Визнання особи безвісно відсутньою чи проголошення її померлою в справах окремого провадження

Інститут визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою виник у цивільному праві у середні віки, коли, з одного боку, починаються значні людські міграційні процеси, а з іншого, починається контроль держави над народжуваністю та смертністю населення. Крім того, така необхідність пов'язувалася з упорядкованістю майнових відносин у країнах, які вже закінчили стадію свого становлення.

Незважаючи на те що інститут визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою має своє нормативне закріплення в матеріальному праві, але він сам по собі не змінює правового статусу особи. Визначення сталого поняття "безвісно відсутня особа" в юридичній літературі майже не дається. Так, Ю. В. Білоусов безвісну відсутність визначає як законодавчу категорію у зв'язку із перетворенням відносин, які виникли між суб'єктами цивільного права у напружені та невизначені через тривалу відсутність фізичної особи. Лише у разі визнання особи безвісно відсутньою зупиняється її цивільна дієздатність, але лише за останнім її місцем проживання. У той самий час якщо особа за дійсним місцем свого проживання здійснює певні дії майнового чи не майнового характеру, це тягне за собою зміну її правового статусу за місцем визнання її безвісно відсутньою. Разом з тим порушити питання у суці про безвісну відсутність особи чи про оголошення її померлою, має право лише певне коло осіб, які є заінтересованими в цьому. Так рішенням Шахтарського міського районного суду Донецької області від 30 жовтня 2009 року за заявою дружини було визнано безвісно відсутнім чоловіка, який в 1998 році виїхав на заробітки і до цього часу його місце знаходження невідоме. Необхідність задоволення заяви заявниця пояснювала тим, що вона сплачує за чоловіка комунальні послуги, не отримує вугілля на побутові потреби, не має можливості приватизувати квартиру. Статус фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, має розцінюватися як проміжний, оскільки він передуватиме розгляду справи судом про безвісну відсутність особи, а тому він не повинен породжувати жодних правових наслідків для заінтересованих осіб. Так рішенням Пологівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2007 р. було задоволено заяву Тригорівської сільської ради про визнання особи безвісно відсутньою, яка хворіючи на епілепсію зникла в 1994 р. з місця свого постійного мешкання і на час звернення до суду місце мешкання її невідоме. Сам факт зникнення особи в 1994 р. не породжував ніяких правових наслідків. Підставою ж до такого звернення в 2007 р. є можливість передання земельної ділянки та майна особи у власність територіальної громади. Разом з тим, процесуальний закон не персоніфікує заінтересованих осіб. Вони змістовно уточнюються самими процесуальними нормами. Так, ст. 247 ЦПК України закріплює вимоги, які ставить закон до змісту заяв про визнання особи безвісно відсутньою або проголошення померлою, зазначаючи, що у такій заяві повинно бути уточнено, для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою. Таким чином, такі заяви подаються до суду заінтересованими особами, інтерес яких полягає у зміні правового статусу особи. Такий інтерес повинен мати певну матеріально-правову основу, якою є:

• - визначення правової приналежності речей та майна;
• - отримання грошової допомоги на дітей у зв'язку із втратою годувальника;
• - переході права власності на землю, банківські, страхові виплати, вклади в порядку спадкування;
• - отриманні майнових прав щодо інтелектуальної власності, які належали особі;
• - прав на договірні майнові права особи;
• - погашенні боргів за рахунок спадкового майна;
• - відшкодуванні майнової шкоди (збитків), моральної шкоди, всіх витрат (ст. 1228, 1229, 1231, 1231 ЦК України).

Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ч. 1 ст. 43 ЦК України). Разом з тим фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Якщо фізична особа пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, вона може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ч. 1 та 2 ст. 46 ЦК України).

Таким чином, підстави зміни правового статусу фізичних осіб є законодавчо урегульованими і застосовуються лише судом. Ніякий інший державний орган не має права втручатися в юрисдикцію суду.

