку засобів доказування, а тому їх пояснення не є доказами у справі й відповідно до цього суд не має права посилатися їх пояснення. Вони розглядаються судом як певна інформація про ті або інші події чи обставини, які необхідно перевірити й дати їм відповідну оцінку. Такий статус заінтересованих осіб у судових процесах окремого провадження послаблює їх правову позицію. Посилити ж процесуальне становище заінтересованих осіб можна, але лише за умови зміни їх процесуального статусу, наприклад: заінтересовані особи допитуються як свідки. Разом з тим це лише частково вирішує проблему заінтересованих осіб щодо захисту їхніх інтересів у цивільному судочинстві, адже коли заінтересованою особою є юридична особа, замінити юридичну особу на свідка неможливо. В даному випадку така проблема може бути вирішена частково за рахунок надання представником заінтересованої особи письмових документів, пов'язаних з інтересами таких осіб, які повинні розглядатися судом як письмові докази.

В той же час ні закон, ні роз'яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 "Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" від 31 березня 1995 р. не дають роз'яснень щодо розмежувань правового положення заявників та заінтересованих осіб.

З урахуванням даних обставин є необхідність у такому розмежуванні та визначенні правового положення даних суб'єктів в окремому провадженні. В цій частині СЯ. Фурса зазначає, що заявники звертаючись до суду, мають свій особистий юридичний інтерес, який у подальшому їм ще потрібно втілити в життя у вигляді судового рішення. Заінтересовані ж особи вже перебувають у визначеному стані й на момент судового розгляду вже мають такі права. Такий погляд науковця підтверджується об'єктивно. Заінтересованими особами в справах окремого провадження можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які мають особистий чи суспільний інтерес, який безпосередньо чи опосередковано пов'язується з наслідками розгляду справи і може мати як позитивні, так і негативні наслідки для таких осіб.

Таким чином, заінтересовані особи не створюють "свій" судовий процес, вони беруть участь у "чужому" судовому процесі, який створюють заявники, але в ньому вони опосередковано захищають свій інтерес.

Інтерес же заінтересованої особи не контролюється законодавчо, а тому законодавець не вимагає від заінтересованих осіб розкриття їх інтересу в судовому засіданні як це вимагається від заявників (ч. 2 ст. 235 ЦПК України).

Отже, інтереси заявника суттєво відрізняються від інтересів заінтересованих осіб. Залежно від спрямованості таких інтересів їх можливо систематизувати: а) інтерес, який зазначається заявником; б) інтереси заявника і заінтересованої особи збігаються; в) інтереси заявника зачіпають суспільний інтерес; г) інтерес заявника не збігається з інтересом заінтересованих осіб; д) інтерес заявника зачіпає інтерес заінтересованих осіб в майбутньому; є) інтерес заявника зачіпає інтерес близьких осіб заінтересованої особи (близьких родичів).

Разом з тим кожен із таких інтересів повинен бути законним. Під законністю інтересів як заявника, так і заінтересованих осіб необхідно розуміти такий інтерес, який грунтується на нормах матеріального права, з одного боку, а з іншого - має перспективу щодо його судового захисту.

Таким чином, право на звернення до суду у справах окремого провадження є персоніфікованим, як і сам предмет розгляду таких справ. Звернення ж до суду із заявою у справах окремого провадження заради звернення не матиме ніяких процесуальних наслідків.