Усиновлення в судах загальної юрисдикції

Усиновлення дитини в Україні провадиться у її найвищих інтересах, які полягають у забезпеченні стабільних та гармонійних умов її життя.

Інститут усиновлення сьогодні є одним із найскладніших правових інститутів. Така складність, з одного боку, полягає в тому, що даний інститут постійно змінював свою процедуру розгляду, а з іншого - питання усиновлення є складним психологічним моментом, при якому суд не має права допустити помилку, оскільки мова йде про майбутнє дитини, її адаптацію в сім'ї усиновлювачів, збереження самої сім'ї усиновлювачів, їх розуміння майбутніх труднощів у вихованні дитини тощо. В Україні до 1 квітня 1996 року усиновлення проводилося і санкціонувалося органами державної влади шляхом прийняття рішень виконавчими комітетами районної чи міської ради народних депутатів. При цьому, сільські і селищні ради такими правами не наділялися.

30 січня 1996 року з прийняттям Закону України "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю", який введено в дію з 1 квітня 1996 року, питання усиновлення починає вирішуватися у судовому порядку.

Усиновлення є складним правовим інститутом, який формується за рахунок двох його частин: допоміжно-технічної і судової. Допоміжно-технічна частина складається з дій майбутніх усиновлювачів, які пов'язані з наявністю неповнолітньої дитини, як центрального суб'єкта, навколо якого вибудовується предмет судового розгляду, збором необхідних документів, які пов'язані із житлово-матеріальними умовами усиновлювачів, їх станом здоров'я та здоров'я усиновлюваного, висновки органу опіки і піклування, згода другого з подружжя на усиновлення дитини, засвідчена нотаріально, письмові згоди опікуна, піклувальника, в необхідних випадках закладу охорони здоров'я або навчального закладу, батьків дитини. Такі документи є письмовими доказами за даною категорією справ, і є належними та допустимими доказами у таких справах. При цьому такі дії майбутніх усиновлювачів, з одного боку, мають виключно добровільний характер, а з іншого - це є певними гарантіями для суду, що останній ухвалить судове рішення, яке буде законним і обґрунтованим.

Другу частину процесу усиновлення складає судова процедура і її кульмінаційний момент - судове рішення. Без цих безумовних складових сам акт усиновлення неможливий. Перш ніж досліджувати дані складові, необхідно окреслити те коло осіб, які можуть бути заявниками в цивільному процесі. Усиновлювачами можуть бути повнолітні фізичні, дієздатні особи (ч. 1ст. 211 СК України). При цьому усиновлювач повинен бути старшим за дитину, яку він усиновлює, не менш як на п'ятнадцять років, а повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років. Така вимога закону є загальною.

Підставою для відкриття провадження у цивільній справі про усиновлення дитини є письмова заява заявника (заявників) до суду за місцем знаходження усиновленої дитини або повнолітньої особи. Така заява подається до суду безпосередньо заявником. Подання заяви через представника не допускається (ч. 1 ст. 233 СК України). При цьому усиновлюваною може бути дитина, а у виняткових випадках повнолітня особа, які не мають батьків або батьки позбавлені їхньої опіки. Разом з тим повнолітня особа, яку мають намір усиновити, не повинна мати своїх дітей.

Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім'я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров'я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини.

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути подані наступні документи:

• 1) копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;
• 2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;
• 3) довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;
• 4) документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;
• 5) інші документи.

До заяви про усиновлення дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених вище додають дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача оформлене в нотаріальному порядку про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлення дитини та можливості спілкування з дитиною.

Коли ж громадянин України хоче усиновити дитину, яка є громадянином іншої країни, він додає до документів, які зазначені вище, згоду законного представника дитини та згоду компетентного органу держави, громадянином якої є дитина. Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити, крім відомостей зазначених вище, дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування, а також згоду самої особи на її усиновлення. При цьому різниця у віці між усиновленим і усиновлювачем не може бути меншою, ніж вісімнадцять років (ч. 2 ст. 211 СК України).

Усиновлювачами не можуть бути:

• - особи однієї статі;
• - обмежені в дієздатності; визнані недієздатними;
• - позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
• - усиновлювачі іншої дитини, якщо усиновлення було скасовано або визнано недійсним з їхньої вини;
• - особи, які перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
• - особи, які не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я дитини (ч. 1 ст. 212 СК України);
• - особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.

Складністю в питаннях усиновлення є обставини, коли усиновлювачами є особи, які були позбавлені батьківських прав, але їх права були поновлені чи були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньої вини. Дане питання є дискусійним. Так, H.A. Дячкова зазначає, що особа, яка припустилася серйозних порушень своїх батьківських прав та обов'язків щодо рідної дитини, не зможе належним чином забезпечувати нормальні умови існування для дитини усиновленої. Такої ж думки дотримується і Л.М. Баранова, яка вказує на те, що потрібно заборонити бути усиновлювачами особам, які були позбавлені батьківських прав незалежно від того, поновлені вони у цих правах чи ні на момент подачі заяви про усиновлення.

Не дивлячись на те, що відповідно до п. З ч. 1 ст. 212 СК України таке право у особи є, разом з тим суд повинен скрупульозно дослідити обставини щодо питань позбавлення та поновлення в батьківських правах. Доречним було б, призначення судово-медичної експертизи щодо наявності чи відсутності захворювання на алкоголізм чи наркоманію, якщо це стало підставою для позбавлення батьківських прав. Такий обережний підхід до питань усиновлення пов'язаний, у першу чергу, з охороною інтересів усиновлюваної дитини та необхідністю такого кроку для заявника. Така думка ґрунтується на вимогах ч. 4 ст. 254 ЦПК України, відповідно до якої суд зобов'язаний перевірити законність підстав для усиновлення. Крім того, суд зобов'язаний особливу увагу звертати на виявлення індивідуальних якостей осіб, які претендують на виховання, дітей через інститут усиновлення. Така необхідність полягає в тому, що заявниками у справах про усиновлення не можуть бути особи, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами чи психотропними речовинами, а також особи, які не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу). У зв'язку з цим суд за своєю ініціативою повинен направити запити в місцевий райвідділ міліції на предмет притягнення такої особи до адміністративної чи кримінальної відповідальності, чи, можливо, є матеріали, де суб'єктом такого розгляду була особа, яка претендує на усиновлення дитини. Крім того, направити заяву нотаріусам про наявність чи відсутність у такої особи майна в реєстрі обтяжень, що дасть можливість суду всебічно дослідити питання щодо реального майнового стану такої особи.

Розглядаючи справу про усиновлення дитини по суті, суд повинен перевірити не лише наявність всіх передбачених ч. 2 ст. 252 та ч. 2 ст. 253 ЦПК України документів, але й перевірити наявність передбачених законом підстав для усиновлення, зокрема: чи може заявник бути усиновлювачем, чи дали батьки згоду на усиновлення, якщо для цього така згода необхідна, та чи є дитина відповідно до закону суб'єктом усиновлення. Так, за загальним правилом усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони не проживають з дитиною більше шести місяців без поважних на те причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її (ч. 2 ст. 219 СК України). Відповідно до ч. 4 ст. 217 СК України, якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна і згода їхніх батьків. Таким чином, розглядати дане питання необхідно у взаємозв'язку з нормами Сімейного кодексу України.

Крім того, інститут усиновлення в Україні передбачає, що дитина, яка усиновлюється на території України, повинна бути громадянином України або громадянином іншої держави (ч.4 ст. 252 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 253 ЦПК України органи державної влади в особі відділів і управлінь освіти, які діють у складі районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, складають висновки і беруть участь у судових засіданнях. Разом з тим такі висновки повинні бути швидше клопотаннями, а ніж висновками. Так, Путивльський районний суд Сумської області, розглядаючи цивільну справу про усиновлення неповнолітньої дитини подружжям О.С. і O.K., отримав висновок управління освіти Путивльської райдержадміністрації з даної справи, в якому було зазначено, що "управління освіти не заперечує проти усиновлення подружжям О. С. і О.К. дитини". Такий висновок нагадує швидше дозвіл, ніж клопотання перед судом про усиновлення дитини, виходячи з її інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦПК України суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов'язкової участі заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення. Так суддя Куп'янського міськрайонного суду Харківської області відмовляючи особі у відкритті цивільної справи про усиновлення зазначив, що заява про усиновлення повинно бути поданою самим заявником, а не його представником за довіреністю. Відповідно до п. З ч. 3 ст. 121 ЦПК України, суддя встановивши, що заява від імені особи подано особою, яка не має на це повноважень, повертає заяву заявникові. Разом з тим, практика показує, що при усиновленні дітей особливо іноземними громадянами часто допускаються цілий ряд порушень сімейного та процесуального законодавства, яке регулює облік і черговість таких громадян щодо усиновлення дітей, наявності у дітей захворювань, які внесено до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, тощо. Ці та інші питання, які стосуються усиновлення неповнолітніх дітей зобов'язаний перевірити суд. Є доречним той факт, що у справах про усиновлення в обов'язковому порядку повинен брати участь прокурор незважаючи на те, що дана категорія справ і розглядається у складі колегії: судді і двох народних засідателів.

Крім документів, передбачених ч. 2 ст. 252, ч. 3 ст. 253 ЦПК України, зобов'язані надати і "інші документи, визначені законом" (п. 5, ч.2, ст. 252 ЦПК України).

Таке визначення норми процесуального закону є не уточненим, а тому в практичному його правозастосуванні виникають труднощі. Так, відповідно до Положення про Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2006 року № 367, дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо вона не менше ніж один рік перебуває на обліку в Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини і при цьому не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю. Разом з тим у разі наявності родинних відносин між усиновлювачем та дитиною, чи наявності хвороби, віднесеної до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення може проводитися і до закінчення даного строку. Крім того, усиновлення дитини іноземними громадянами проводиться за згодою уповноваженого органу виконавчої влади, при цьому таке усиновлення можливо лише за умови, що обсяг забезпеченості дитини в частині її прав є не меншим, а ніж забезпеченості таких прав, передбачених законами України. У той самий час, при дослідженні висновку іноземної організації з усиновлення дітей, про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути усиновлювачами, необхідно перевірити, чи надано таким організаціям повноваження щодо складання таких висновків від імені компетентного органу відповідної держави. У той самий час офіційні документи, які подаються іноземними громадянами в суд, можуть визнаватися письмовими доказами без їх легалізації, але лише у випадку, коли це передбачено міжнародними угодами щодо цього і які ратифіковано Україною. Зокрема, такі вимоги не стосуються громадян держав-учасниць Гаазької конвенції щодо скасування вимог легалізації іноземних офіційних документів від 5 жовтня 1961 року, до якої Україна приєдналася 10 січня 2002 року.

Посередницьку, комерційну діяльність щодо усиновлення дітей, передання їх під опіку, піклування чи на виховання в сім'ї громадян України, іноземців або осіб без громадянства заборонено (ст. 216 СК України). Лише суд розглядає справи про усиновлення дитини безпосередньо за обов'язкової участі заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих осіб. Суд може викликати й інших осіб, яких визнає за потрібне. Справи про усиновлення повнолітньої особи розглядаються за обов'язкової участі заявника, уповноваженої особи та заінтересованих осіб. Як правило, справи про усиновлення розглядаються судом у закритому судовому засіданні для забезпечення таємниці усиновлення.

Ухвалюючи рішення про усиновлення дитини, суд враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

• - стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;
• - мотиви на підставі яких особа бажає усиновити дитину;
• - мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;
• - відповідальність особи, яка бажає усиновити дитину, а також те, як довго ця особа опікується дітьми;
• - особу дитини та стан її здоров'я; ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

При здатності особи, яка бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови для життя і розвитку дитини суд постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини. Суд не може відмовити особі в усиновленні на тій підставі, що вона вже має або же народити дитину.

За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по-батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками.

Якщо після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили батьки дитини відкликали свою згоду на її усиновлення, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи. У разі відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення, але до набрання ним законної сили, суд скасовує рішення і залишає заяву без розгляду.