Відкриття провадження у даній категорії справ відбувається на підставі письмової заяви, яка подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

Незважаючи на те, що ст. 246 ЦПК України не містить переліку суб'єктів, які мають право звернення до суду з заявами про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, все ж такий можливо визначити із тих вимог, що ставить ст. 247 ЦПК України до змісту заяв в яких повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою. Таким чином, на підставі цього суд може визначити чи є заявник заінтересованою особою, що дає йому підставу ставити перед судом питання про зміну правового статусу фізичної особи. Нематеріальною основою такого інтересу заінтересованих осіб є:

• а) розірвання шлюбу (при визнанні особи безвісно відсутньою, ч. 1ст. 107 СК України);
• б) закриття кримінальної, цивільної, адміністративної справи чи виконавчого провадження (п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК України, п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, ч. 3 ст. 37 ЗУ "Про виконавче провадження");
• в) про заперечення батьківства (після оголошення особи померлою, ст. 137 СК України).

У той самий час відповідно до ч. 1 ст. 250 ЦПК України у разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи суд за місцеперебуванням особи або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення. Таку заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою. Так Лубенським міськрайонним судом Полтавської області від 9 липня 2009 року було скасовано рішення цього ж суду від 12.04. 2007 р. про визнання особи безвісно відсутньою, оскільки із пояснень особи слідує, що остання весь цей період жила в Чехії, а повернувшись додому виявила, що вона вважається безвісно відсутньою. Добропільським міськрай судом Донецької області від 10 грудня 2010 року було скасовано рішення цього ж суду від 10.10.2008 р. про визнання особи безвісно відсутньою, оскільки із пояснень особи слідує, що остання в 1998 р. поїхала жити до своїх батьків, а при поверненні на своє постійне мешкання дізналась, що по заяві Новодонецької ЖБК її було визнано безвісно відсутньою.

Правові наслідки щодо розпорядження майном особи, яка визнана судом безвісно відсутньою чи оголошена померлою, є різними.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦК України на підставі рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання описує належне їй майно та встановлює над ним опіку. У разі появи фізичної особи опіка над майном припиняється (ч. 5 ст. 44 ЦПК України) і майно повертається особі, за винятком витрат на погашення боргів, утримання осіб, яких така особа зобов'язана була утримувати за законом (ч. 3 та 4 ст. 44 ЦК України).

Якщо ж фізична особа, яка була відповідно до рішення суду, оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування і таке судове рішення скасовано, то така особа має право вимагати від особи, яка володіє її майном (спадкоємця), повернення цього майна, якщо воно збереглося, за винятком грошей та цінних паперів на пред'явника (ч. 2 ст. 48 ЦК України). При цьому законодавець зобов'язує спадкоємців у разі набуття ними спадщини на підставі судового рішення про оголошення особи померлою не відчужувати таке майно протягом п'яти років (ч. 2 ст. 47 ЦК України). Так, рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 9 вересня 2002 року Г. було оголошено померлим. Рішенням Білопільського райсуду Сумської області від 17 листопада 2009 року за заявою Г. попереднє рішення суду від 9 вересня 2002 року про оголошення його померлим було скасовано.

Таким чином, у справах про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, законом охороняється діаметрально протилежний інтерес. З одного боку, інтерес заінтересованих осіб, а з іншого інтерес самої особи, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою чи оголошена померлою.

Отже, у справах даної категорії заінтересованих осіб можна поділити за їх інтересом: а) заявників - інтерес яких полягає у зміні правового статусу зниклої особи з метою урегулювання всіх майнових питань; б) самої зниклої особи, інтерес якої лежить в сфері всіх її майнових прав; в) інтересу законодавця, який на законодавчому рівні забезпечує права обох сторін як з точки зору права заявника на звернення до суду, так і з точки зору охорони майнових прав зниклої особи. Отже, ми маємо конфлікт інтересів. Конфлікт інтересів не є спором, оскільки змістом спору завжди є наявність певних претензій однієї особи до іншої. У справах окремого провадження, і зокрема в цій категорії справ, такі претензії відсутні. Ми говоримо про конфлікт інтересів, які хоча і знаходяться в одній площині певного питання, але реально вони не перетинаються в одній точці, яку за наявності спору можна назвати критичною, оскільки їх позиції завжди грунтуються на припущеннях щодо певного юридичного факту.

