Захист інтересів особи при визнанні спадщини від умерлої

Розвиток ринкових відносин в Україні сприяв розвитку права власності фізичних осіб щодо нерухомого майна як комерційного, так і не комерційного призначення. Разом з тим наявність нерухомого майна не лише задовольняє радує свого власника, а й є тягарем для нього. Це пов'язується з тим, що таке майно потребує постійного догляду, охорони, ремонту тощо. Отже, перед власником, як правило, завжди стоїть питання, яким чином можна ефективно управляти своєю власністю.

Захист інтересів особи у справах про визнання спадщини відумерлою ґрунтується на нормах матеріального (цивільного) права та спеціалізованих нормах цивільного процесуального права (окремого провадження), створюючи, таким чином, правовий тандем на стику різних за своїм значенням галузей права.

Разом з тим ринкові відносини в Україні сприяють не лише розвитку права власності, а і посиленню міграційних процесів, що у свою чергу призводить до послаблення сімейних стосунків, зв'язків між родичами і просто знайомими людьми. У той самий час після смерті людини залишається як рухоме, так і нерухоме майно. Таке майно стає спадковим і переходить в порядку спадкування до іншої особи за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України). Таким чином, держава не претендує на спадкове майно своїх громадян. Навпаки, якщо за радянських часів згідно із Цивільним кодексом 1961 року громадяни спадкували майно в порядку першої та другої черг, до яких у першому випадку було віднесено чоловіка, дружину, дітей, батьків, а в другому - рідних, братів, сестер, діда, бабу, то з прийняттям 16.01.2003 року (введено в дію 01.01.2004 р.) нового Цивільного кодексу України сфера спадкоємців за законом була значно розширена. Якщо перша і друга черги спадкоємців так і залишалися незмінними, то до третьої черги спадкоємців, що є новим для спадкового права, законодавець відніс рідних дядька і тітку (ст. 1263 ЦК України), до четвертої черги спадкоємців віднесено осіб, які не менше п'яти років до часу відкриття спадщини проживали із спадкоємцем однією сім'єю (ст. 1264 ЦК України), до п'ятої черги спадкування за законом, законодавець відніс всіх інших родичів спадкодавця до шостого ступеня споріднення. Таким чином, законодавець значно розширив коло спадкоємців, з одного боку, а з іншого - поглибив генеалогічно спадкове право, охопивши по суті увесь суб'єктивний склад спадкоємців.

При цьому право на обов'язкову частину в спадщині за наявності заповіту мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки у розмірі 50% від тієї частини, яка належала б їм за законом. Таким чином, законодавець з урахуванням захисту приватної власності на спадкове майно визначив не лише широке коло спадкоємців, а й глибину такого кола.

Разом з тим спадкоємці мають право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України). Це означає, що прийняття спадщини є правом, а не обов'язком спадкоємців.

Таким чином, законодавець з метою усунення з цивільного обороту наявності безхазяйного майна не лише розширив коло спадкоємців, а й продовжує підтримання історичної традиції про добровільність особи в прийнятті спадщини чи відмови у її прийнятті.

Разом з тим за відсутності спадкоємців за заповітом і за законом при усуненні їх від права на спадкування, неприйнятті ними спадщини, а також за відмови від її прийняття з'являється можливість заінтересованим особам звернутися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою. Такою заінтересованою особою, як правило, є орган місцевого самоврядування, який розташований за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини від умерлого подається до суду після спливу одного року з часу відкриття спадщини (ч. 1 та 2 ст. 1277 ЦК України).

Стаття 274 ЦПК України, у зв'язку з цим зазначає, що заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду органом місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Ця норма щодо суб'єктів, які мають право звернення до супу, фактично дублює ч. 1 ст. 1277 ЦК України. Таким чином, як матеріальний, так і процесуальний закони передбачають лише одну особу, яка має право звертатися до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою - це орган місцевого самоврядування. Разом з тим судова практика щодо розгляду цієї категорії справ йде тим шляхом, що до сулу із заявами про визнання спадщини відумерлою в інтересах територіальних громад звертаються прокурори районів. Таке звернення є допустимим, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 121 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Отже доцільною вважається судова практика щодо звернення прокурора із заявою до суду в інтересах територіальних громад щодо визнання спадщини відумерлою. Особливо це стосується земельних паїв, на які померлі особи свого часу отримали земельні сертифікати і після їх смерті спадщину ніхто не отримав. Виходячи із цих позицій, прокурор Білопільського району Сумської області 3 грудня 2010 року звернувся до Білопільського районного суду в інтересах Уляновської селищної ради з заявою про визнання спадщини відумерлою, мотивуючи свою заяву тим, що в 1995 році М. О. отримала сертифікат серії CM № 0093523 на земельну частку (пай) розміром 3,4991 га землі, із них ріллі - 3,2194 га та 0,2797 га неугідь. Вартість земельної частки (паю) становить 36618 грн. 81 к. 14 квітня 1996 року М. О. померла. Відповідно до витягу зі спадкового реєстру Уляновської державної нотаріальної контори інформація про заведення спадкової справи щодо м. О. відсутня. Така інформація свідчить про те, що відсутній заповіт чи звернення про прийняття спадщини. Селищна рада не звернулася до суду про визнання спадщини відумерлою. Рішенням Білопільського районного суду від 11 грудня 2010 р. заява прокурора в інтересах Уляновської селищної ради, представник якої підтримав дану заяву, була задоволена.

Разом з тим при розгляді справ даної категорії необхідно в обов'язковому порядку робити перевірку щодо відсутності спадкоємців за заповітом та за законом або про усунення їх від права на спадкування чи неприйняття ними спадщини або про відмову від її прийняття (ст. 275 ЦПК України). Якщо питання щодо відсутності спадкоємців за заповітом або про усунення їх від права на спадкування або відмову від прийняття спадщини можна перевірити через органи нотаріату, то питання щодо кількості спадкоємців за законом чи спадкоємців, які не прийняли спадщину, є складним питанням, адже його перевірка потребує як певного часу, так і фінансових витрат щодо розшуку таких осіб, бо останні відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України мають право звернення до суду щодо надання їм додаткового строку, достатнього для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини.

Разом з тим, спадкоємцями за законом можуть бути як малолітні, так і неповнолітні особи, недієздатні чи обмежено дієздатні особи, які належним чином не можуть захистити свої спадкові права у зв'язку з тим, що вони можуть і не знати про те, що відкрилася спадщина не в одному місці, а в декількох. Особливо це стосується дітей, які навчаються в інтернатах, перебувають у дитячих будинках. Тому органи опіки і піклування, які знаходяться за місцем знаходження спадкового майна, повинні повідомити і роз'яснити таким особам чи родичам, директорам дитячих будинків або шкіл-інтернатів, які є опікунами таких дітей, про наявність спадкового майна, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 1238 ЦК України малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину.