Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку

За останні десятиріччя в Україні захворюваність на психічні розлади, особливо щодо органічного ушкодження головного мозку внаслідок токсичної енцефалопатії на тлі наркоманії, токсикоманії, алкоголізму, значно зросла288. Такі особи потребують термінового психіатричного огляду та примусової психіатричної допомоги як в амбулаторному, так і стаціонарному порядку.

Разом з тим, необхідно зазначити, що госпіталізація особи до психіатричного закладу у примусовому порядку є крайньою мірою як правового, так і медичного характеру.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про психіатричну допомогу" початок такої допомоги починається із психіатричного огляду. Мета такого огляду полягає у з'ясуванні наявності чи відсутності в особи психіатричного розладу та потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання.

Психіатричний огляд особи може бути проведено без усвідомленої згоди особи або без згоди її законного представника, у випадках коли одержані відомості дають достатньо підстав для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередньо небезпеку для неї чи оточуючих. Таке рішення завжди приймається лікарем-психіатром, і психіатричний огляд в такому випадку ним проводиться негайно.

У випадках, коли відсутні дані про небезпеку в поведінці особи, але є обставини, які дають підставу вважати, що людина хворіє на психічне захворювання, то в даному випадку примусовий огляд чи надання особі амбулаторної психіатричної допомоги проводиться на підставі судового рішення. Так, Рішенням Алчевського районного суду Луганської області від 22 квітня 2009 року було задоволено заяву Алчевської обласної психіатричної лікарні про призначення особі амбулаторної примусової психіатричної допомоги відповідно до ст. 12 ЗУ "Про психіатричну допомогу". Суд взяв до уваги наявність не лише психічного захворювання особи, але і наявність форм поведінки, яка мала соціально-небезпечні тенденції по відношенню до рідних та оточуючих. Відповідно до висновку лікарської комісії, психічний стан здоров'я потребував амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку і без її згоди. Заяву заявника підтримав в судовому засіданні і прокурор. Участь прокурора по даній категорії справ є обов'язковою, оскільки в даному випадку за рахунок судового рішення здійснюється суттєве обмеження прав людини, а при госпіталізації особи до психіатричного закладу для надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку здійснюється суттєве обмеження волі людини. Завдання прокурора в даному випадку і полягає у нагляді за законністю, але не процесуальних дій суду, а законністю та об'єктивністю тих засобів доказування, які надають медичні заклади, лікарі-психіатри, лікувальні комісії щодо психічного захворювання особи та її поведінки в зв'язку з такими захворюваннями, які тягнуть за собою обмеження волі людини.

Таким чином Закон України "Про психіатричну допомогу" надає право на звернення до суду щодо примусового психіатричного огляду лише лікарю-психіатру. Це саме зазначає і ст. 279 ЦПК України: "Заява лікаря-психіатра про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку чи про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги і її продовження в примусовому порядку подається до суду за місцем проживання особи". Такі вимоги закону є об'єктивними так їх сприймає і судова практика.

Разом з тим дана категорія справ потребує суттєвої оперативності. Хвора людина не має можливості довго чекати на лікування. Сьогодні ж навіть для примусового психіатричного огляду необхідно не лише подати заяву, в якій необхідно висвітлити відомості, що дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи психічного розладу, але в подальшому необхідно відкрити провадження зі справи, розглянути справу по суті. Судове рішення після цього потребує десяти денного строку для набрання чинності, оскільки ст. 367 ЦПК України у даній категорії справ не допускає негайного виконання судового рішення. Так рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 23 жовтня 2009 р. було задоволено заяву лікаря-психіатра про надання психіатричної допомоги особі у вигляді госпіталізації її до психіатричного закладу в примусовому порядку, оскільки остання в наслідок психічного захворювання являє собою небезпеку для себе та оточуючих. Дану заяву підтримав і прокурор, який приймав участь у розгляді справи. При цьому судове рішення могло бути оскаржене протягом десяти днів.

Заява про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації, а також заяви про припинення зазначеної примусової психіатричної допомоги розглядаються судом протягом 48 годин з часу надходження її до суду.

Справа за заявою про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядається в присутності такої особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку з обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіатричного закладу в разі подання заяви даним закладом та законного представника особи, щодо якої розглядається питання, пов'язане з наданням психіатричної допомоги в примусовому порядку та адвоката".

Так рішенням Центрально-Міського районного суду м. Макіївка Донецької області від 22 травня 2009 року було задоволено заяву головного лікаря Психіатричної лікарні № 1 м. Макіївка про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку відносно особи, яка страждаючи на шизофренію параноїчної форми безпричинно напала на охорону шахти ім. Бажанова. В той же час дана особа заперечувала проти примусової її госпіталізації до психіатричного закладу вважаючи себе здоровою. Представник також заперечував проти примусової госпіталізації особи до психіатричного закладу. В той же час прокурор підтримав заяву заявника, зазначаючи, що ненадання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку може привести до того, що пацієнт може спричинити шкоду власному здоров'ю та здоров'ю оточуючих.

Оперативне вирішення даної категорії справ є першочерговим завданням суду, оскільки особа, яка потребує невідкладної психіатричної допомоги, але не бажає її отримати через психічний розлад здоров'я, не може довго чекати судового рішення. Дані судові документи повинні виконуватися негайно незалежно від поданої апеляційної скарги.

Разом з тим дана категорія справ потребує не лише оперативного їх розгляду, але і гарантій безпеки громадян від незаконного примусового "психіатричного лікування в умовах психіатричного закладу". Гарантією є не лише участь по цій категорії справ народних засідателів, але і розширене коло осіб, які можуть брати участь у розгляді справи. Такою особою в обов'язковому порядку повинен бути адвокат. У разі відсутності коштів, необхідних для отримання юридичної допомоги, такі кошти повинні бути надані за рахунок місцевого бюджету, який формується громадою, представником якої і є особа, яка потребує психіатричної допомоги. Це буде справедливо, оскільки громада повинна не лише отримувати податки та збори від своїх членів, але і надавати допомогу тим членам громади, які не мають можливості щодо оплати юридичних послуг.

Крім того, участь з даної категорії справ представника місцевої громади повинна бути визнана обов'язковою. Це буде один із видів контролю громадськості за судочинством щодо членів місцевої громади.

У той самий час про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку продовження такої госпіталізації чи її припинення повинні розглядатися за обов'язкової участі прокурора.

Така розширена кількість учасників судового розгляду справ щодо госпіталізації особи до психіатричного закладу у примусовому порядку, продовження такої госпіталізації чи її припинення буде дійсною гарантією, що жодна здорова особа не буде поміщена до психіатричного закладу примусово. Разом з тим не можуть бути поміщені примусово до психіатричного закладу для надання психіатричної допомоги в примусовому порядку особи, які хоча і хворіють на психічні захворювання, але їх поведінка не являє собою суспільної небезпеки для оточуючих їх людей.