При розгляді таких справ доказувати факт безвісно відсутньої особи чи факту її можливої смерті складно, тому що такі судові рішення є рішеннями на межі ймовірності. Але ж ми говоримо про наявність конфлікту інтересів, який характерний усім справам окремого провадження незалежно від складності доказування, очевидності чи неочевидності фактів.

Таким чином, у справах окремого провадження може мати місце змагальна процедура відносно того чи іншого юридичного факту, який став предметом судового розгляду незважаючи на те, що, як правило, справи окремого провадження вважаються безспірним и. Виходячи з цього, є всі підстави вважати, що всередині безспірних справ окремого провадження може виникати конфлікт інтересів.

У чому ж тоді полягає природа такої змагальності? По-перше, такий конфлікт фактично породжується самим окремим провадженням у його середині; по-друге, конфлікт не виходить за межі даної справи; по-третє, він стосується лише юридичного факту і відповідає лише на запитання: мав місце чи ні такий факт, мала місце чи ні така подія? При цьому лише такі протилежні питання стають предметом конфлікту між заявником і заінтересованою особою. По-четверте, така змагальність стосується лише немайнових інтересів осіб; по-п'яте, в такому конфлікті відсутні сторони в процесуальному їх розумінні; по-шосте, заінтересовані особи в окремому провадженні на рівні такої змагальності, не набувають спеціальних процесуальних прав сторін, передбачених ст. 31 ЦПК України.

Визнаючи особу безвісно відсутньою, суд ймовірніше допускає той факт, що особа пропала безвісти, ніж той факт, що вона померла. Отже, безвісно відсутньою особою вважається будь-яка фізична особа, яка відсутня за місцем свого постійного мешкання чи перебування більш ніж один рік, і місце її мешкання чи перебування невідоме для будь-якої заінтересованої в цьому особи. При оголошенні особи померлою суд також ймовірніше допускає той факт, що особа швидше померла, ніж той факт, що вона жива. Отже, будь-яка фізична особа може бути оголошена померлою лише у разі її відсутності за місцем свого постійного мешкання чи перебування більш ніж три роки, і місце її мешкання чи перебування є невідомим для любої заінтересованої особи. Підстави такої ймовірності закладені у ст. 43 та 46 ЦК України, що не містять у собі обов'язкової вимоги щодо визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою. У цих нормах закладено лише умови, за яких суд може задовольнити заяву заінтересованих осіб. При цьому дотримання таких умов перевіряється судом, оскільки такі умови є підставами щодо ухвалення судового рішення в даній категорії справ. Такими умовами є: а) відсутність інформаційних відомостей (один рік чи три роки) про місце перебування фізичної особи за місцем постійного її проживання; б) часовий відрізок (один рік чи три роки), після закінчення якого можливе визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Лише за наявності таких умов, установлених законодавством, суд може визнати фізичну особу безвісно відсутньою чи померлою.

Розгляд справи відбувається за участю заявника, свідків, зазначених у заяві, та осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати. Якщо будуть встановлені підстави для задоволення заяви, суд ухвалює рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою. При цьому днем визнання фізичної особи безвісно відсутньою є останній день одержання відомостей про місце перебування особи. Якщо такий день встановити неможливо, то початком безвісної відсутності особи вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК України). Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку, або у зв'язку з воєнними діями може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Після набрання законної сили рішення суду надсилається відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також нотаріусу за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідальному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна.

У разі одержання заяви про появу фізичної особи, яку було визнано безвісно відсутньою або оголошено померлою, або відомостей про місцеперебування цієї особи, суд за місцеперебуванням особи, або суд, який ухвалив рішення про визнання особи безвісно відсутньою або оголосив її померлою, призначає справу до слухання за участю цієї особи, заявника та інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Заяву може бути подано особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою. Копію рішення суд надсилає відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для анулювання актового запису про смерть, а також нотаріусу для зняття заборони відчуження на нерухоме майно.

Таким чином, дія інституту про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою урегульовує правову невизначеність в цивільних, сімейних, земельних, житлових правовідносинах такої особи і в той самий час, захищає її майнові та немайнові інтереси, які врегульовані даними галузевими законодавчими актами.