Поняття наказного провадження

Наказне провадження як вид цивільного судочинства мав місце ще за часів римського права і носив назву інтердиктного провадження, при якому не вислуховувались сторони, свідки, справа детально не досліджувалась. В подальшому дані напрацювання лягли в основу процесуального права різних країн Європи.

Сьогоднішній досвід функціонування судового наказу в Україні та інших правових системах Європи свідчить про його незаперечну перевагу перед іншими видами судочинства. Суть такого провадження полягає в тому, що судовий процес в розумінні Цивільного процесуального права відсутній. Оскільки дане провадження є безспірним, а тому процедура розгляду справи пов'язана з процесуальними діями лише самого судді. Який одноособово видає процесуальний документ який носить назву-судовий наказ, а само провадження в зв'язку з цим отримало назву наказного і закріплено сьогодні в розділі V ЦПК України.

Судовий наказ - це судова постанова, яка постановлена суддею одноособово за спрощеною процедурою без виклику сторін на підставі заяви поданої стягнення грошових сум з боржника. При цьому судова постанова є одночасно судовим рішенням та виконавчим документом.

Таким чином наказне провадження характеризується ознаками спрощеності судових процедур до яких можна віднести:

• - одноособовий розгляд заяви суддею;
• - розгляд справи на підставі письмових документів;
• - видача судового наказу без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їхніх пояснень;
• - відсутність позовної форми захисту права (неможливим є пред'явлення зустрічної вимоги боржника);
• - відсутність судового доказування у повному обсязі;
• - скорочені строки розгляду і вирішення справи;
• - спрощений зміст судового наказу;
• - скасування судового наказу судом тієї ж інстанції.

Заявником є стягувач. Тобто особа, яка вважає, що її права є безспірними, а тому вона звертається до суду із заявою про видачу їй судового наказу за яким інша сторона якою є боржник зобов'язана до сплати коштів чи повернення майна.